Рішення № 140763786, 19.10.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2196/26

Провадження № 2/344/3277/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Гой Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Томин Сергій Володимирович до Акціонерного товариства «ПриватБанк», третя особа Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Томин Сергій Володимирович звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «ПриватБанк», третя особа Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна.

Позов мотивує тим, що згідно інформації з Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Саюк Т.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер 49896557 від 21.01.2016 державним реєстратором Благим А.М. накладено арешт на нерухоме майно позивача. Даний арешт було накладено в інтересах відповідача на підставі виконавчого листа № 344/2926/2015 виданого 21.12.2015 р. Івано-Франківським міським судом про стягнення з позивача на користь відповідача 801569,19 грн. боргу та 3654 грн судового збору. Постановою старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Саюка Т.В. від 29.03.2016 р. виконавчий документ повернуто стягувачу (відповідачу) у зв`язку з відсутністю майна боржника. Крім того, арешт на нерухоме майно позивача накладено також реєстратором Івано-Франківська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП 24810048 від 28.03.2011. Також арешт на нерухоме майно позивача накладено також 24.07.2012 р. реєстратором: Івано-Франківська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №33546027 від 24.07.2012. На даний час позивачу на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Також зазначив, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) виконавче провадження № 49896557 з примусового виконання виконавчого листа № 344/2926/2015, виданого 21.12.2015 р., про стягнення з позивача на користь відповідача 3654 грн судового збору та виконавче провадження № 50177465 з примусового виконання виконавчого листа № 344/2926/2015, виданого 21.12.2015 р., про стягнення з позивача на користь відповідача 801569,19 грн. заборгованості завершені відповідно 22.02.2016 р. та 18.07.2016 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 (відсутність у боржника майна) Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на момент завершення виконавчого провадження). Таким чином, стягувач (відповідач) за виконавчим провадженням, яке було відкрито щодо виконання виконавчого листа № 344/2926/2015, виданого 21.12.2015 р., про стягнення з позивача на користь відповідача 801569,19 грн. боргу та 3654 грн судового збору, після повернення його державним виконавцем мав право на повторне його пред`явлення протягом трьох років, тобто відповідно до 22.02.2019 р. та 18.07.2019 р. Відповідач повторно виконавчий лист до виконання не пред`являв. Будь-яких інших виконавчих проваджень на виконанні в Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області не перебувало. Просив зняти арешт із усього нерухомого майна, у тому числі однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 .

29.04.2026 року від представника АТ КБ "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення, в яких АТ КБ "ПриватБанк" не погоджується з доводами позовної давності, з огляду на наступне. Позовна заява не містить жодного обгрунтування та підстав визначення АТ КБ "ПриватБанк" відповідачем в цій справі. Мотивуючи позовні вимоги безпідставним накладенням арешту на майно в межах виконавчого провадження, в якому він не є боржником, позивач приходить до висновку, що його порушене право може бути відновлене лише шляхом зняття арешту з нерухомого майна однокімнатної квартири АДРЕСА_1 накладеного на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Саюк Т.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер 49896557 від 21.01.2016 державним реєстратором Благим А. М. В той же час, позивач не зазначає, в чому полягає порушення його права з боку АТ КБ "ПриватБанк", які дії банку призвели до цих порушень, в який спосіб вони можуть бути відновлені АТ КБ "ПриватБанк" та на підставі яких матеріальних норм регулюються дані правовідносини. Таким чином, в частині позовних вимог до АТ КБ "ПриватБанк" позов є безпідставним та необґрунтованим, а сам банк є неналежним відповідачем з огляду на спосіб захисту обраний самим позивачем.

Також зазначила, що порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404; VIII). Аналіз наведеної норми свідчить, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та в такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків. Велика Палата ВС зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки. Отже, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону, а саме 3. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.26-31).

29.04.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримав (а.с.40-42).

