YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Закарпатська область

/

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Ухвала суду № 140765862, 20.10.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Дата ухвалення

20.10.2026

Номер справи

303/2159/26

Номер документу

140765862

Форма судочинства

Кримінальне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ПРОКУРАТУРА

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа 303/2159/26

№ 1-кп/303/204/26

У Х В А Л А

15 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Мукачеві, клопотання:

- адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_4 про скасування арешту з транспортного засобу;

- адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_6 про скасування арешту з транспортного засобу;

подані в порядку ст. 174 КПК України у кримінальному провадженні №12025070000000197, внесеному до ЄРДР від 17.04.2025 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , за ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_8 , за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_9 , за ч.3 ст.307 КК України (зупинено, виділено, мобілізований);

ОСОБА_10 , за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_11 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_12 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_13 , за ч.3 ст.307 КК України;

ОСОБА_14 , за ч.3 ст.307 КК України (зупинено, виділено, мобілізований);

ОСОБА_15 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_16 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_17 , за ч.3 ст.332 КК України;

ОСОБА_18 , за ч.2 ст.307 КК України;

за участю сторін кримінального провадження:

сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_19

сторони захисту - обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 ,

- захисників (адвокатів) ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та (у режимі відео конференції) ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням: ОСОБА_7 за ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_8 за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307, ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_9 , за ч.3 ст.307 КК України (зупинено, виділено, мобілізований), ОСОБА_10 за ч.1 ст.209, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_11 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_12 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_13 за ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_14 , за ч.3 ст.307 КК України (зупинено, виділено, мобілізований), ОСОБА_15 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_16 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_17 за ч.3 ст.332 КК України, ОСОБА_18 за ч.2 ст.307 КК України.

1) У судовому засіданні, в порядку ст. 174 КПК України адвокатом ОСОБА_23 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_4 , подано клопотання про скасування арешту з транспортного засобу марки «OPEL INSIGNIA», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2013 року випуску, чорного кольору, який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю: АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_3 .

