Вирок № 140766769, 19.10.2026, Галицький районний суд м. Львова

461/6387/26

1-кп/461/598/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2026 року Галицький районний суд м.Львова

в колегіальному складі: головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2

ОСОБА_3

секретар судового засідання ОСОБА_4

з участю: прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 22025140000000136 від 01.05.2025 про обвинувачення

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, українки, уродженки м. Камишин Волгоградської області російської федерації, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, ІПН: НОМЕР_1 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

обвинувачена ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, діючи умисно, усвідомлюючи факт здійснення збройної агресії російської федерації проти України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію частини території України та діяльність окупаційної адміністрації держави-агресора, використовуючи власні акаунти під назвою « ОСОБА_8 » у соціальних мережах «Facebook» та «Вконтакте», будучи військовим кореспондентом російського телеканалу « ОСОБА_9 », здійснювала інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань держави-агресора.

Зокрема, у соціальній мережі «Facebook» на сторінці користувача під назвою « ОСОБА_8 » ОСОБА_7 поширено:

- 10.04.2024 - текстово-графічний матеріал та відеозапис, що містить інформацію пропагандистського характеру щодо тимчасово окупованого м. Вугледар Донецької області. При цьому дії збройних сил російської федерації ОСОБА_10 називає «освобождением», розповідаючи про «освобождение города Угледар в Донецкой Народной Республике»;

- 18.12.2024 - текстово-графічний матеріал та відеозапис, який попередньо було опубліковано на російські платформі телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у яких міститься інформація пропагандистського характеру щодо нібито вчинення представниками української влади та військовослужбовцями України воєнних злочинів у м. Селидове Донецької області. При цьому ОСОБА_10 висвітлювала її особисте перебування на території вказаного населеного пункту;

- 13.03.2025 - текстово-графічний матеріал та відеозапис щодо подій у м. Дебальцеве, в якому дії незаконних збройних формувань та військових підрозділів, підконтрольних рф, висвітлювалися нею як «визволення», а представники українських військових та добровольчих формувань характеризувалися як «терористичні» та «екстремістські» організації, а також інформацію про нібито «злочини київського режиму», «розправи над мирними жителями», інші повідомлення пропагандистського характеру, створені в інтересах держави-агресора та спрямовані на виправдовування її збройної агресії проти України;

- 17.11.2025 - текстово-графічний матеріал, у якому ОСОБА_7 оприлюднила інформацію про нагородження її окупаційною адміністрацією держави-агресора медаллю за діяльність як військового кореспондента, яку вона здійснювала на тимчасово окупованих територіях України упродовж двох років, що свідчить про її тривалу інформаційну співпрацю з представниками держави-агресора.

Крім цього, у соціальній мережі «Вконтакте» на сторінці користувача під назвою « ОСОБА_8 » ОСОБА_7 02.08.2025 поширено текстово-графічний матеріал та відеозапис з інформацією пропагандистського характеру щодо тимчасово окупованого м. Часів Яр Донецької області, у якому дії збройних сил російської федерації вона називає «освобождением» та стверджує, що захоплення м. Часів Яр створює умови для подальшого наступу та захоплення міст Краматорськ і Слов`янськ Донецької області.

Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, з мотивів підтримки держави-агресора та її окупаційної адміністрації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, упродовж тривалого часу систематично створювала, поширювала та популяризувала інформаційні матеріали пропагандистського характеру, які стали доступними необмеженому колу користувачів мережі Інтернет, спрямовані на формування позитивного ставлення до збройної агресії російської федерації проти України, виправдовування та підтримку діяльності окупаційної адміністрації держави-агресора, а також дискредитацію органів державної влади України, військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 111-1 КК України.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 11.08.2026 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025140000000136 від 01.05.2026 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.

Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання ОСОБА_7 здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, повністю підтверджується сукупністю наступних досліджених в судовому засіданні доказів.

Витягом з ЄРДР, з якого вбачається, що органом досудового розслідування до ЄРДР внесено відомості та здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025140000000136 від 01.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України.

Із рапорту про виявлення кримінального правопорушення №62/5/10-126р від 29.04.2025 з додатками (Актом огляду та CD-диском) вбачається, що громадянка України ОСОБА_7 , будучи журналістом телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », використовуючи власні акаунти під назвою « ОСОБА_8 » у соціальних мережах «Facebook» та «Вконтакте», здійснювала інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором, а саме розміщувала публікації та відеоматеріали, у яких вона заперечує збройну агресію російської федерації на території самопроголошених ДНР та ЛНР, намагається сформувати в інформаційному полі позитивне ставлення до представників держави-агресора та легітимізувати діяльність незаконних збройних формувань.

