Єдиний державний реєстр судових рішень справа №176/137/26
провадження №2/176/871/26
РІШЕННЯ
Іменем України
20 жовтня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в місті Жовті Води за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 07 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладено кредитний договір № 660796079 в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора MNV66G8T. За умовами договору первісний кредитор надав відповідачці кредит у розмірі 11500,00 грн шляхом перерахування коштів через банк-провайдер, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Позивач вказав, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, однак відповідачка належним чином їх не виконала, кредитні кошти не повернула та проценти за користування ними не сплатила, унаслідок чого утворилася заборгованість.
Позивач зазначає, що право грошової вимоги за кредитним договором спочатку перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та реєстру прав вимоги № 155 від 12 жовтня 2021 року. Надалі право вимоги було відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року та реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року.
29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 29/05/25-E, на підставі якого, відповідно до реєстру боржників та акта приймання-передачі реєстру боржників від тієї ж дати, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки в розмірі 42561,50 грн.
За розрахунком позивача, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 42561,50 грн, з яких 11500,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 31061,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом. Заборгованість за штрафними санкціями позивачем не заявлена.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року у справі відкрито провадження та визначено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позов представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. заперечувала щодо задоволення позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 660796079 від 07 липня 2021 року в загальному розмірі 42561,50 грн, з яких 11500,00 грн заборгованість за основною сумою боргу та 31061,50 грн заборгованість за процентами. Також позивач просив стягнути з відповідачки 2422,40 грн судового збору та 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідачка зазначала, що 07 липня 2021 року між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було оформлено договір № 660796079 про надання споживчого кредиту. Водночас, на її думку, надана позивачем копія договору не містить її підпису, як і паспорт споживчого кредиту та графік платежів, у зв`язку з чим вона вважала недоведеним факт погодження нею умов кредитування. Також відповідачка вказувала на відсутність у матеріалах справи належних доказів перерахування кредитних коштів на належний їй рахунок та підтвердження фактичного отримання нею коштів у розмірі 11 500,00 грн.
Крім того, відповідачка заперечувала належність позивачу права вимоги за спірним кредитним договором. Зазначала, що позивач посилається на послідовне відступлення права вимоги за договорами факторингу, укладеними 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а також 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». На думку відповідачки, укладення перших двох договорів факторингу до дати укладення спірного кредитного договору не підтверджує переходу права вимоги саме за цим зобов`язанням, оскільки на момент їх укладення кредитний договір ще не існував. У зв`язку із цим вона вважала, що позивач не довів належними доказами набуття права вимоги до неї.
Також відповідачка звертала увагу на те, що позивач не надав належних доказів ознайомлення її з Правилами надання коштів у позику, на які посилається у позовній заяві, та погодження нею відповідних умов кредитування.
Заперечуючи проти заявленого розміру заборгованості, відповідачка зазначала, що позивач не надав належного обґрунтування нарахування 31061,50 грн процентів за користування кредитом, а поданий розрахунок заборгованості є одностороннім розрахунком позивача та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, які б засвідчували видачу кредитних коштів, рух коштів за рахунком і правильність визначення заборгованості. На її думку, за відсутності таких документів неможливо встановити дійсний розмір боргу та перевірити правильність нарахованих процентів. Крім того, відповідачка вважала, що нарахування процентів після закінчення погодженого строку кредитування є неправомірним.
Окремо зазначила, що матеріали справи не містять доказів направлення їй досудової вимоги про дострокове погашення заборгованості та підтвердження її отримання.
Також вона вказувала на відсутність у позовній заяві, на її думку, окремих відомостей, зокрема щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору та підтвердження про неподання іншого позову до неї з тим самим предметом і з тих самих підстав.
З огляду на викладене відповідачка вважала позовні вимоги необґрунтованими, передчасними та такими, що не підтверджені належними доказами, у зв`язку із чим просила суд врахувати поданий відзив і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також відповідачкою було зазначено про подання заяви про розгляд справи без її участі та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В свою чергу, представник позивача ОСОБА_2 надала до суду відповідь на відзив, де зазначила, що 07 липня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 660796079 в електронній формі. За твердженням позивача, відповідачка самостійно заповнила заявку на отримання кредиту, зазначила необхідні персональні дані, обрала суму та строк кредитування, ознайомилася з умовами договору й акцептувала оферту шляхом введення одноразового ідентифікатора, надісланого на вказаний нею номер мобільного телефону. Зокрема, одноразовий ідентифікатор було надіслано 07 липня 2021 року о 10:27:23, а введено в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства о 10:28:39. На підтвердження укладення договору позивач послався на положення статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 204, 639 ЦК України та правові висновки Верховного Суду щодо укладення договорів в електронній формі.