Клопотання мотивовано тим, що «у провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження № 12025070000000197, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 та ч. 3 ст. 332 КК України. Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2025 року у вказаному кримінальному провадженні накладено арешт на автомобіль Opel Insignia, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . 25 жовтня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , зазначений транспортний засіб було вилучено та поміщено на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП в Закарпатській області. Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України інший власник або володілець майна, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту повністю або частково. Арешт підлягає скасуванню, якщо буде доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт було накладено необґрунтовано. Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Саме по собі вилучення майна під час обшуку не означає автоматичного доведення його доказового значення та не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку обґрунтувати необхідність подальшого обмеження права власності. Відповідно до протоколу обшуку транспортного засобу від 25 жовтня 2025 року під час обшуку автомобіля Opel Insignia, державний номерний знак НОМЕР_4 , заборонених предметів або речовин виявлено не було. Отже, матеріали, наведені у цьому клопотанні, не підтверджують, що автомобіль є предметом, знаряддям кримінального правопорушення або містить сліди чи інші відомості, які мають доказове значення. У цьому контексті показовим є підхід Верховного Суду, відповідно до якого арешт у кримінальному провадженні має конкретну процесуальну мету, а його подальше збереження повинно бути виправданим фактичними обставинами провадження. Верховний Суд наголошує, що арешт майна не може існувати лише формально, без встановлення його необхідності для досягнення цілей кримінального провадження. ОСОБА_4 є власником транспортного засобу, однак, як зазначено у клопотанні, не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні. Сам по собі цей факт не виключає можливості арешту майна третьої особи, однак у такому випадку сторона обвинувачення повинна навести конкретні підстави, передбачені ст. 170 КПК України, які виправдовують обмеження права власності саме цієї особи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц виходила з того, що особа, права якої порушені арештом майна в межах кримінального провадження, навіть якщо вона не є учасником кримінального провадження, має право захищати свої права у порядку, передбаченому КПК України. Отже, статус власника як особи, яка не є підозрюваною, не позбавляє його права вимагати судового контролю за обґрунтованістю подальшого обмеження його права власності. Ключовою обставиною є те, що транспортний засіб був оглянутий та обшуканий, при цьому заборонених предметів чи речовин у ньому не виявлено. За таких умов подальше фізичне утримання автомобіля на спеціальному майданчику повинно мати конкретне процесуальне обґрунтування: необхідність проведення певної експертизи, огляду, слідчого експерименту, забезпечення можливої конфіскації, спеціальної конфіскації або іншої прямо передбаченої ст. 170 КПК України мети. Якщо відповідні слідчі дії та експертні дослідження щодо автомобіля вже проведені, а сторона обвинувачення не доводить необхідності проведення нових процесуальних дій саме з цим транспортним засобом, продовження його утримання фактично перетворює тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження на безстрокове обмеження права власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 352/1802/18 наголошено, що особи, визначені ч. 1 ст. 174 КПК України, можуть доводити відпадіння потреби в арешті, зокрема коли подальше утримання майна не забезпечує мету арешту. Судовий контроль має бути спрямований на реальне, а не формальне забезпечення цілей кримінального провадження. Відповідно до ст. 170 КПК України арешт майна застосовується лише з визначеною законом метою. Ухвала про арешт повинна дозволяти встановити, яку саме мету забезпечує обмеження права власності та чому без такого обмеження досягнення цілей кримінального провадження є неможливим або істотно утрудненим. Якщо у клопотанні слідчого та в ухвалі про арешт не наведено конкретного обґрунтування, чому саме цей транспортний засіб необхідно продовжувати утримувати під арештом після проведення обшуку та інших процесуальних дій, це свідчить про відсутність актуальної потреби у застосуванні такого заходу. Згідно зі ст. 7, 16, 132, 170, 173, 174 КПК України обмеження права власності у кримінальному провадженні допускається лише за наявності належного правового та фактичного обґрунтування. Частина 4 ст. 173 КПК України вимагає застосування такого способу арешту майна, який не призводить до надмірного обмеження прав та законних інтересів власника. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово виходить із необхідності дотримання балансу між завданнями кримінального провадження та правом особи на мирне володіння майном. У постановах Верховного Суду застосовується підхід ЄСПЛ, за яким втручання держави має забезпечувати «справедливий баланс», а на особу не може покладатися індивідуальний та надмірний тягар. З огляду на тривалість перебування автомобіля на майданчику тимчасового тримання, відсутність встановленого протоколом обшуку заборонених предметів, відсутність у власника статусу підозрюваного чи обвинуваченого та відсутність наведених у клопотанні конкретних актуальних процесуальних дій, для яких необхідне подальше утримання автомобіля, застосування арешту у повному обсязі є непропорційним втручанням у право власності. У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 554/2506/22 (провадження № 51-4350кмо23) Верховний Суд розглядав питання, пов`язані зі скасуванням арешту автомобіля, та підтвердив, що питання арешту майна вирішуються у межах глави 17 КПК України, а механізм ст. 174 КПК України забезпечує судовий контроль за подальшим існуванням такого обмеження. Правова позиція Верховного Суду у постанові від 27 грудня 2022 року у справі № 289/921/21 (провадження № 61-2269св22) також підтверджує право власника або іншого володільця майна звертатися до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту в порядку ст. 174 КПК України. При цьому правова позиція Верховного Суду не означає, що відсутність статусу підозрюваного автоматично призводить до скасування арешту. Вона означає, що суд має перевірити наявність конкретних передбачених законом підстав для обмеження права власника, доказовий зв`язок майна з кримінальним правопорушенням, мету арешту та необхідність його подальшого застосування. Арешт майна за своєю природою є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження. Тому законність його накладення на початковому етапі не означає автоматичної законності його подальшого існування протягом усього кримінального провадження. Відповідно до ст. 174 КПК України предметом судової перевірки є саме актуальна потреба у подальшому застосуванні арешту або його необґрунтованість. Таким чином, навіть якщо на момент первинного вирішення питання про арешт слідчий суддя виходив із наявності певних підстав, після проведення обшуку, огляду та інших необхідних процесуальних дій суд має повторно оцінити, чи збереглася фактична необхідність у такому обмеженні права власності. Сукупність наведених обставин свідчить про те, що подальше застосування арешту автомобіля Opel Insignia, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN НОМЕР_2 , не відповідає вимогам ст. 170 та 174 КПК України. Автомобіль не є предметом чи знаряддям кримінального правопорушення, під час його обшуку заборонених предметів не виявлено, власник не має статусу підозрюваного або обвинуваченого, а необхідність подальшого обмеження права власності конкретними актуальними процесуальними діями не обґрунтована. Відповідно до практики Верховного Суду питання про скасування арешту повинно вирішуватися з урахуванням реальної необхідності такого заходу, його мети, доказового значення майна та пропорційності втручання у право власності. За відсутності таких підстав подальше утримання майна під арештом не відповідає завданням кримінального провадження та вимогам ст. 174 КПК України.».