Листом оперативного підрозділу на виконання доручення слідчого від 06.05.2025, з якого вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є уродженкою м. Кимишин Волгоградської області російської федерації, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , документована паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим 26.07.2014 Дарницьким РВ ГУ ДМСУ у м. Києві, РНОКПП НОМЕР_1 . ОСОБА_7 здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором, публікуючи дописи та відеоматеріали на особистих сторінках у соціальних мережах «Facebook», «Вконтакте», на особистому каналі у «Telegram», а також на сайті російського пропагандистського телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Крім цього, публікації з інтерв`ю ОСОБА_7 виявлено у ряді російських новинних сайтів та інтернет-платформі « ІНФОРМАЦІЯ_4 », у яких остання намагається виправдати російську агресію щодо України та звинувачує українців у неонацизмі та «геноциді російськомовних громадян».

Протоколами огляду даних мережі Інтернет з додатком СД-диском від 15.05.2025, зокрема фотозображення, відеозаписів, текстових повідомлень, Інтернет-посилань, у яких зафіксовані обставини, які мають відношення до агресії російської федерації проти України у період з 24.02.2022, які були поширені у засобах масової інформації. Зокрема, оглянуто особисту сторінку ОСОБА_7 у соціальній мережі «Facebook», на якій вона регулярно, у тому числі як кореспондент російського телеканалу « ОСОБА_9 », публікує дописи з фото та відеоматеріали, на окремих з яких вона у військовій формі російського зразка та перебуває на тимчасово окупованій території Донецької області. У дописах дії незаконних збройних формувань та військових підрозділів, підконтрольних рф, висвітлюються нею як «визволення», а представники українських військових та добровольчих формувань характеризуються як «терористичні» та «екстремістські» організації; подається інформація про нібито «злочини київського режиму», «розправи над мирними жителями», інші повідомлення пропагандистського характеру в інтересах держави-агресора, спрямовані на виправдовування її збройної агресії проти України. На своїй сторінці ОСОБА_7 також оприлюднила інформацію про нагородження її окупаційною адміністрацією держави-агресора медаллю за діяльність як військового кореспондента, яку вона здійснювала на тимчасово окупованих територіях України упродовж двох років. Також оглянуто особисту сторінку ОСОБА_7 у соціальній мережі «Вконтакте», де виявлено відеозапис з інформацією пропагандистського характеру щодо тимчасово окупованого м. Часів Яр Донецької області, у якому дії збройних сил російської федерації вона називає «освобождением» та стверджує, що захоплення м. Часів Яр створює умови для подальшого наступу та захоплення міст Краматорськ і Слов`янськ Донецької області. Крім цього, на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_5 » виявлено інформацію щодо ОСОБА_7 як антиукраїнської пропагандистки та пособниці окупантів.

Протоколом огляду даних мережі Інтернет з додатком СД-диском від 16.05.2025, зокрема фотозображення, відеозаписи, текстові повідомлення, Інтернет-посилання, у яких зафіксовані обставини, які мають відношення до агресії російської федерації проти України у період з 24.02.2022, які були поширені у засобах масової інформації.

Зокрема, на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 виявлено фото ОСОБА_7 та її біографію з інформацією про батьків, місце народження, освіту, сім`ю, а також про нібито її переслідування за проросійські погляди.

На сайті новин « ІНФОРМАЦІЯ_7 » виявлено новини із назвами «Общественница Светлана Пикта об украинском режиме: мне жаль, что талантливая молодёжь стала орудием смерти» та «Неонацисты грозили нас перерезать»: жительница Киева рассказала о вынужденном переезде в Ярославль», у яких ОСОБА_7 називають експертом та вона ділиться своєю думкою про те, як «колишня радянська Україна стала проти росії».

На сайті « ІНФОРМАЦІЯ_8 » виявлено інтерв`ю ОСОБА_7 із назвою «Экспертный взгляд. Светлана Пикта - о том противостоянии, которое развернулось в новых регионах росии в зоне специальной военной операции», в якому вона розказує про «нацистський режим у Києві» та підтримує «СВО».