08.06.2026 року представник третьої особи подав письмові пояснення, в яких зазначив, що станом на день подання зазначених пояснень, окрім вказних судом, за боржником ОСОБА_1 облікується ще одинадцять виконавчих проваджень, заборгованість за якими не погашена. Станом на день подання даних пояснень, боржником не виконано за рішеннями, в тому числі судовими, зобов`язань на суму 1 050 304,34 грн., а з урахуванням сум виконавчого збору та, виключно, мінімальних витрат виконавчого провадження, вказана сума складе 1 159 843,04 грн. Правова природа арешту покликана сприяти забезпеченню виконання вимог стягувачів (кредиторів) за виконавчими провадженнями, для яких наступили негативні наслідки в силу порушення зобов`язань боржником. Як визначено в статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Законодавець чітко дав зрозуміти, що в силу припису норми закону, арешт призначений для забезпечення виконання судового рішення, яке в силу норми Конституції є обов`язковим до виконання. З цього випливає, що пропуск стягувачем строку для повторного пред`явлення виконавчого документа не є достатньою підставою для зняття арешту з майна боржника, яке той набув, проте не погасив заборгованість, яку зобов`язаний був погасити в силу обов`язковості судового рішення до виконання. В той же час, зняття арешту з майна боржника в даній ситуації, за виконавчими провадженнями з виконання рішень, які залишилися невиконаними, суперечитиме самій суті правосуддя та порушенню інтересів стягувачів, оскільки означатиме позбавлення права останніх на легітимні очікування щодо отримання простроченої заборгованості. Крім того, згідно вимог п.2 ч.4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка містить назву «Зняття арешту з майна» визначено, що однією із підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Боржником за вказаними виконавчими провадженнями кошти не сплачено, судові рішення не виконано. Зважаючи на наведене, просить відмовити у задоволенні позову (а.с.54-58).

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у письмових поясненнх просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилися, у письмових поясненнх просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, поставновою старшого державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Саюк Т.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер 49896557 від 21.01.2016 року накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 27.01.2026 р. № 17198, на виконанні в Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області перебували виконавчі провадження: № 49896557 з примусового виконання виконавчого листа № 344/2926/2015, виданого 21.12.2015 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача 3654 грн судового збору (виконавче провадження завершено 22.02.2016 року (п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»); та виконавче провадження № 50177465 з примусового виконання виконавчого листа № 344/2926/2015, виданого 21.12.2015 р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 801569,19 грн. заборгованості (виконавче провадження завершено 18.07.2016 р. (п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження») (а.с.9-10).

Згідно інформації з СП-спецрозділ за ОСОБА_1 облікується виконавчі провадження, які не виконані (а.с.61-64).

Відповідно до ст. 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Першим реченням пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2015 року № 5 роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до положень ч.1 і абзацу другого ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі за текстом Закон № 606-XIV),що був чинним на час виникнення спірних правовідносин у 2010-2013 роках, у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону № 606-XIV, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У відповідності до положень ч.2 ст. 57 Закону № 606-XIV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, серед іншого, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до положень ч.3-4 ст. 57 Закону № 606-XIV, копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, зокрема органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна, а сама постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.5 ст. 60 Закону № 606-XIV, в усіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (надалі за текстом Закон), чинного на час звернення позивача до органу державної виконавчої служби щодо зняття арешту, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно ч.4 ст. 59 Закону передбачено виключний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ч.5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно із статтями 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України. суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що у пункті 8.4 постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зазначено, що стаття 50 Закону № 606 -XIV у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин у 2013 році, передбачає зняття арешту з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, а не у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Відтак, за умов повернення 22.02.2016 та 18.07.2016 рр. виконавчого документу у виконавчих провадженнях № 49896557 та №50177465 стягувачу, на підставі пункту 2 ч.1 ст. 47 Закону (відсутність у боржника майна), то у органу ДВС були відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки саме виконавче провадження не було закінчене.

Також суд відзначає, що позивачем ОСОБА_1 суду не надано доказів того, що виконавче провадження № 49896557 та №50177465 щодо виконання виконавчого листа, виданого Івано-Франківським міським судом 21.12.2015 року у цивільній справі № 344/2926/2015, про стягнення з нього боргу було закінчене у зв`язку з фактичним та в повному обсязі виконанням виконавчого документа.

Відповідно до пунктів 2 і 6 ч.2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як неодмінна складова судового розгляду.

Окрім того, ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє, а також, що система ефективна законодавчо та практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії права на справедливий суд (рішення від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» від 12 березня 2009 року (заява № 38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

В свою чергу, згідно ст. 1291 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Водночас згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 212/7068/13-ц (провадження № 14-430цс18).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Стосовно тверджень сторони відповідача про неналежність відповідача суд заначає наступне.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Так, належним відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вказана правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи вище наведене суд вважає, що заявлений позивачем позов є необґрунтованим, оскільки позивачем не було доведено того, що на даний час арешт на його нерухоме майно продовжує бути накладеним безпідставно, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Згідно п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, тож судові витрати залишаються на позивачеві.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 229, 256-257, 259, 263-265, 267, 273 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Томин Сергій Володимирович до Акціонерного товариства «ПриватБанк», третя особа Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна про зняття арешту з нерухомого майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 19.10.2026 року.

Суддя Пастернак І.А.