У судовому засіданні представник власника арештованого майна, адвокат ОСОБА_23 , який одночасно є захисником обвинуваченого ОСОБА_17 у даному кримінальному провадженні, клопотання підтримав та просив його задоволити скасувати арешт, а майно повернути його власнику, ОСОБА_4 .

Прокурор, який представляє сторону обвинувачення у даному кримінальному провадженні, заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту, посилаючись на те, що арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Розглянувши дане клопотання, оглянувши матеріали додані до клопотання про скасування арешту, заслухавши позицію сторін у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку:

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України, є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке вилучено 25.10.2025 року в ході проведення обшуку транспортного засобу (тобто сам транспортний засіб).

Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя з матеріалів доданих слідчим до клопотання про арешт майна встановив, що транспортний засіб марки «OPEL INSIGNIA», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , 2013 року випуску, чорного кольору, який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є батьком ОСОБА_17 .. Арешт на транспортний засіб накладений з метою збереження речових доказів у справі, оскільки такий визнаний речовим доказом, відповідно до постанови слідчого від 26.10.2025 року.

Згідно з ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

На підставі ч.2 ст.174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

З матеріалів, доданих до клопотання про скасування арешту, вбачається, що арештоване майно належить громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю: АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_3 , який являється батьком обвинуваченого ОСОБА_17 .

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме: у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Частинами 1, 2 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, у межах кримінального провадження накладено обтяження на майно третьої особи у кримінальному провадженні. Тобто,- це майно, яке належить особі обвинуваченого ОСОБА_17 , а громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є підозрюваним чи обвинуваченим по справі.

Проте, як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого суді, арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, тобто в порядку п.1) ч.2, ч.3 ст.170 КПК України.

Статтею 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Поряд з цим варто враховувати, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів та являється самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, на відміну від інших правових підстав.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. (ч. 3 ст. 132 КПК України).

Як слідує з поданих матеріалів, основним доводом адвоката щодо неправомірності накладення арешту на майно, є посилання на те, що арешт зазначеного майна, порушує законні права та інтереси третьої особи (власника), яка є добросовісним набувачем та не має жодного відношення до кримінальних правопорушень, що розглядаються судом, а власник майна тривалий час обмежений у праві власності, яке є непорушним та гарантованим Конституцією України.

Абзацом другим п.10 ст.170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою збереження речових доказів.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до неї передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Позбавлення особи власності не допускається інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право держави на здійснення контролю за користуванням майном визнано відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Втім, під час кримінального провадження органи досудового розслідування можуть обмежувати осіб у праві приватної власності, зокрема, в межах ужиття заходів забезпечення кримінального провадження. Такі заходи, безумовно, є необхідними для досягнення мети провадження але, це не може порушувати права та інтереси інших осіб, особливо тих, хто не є учасниками.

При вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для позбавлення особи права розпоряджатися та користуватися майном має існувати очевидна (навіть мінімальна) причина, яка б виправдовувала подальше втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи.

Враховуючи всі вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що таке втручання у право власності третьої особи, яка є добросовісним набувачем, як арешт майна, вже не відповідає принципу пропорційності, коли має бути дотримано справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом основних прав людини. А враховуючи конкретні обставини справи, суд приходить до переконання, що передача власнику арештованого майна, зокрема транспортного засобу на відповідальне зберігання, до завершення судового провадження, жодним чином не зашкодить виконанню завдань кримінального провадження.

2) У судовому засіданні, в порядку ст. 174 КПК України адвокатом ОСОБА_5 , який діє в інтересах власника арештованого майна, ОСОБА_6 , подано клопотання про скасування арешту з транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN GOLF GTI», д.н.з. НОМЕР_5 , VIN: НОМЕР_6 , 2015 року випуску, сірого кольору, який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці: АДРЕСА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_7 .

