Ухвала суду № 140764038, 15.10.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5222/21

Провадження № 4-с/346/24/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

заявника ОСОБА_1

представника заявника адвоката Яковишина В.Ю.

стягувача ОСОБА_2

державного виконавця Фокіна О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Яковишином Володимиром Юрійовичем, на дії/бездіяльність державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та зобов`язання закінчити виконавче провадження, -

в с т а н о в и в:

в скарзі представник заявника зазначає, що ОСОБА_2 належить стайня, прибудована до двоквартирного житлового будинку. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звели гараж на земельній ділянці спільного користування поруч із цією стайнею: відстань між стінами гаража і стайні становить 86 мм. У 2021 році ОСОБА_2 звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом знесення самочинного будівництва, якій заочним рішенням від 20.04.2022 року в позові відмовлено.

Івано-Франківський апеляційний суд призначив повторну судову будівельно-технічну експертизу, а постановою від 08.04.2025 року скасував заочне рішення та частково задовольнив позов. Замість знесення гаража суд зобов`язав відповідачів перебудувати його. У виконавчому листі від 19.12.2025 року згідно з резолютивною частиною постанови Івано-Франківського апеляційного суду зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 , шляхом перебудови за їх рахунок об`єкта самочинного будівництва - гаражу, розташованого на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні, по АДРЕСА_1 , відповідно до Державних будівельних і санітарних норм в галузі будівництва. Ні у постанові суду, ні у виконавчому листі не встановлено строку виконання.

У січні-квітні 2026 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебудували гараж: обробили дерев`яні крокви і лати вогнезахисним засобом, встановили ринву для відведення води з покрівлі гаража і накрили замкнений простір між гаражем і стайнею, що підтверджується відповідними товарним чеком від 15.01.2026 року на придбання матеріалів, зокрема 10 м ринви, та документами про вогнезахисну обробку і фотознімками гаража, датованими квітнем 2026 року.

ОСОБА_2 пред`явила виконавчий лист до примусового виконання лише 17.09.2026 року - майже через дев`ять місяців після його видачі і через п`ять місяців після завершення робіт, а в заяві про примусове виконання вона не зазначила жодних відомостей про виконання рішення.

18.09.2026 року головний державний виконавець Коломийського відділу ДВС Фокін О.Г. у виконавчому провадженні №81999010 з примусового виконання рішення суду виніс три постанови: 1) про відкриття виконавчого провадження, у якій зазначив боржнику про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів та про стягнення з нього виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 17 294 грн.; 2) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 17 294 грн.; 3) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 300 грн.

23.09.2026 року до спливу 10 робочих днів державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 17 594 грн.

Посилаючись на п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», представник заявника вказує, що боржник має право виконати рішення до відкриття виконання провадження і таке виконання є підставою для закінчення провадження, якщо воно повністю відповідає виконавчому документу.

Перешкоду для Струк О. М. апеляційний суд пов`язав із двома порушеннями будівельних норм, зокрема, в резолютивній частині постанови вимагається перебудувати гараж відповідно до Державних будівельних і санітарних норм в галузі будівництва. Які порушення цих норм створюють перешкоду, апеляційний суд визначив у мотивах постанови від 08.04.2025 року. Розміщення гаража суд визнав допустимим, а перебудова має забезпечити, щоб крокви і лати гаража мали належну вогнезахисну обробку; вода з покрівлі гаража не потрапляла на спільну ділянку, стіну і фундамент стайні. Мігдалевич І.М. та ОСОБА_3 усунули ці порушення до 18.09.2026 року.

ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засобами електронного зв`язку надіслав до Коломийського відділу ДВС клопотання від 27.09.2026 року про закінчення виконавчих проваджень без стягнення виконавчого збору у зв`язку з виконанням рішення до їх відкриття, долучивши до нього докази виконання. Однак, на дату подання цієї скарги Коломийський ВДВС клопотання не розглянув та провадження не закінчив.

До відкриття виконавчого провадження ОСОБА_4 не мав строку виконання і не мав обов`язку повідомляти ОСОБА_2 . Строк для виконання немайнового рішення закон пов`язує з відкриттям виконавчого провадження. До 18.09.2026 такого строку не існувало, і ОСОБА_6 не могли його порушити.

Вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження є незаконною, оскільки нею розпочате примусове виконання вже виконаного рішення. Необізнаність державного виконавця щодо виконання рішення не робить законною постанову, яка не відповідає фактичним обставинам на дату її винесення. Так само відсутність у державного виконавця відомостей про перебудову гаража не свідчить, що рішення не виконане. ОСОБА_2 у заяві від 17.09.2026 року не повідомила державного виконавця про виконання рішення, хоча абз.11 п.3 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, вимагає зазначати в заяві навіть відомості про часткове виконання рішення боржником, а роботи ОСОБА_6 виконували на ділянці, якою вона користується. Тобто, ОСОБА_2 не могла не бачити розміщення на гаражі ринви і що вода з опадів на її ділянку не потрапляє. Після відкриття провадження ч.4 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження зобов`язує повідомити виконавця про самостійне виконання рішення боржником обидві сторони.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виконали рішення суду ще в січні-квітні 2026 року, до відкриття виконавчого провадження, тому представник заявника вважає, що постанову про відкриття виконавчого провадження №81999010 та похідні від неї постанови слід скасувати, адже вони порушують право ОСОБА_1 мирно володіти майном.

Державний виконавець наклав арешт на кошти ОСОБА_1 передчасно і без законної підстави. Для рішень немайнового характеру закон арешту коштів не передбачає, однак, державний виконавець в постанові про арешт від 23.09.2026 року зазначив, що борг не оплачено. Проте, в постанові Івано-Франківського апеляційного суду та у виконавчому листі не встановлено грошового боргу, а зобов`язано усунути перешкоди шляхом перебудови гаража. Рішення, яке мав забезпечити арешт, Мігдалевичі виконали до відкриття виконавчого провадження. Межа арешту 17 594 грн. дорівнює сумі виконавчого збору (17 294 грн.) і мінімальних витрат 300 грн., тобто арешт забезпечує лише стягнення, яке закон не допускає. Оскільки закон не передбачає арешту коштів як способу забезпечити виконання рішення немайнового характеру, державний виконавець наклав арешт до спливу наданого ним строку для добровільного виконання та до перевірки виконання, постанова про арешт коштів від 23.09.2026 року підлягає скасуванню.

Постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 17 294 грн. і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 300 грн. слід скасувати, оскільки ч.9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виключає стягнення виконавчого збору, якщо провадження закінчується через фактичне виконання рішення, виконаного до його відкриття; виконавчий збір і витрати виконавчого провадження пов`язані з примусовим виконанням, а предмета примусового виконання в цьому провадженні не було; обидві постанови державний виконавець виніс лише у зв`язку з відкриттям провадження за рішенням, яке Мігдалевичі виконали до 18.09.2026 року.

Тому представник заявника просить скасувати постанови головного державного виконавця Коломийського відділу ДВС від 18.09.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81999010, про стягнення виконавчого збору від 18.09.2026 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.09.2026 року, про арешт коштів боржника від 23.09.2026 року в зазначеному виконавчому провадженні, а також зобов`язати виконавця вказаного відділу ДВС закінчити виконавче провадження №81999010 на підставі п. 9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням ч. 9 ст.27 цього Закону, без стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, та зняти арешт з його коштів.

Заявник та його представник в судовому засіданні вимоги скарги підтримали, з підстав, зазначених в ній, просять скаргу задовольнити в повному обсязі.

Стягувач ОСОБА_2 в судовому засіданні у вирішенні скарги покладається на розсуд суду, при цьому зазначила, що відсутня перебудова гаража як зазначено в рішенні суду.

Державний виконавець Фокін О.Г. в судовому засіданні просить в задоволенні скарги відмовити, оскільки ним відкрите вищезазначене виконавче провадження за заявою стягувача, яка повідомила, що рішення суду божниками не виконане. Він для перевірки виконання рішення суду до моменту звернення з цією скаргою до суду не виходив, проте самостійно визначити чи виконане воно він не може, відповідного спеціаліста до проведення виконавчих дій ( в тому числі чи виконане рішення суду відповідно до його змісту) не залучав.

Крім того, 07.10.2026 року начальник вказаного відділу ДВС Попик В.П. подала до суду письмові пояснення у справі, відповідно до яких зазначає, що на виконанні у відділі ДВС перебуває виконавче провадження № 81999010, відкрите 18.09.2026 року на підставі виконавчого листа №346/5222/21, виданого 19.12.2025 року Коломийським міськрайонним судом про зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності шляхом перебудови за їх рахунок об`єкта самочинного будівництва гаражу, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , яка перебуває у спільному користуванні, відповідно до Державних будівельних і санітарних норм в галузі будівництва. 02.10.2026 року виконавцем здійснено виїзд за вищевказаною адресою для перевірки виконання рішення суду та складено відповідний акт, відповідно до якого стягувач ОСОБА_2 заявляє, що рішення суду не виконане, а боржник ОСОБА_4 що рішення суду виконане. Для встановлення факту проведення боржниками перебудови гаража відповідно до вимог, встановлених Державними будівельними і санітарними нормами в галузі будівництва, необхідно залучити експерта ( спеціаліста). Оскільки боржник ОСОБА_4 не надав належних доказів виконання рішення суду підстав для закінчення вказаного виконавчого провадження не має. В скарзі зазначено, що відстань між стінами гаража та нерухомістю стягувача становить 86 мм. Станом на 02.10.2026 року вказаний проміжок повністю замуровано, внаслідок чого самочинно збудований гараж стоїть впритул до нерухомості стягувача. Факт придбання скаржником будівельних матеріалів не свідчить про виконання робіт, спрямованих на виконання судового рішення. Постанова державного виконавця від 18.09.2026 року про відкриття виконавчого провадження №81999010 винесена відповідно до вимог Закону «Про виконавче провадження». Встановивши, що пред`явлений за заявою стягувача виконавчий лист відповідає вимогам Закону, а підстав для його повернення не має, виконавець виніс законну постанову про відкриття виконавчого провадження, якою права скаржника не порушено. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній обов`язок та будь-який правовий механізм щодо перевірки достовірності відомостей, викладених в заяві стягувача. Постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є законними, оскільки винесені на підставі ст.ст. 26, 27, 42 вищевказаного Закону та пункту 2 розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень, та права скаржника не порушують. Застосування встановлених законом заходів, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення, не свідчить про нелегітимне вручання у право особи на мирне володіння майном. Враховуючи наведене, просить в задоволенні скарги відмовити.

