Рішення № 140762683, 20.10.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/392/26

Провадження № 2/743/382/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Макаревича Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит № 4006613 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

Право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі договору факторингу № 26-07/2024, укладеного 26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24 045 гривень: тіло кредиту - 7 000 гривень, проценти - 16 275 гривень, комісія - 770 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.06.2026.

Ухвалою від 26.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення. У позовній заяві позивач просив розглядати справу за відсутності свого представника та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Ухвалою від 20.10.2026 суд постановив розглянути справу заочно на підставі наявних доказів відповідно до частини 4 статті 223, статей 280, 281 ЦПК України.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

16.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» як кредитодавцем і ОСОБА_1 як позичальником укладено договір про споживчий кредит № 4006613 в електронній формі. Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором U26096, надісланим кредитодавцем на номер мобільного телефону позичальника, що підтверджується довідкою ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію та відміткою про підписання на тексті договору. Невід`ємними частинами договору є графік платежів (додаток № 1) і паспорт споживчого кредиту (додаток № 2).

Як вбачається з анкети-заяви на кредит № 4006613, перед укладенням договору кредитодавець здійснив автоматичну перевірку заяви позичальника, перевірку в бюро кредитних історій і скоринг, за результатами яких погодив надання кредиту.

За пунктами 1.2, 1.3 договору сума кредиту становить 7 000 гривень, кредит надається строком на 30 днів з 16.12.2021. Згідно з пунктом 1.4 договору терміном (датою) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 15.01.2022.

Відповідно до пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 2 625 гривень і нараховуються за ставкою 1,25 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Пунктом 1.6 договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

За умовами пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 770 гривень і нараховується одноразово за ставкою 11 відсотків від суми кредиту. Переліку послуг, які надаються позичальникові за цю комісію, договір не містить.

Згідно з пунктом 2.3.1.2 договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, але загалом не більше ніж на 60 днів; протягом періоду такого продовження проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 договору. Пункт 2.3.2 договору визначає цей механізм як домовленість сторін про зміну умов договору на умовах відкладальної обставини за статтею 212 ЦК України, яка полягає, зокрема, у продовженні користування кредитними коштами після спливу строку кредитування; нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображається кредитодавцем в оновленому графіку платежів в особистому кабінеті позичальника.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування з урахуванням пролонгацій, має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. 16.12.2021 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в розмірі 7 000 гривень, що підтверджується квитанцією про виплату через платіжний сервіс LiqPay від 16.12.2021.

Згідно з відомістю ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за договором 16.12.2021 позичальнику нараховано комісію за надання кредиту в розмірі 770 гривень. За період з 17.12.2021 по 15.01.2022 нараховано проценти за ставкою 1,25 відсотка на день по 87,50 гривні щоденно, всього 2 625 гривень. За період з 16.01.2022 по 24.02.2022 нараховано проценти за ставкою 5 відсотків на день по 350 гривень щоденно; 04.03.2022 проведено сторно процентів на суму 350 гривень, тому за цей період нараховано 13 650 гривень. Платежів на погашення заборгованості від позичальника не надходило. Загальна сума заборгованості становить 24 045 гривень, з яких 7 000 гривень - заборгованість за кредитом, 16 275 гривень - заборгованість за процентами, 770 гривень - заборгованість за комісією.

26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу № 26-07/2024.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників для друку (додаток № 3) від 26.07.2024 до договору № 26-07/2024 загальна сума заборгованості за кредитним договором № 4006613 складає 24 045 гривень, а саме: 7 000 гривень - заборгованість по кредиту, 16 275 гривень - заборгованість по відсотках, 770 гривень - заборгованість по комісії.

Таким чином, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4006613 у тому обсязі, який існував на момент переходу цього права, у розмірі 24 045 гривень, а саме: 7 000 гривень - заборгованість по кредиту, 16 275 гривень - заборгованість по відсотках, 770 гривень - заборгованість по комісії.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» станом на 16.03.2026 після переходу права вимоги позивач додаткових нарахувань не здійснював, а відповідач платежів не вносив.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

За змістом частин 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Факт підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що номер телефону, на який надіслано ідентифікатор, не належить відповідачу або що ідентифікатор U26096 було використано іншою особою.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець не має права встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які платежі, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю, які не передбачені цим Законом. ВП ВС у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності послуг, які за законом мають надаватися безоплатно (зокрема, інформації про стан кредитної заборгованості частотою один раз на місяць), є нікчемною за частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії, не пов`язаної з конкретною послугою, ОП КЦС ВС висловила в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 770 гривень за надання кредиту.

