Ухвала суду № 140754857, 19.10.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 148/1401/19

Провадження № 1-кп/147/64/26

УХВАЛА

іменем України

19 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

із секретарем ОСОБА_4 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в залі суду, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020000000087 від 18.02.2019, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні колегії суддів Тростянецького районного суду Вінницької області на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року перебуває зазначене вище кримінальне провадження.

14 жовтня 2026 року від прокурора ОСОБА_8 надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою терміном на 60 днів. Клопотання мотивоване тим, що на розгляді Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019020000000087 від 18.02.2019 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України. 28.02.2019 ОСОБА_6 затримано за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України. Слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2019 щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому слідчими суддями Вінницького міського суду Вінницької області, а згодом колегією Вінницького районного суду Вінницької області продовжувався строк тримання під вартою ОСОБА_6 . Востаннє строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 25.08.2026 до 23.10.2026 включно. Прокурор зазначає, що вина ОСОБА_6 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, зокрема, протоколом огляду місця події від 17.02.2019, відповідно до якого у будинку АДРЕСА_1 виявлено труп ОСОБА_9 з ознаками насильницької смерті та протоколом огляду від 18.02.2019, в ході якого під час огляду домоволодіння АДРЕСА_1 виявлено жіночий гаманець, електрокабель білого кольору з обрізаними краями; протоколом огляду трупа ОСОБА_9 ; протоколом обшуку від 28.02.2019 за адресою АДРЕСА_2 , де винаймав житло ОСОБА_6 , під час якого виявлено та вилучено батарею живлення до телефону Nokia моделі «BL-5СА», прожектор з вбудованим датчиком руху ТМ «Lemanso» моделі «LMPS15» та залишки кабелю білого кольору; протоколом додаткового огляду від 18.02.2019, в ході якого під час огляду домоволодіння АДРЕСА_1 виявлено та вилучено металевий ключ з прив`язаним куском тканини червоного кольору; протоколом пред`явлення предмета для впізнання за фотознімками від 26.03.2019, в ході якого потерпілим ОСОБА_10 опізнано прожектор (ліхтар) з датчиком руху, який він купив і встановив у своєї бабусі за адресою АДРЕСА_1 ; висновком судово-одорологічної експертизи №84 від 17.05.2019, згідно з яким зразок запаху ОСОБА_6 на поверхні ручки вхідних дверей в будинок потерпілої (зовнішня сторона), поверхні ручки дверей кімнати №2 потерпілої (зовнішня сторона), поверхні плоскогубців, поверхні жіночого гаманця, що були виявлені в будинку ОСОБА_9 ; висновками судово-товарознавчих експертиз №4020-4021/19-21 від 11.06.2019, згідно з яким вартість батареї живлення ТМ Nokia моделі «BL-5СА» до мобільного телефону Нокіа складає 80 грн, вартість прожектора з датчиком руху ТМ «Lemanso» моделі «LMPS15» складає 121,80 грн; показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження. У зв`язку з тим, що термін утримання обвинуваченого під вартою спливає, а необхідність вирішити питання щодо продовження строку його утримання під вартою, без зміни раніше обраного запобіжного заходу у виді утримання під вартою, на більш м`який. Прокурор стверджує, що на даний час продовжують існувати та не зменшились ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування до обвинуваченого даного запобіжного заходу. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених у п. 1, п. 3, п. 4 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від суду; запобігання спробам незаконно впливати на потерпілого, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявок до суду; вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначає, що потерпілий під час судового розгляду просив суд утримувати обвинуваченого під вартою та в разі визнання його винним призначити максимальне покарання, відповідно до санкцій інкримінованих обвинуваченому злочинів. Крім цього, наслідком злочинних дій обвинуваченого стала смерть особи похилого віку. ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується посередньо, водночас офіційно не працює, не має стабільного джерела доходів та у нього відсутні усталені соціальні зв`язки, а тому може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце тимчасового проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду, а також може незаконно впливати на учасників кримінального провадження, свідків та інших осіб, тобто наявні ризики передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім цього, з урахуванням відсутності стійких та тривалих трудових відносин, офіційного та постійного джерела доходів є об`єктивні підстави вважати, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Перераховані ризики і обставини чітко відображені у відповідних матеріалах справи, продовжують мати своє місце існування та не зменшились на даний час, а отже, застосування жодного іншого більш м`якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, не може їм запобігти. Також, на думку прокурора, необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою також вказує співрозмірність вчинених ним злочинів із завданими наслідками.