На сайті російського пропагандистського телеканалу « ІНФОРМАЦІЯ_9 » виявлено відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 » з інтерв`ю ОСОБА_7 тривалістю 31 хв. 47 с., у якому вона поширює наративи російської пропаганди стосовно неонацизму в Україні.

На сайті YouTube, на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_11 » виявлено відео тривалістю 1 год. 04 хв. 16 с. із назвою «Светлана Пикта: побег из Киева с 5 детьми///ЭМПАТИЯ МАНУЧИ», у якому вона також поширює наративи російської пропаганди стосовно неонацизму в Україні.

Листом оперативного підрозділу на виконання доручення слідчого від 18.09.2025 з додатком протоколом огляду даних мережі Інтернет з додатком СД-диском від 31.10.2025, з якого вбачається, що оглянуто сторінки у соціальних мережах «Facebook», «Вконтакте» та на платформі месенджера «Telegram», де виявлено текстово-графічні матеріали та відеозаписи за участю ОСОБА_7 з інформацією пропагандистського характеру.

Матеріалами тимчасового доступу до речей і документів: ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 07.08.2025 про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_12 , у яких наявні фотозображення та підпис ОСОБА_7 ; протоколом тимчасового доступу до речей і документів з додатками та оптичним диском від 15.09.2025, згідно якого у ІНФОРМАЦІЯ_13 вилучено копії документів та графічні файли на оптичному диску із зображенням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Протоколом пред`явлення для впізнання ОСОБА_7 свідку ОСОБА_11 разом із СД диском від 01.04.2026, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_11 (полонений, утримувався в таборі для військовополонених « ІНФОРМАЦІЯ_14 ») по фотознімках опізнав особу ОСОБА_7 як таку, що зустрічався з нею на полігоні в м. Моспине Донецької області, де вона спілкувала із співслужбовцями і брала інтерв`ю, приїжджала в розташування частини і на позиції поблизу Красногорівки.

Протоколом пред`явлення для впізнання ОСОБА_7 свідку ОСОБА_12 разом із СД диском від 01.04.2026, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_12 (полонений, утримувався в таборі для військовополонених « ІНФОРМАЦІЯ_14 ») по фотознімках опізнав особу ОСОБА_7 як таку, що зустрічався з нею на полігоні коли вона приїжджала під Горлівку і Єнакієве, брала інтерв`ю і спілкувалася не лише з ним, а й з іншими бійцями.

Висновками судових портретних експертиз разом із довідками-розрахунками їх вартості № СЕ-19/114-25/32147-ФП від 26.02.2026; № СЕ-19/114-25/32148-ФП від 19.02.2026; № СЕ-19/114-25/32151-ФП від 02.03.2026; № СЕ-19/114-25/32149-ФП від 02.03.2026; № СЕ-19/114-25/32153-ФП від 10.03.2026; № СЕ-19/114-25/32154-ФП від 19.03.2026. З висновків портретних експертиз вбачається, що у файлах, які знаходяться на оптичному диску додатку до протоколу огляду мережі Інтернет від 31.10.2025 та у файлі, який знаходиться на оптичному диску додатку до протоколу за результатами проведення тимчасового доступу до речей і документів від 15.09.2025 та наданий для порівняння, зображена одна й та ж сама особа.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.

В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.

У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.

Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, доведена повністю.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут ІНФОРМАЦІЯ_15 , підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено ІНФОРМАЦІЯ_15 (далі ІНФОРМАЦІЯ_16 ). До складу ІНФОРМАЦІЯ_16 входять Україна та російська федерація, а також більшість країн світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ІНФОРМАЦІЯ_16 , усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями ІНФОРМАЦІЯ_17 .

Декларацією ІНФОРМАЦІЯ_16 № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ІНФОРМАЦІЯ_16 ; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Так, згідно зі статтями 1-3, 6 Конституції України - Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статей 17, 19, 65, 68 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не допускається розташування іноземних військових баз. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України; кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна Республіка Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент рф володимир путін та інші представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст.2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 №36/103, від 16.12.1970 №2734 (ХХV) від 21.12.1965 №2131 (ХХ), від 14.12.1974 №3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів зс рф на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.