Суд, заслухавши вказаних учасників, перевіривши матеріали справи, і, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі ст. 451 вказаного Кодексу за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.04.2025 року рішення (заочне) Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.04.2022 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 , шляхом перебудови за їх рахунок об`єкта самочинного будівництва - гаражу, розташованого на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні, по АДРЕСА_1 , відповідно до Державних будівельних і санітарних норм в галузі будівництва (том 4, а.с. 44-49).

Відповідно до копії висновку №31/Е за результатами повторної судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 року, (посилання на який також міститься в у вищевказані постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 08.04.2025 року), побудований ОСОБА_4 та ОСОБА_3 гараж по АДРЕСА_1 є об`єктом нерухомого майна, не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва станом на 2012-2021 роки. Порушено норми ДБН станом на 2012-2021 роки:

пункти 5.56 та 5.58 ДБН В 2.2-155-2019 «Житлові будинки.Основні положення», бо не влаштовано та огородження вентиляційних отворів металевими сітками для захисту цього вентильованого замкнутого простору від птахів, комах та гризунів (див. рисунок №3,4 додаток № 4);

пункт 6.1.3 ДБН В 2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд», бо не проведено належним чином вогнезахисну обробку дерев`яних крокв і лат горищного покриття;

пункт 6.1.41 ДБН Б 2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій», бо не виконано необхідні інженерно-технічні заходи, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжної земельної ділянки спільного користування та зволоження конструкцій прилеглої стіни та фундаменту стайні, зазначеної на плані літерою «Г» (див. рисунок №1, таблиця № 2, додатку № 2, рисунок №2, таблиця № 3, додатку № 3, рисунок №3,4, таблиця №4, додаток № 4).

Побудований ОСОБА_4 та ОСОБА_3 гараж є дотичним до стіни господарської споруди (нежитлового приміщення) будинку АДРЕСА_1 , що належить позивачці ОСОБА_2 . Можлива перебудова побудованого гаражу відповідно до норм і правил, визначених ДБН і санітарними нормами в галузі будівництва.

Для здійснення перебудови збудованого гаражу необхідно у відповідності з 4.1а ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» розробити проектне рішення з урахуванням вимог:

пункту 3.7 ДБН В1.2-12-2008 «Будівництво в умовах ущільненої забудови;

пунктів 3.3.42 ДБН В 2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд»;

пунктів 5.56, 5.58 ДБН В2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення»;

пункт 6.1.3 ДБН В2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд»;

пункт 6.1.41 ДБН Б 2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій».

Відстань між стіною гаража (господарської споруди), побудованого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і стіною господарської споруди будинку АДРЕСА_1 , що належить позивачці ОСОБА_2 , складає 86 мм (том 4, а.с 19 зворот, - 43).

На підставі вищевказаної постанови суду судом 19.12.2025 року видано відповідний виконавчий лист, яким зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 , шляхом перебудови за їх рахунок об`єкта самочинного будівництва - гаражу, розташованого на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні, по АДРЕСА_1 , відповідно до Державних будівельних і санітарних норм в галузі будівництва ( том 4, а.с. 113 зворот, -114 ).

Згідно з копією заяви від 17.09.2026 року ОСОБА_2 як стягувач звернулась до Коломийського відділу ДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області щодо прийняття до примусового виконання виконавчого листа №346/5222/21, виданого 19.12.2025 року Коломийським міськрайнним судом, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом перебудови за їх рахунок об`єкта самочинного будівництва гаражу (том 4, а.с. 113 ).

