Ухвала суду № 140757769, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 жовтня 2026 рокуСправа №160/33946/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши заяву Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №160/33946/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №160/33946/24, в якій заявник просить:

- змінити спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, на підставі якого 12.05.2026 видано виконавчий лист №160/33946/24 про зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) здійснити з 20.06.2024 року індексацію пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плат и (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 відповідно до постанови КабінетуМіністрівУкраїни№168 від 24 лютого 2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №185 від 23 лютого 2024 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату його пенсії, починаючи з 20.06.2024 року;

- встановити спосіб виконання зазначеного судового рішення шляхом стягнення коштів, а саме: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії, нараховану на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/33946/24, за період з 20.06.2024 по 01.08.2026 у загальному розмірі 12 025,55 грн (дванадцять тисяч двадцять п`ять гривні 55 копійок).

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.10.2026 року заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №160/33946/24 передано судді Туровій О.М.

Дослідивши матеріали заяви Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №160/33946/24, а також проаналізувавши зміст норм процесуального права, що регулюють це питання, суд доходить висновку про необхідність повернення цієї заяви заявнику без розгляду, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В силу приписів статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VІІІ Про виконавче провадження (далі Закон 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини 1 статті 5 Закону №1404-VIIІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

У частинах 1 та 2 статті 5 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів від 02.06.2016 року №1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об`єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.

Частиною 2 статті 7 Закону №1403-VIII передбачено, що державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Водночас, положеннями статті 18 Закону №1404-VIIІ встановлені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців, згідно з положеннями частини 1 якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 10 частини 3 означеної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення (ч. 3 ст. 33 КАС України).

У постанові Верховного Суду від 14.08.2024 року у справі №200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:

1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;

2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);

3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;

4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.

Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.

Відповідно до частини 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що з заявою про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення має право звернутися стягувач у справі або виконавець. При цьому, слід мати на увазі, що виконавець є окремою процесуальною фігурою, що визначена згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що із заявою про зміну способу або порядку виконання рішення суду в цій справі звернувся представник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гуленко Світлана Олександрівна, яка не є ані стягувачем, ані виконавцем в цій справі, що суперечить вимогам частини 1 статті 378 КАС України, яка передбачає право стягувача або виконавця на звернення з заявою про встановлення чи зміни способу або порядку виконання судового рішення.

На підтвердження права на звернення заявник додав довіреність у порядку передоручення, сформовану через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», якою підтверджується що особа, яка підписала заяву, Гуленко С.О., наділена усіма правами представляти інтереси Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке також вказано як заявник цієї заяви про зміну способу порядку виконання рішення, доручення на представництво інтересів якого має підписант.

Разом з тим, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України в розумінні приписів ст. 378 КАС України не є ані стягувачем, ані виконавцем, тож процесуальний документ у цій справі подано не державним виконавцем, а іншим окремим та самостійним суб`єктом владних повноважень Міністерством юстиції України.

Також заявником не долучено до матеріалів заяви доказів того, що Гуленко С.О. є виконавцем в межах виконавчого провадження №81709614 з примусового виконання виконавчого листа №160/33946/24 виданого 12.05.2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом, натомість, з матеріалів поданої заявником заяви слідує, що виконавцем, що здійснює заходи примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні №81709614 є державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Півник Максим Андрійович.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до абзацу першого частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Тобто процесуальним законом саме на державного виконавця покладено обов`язок зареєструвати електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Вказане свідчить, що державний виконавець, подаючи документи до суду, має користуватися саме власним електронним кабінетом, а не кабінетом Міністерства юстиції України.

В той же час суд звертає увагу, що у разі нездатності функціоналу електронного кабінету ЄСІТС забезпечити направлення процесуального документу саме від державного виконавця - до супровідного листа суб`єкта владних повноважень із статусом юридичної особи публічного права Міністерства юстиції України може бути доданий належно складений та підписаний кваліфікованим електронним підписом процесуальний документ саме державного виконавця.

Оскільки заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення є заявою з процесуальних питань, то суд застосовує положення статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Так, за змістом частини першої статті 167 цього Кодексу будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Враховуючи наведене, а також встановлення судом не дотримання заявником вимог ч. 1-2 ст. 167 КАС України при подачі заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №160/33946/24, суд доходить висновку про повернення заяви Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заявнику без розгляду.

Керуючись ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №160/33946/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути заявнику без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова