Рішення № 140759216, 20.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Київ № 320/40741/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.12.2018 по 20.05.2023 у сумі 77993,92 грн у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням принципу співмірності.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 640/29504/21, 20.05.2023 відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 77993,92 грн.

Стверджував право на середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.12.2018 по 20.05.2023 у сумі 77993,92 грн у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням принципу співмірності, проте відповідачем безпідставно відмовлено в реалізації названого права.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому.

Повідомили, що активність стосовно можливості неповного розрахунку при звільненні, позивач почав проявляти через 3 (три) роки своєї особистої бездіяльності, лише у 2021 році, про що свідчить заява позивача до відповідача, датована 2021 роком та адміністративна справа № 640/29504/21.

Адміністративна справа № 640/29504/21 стала наслідком незгоди позивача із відповіддю відповідача за вих. № 305/1858 від 29.09.2021 (додаток №7 до позовної заяви).

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода позивача з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як свідчать матеріали цієї справи та справи № 640/29504/21, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу під час проходження військової служби із 01.01.2016 по 30.11.2018 позивачем не оскаржувалась, хоча він кожен місяць отримував грошове забезпечення, про що ставив свій підпис у відомості отримання грошового забезпечення (яка зі спливом строку давності була знищена, про що було відомо позивачу), а також було зазначеного у грошовому атестаті, який позивач отримав при звільненні при остаточному грошовому розрахунку ще у 2018 році.

На переконання представника відповідача, враховуючи недосконалість законодавчої бази України, право на виплату позивачу виплат було встановлено виключно на підставі розгляду адміністративної справи № 640/29504/21.

Зазначили, що з прийняттям судового рішення (у цьому випадку в адміністративній справі № 640/29504/21, якою присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Отже підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Стверджували пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим заявили клопотання про залишення позову без розгляду.

III. Процесуальні дії у справі

За результатом автоматизованого розподілу 06.11.2023 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.

Ухвалою суду від 27.12.2023 (суддя Харченко С.В.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024, головуючим визначеного суддю Донця В.А.

Ухвалою суду від 07.03.2024 (суддя Донець В.А.) справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

З огляду на звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, проведено повторний автоматизований розподіл цієї справи, за результатами якого головуючим визначено суддю Леонтовича А.М.

Ухвалою суду від 14.03.2025 справу прийнято до провадження судді Леонтовича А.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Розглянувши клопотання про залишення позову без розгляду, суд не вбачає підстав для його задоволення, зважаючи на ухвалене Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Із матеріалів справи слідує, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.12.2018 № 273, позивач звільнений з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 26.10.2018 № 681 у запас, уважається таким, що 26.12.2018 справи та посаду здав, виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2022, що набрало законної сили 27.02.2023 у справі № 640/29504/21, позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо встановлення базового місяця січень 2016 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.

Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 з встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведеної виплати.

На виконання названого рішення суду, відповідачем здійснено виплату індексації позивачу у розмірі 77993,92 грн 20.05.2023.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За нормами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

VI. Оцінка суду

Названі норми трудового законодавства спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Судом з`ясовано, що правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 20.05.2023 на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії редакції статті 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладено правовий висновок щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Означений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований із урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

При цьому, Верховний Суд у справі № 440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватись середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Однак, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку, викладеного у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Щодо обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд ураховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначено формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Названий підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом, зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Враховуючи, що позивачу у день звільнення не виплачені всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за період з 26.12.2018 по 20.05.2023, однак не більш як за шість місяців, а саме по 26.06.2019 - 182 дні.

Середній заробіток працівника згідно із частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачу на виконання рішення суду у справі № 640/29504/21 становить 77993,92 грн.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд зазначає, що при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

У матеріалах справи відсутні докази про середньоденне грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що унеможливлює суд визначити конкретну суму для нарахування позивачу.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу має бути розрахована відповідачем із урахуванням установлених обставин та фактичних вихідних даних щодо належних позивачу виплат, що перебувають у розпорядженні відповідача.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із метою ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а не стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.12.2018 по 20.05.2023 у сумі 77993,92 грн у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням принципу співмірності.

Із урахуванням викладеного, позов є частково обґрунтованим.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, тож підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ: 22990368; місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.12.2018 по 26.06.2019 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням принципу співмірності.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.