Рішення № 140756341, 19.10.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/4327/26

Провадження №2/487/3064/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

19.10.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Щербини С.В.,

за участі секретаря судового засідання Брижатої А.С.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомленими про місце, дату та час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Миколаївська міська рада, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», про визнання особи такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», про визнання особи такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням.

Обгрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що вона розірвала шлюб з ОСОБА_2 про що свідчить рішення Заводського районного суду м. Миколаєва по справі №487/8255/14 від 26 вересня 2014 року.

Зазначає, що з 2014 року відповідач змінив своє місце проживання, наразі інформацією стосовно його поточного місця проживання та/або перебування вона не володіє. Вона безперервно зареєстрована та проживає з 18 листопада 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить вiдмiтка у паспорті про реєстрацію місця проживання.

Також, у вказаному житлі, зареєстрований та має право користування їх син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наразі відповідач зареєстрований за адресою проживання позивача: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про зареєстрованих осiб у житловому приміщенні.

16 жовтня 2010 року їй, було видано ордер, яким надано право зайняття з сім`єю з 3 осіб, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , житла в гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Наразі, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є неприватизованою, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Миколаєва.

Вiдповiдно до договору найму житлового приміщення у гуртожитку №1/28 від 11 травня 2026 року її та членам її сім`ї надана у тимчасове користування строком на один рік житлове приміщення у гуртожитку.

Оскільки зняти з реєстраційного обліку місце проживання відповідача в позасудовому порядку вона не має можливості, а його реєстрація обмежує її права на вільне володіння та користування житловим приміщенням, позбавляє можливості зокрема скористатися правом на приватизацію та покладає на неї проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вiдповiдач вже дванадцять років не проживає за даною адресою, квартирою не цікавиться, його речей у квартирі немає, покинув її добровільно.

Вiдповiдач покинув житлове приміщення після розірвання шлюбу, наразі у вказаному приміщенні не проживає, комунальні та інші платежі не сплачує, в утриманні житла не бере участі, особисті речі за вказаною адресою відсутні, факт реєстрації відповідача порушує право на вільне розпорядження i користування майном. Нова адреса проживання їй не відома. Ніяких перешкод у проживанні відповідача нею не чинилося, він добровільно поїхав з квартири.

Враховуючи вищевикладене, просила визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2026 року прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі за вказано позовною заявою, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.

19 червня 2026 року Миколаївська міська рада направила до суду пояснення у яких вказувала про розгляд справи за їх відсутності та з урахуванням наданих пояснень.

Наступною ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Миколаївська міська рада, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», про визнання особи такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач до суду не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про розгляд справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток за місцем його реєстрації, які повернулись до суду із відміткою про відсутність адресата та оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України, що свідчить про повідомлення її належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Третя особа Миколаївська міська рада направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря» про розгляд справи повідомлялась належним чином про причини своєї неявки до суду неповідомила.

Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалив розглядати справу в заочному порядку.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що з службової записки управління комунального майна Миколаївської міської ради від 17 червня 2026 року № 35930/10.01-08/26-2 вбачається, що гуртожиток по АДРЕСА_2 було прийнято до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади на підставі рішення Миколаївської міської ради від 24 липня 1998 року № 3/8 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста відомчого житлового фонду» за актом приймання передачі від ВАТ «МПКК «Алые паруса» станом на 01 жовтня 2003 року.

На підставі п.42 рішення виконавчого комітету від 27 серпня 2010 року № 1150 «Про зміну та надання адрес та внесення змін до рішень виконкому міської ради» гуртожитку було надано нову адресу: АДРЕСА_2 . Також зазначено, що статус вищезазначеного гуртожитку було підтверджено рішенням виконавчого комітету ММР від 25 лютого 2011 року № 144 «Про підтвердження статусу гуртожитків, що належать до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва». На цей час гуртожиток належить до об`єктів комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади і обліковується на балансі КЖЕП ММР «Зоря» на підставі розпорядження управління комунального майна ММР від 12 травня 2025 року № 110р та акта приймання-передачі від 12 червня 2025. В архівних матеріалах місцевого органу приватизації не виявлено документів про приватизацію кімн. АДРЕСА_3 і на цей час вона належить до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади.

Відповідно до службового листа відділу обліку та розподілу майна Миколаївської міської ради від 17 червня 2026 року № 35861/02.11-19/26-2 вбачається, що ними ведеться журнал реєстрації ордерів на житлові приміщення в гуртожитках, які відносяться до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади.

Відповідно до відомостей, що містяться у зазначеному журналі, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради ОСОБА_1 було видано ордер №128 від 16 жовтня 2010 року.

Згідно копії Ордеру на житлове приміщення в гуртожитку №128 серія 000410 виданий ОСОБА_1 на право зайняття з сім`єю з 3 осіб житла в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується реєстрація у вказаному житловому приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3

11 травня 2026 року між ОСОБА_1 та комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Миколаївської міської ради «Зоря» укладено договір найму житлового приміщення у гуртожитку №1/28.

Актом про не проживання від 29 квітня 2026 року підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , засвідченого заступником директора ТОВ «Перша Миколаївська УК» Подройко Г.О., підтверджується, що ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з 2014 року і по теперішній час. Протягом усього періоду його відсутності не бачили його за місцем реєстрації, він не проживає у квартирі та не веде спільного господарства з мешканцями.

Вирішуючи позовні вимоги суд приходить до наступного.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powelland Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).

Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними, а в своїй сукупності достатніми, оскільки такі містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог та підтверджують наявність підстав для задоволення позову.

Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою житла позивача завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб. Вирішити проблему в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості, оскільки місце перебування відповідача наразі невідомо.

Судом не встановлено поважності причин довготривалої відсутності відповідача за вказаною адресою, матеріалами справи підтверджується, що він припинив ставитися до спірного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання.

Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Виходячи з вищенаведеного, принципів розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки за матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 2014 року фактично не проживає за вказаною адресою реєстрації, комунальних послуг не сплачує, перешкод в користуванні житлом йому ніхто не чинить, а намірів повернутись для проживання не виявляє.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Миколаївська міська рада, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», про визнання особи такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя С.В. Щербина