При цьому, 24.02.2022 російською федерацією здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочато ведення агресивної війни проти України, захоплення її території, яке на даний час триває.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на цей час.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Крім того, відповідно до п. 6 ст.1-1 Закону, окупаційна адміністрація російської федерації це сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованій території України, у тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Положеннями цього ж Закону (п. 7 ст.1-1) закріплено визначення тимчасово окупованої російською федерацією території України як частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Надаючи оцінку діям обвинуваченої ОСОБА_7 , колегія суддів, у тому числі, враховує практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо можливості втручання в право особи на свободу вираження поглядів, яке гарантує ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція).

Відповідно до практики ЄСПЛ свобода вираження поглядів визнається однією з найважливіших основ демократичного суспільства та однією з основних умов його прогресу й самореалізації кожної особи. Ця свобода поширюється не лише на «інформацію» чи «ідеї», які сприймаються позитивно або вважаються нешкідливими чи нейтральними, а й на ті, що ображають, шокують або викликають занепокоєння. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких не може існувати демократичне суспільство. Свобода вираження поглядів підлягає виняткам, які, однак, мають тлумачитися суворо, а необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо доведена. Прикметник «необхідний» у значенні статті 10 § 2 передбачає наявність «нагальної суспільної потреби», при цьому держави мають певний простір для власного розсуду при оцінці наявності такої потреби.

Виходячи зі сталої практики ЄСПЛ у справах за статтею 10 Конвенції, втручання держави у свободу вираження поглядів необхідно оцінювати з урахуванням змісту висловлювань та контексту, у якому їх було виголошено. Втручання повинно бути пропорційним до переслідуваних законних цілей.

Основні принципи, що лежать в основі рішень щодо статті 10 Конвенції, і які є базовими для розмежування легітимної свободи вираження поглядів та законним правом демократичного суспільства захищати себе від загроз в умовах збройного конфлікту, ЄСПЛ сформулював, зокрема, у таких справах як Zana проти Туреччини (1997), Surek проти Туреччини (1999), Abedin Smajiж проти Боснії та Герцеговини (рішення про неприйнятність, 2018) тощо.

Так, у рішенні Zana проти Туреччини, аналізуючи виправданість засудження та покарання особи за висловлювання з метою забезпечення національної безпеки та громадської безпеки, в умовах, коли держава стикається з ситуацією, що загрожує її територіальній цілісності, ЄСПЛ зробив висновок, що втручання в свободу вираження можна обґрунтовано розглядати як таке, що відповідає «нагальній суспільній потребі», а наведені національними органами влади підстави є «релевантними та достатніми» (п. 61).

У рішенні Surek проти Туреччини ЄСПЛ наголошує, що мало місце втручання у право власника журналу на свободу вираження поглядів у зв`язку з його засудженням та призначенням покарання за поширення поглядів і думок. Разом з тим, ЄСПЛ зазначає, що з огляду на делікатність ситуації з безпекою на південному сході Туреччини та необхідність того, щоб органи влади пильно стежили за діями, здатними спровокувати додаткове насильство, можна стверджувати, що заходи, вжиті щодо заявника, сприяли досягненню деяких із цілей, зазначених урядом, а саме: захисту національної безпеки та територіальної цілісності, а також запобіганню безладу та злочинності.

Далі у рішенні Surek проти Туреччини ЄСПЛ нагадує, що таке втручання слід розглядати в контексті важливої ролі преси у забезпеченні належного функціонування політичної демократії. Хоча преса не повинна виходити за межі, встановлені, зокрема, для захисту життєво важливих інтересів держави, таких як національна безпека чи територіальна цілісність, від загрози насильства або для запобігання безладу чи злочинності, вона, тим не менш, зобов`язана поширювати інформацію та ідеї щодо політичних питань, у тому числі тих, що викликають розбіжності. Преса не лише має завдання поширювати таку інформацію та ідеї; громадськість має право їх отримувати (п. 59). Водночас, ЄСПЛ погоджується, що компетентні державні органи мають право, виступаючи в ролі гарантів громадського порядку, вживати заходів, навіть кримінально-правового характеру, спрямованих на те, щоб адекватно й без надмірності реагувати на такі висловлювання. Також ЄСПЛ робить висновок, що підстави, наведені владою для засудження заявника, з акцентом на підрив територіальної цілісності держави, є як релевантними, так і достатніми для обґрунтування втручання у право заявника на свободу вираження поглядів (п.п. 61, 62).