Щодо доводів про відсутність належного електронного підпису та оригіналу кредитного договору представник позивача зазначив, що введення одноразового ідентифікатора є способом підписання електронного правочину, передбаченим законодавством, а електронний договір, підписаний у такий спосіб, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного в письмовій формі. На підтвердження цього позивач послався на відомості про направлення та введення одноразового ідентифікатора, QR-код, довідку первісного кредитора та інші документи, долучені до матеріалів справи. Також зазначив, що відповідачка отримала примірник договору в електронній формі та мала можливість ознайомлюватися з його умовами через особистий кабінет.
Стосовно доводів представника відповідачки про відсутність підпису на паспорті споживчого кредиту та графіку платежів представник позивача вказав, що відповідно до умов кредитного договору Правила надання грошових коштів у кредит та паспорт споживчого кредиту є його невід`ємними складовими. Укладаючи договір, відповідачка підтвердила ознайомлення з відповідними умовами та згоду з ними. Водночас, з огляду на надання кредиту у формі кредитної лінії, договором не передбачалося надання графіка платежів. Позивач також зазначив, що паспорт споживчого кредиту має інформаційний характер і містить стандартизовані відомості про основні умови кредитування, а тому відсутність на ньому окремого підпису відповідачки, на його думку, не свідчить про неукладення договору або неознайомлення з його умовами.
Щодо фактичного отримання кредитних коштів представник позивача зазначив, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором та 07 липня 2021 року ініціював переказ на картковий рахунок відповідачки коштів у розмірі 11 500,00 грн. На підтвердження зазначеного послався на платіжне доручення № 9968b721-6cb0-43fa-9f94-bf5a7cb9c7cf від 07 липня 2021 року. При цьому пояснив, що ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» як небанківська фінансова установа ініціювало платіжну операцію через надавача платіжних послуг. Додатково позивач зазначив, що відповідачка здійснювала часткові платежі за договором, що, на його думку, підтверджує її обізнаність про існування кредитного зобов`язання. Водночас відповідачкою, за твердженням позивача, не надано доказів незарахування кредитних коштів на її рахунок або належності зазначеного рахунку іншій особі.
Щодо переходу права вимоги представник позивача зазначив, що право грошової вимоги до відповідачки послідовно перейшло від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та зрештою до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Зокрема, представник позивача послався на договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якого право вимоги до відповідачки перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги № 155 від 12 жовтня 2021 року. Надалі, за договором факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, право вимоги було передано ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року. У подальшому, на підставі договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, реєстру боржників та акта приймання-передачі реєстру боржників право грошової вимоги перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС». Представник позивача наголосив, що відповідно до умов зазначених договорів факторингу перехід права вимоги пов`язаний із підписанням відповідних реєстрів або акта приймання-передачі, а не виключно з датою укладення договору факторингу. На думку позивача, надані документи підтверджують належний перехід права вимоги та право на стягнення заборгованості з відповідачки.
Стосовно нарахування процентів за користування кредитом представник позивача зазначив, що їх розмір і порядок нарахування визначені умовами кредитного договору. За його розрахунком, за період з 07 липня 2021 року до 06 серпня 2021 року проценти за дисконтною процентною ставкою становили 4071,00 грн, які, за твердженням позивача, були сплачені відповідачкою 06 серпня 2021 року. Крім того, 07 серпня 2021 року відповідачкою було сплачено 138,00 грн процентів. Позивач також зазначив про нарахування процентів за індивідуальною процентною ставкою та процентів після закінчення дисконтного періоду, посилаючись на відповідні положення кредитного договору й розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором.
Представник позивача вважав, що відповідачка була належним чином ознайомлена з умовами кредитування, погодилася з процентними ставками та не скористалася правом на відкликання згоди на укладення договору протягом 14 календарних днів. Також зазначив, що доводи відповідачки щодо несправедливості умов кредитування та порушення положень законодавства про захист прав споживачів є необґрунтованими, оскільки істотні умови договору, за твердженням позивача, були доведені до її відома до моменту укладення договору.