Обвинувачений ОСОБА_6 категорично заперечив проти задоволення клопотання прокурора та подав зустрічне клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Клопотання мотивоване, зокрема, тим, що сторона обвинувачення просить продовжити строк тримання під вартою ще на 60 днів. Необхідність подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу прокурор обґрунтовує тяжкістю обвинувачення, можливістю його переховування від суду, ризики незаконного впливу на потерпілого та свідків, відсутність офіційного працевлаштування, постійного доходу і міцних соціальних зв`язків. Однак ці обставини самі по собі не доводять актуальності кожного ризику та не підтверджують неможливості його нейтралізації менш суворим заходом. Питання про подальше тримання під вартою має вирішуватися на підставі конкретних актуальних і належно підтверджених даних. Стверджує, що цим клопотанням він не просить суд вирішити питання його вини, предметом розгляду є лише необхідність подальшого тримання під вартою та можливість забезпечити його належну процесуальну поведінку шляхом цілодобового домашнього арешту з покладенням додаткових обов`язків. Тяжкість обвинувачення не може автоматично виправдати подальше тримання під вартою. Вона є лише одним із факторів оцінки та не змінює встановлення конкретних ризиків і перевірку можливості їх нейтралізації менш суворим заходом. Станом на дату подання клопотання він перебуває під вартою понад сім років і вісім місяців. Така тривалість позбавлення свободи до остаточного вирішення питання про винуватість вимагає особливо ретельної перевірки необхідності та пропорційності подальшого тримання під вартою, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах за заявами «Харченко проти України», «Єлоєва проти України», «Ілійков проти Болгарії». Вказує, що сторона обвинувачення просить продовжити надзвичайно тривале тримання під вартою, тому, на його думку, на жовтень 2026 року відсутні ризики, які вимагають його перебування в СІЗО та чому цілодобовий арешт не може забезпечити належну процесуальну поведінку. Прокурор зазначає, що потерпілий та свідки не допитані, однак сам факт недопиту свідків не доводить наміру незаконно впливати на них. Для встановлення такого ризику потрібні конкретні дані про погрози, тиск, спроби контакту з метою зміни показань або іншу поведінку, яка свідчить небезпеку перешкоджання судовому розгляду. Окрім того, запобігти такому ризику може покладення обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Враховуючи те, що обвинувальний вирок відносно нього скасований з підстав грубого порушення норм права, а тому стосовно нього діє презумпція невинуватості. Стверджує, що зміна запобіжного заходу не припинить судового розгляду та не звільнить його від процесуальних обов`язків, а лише забезпечить контроль за його поведінкою менш суворим, але достатнім способом. Просить відмовити в задоволенні клопотання прокурора, змінити застосований запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із покладенням обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі відмови в задоволенні клопотання постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення із зазначенням конкретних причин, з яких цілодобовий домашній арешт не може забезпечити належну процесуальну поведінку.

Прокурор у судовому засіданні підтримала клопотання про продовження строку тримання під вартою в повному обсязі, просила продовжити дію запобіжного заходу, оскільки ризики, встановлені під час його обрання та подальшого продовження, не зменшилися. Заперечила проти клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, зазначивши, що воно є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 заперечувала проти клопотання прокурора, підтримала клопотання свого підзахисного та просила його задовольнити. Зазначила, що ризики наведені у клопотанні прокурора не підтверджені жодними доказами, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, має міцні соціальні зв`язки та постійне місце проживання, а тому просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його реєстрації.

Потерпілий в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся в порядку передбаченому КПК України.

Суд, вислухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, та доводи поданих клопотань дійшов наступних висновків.

Виключною метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

У провадженні суду знаходиться справа про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Також, положеннями ст. 331 КПК України унормовано, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За змістом ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Підставою для продовження запобіжного заходу відповідно до вимог ст. 199 КПК України, є обставини, які свідчать про те, що ризики які виправдовують тримання особи під вартою не зменшились.

Вирішуючи питання порушене у клопотанні прокурора суд зазначає, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України, за які законом передбачена можливість призначення покарання, виключно, у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті та ч.4 ст.187 КК України, на строк від восьми до п`ятнадцяти років із конфіскацією майна, які відповідно до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів. Тобто з моменту оголошення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні зазначених правопорушень, по цей час існує незмінність підстав для обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, що є необхідною умовою для того, щоб відносно нього взагалі міг бути обраний запобіжний захід.