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом - встановленою Законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

Розгляд заявки позичальника, оцінка його платоспроможності та прийняття рішення про надання кредиту є діями, які кредитодавець вчиняє у власних інтересах з метою укладення договору, а не послугою позичальникові. Подібний підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17. Вона дійшла висновку, що дії банку, які є наслідком реалізації його прав та обов`язків за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, не є послугою, яку замовив позичальник.

За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», і на підставі частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 цього Закону є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення в розмірі 770 гривень задоволенню не підлягає.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 констатувала, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, суду необхідно здійснити тлумачення умов відповідного договору та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Системний аналіз частини 1 статті 638 ЦК України по відношенню до кредитних договорів дозволяє зробити висновок, що строк кредитування є істотною умовою таких договорів. Пролонгація строку кредитування є зміною умови кредитного договору, яка за статтею 654 ЦК України має вчинятися в такій самій формі, що й сам договір. Зміна строку кредитування шляхом пролонгації має бути доведена належними і допустимими доказами (статті 76, 78 ЦПК України). Самого факту продовження користування позичальником кредитними коштами після первісно погодженої дати закінчення строку кредитування або самого факту нарахування позивачем процентів за період після цієї дати для висновку про пролонгацію недостатньо.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на пролонгацію строку кредитування, проте належних і допустимих доказів її здійснення (підписана заява про пролонгацію, запис про підтвердження одноразовим ідентифікатором, додаткова угода, інші належні докази) не подано. Оновленого графіка платежів, який за пунктом 2.3.2 договору мав відображати нову дату платежу у разі продовження строку кредитування, позивач також не подав. За цих обставин строк кредитування за договором закінчився 15.01.2022.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору у разі продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5 відсотків на день, а за пунктом 4.2 договору кредитодавець має право з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, нарахувати проценти за цією ж ставкою в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. Системне тлумачення цих пунктів дозволяє дійти висновку, що сторони передбачили нарахування процентів і за період після закінчення строку кредитування, тобто за неправомірну поведінку позичальника.

Договір є домовленістю сторін, а зміна його істотних умов, зокрема строку кредитування, має ґрунтуватися на узгодженому волевиявленні. Умова, за якою строк кредитування автоматично продовжується саме внаслідок несвоєчасної сплати позичальником процентів, пов`язує настання сприятливих для кредитора правових наслідків із порушенням зобов`язання позичальником. Фактично вона продовжує нарахування договірних процентів поза межами погодженого строку кредитування. Така умова суперечить принципу добросовісності, створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Додатковим аргументом на користь такого тлумачення є зміст графіка платежів (додаток № 1 до кредитного договору), у якому загальна вартість кредиту обчислена з розрахунку строку кредитування 30 днів і передбачено єдиний платіж 15.01.2022 без жодних платежів після спливу цього строку. Це підтверджує, що сторони на момент укладення договору мали на увазі саме 30 днів як період нарахування процентів за користування кредитом.

Водночас за період після спливу строку кредитування користування коштами позичальником є неправомірним - позичальник не має права правомірно не повертати кредит, він зобов`язаний його повернути. Наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання врегульовані спеціальною нормою - частиною 2 статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За цих обставин нарахування позивачем процентів за період поза межами строку кредитування на підставі пункту 2.3.1.2 кредитного договору і статті 1048 ЦК України не ґрунтується на вимогах закону, оскільки правовий режим таких платежів визначається спеціальною нормою - частиною 2 статті 625 ЦК України.

Відтак суд приходить до висновку, що строк кредитування за договором закінчився 15.01.2022. Нарахування позивачем процентів за період з 16.01.2022 по 24.02.2022 на загальну суму 13 650 гривень здійснено з порушенням наведеного вище правового режиму.

Розмір нарахованих позивачем сум відповідає умовам кредитного договору та вимогам закону, окрім комісії за надання кредиту у розмірі 770 гривень, умова про яку є нікчемною, та процентів за період після закінчення строку кредитування у розмірі 13 650 гривень, нарахування яких є неправомірним. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Водночас відмова в стягненні процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, не позбавляє позивача правового захисту в охоронних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 констатувала, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У межах цієї справи позивач таких вимог не заявляв, а тому суд їх не оцінює.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 2.1 кредитного договору ТОВ «МІЛОАН» перерахувало 7 000 гривень на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією про виплату через платіжний сервіс LiqPay від 16.12.2021. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, право грошової вимоги за кредитним договором № 4006613 перейшло від ТОВ «МІЛОАН» до позивача на підставі договору факторингу.

Позивач набув це право в обсязі, який існував на момент його переходу, у розмірі 24 045 гривень.

Таким чином, позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах і має право вимагати від відповідача виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не подав, наявність та розмір заборгованості не оспорив, доводів позивача про укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та порушення зобов`язання щодо їх повернення не спростував. Жодних доказів недійсності кредитного договору в цілому або окремих його умов, погашення заборгованості в більшому розмірі, ніж враховано позивачем у розрахунку, або інших обставин, які б свідчили про неправильність обчислення суми боргу, відповідач суду не надав. Власного контррозрахунку заборгованості відповідач також не подав.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Зважаючи на те, що позиція позивача обґрунтована письмовими доказами, які узгоджуються між собою, а відповідач жодних обставин, зазначених у позові, не спростував, суд вважає твердження позивача такими, що відповідають дійсним обставинам справи, за винятком тих, правова оцінка яких наведена вище. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року у справі № 331/7975/13-ц.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між ТОВ «МІЛОАН» і відповідачем виникли кредитні правовідносини, у межах яких ТОВ «МІЛОАН» належним чином виконало свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти. Право грошової вимоги за цим кредитним договором у тому обсязі, який існував на момент його переходу, набув позивач. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором, не виконав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16.12.2021 № 4006613 є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 9 625 гривень (7 000 гривень - тіло кредиту, 2 625 гривень - проценти за користування кредитом у межах строку кредитування) з мотивів, наведених вище в розділі IV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 14 420 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 662,40 гривні.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 24 045 гривень, з яких задоволено 9 625 гривень, що становить 40,03 % від заявлених вимог (9 625 / 24 045 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 065,76 гривні (2 662,40 ? 40,03 %).

Позивач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 гривень, на підтвердження чого надав такі документи: договір про надання правової допомоги від 02.07.2024 № 02-07/2024, укладений з адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», і витяг з акта від 27.02.2026 № 29 про надання юридичної допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, включають витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Аналогічних критеріїв дотримується і Європейський суд з прав людини при присудженні судових витрат за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: за висновком ЄСПЛ у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04, пункт 268), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Дана справа за своїм змістом не є складною: спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором, обставини справи підтверджуються обмеженим обсягом письмових доказів, відповідач відзиву на позов не подав і обставин, на які посилався позивач, не спростовував. Згідно з актом від 27.02.2026 № 29 адвокатом надано усну консультацію з вивченням документів тривалістю 2 години вартістю 4 000 гривень і складено позовну заяву протягом 3 годин вартістю 9 000 гривень. Позовна заява за своєю структурою є типовою для цієї категорії спорів, а заявлені витрати становлять понад половину ціни позову. З огляду на це, заявлений позивачем обсяг витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в розмірі 40,03 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 200,90 гривні (3 000 ? 40,03 %).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вулиця Єжи Ґедройця, будинок 6, офіс 521, місто Київ, 03150) заборгованість за кредитним договором від 16.12.2021 № 4006613 у розмірі 9 625 (дев`ять тисяч шістсот двадцять п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вулиця Єжи Ґедройця, будинок 6, офіс 521, місто Київ, 03150) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вулиця Єжи Ґедройця, будинок 6, офіс 521, місто Київ, 03150) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 76 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 20.10.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