Клопотання мотивовано тим, що «у провадженні судді Мукачівського міськрайонного суду, ОСОБА_1 , перебуває справа №303/2159/26 за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2025 року по справі №308/15221/25 на підставі клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції у кримінальному провадженні №12025070000000197, відомості про яке внесено до ЄРДР від 17.04.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, накладено арешт на вилучене майн о, а саме: транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN GOLF GTI» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_8 , який на праві власності належить ОСОБА_6 .

Клопотання обґрунтовується тим, що вказані речі є предметом та засобом вчинення кримінального правопорушення.

В свою чергу, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF GTI», д. н. з. НОМЕР_8 , належить на праві власності ОСОБА_6 .

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. ст. 170 КПК України (конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF GTI», д. н. з. НОМЕР_8 , належить на праві власності ОСОБА_6 . Таким чином, остання не являється стороною у даному кримінальному провадженні, їй не пред`явлено підозру, транспортний засіб належить їй на праві приватної власності, через арешт якого ОСОБА_6 не може в повній мірі користуватися ним, що призводить до порушення її прав. Будь-які слідчі дії з транспортним засобом не проводять та в них немає необхідності. Так, обмеження прав заявника є невиправданим. Враховуючи вищевикладене, на даний час відпала необхідність у встановленні наявності на зазначених об`єктах інформації, що може мати доказове значення для розслідування, тобто у арешті.

З метою однакового застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм кримінального процесуального законодавства, уникнення неоднозначного його тлумачення під час здійснення повноважень слідчим суддею суду першої інстанції судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05.04.2013 року підготувала Лист N223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження», у п. 13 якого зазначене наступне: «розгляд питання щодо скасування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, здійснюється у порядку, передбаченому статтею 174 КПК. Слідчий суддя скасовує цей захід забезпечення лише у випадку надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: не були присутні при розгляді питання про арешт майна; доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

07.02.2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було підготоване «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», викладене у формі Роз`яснення.

Відповідно до пп. 6 п. 2.6. Узагальнення метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або ж, якщо метою арешту майна є забезпечення конфіскації, то вартість арештованого майна має узгоджуватись із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа.

Разом з цим, клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно по кримінальному провадженню №12025070000000197, відомості про яке внесено до ЄРДР від 17.04.2025, не містить наведення відповідних підстав, які передбачені нормами права та у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Також аналізуючи п. 2 ч. 5. ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: підстави застосування арешту майна. Зі змісту Ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 03 листопада 2025 року не випливає обґрунтування змісту даної норми права. Адже в рішенні немає зазначених чітких підстав, які б сформували висновок, що необхідно застосування саме арешту майна.

Таким чином, потреба у подальшому арешті всього зазначеного вище майна відпала.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).

Згідно з ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд, враховує, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року та рішення Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Керуючись Постановою Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Відповідно до положень ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.».

У судовому засіданні представник власника арештованого майна, адвокат ОСОБА_5 , який одночасно є захисником обвинуваченого ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні, клопотання підтримав та просив його задоволити скасувати арешт, а майно повернути його власнику, ОСОБА_6 .

Прокурор, який представляє сторону обвинувачення у даному кримінальному провадженні, заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту, посилаючись на те, що арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Розглянувши дане клопотання, оглянувши матеріали додані до клопотання про скасування арешту, заслухавши позицію сторін у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку:

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України, є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2025 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке вилучено 25.10.2025 року в ході проведення обшуку (тобто сам транспортний засіб).

Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя з матеріалів доданих слідчим до клопотання про арешт майна встановив, що транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN GOLF GTI», д.н.з. НОМЕР_5 , VIN: НОМЕР_6 , 2015 року випуску, сірого кольору, який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дружиною ОСОБА_10 .. Арешт на транспортний засіб накладений з метою збереження речових доказів у справі, оскільки такий визнаний речовим доказом, відповідно до постанови слідчого від 25.10.2025 року.

Згідно з ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

На підставі ч.2 ст.174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

З матеріалів, доданих до клопотання про скасування арешту, вбачається, що арештоване майно належить громадянці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці: АДРЕСА_3 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_7 , яка являється дружиною обвинуваченого ОСОБА_10 .

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме: у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Частинами 1, 2 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, у межах кримінального провадження накладено обтяження на майно третьої особи у кримінальному провадженні. Тобто,- це майно, яке належить особі обвинуваченого ОСОБА_10 , а громадянці ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є підозрюваною чи обвинуваченою по справі.