Проте суд наголошує, що лише цієї умови недостатньо для обрання запобіжного заходу і враховує, що ОСОБА_6 раніше несудимий неодружений, на утриманні осіб не має, має задовільний стан здоров`я, на спеціальних обліках у лікарів не перебуває, не є особою з інвалідністю, непрацюючий, має зареєстроване місце проживання у с. Клебань Тульчинського району, однак проживав у м. Тульчин, а не за зареєстрованим місцем проживання, а також у судовому засіданні прокурором доведено, що обґрунтовано існують ризики зазначені ним у клопотанні про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки наразів суд знаходиться на стадії дослідження письмових доказів, ще не були допитані потерпілий та свідки, як і не допитаний обвинувачений.

ОСОБА_6 , усвідомлюючи ступінь тяжкості інкримінованих діянь й суворість можливого покарання, може переховуватися від суду, що дає підстави для висновку про обґрунтованість ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій, а враховуючи тяжкість передбаченого покарання, його вік, наявність воєнного стану в Україні та неможливість повного контролю над кордонами може виїхати за межі країни з метою уникнення відповідальності за особливо тяжкий злочин.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Крім того, суд зазначає про те, що обвинувачений ОСОБА_6 обізнаний про місце мешкання потерпілого і свідків, які не були допитані безпосередньо у судовому засіданні, а тому вони можуть змінити свої покази у разі впливу на них обвинуваченим шляхом, залякування, вмовляння або іншим шляхом.

Під час встановлення наявності ризику впливу на свідків, потерпілого у цьому кримінальному провадженні, варто враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків, потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.

З урахуванням зазначеного суд вважає доведеним стороною обвинувачення існування ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на потерпілого та свідків.

На думку суду ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, на який посилається прокурор, а саме вчинення іншого кримінального правопорушення є доведеним, враховуючи особу обвинуваченого та обставини вчинення кримінального правопорушення. Зокрема ОСОБА_6 ставиться у вину умисне вбивство з корисливих мотивів та з метою приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення.

Стосовно доводів прокурора про наявність ризику передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд вважає даний ризик недоведеним, оскільки досудове розслідування вже завершено, обвинувальний акт було направлено до суду, зібрано усі докази, а крім того, усі письмові докази сторони обвинувачення долучені до матеріалів справи, адже, як зазначено вище, справа надійшла в провадження Тростянецького районного суду Вінницької області на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду після скасування вироку суду першої інстанції, а тому обвинувачений не може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, про що неодноразово зазначалося у попередніх ухвалах суду.

Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілого свідків та імовірність вчинення іншого кримінального правопорушення.

Виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальними та існуючими, тому наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Таким чином, наявність обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, є визначеною законом підставою продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до ст. 178 КПК України, окрім наявності ризиків, зазначених у пунктах 1, 3, 5 ч. 1 статті 177 цього Кодексу, суд бере до уваги: відсутність нарікань на стан здоров`я, посилання сторони захисту на міцні соціальні зв`язки, оскільки обвинувачений має батьків та сестру, не вказує на те, що останній має стійкі соціальні зв`язки, а також ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, неодружений, раніше несудимий, не має утриманців, що свідчить про відсутність в нього міцних соціальних зв`язків.

Суд під час вирішення питання про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу, випливає зі змісту ст. 178 цього Кодексу. Таким чином, із зазначених положень суд виснує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, які застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, які ст. 177 КПК України віднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність сукупності як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.

Суд ґрунтується на принципі презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред`явленого обвинувачення, суспільну небезпеку злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , а також дані про особу обвинуваченого, його вік і стан здоров`я, та міцність його соціальних зв`язків, а саме: ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушеннях проти життя та здоров`я особи за п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України, та судом враховані обставини вчинення кримінального правопорушення, які викладені у обвинувальному акті, наслідки, що настали у виді смерті особи похилого віку.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строку тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Виходячи з п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позбавлення свободи захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.

Отже, ретельно оцінивши в сукупності всі обставини справи суд дійшов до висновку, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що на момент вирішення клопотання прокурора встановлено наявність обґрунтованого обвинувачення та достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Судом не здобуто відомостей щодо обставин, які б переважили зазначені вище ризики.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інші (менш суворі) запобіжні заходи, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку щодо доведеності заявлених ризиків і необхідності продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому, тому доводи сторони захисту з приводу відсутності ризиків та необґрунтованості клопотання спростовуються висновками суду про зворотне.

Щодо клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 201 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, а також його захисник мають право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, у тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, або про зміну способу їх виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 201 КПК України слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не були предметом судового розгляду. Із наведених положень закону випливає, що зміна запобіжного заходу допускається за наявності нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або у разі зміни обставин, що стали підставою для застосування відповідного запобіжного заходу, зокрема зменшення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Такий запобіжний захід застосовується з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, визначеним статтею 177 КПК України, лише за умови, що він є достатнім для досягнення цієї мети.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, оскільки ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені при обранні та подальшому продовженні запобіжного заходу, на час розгляду клопотання не зменшилися та продовжують існувати.

Стороною захисту не наведено наявності нових обставин, які не були предметом судового розгляду, як і не наведено зміни обставин, що стали підставою для застосування відповідного запобіжного заходу, зокрема зменшення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

Враховуючи існування зазначених ризиків, тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання вини, дані про його особу, а також оцінюючи сукупність усіх обставин кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.

Так, є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченого альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов`язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на потерпілого та свідків з метою зміни наданих ними показань для уникнення від кримінальної відповідальності за інкриміновані йому правопорушення.

Суд не відхиляє доводів сторони захисту на користь обвинуваченого, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Крім того, цілодобовий домашній арешт пов`язаний з доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.

Оскільки діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 пов`язано із застосуванням насильства та злочину, який спричинив смерть людини, то суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.

Стосовно доводів сторони захисту про тривале перебування під вартою, а саме понад сім років і вісім місяців, колегія суддів вкотре зазначає, що ця обставина не заперечується судом, водночас, вважає за необхідне зазначити, що в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області справа перебуває з 30 червня 2025 року. Наразі триває дослідження письмових доказів, речові докази не досліджені, свідки не допитані, не допитаний потерпілий та обвинувачений. Більше того, справа розглядається колегією суддів, а тому судові засідання призначаються по мірі можливості з урахуванням зайнятості членів колегії в розгляді інших справ, а також з погодженням дати судового розгляду з учасниками провадження. Враховується також і можливість бронювання залу судового засідання, адже з урахуванням позиції обвинуваченого щодо, виключно, його етапування до зали Тростянецького районного суду Вінницької області, а у суду наявний лише один зал обладнаний відповідно до вимог для розгляду справи з особами взятими під варту, тому тривалість розгляду справи залежить від багатьох обставин, які не залежать від суб`єктивної волі колегії суддів. Водночас, варто зазначити, що зважаючи на тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд указаного кримінального провадження здійснюється пріоритетно.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів жодних підстав для зміни застосованого обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший більш м`який, а саме на цілодобовий домашній арешт, на даний час не має і стороною захисту докази на підтвердження цих підстав суду надані не були.

Окрім того, доводи сторони захисту наведені у клопотанні про зміну запобіжного заходу, жодним чином не спростовують наявність ризиків передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, як і не містять посилання на нові обставини, які виникли або на те, що заявлені прокурором ризики суттєво зменшилися з плином часу.

Варто також зазначити те, що судом неодноразово продовжувався строк дії запобіжного заходу, однак стороною захисту посилаючись на тривале перебування під вартою (без належного обґрунтування з боку прокурора) не користується своїм процесуальним правом на оскарження таких ухвал жо суду апеляційної інстанції.

На час вирішення питання продовження запобіжного заходу відомості про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду не надані.

Суд зазначає, що наведені у клопотанні обвинуваченого обставини не зменшують ризики, визначені судом. Посилання сторони захисту на недоведеність існування ризиків, суд вважає безпідставними в даному судовому засіданні. Також, суд зазначає, що наявність зазначених вище ризиків була встановлена під час досудового розслідування, ухвалою слідчого судді, та суд зазначає, що достовірних даних на підтвердження того, що ці встановлені ризики (п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) зменшились або зникли під час судового засідання суду не надано.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним продовжити ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків.

Відповідно до частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України, тобто у вчиненні злочину вчиненого із застосуванням насильства, а також злочину, який спричинив загибель людини, суд вважає за можливе не визначати розмір застави ОСОБА_6 , як альтернативний запобіжний захід.

Таким чином, з огляду на зазначене вище, наданий до суду обвинувальний акт, суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оцінюючи сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК України, дані щодо особистості обвинуваченого, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, наявність суспільного інтересу в умовах воєнного стану, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, дійшов висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому в задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт необхідно відмовити.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 196, ст. 197 КПК України строк тримання під вартою обвинуваченого варто визначити до 17 грудня 2026 року включно.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 199, 201, 331, 369, 370-372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 (шістдесят) днів тобто до 17 грудня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 17 грудня 2026 року включно.

У задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.

Копію ухвали направити на адресу Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для вручення обвинуваченому та виконання.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали проголошено о 10 годині 15 хвилин 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3