Нарешті у справі Abedin Smajiж проти Боснії та Герцеговини, в якій скаргу було визнано неприйнятною та відхилено як явно необґрунтовану, оцінюючи низку дописів, які опублікував заявник на загальнодоступному інтернет-форумі, і в яких він описував військові дії, що мали бути здійснені проти сербських сіл та мікрорайонів, ЄСПЛ наголосив, що національні органи влади мають більше можливостей для розгляду та тлумачення фактів, а також для застосування національного законодавства, та зазначив, що тематика дописів заявника торкалася дуже чутливого питання етнічних відносин у постконфліктному боснійському суспільстві (п.п. 38, 39).

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_7 колабораційної діяльності, а саме, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, тобто особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 6 статті 111-1 КК України.

Оцінюючи зміст поширених ОСОБА_7 матеріалів і контекст, в якому це було зроблено, з точки зору стандартів прав людини, які гарантує стаття 10 Конвенції, колегія суддів зазначає таке.

Поширені 10.04.2024, 18.12.2024, 13.03.2025 та 02.08.2025 року матеріали містили слова, спрямовані на підрив територіальної цілісності України, оскільки в них дії збройних сил російської федерації ОСОБА_7 називає «визволенням», а представників українських військових та добровольчих формувань характеризує як «терористичні» та «екстремістські», зазначає про «злочини київського режиму» та «розправи над мирними жителями» тощо.

Такі матеріали пропагандистського характеру колегія суддів розцінює як очевидну загрозу національній безпеці, територіальній цілісності та єдності української нації.

Тому, в цій ситуації, засудженням та покаранням ОСОБА_7 буде досягнуто справедливий баланс між основоположним правом особи на свободу вираження поглядів та законним правом демократичного суспільства захищати себе від небезпеки, яка загрожує життю нації. При цьому, слід зазначити, що держава, яка стикається з військовою агресією, що загрожує її територіальній цілісності, повинна мати ширший простір для розсуду, ніж у випадку, якби дана ситуація мала наслідки лише для окремих осіб.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів висновує, що діяльність обвинуваченої ОСОБА_7 , як військового кореспондента, щодо систематичного створення матеріалів пропагандистського характеру, у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, яка спрямована на підтримку держави-агресора, та яка здійснюється в контексті повномасштабного військового вторгнення на територію України та окупації частини її території, ставить під загрозу життєво важливі інтереси держави, а тому втручання в свободу вираження поглядів у цій ситуації виправдано відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції.

Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.

Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.

Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом.

Суд вважає доведеним, що обвинувачена ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинила колабораційну діяльність, а саме здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань, чим вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 111-1 КК України.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченої ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчиненого нею злочину, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.

Обвинувачена ОСОБА_7 згідно вимог УІТ від 29.04.2025 та від 21.04.2026 раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності. Окрім цього, згідно інформації з ІНФОРМАЦІЯ_18 від 14.05.2025, вбачається, що ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , документована паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим 26.07.2014 Дарницьким РВ ГУДМС України у м. Києві. ОСОБА_7 одружена, має на утриманні малолітніх дітей.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання

ОСОБА_7 , не встановлено.

Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, є вчинення такого з використанням умов воєнного стану.

Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_7 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченої і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.6 ст.111-1 КК України з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, що буде достатнім для її виправлення та запобігання вчинення нею нових злочинів.

Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_7 вчинила злочини проти основ національної безпеки України, cуд вирішив застосувати конфіскацію всього майна, належного їй на праві власності.

Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.

Судові витрати у розмірі 42 787,2 грн, що є вартістю за проведення експертиз (Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32148-ФП від 19.02.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: 38008294; UA728999980313090115000013933.

Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32147-ФП від 26.02.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: 38008294; UA728999980313090115000013933.

Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32149-ФП від 02.03.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: 38008294; UA728999980313090115000013933.

Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32151-ФП від 02.03.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: 38008294; UA728999980313090115000013933.

Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32153-ФП від 10.03.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: 38008294; UA728999980313090115000013933.

Портретна експертиза, виконана ІНФОРМАЦІЯ_19 - висновок №СЕ-19/114-25/32154-ФП від 19.03.2026 ( АДРЕСА_2 ), вартість - 7131,2 грн. - підлягає зарахуванню на рахунок державного бюджету за реквізитами: одержувач: ІНФОРМАЦІЯ_20 тг/24060300; код отримувача: НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ) - підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_13 в дохід держави.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323,368,370,374 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування строком на 15 років та з конфіскацією всього майна, належного їй на праві власності.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз, у сумі 42 787,2 грн.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3