18.09.2026 року головним державним виконавцем Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фокіним О.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81999010 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа в справі №346/5222/21 від 19.12.2025 року, в якому боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_2 . У постанові зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, а також стягнути з нього виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 17 294 грн. (том 4, а.с. 112).

Також 18.09.2026 року вказаним виконавцем у зазначеному виконавчому провадженні винесено постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17 294 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 300 грн. (том 4, а.с. 110, 111).

23.09.2026 року цим же державним виконавцем у виконавчому провадженні №81999010 винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_4 у межах суми звернення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 17 594 грн. В постанові також зазначено, що виконавцем встановлено, що борг не оплачено (том 4, а.с. 109).

Судом також встановлено, що 27.09.2026 року адвокат Яковишин В.Ю. як представник боржника ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку надіслав до вказаного відділу ДВС клопотання про закінчення виконавчих проваджень без стягнення виконавчого збору в зв`язку з виконанням рішення суду до відкриття проваджень (том 4, а.с. 11-19).

На підтвердження вимог скарги стороною заявника долучено копії товарного чеку від 15.01.2026 року ФОП ОСОБА_8 на загальну суму 1 429 грн. ( з переліком найменувань товарів: грунт по дереву, валик з ручкою, ринва 10 м), а також скриншот екрана із зображенням будівлі та копію її фото ( без деталізації опису, в тому числі місця знаходження (том 4, а.с.49 зворот, - 50).

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 1-3 ст. 11 зазначеного Закону строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.4 ст.19 цього Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Нормами п. 1 ч.1, ч.5 ст.26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч.6 ст.26 вказаного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Положеннями ч.1, 2 ст.63 цього Закону визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч.1-4 ст. 27 зазначеного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Згідно з ч.9 ст.27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 року в справі №9901/235/20 вказала, що боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2026 року у справі № 761/23289/21 вказав, що виконавче провадження закінчується на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження також у випадку, якщо рішення суду було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

У постанові від 27.04.2026 у справі № 903/720/24 Верховний Суд зазначив, що підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цієї норми є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа.

Положеннями ч. 1, 2 ст.56 вказаного Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника . Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезгаданих норм законодавства та встановлених судом обставин, оскільки державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, за яке (виконання) органами державної виконавчої служби справляється виконавчий збір, суд вважає, що постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат, прийняті відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та в межах повноважень виконавця, і при цьому права боржника порушені не були. В процесі судового розгляду заявником не надано обґрунтованих доказів того, що під час відкриття виконавчого провадження саме державний виконавець діяв неправомірно, а в порядку судового оскарження дій чи рішень державного виконавця можливо задовольнити вимоги скаржника виключно у випадку, якщо саме державний виконавець діяв із порушенням вимог закону або не в межах наданих йому повноважень. Тому відсутні підстави для скасування вищевказаних постанов державного виконавця.

Доводи боржника про виконання ним рішення суду до відкриття виконавчого провадження є необґрунтованими, оскільки під час розгляду скарги належних доказів на підтвердження вказаних обставин ним не надано, зокрема, виконання рішення суду в повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. Боржник ОСОБА_1 не довів, що надавав державному виконавцю достатніх документів на підтвердження того, що рішення суду ним виконано до відкриття виконавчого провадження як визначено відповідно до виконавчого документа. Посилання на копії квитанції від 15.01.2026 року про придбання будівельних матеріалів та фотознімки приміщення (гаражу) без зазначення їх детального опису)) не свідчать про виконання робіт, спрямованих на виконання рішення суду, відповідно до виконавчого документа.

З приводу вимог скарги щодо зобов`язання виконавця закінчити вказане виконавче провадження та зняти арешт з коштів боржника суд наголошує, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем чи відповідною посадовою особою державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

З огляду на наведене, суд не уповноважений зобов`язувати державного виконавця закінчити виконавче провадження.

Положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі 752/22214/16-ц (провадження № 61-21694 св 19).

Водночас, державним виконавцем не враховано, що рішення суду, яке перебувало на примусовому виконанні, має немайновий характер, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника й закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, тому державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.

Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом, є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Крім цього, винесення виконавцем постанови про арешт коштів боржника до спливу 10 днів, наданих для добровільного виконання рішення суду немайнового характеру, є неправомірним; протягом цього строку будь-які виконавчі дії стосовно боржника не проводяться, а накладення арешту на кошти є заходом примусового виконання, що грубо порушує цю заборону.

За таких обставин, доводи скарги в частині скасування постанови державного виконавця про арешт коштів боржника є обґрунтованими.

Отже, з урахуванням викладеного, скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 260, 261, 352-355, 447-1-451 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винесену 23.09.2026 року головним державним виконавцем Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Фокіним Олександром Геннадійовичем в рамках виконавчого провадження ВП №81999010.

В задоволені скарги в іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 20.10.2026 року.

Суддя:Яремин М. П.