Крім того, представник позивача вказав, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, передбачені пунктом 4.3 кредитного договору та визначені сторонами як проценти в розумінні частини другої статті 625 ЦК України.
Щодо досудового врегулювання спору представник позивача зазначив, що обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору цієї категорії законом не встановлений, а тому його недотримання не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Підсумовуючи наведене, представник позивача вважав, що матеріалами справи підтверджено укладення кредитного договору, перерахування відповідачці кредитних коштів, перехід права вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС» та наявність заборгованості в розмірі 42561,50 грн, з яких 11500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 31061,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.
У зв`язку з цим представник позивача просив суд прийняти відповідь на відзив, врахувати викладені в ній пояснення та аргументи під час розгляду справи й задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідачки заборгованість за кредитним договором, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
16 березня 2026 року ОСОБА_3 подала заперечення на відповідь на відзив. Обґрунтовуючи заперечення, представник відповідача посилалася на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення між сторонами кредитного договору на умовах, визначених позивачем. Зокрема, зазначала, що наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача, а доказів ознайомлення останньої саме з відповідними Умовами та Правилами, Пам`яткою клієнта і Тарифами до матеріалів справи не долучено. На думку представника відповідача, саме по собі розміщення зазначених документів у загальному доступі на вебсайті первісного кредитора не підтверджує погодження відповідачем їх змісту та умов кредитування.
Крім того, представник відповідача заперечувала проти визначеного позивачем розміру заборгованості за кредитним договором № 660796079 від 07.07.2021 року в сумі 42561,50 грн, з яких 11500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 31061,50 грн заборгованість за процентами. Зазначала, що заявлена до стягнення сума процентів не узгоджується з умовами договору та наданим позивачем розрахунком, а інших належних розрахунків, які б підтверджували правильність нарахувань, позивачем не надано. Також наголошувала на відсутності первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт видачі кредитних коштів, їх рух та можливе часткове погашення заборгованості відповідачем. У зв`язку із цим вважала, що наданий позивачем розрахунок є одностороннім і сам по собі не підтверджує достовірність заявленої до стягнення суми.
Також представник відповідача зазначала, що проценти за користування кредитом можуть нараховуватися лише в межах установленого договором строку кредитування, а після його закінчення кредитодавець має право застосовувати передбачені законом наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому вона посилалася на положення статей 1048, 1054, 1056-1 та 625 ЦК України, а також на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану та списання нарахованих у цей період неустойки й інших передбачених договором платежів у випадках, визначених законом.
Крім того, представник відповідача вказувала на відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості, що, на її думку, свідчить про передчасність заявлених позовних вимог. Посилаючись на положення статей 76, 77, 81, 89, 263 ЦПК України, зазначала, що обов`язок доведення обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на нього, однак належних і допустимих доказів на підтвердження підстав та розміру заявленої заборгованості не надано.
З огляду на викладене представник відповідача просила суд врахувати подані заперечення під час розгляду справи та відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі.
18 березня 2026 року представник позивача подала додаткові письмові пояснення у справі. Позивач у додаткових поясненнях зазначив, що нарахування процентів за кредитним договором № 660796079 від 07.07.2021 року здійснювалося відповідно до погоджених сторонами умов договору. Позивач наголосив, що відповідач під час укладення договору підтвердила ознайомлення з його умовами, погодилася з ними та зобов`язалася їх виконувати. Також позивач зазначив, що відповідач отримала примірник договору на свою електронну пошту та мала можливість ознайомитися з його умовами на сайті первісного кредитора.
Заперечуючи доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування, позивач пояснив, що договором було передбачено нарахування процентів як за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, так і за прострочення виконання грошового зобов`язання після його закінчення.
Щодо доводів відповідача про застосування обмежень, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, позивач зазначив, що нарахування за кредитним договором здійснювалися в період із 07.07.2021 року до 03.12.2021 року, тобто до 24.02.2022 року, а тому вважав такі доводи відповідача безпідставними та такими, що не стосуються спірних правовідносин.
З огляду на викладене позивач просив суд врахувати подані додаткові пояснення, задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 42561,50 грн, з яких 11500,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 31061,50 грн заборгованість за процентами, а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2422,40 грн і витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Суд, з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 07 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 660796079 в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора MNV66G8T, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 11 500,00 грн.
Факт укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів підтверджується наявними у справі документами, зокрема електронним примірником договору, відомостями щодо направлення та введення одноразового ідентифікатора, платіжним дорученням від 07 липня 2021 року та інформацією АТ «Універсал Банк» про зарахування коштів на платіжну картку відповідачки.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого первісний кредитор зобов`язався відступати фактору права грошової вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого здійснювалося відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами, визначеними у відповідних реєстрах прав вимоги.
29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, на підставі якого, відповідно до реєстру боржників та акта приймання-передачі реєстру боржників, позивач посилається на набуття права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 660796079 від 07 липня 2021 року в розмірі 42 561,50 грн.
Позивач просить стягнути з відповідачки 42 561,50 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 11 500,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 31 061,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, посилаючись на набуття права вимоги за наведеними договорами факторингу.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.
При цьому частина перша статті 1078 ЦК України передбачає, що предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.
Отже, саме по собі укладення договору факторингу до виникнення конкретного кредитного зобов`язання не виключає можливості подальшого переходу права вимоги. Водночас у такому випадку необхідно встановити, що майбутня вимога охоплювалася предметом відповідного договору факторингу, а її перехід до наступних кредиторів відбувся належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено 28 листопада 2018 року, тобто до виникнення кредитного зобов`язання відповідачки, яке оформлено 07 липня 2021 року. Реєстр прав вимоги № 155, на який посилається позивач, датований 12 жовтня 2021 року.
Так само договір факторингу № 05/0820-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено 05 серпня 2020 року, тобто до укладення спірного кредитного договору, тоді як реєстр прав вимоги № 10 датований 31 липня 2023 року.
Таким чином, на момент укладення зазначених договорів факторингу кредитний договір № 660796079 від 07 липня 2021 року ще не існував, а зобов`язання відповідачки за ним не виникло. Водночас відомості про відповідачку та відповідне кредитне зобов`язання були зазначені у реєстрах прав вимоги, складених уже після укладення договорів факторингу.
Суд бере до уваги, що відповідно до статті 1078 ЦК України відступлення майбутніх грошових вимог допускається законом. Однак для підтвердження переходу спірного права вимоги позивач повинен довести, що умови первісного договору факторингу передбачали відступлення відповідної майбутньої вимоги, а її включення до реєстру здійснено в порядку, погодженому сторонами.
Саме по собі зазначення відповідачки в реєстрі прав вимоги, складеному після укладення договору факторингу, не звільняє позивача від обов`язку довести, що конкретна вимога була охоплена предметом первісного відступлення та що її подальший перехід до кожного наступного кредитора відповідав умовам відповідних договорів.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, щодо необхідності визначеності предмета правочину та належної індивідуалізації вимог, які передаються.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20) зазначено про необхідність установлення існування права вимоги, яке є предметом відступлення.
У пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 та пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 викладено висновки, відповідно до яких права кредитора можуть перейти до набувача лише за умови, що особа, яка відступає відповідне право, сама ним володіє.
Водночас у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18 наголошено на необхідності підтвердження набуття права вимоги належно оформленими договорами про відступлення права вимоги та відповідними реєстрами, які містять відомості, що дають змогу ідентифікувати конкретне зобов`язання.
З огляду на наведене суд перевіряє не лише факт укладення договорів факторингу, а й наявність доказів переходу саме спірної грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», надалі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та зрештою до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що передача права вимоги здійснюється не безпосередньо договором факторингу, а реєстрами, які є додатками до нього, містять інформацію про боржника та визначають момент переходу права вимоги датою їх підписання. Складення реєстрів після виникнення кредитних правовідносин саме по собі не підтверджує, що відповідна майбутня вимога була охоплена предметом первісного договору факторингу та що її подальший перехід до кожного наступного кредитора відбувся належним чином.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення. Отже, документи, надані позивачем, мають у своїй сукупності підтверджувати не лише наявність договорів факторингу, а й набуття позивачем права вимоги за конкретним кредитним договором.
Оцінивши надані докази відповідно до статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що вони не дають достатніх підстав установити належний та безперервний перехід до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права грошової вимоги за кредитним договором № 660796079 від 07 липня 2021 року.
Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Оскільки позивач не довів належними та достатніми доказами набуття права вимоги за спірним зобов`язанням, суд не має правових підстав для стягнення з відповідачки заявленої заборгованості на користь позивача.
За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача покладаються на нього та не підлягають стягненню з відповідачки.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, статтями 512, 514, 1077, 1078 ЦК України, суд,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА
Судове рішення № 140754046, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області було прийнято 20.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 176/137/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: