Ухвала суду № 140752534, 15.10.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/54467/26-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

В С Т А Н О В И В:

До Печерського районного суду м. Києва надійшла вищевказана заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка фактично була передана судді 14.10.2026.

Заявник у обґрунтування заяви зазначає, що ним готується позовна заява до Печерського районного суду міста Києва щодо захисту прав та інтересів малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з його незаконним переміщенням за межі України, подальшим переміщенням між іноземними державами, невстановленим на цей час точним місцезнаходженням дитини, припиненням належного контакту дитини з батьком та необхідністю забезпечення міжнародного співробітництва, спрямованого на встановлення місцезнаходження дитини, захист її прав та забезпечення ефективного здійснення права на контакт з батьком.

Заявник позбавлений можливості отримувати повну та достовірну інформацію про місце перебування дитини, умови її проживання, навчання, стан та фактичне коло осіб, які здійснюють догляд щодо неї. Йому також не забезпечено спілкування з дитиною та можливості участі у її вихованні. Тривале припинення особистого контакту між дитиною та батьком створює реальну загрозу подальшого руйнування сімейного та емоційного зв`язку, втрати дитиною можливості підтримувати відносини з батьком, а також істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення. Окремим ризиком є можливість подальшого переміщення дитини до іншої держави без відома батька та без можливості своєчасного встановлення нового місця її перебування.

За таких обставин очікування завершення розгляду майбутнього позову без застосування негайних тимчасових заходів створює реальний ризик того, що на момент ухвалення рішення суду, інформація про місцезнаходження дитини буде втрачена або дитина буде переміщена до іншої юрисдикції.

На підставі викладеного, з урахування уточненої заяви, просив суд застосувати заходи забезпечення позову до розгляду майбутньої цивільної справи по суті шляхом встановлення обов`язку Міністерству юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622), як Центрального органу України за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, в межах повноважень, визначених Конвенцією, законами України та Положенням про Міністерство юстиції України:

- невідкладно використати передбачені Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року механізми для отримання інформації щодо фактичного місцезнаходження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його фактичного та правового статусу, осіб, які фактично здійснюють догляд, та компетентного органу іноземної держави, у розпорядженні якого перебуває відповідна інформація;

- вжити передбачених статтями 7 та 21 Конвенції 1980 року заходів, спрямованих на сприяння, через взаємодію з компетентними та Центральними органами відповідної іноземної держави, а також з особами, які фактично здійснюють догляд за дитиною, забезпеченню регулярного телекомунікаційного зв`язку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , щовівторка та щочетверга з 17:00 до 19:00, щосуботи з 11:00 до 13:00 (за київським часом), тривалістю не менше 30 хвилин у будні дні та не менше 45 хвилин у суботу, або в іншому погодженому порядку з урахуванням фактичних можливостей дитини;

- повідомити позивача та суд про встановлене місцезнаходження дитини та результати вжитих заходів невідкладно після отримання відповідної інформації.

Встановити, що зазначені заходи забезпечення позову діють до ухвалення судом рішення по суті майбутньої цивільної справи або до їх скасування судом у встановленому законом порядку.

14.10.2026 на адресу суду від представника Міністерства юстиції України надійшли заперечення на вказану заяву. В обґрунтування вказано, що аналіз змісту поданої заяви свідчить про те, що заявник вдається до очевидного зловживання процесуальними правами, намагаючись використати правовий інститут забезпечення позову не за його прямим призначенням. Замість превентивного захисту немайнових прав, заявник прагне у формі судового примусу покласти на Міністерство юстиції України як на орган виконавчої влади обов`язок вчинити дії, що фактично становлять суть та предмет майбутнього спору по суті. При цьому, заявник штучно зміщує фокус правового тиску на державний орган, повністю ігноруючи особу реального відповідача - суб`єкта, який безпосередньо утримує дитину на території іноземної держави, і до якого в першу чергу мають бути звернені відповідні матеріально-правові вимоги. Вважає, що, заява про забезпечення позову є передчасною, необґрунтованою, суперечить інституту забезпечення позову та нормам Гаазької Конвенції 1980 року. На підставі викладеного, просила відмовити у її задоволенні.

Частиною 1 статті 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дати надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заяву про забезпечення позову слід повернути заявнику, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначені обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У цій справі заявник вказує відповідачем у майбутньому позові Міністерство юстиції України.

Проте, відповідно до статей 3, 8, 12 12 Гаазької Конвенції 1980 року та Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952), відповідачем (особою, до якої звернено матеріально правову вимогу) у справах про повернення дитини є особа, яка незаконно перемістила або утримує дитину (найчастіше - один із батьків), а не Центральний орган Договірної держави.

Так, Міністерство виконує виключно адміністративні та координаційні функції як Центральний орган і не є особою, яка порушила приватноправові чи сімейні права заявника. Пред`явлення позову до органу державної влади замість фактичного утримувача дитини є процесуально та суб`єктно безпідставним.

Обов`язки із забезпечення позову можуть покладатися лише на майбутнього відповідача у матеріально-правовому спорі.

Забезпечення позову - це обмеження прав або встановлення додаткових обов`язків для запобігання недобросовісній поведінці саме відповідача, який може приховати майно, знищити предмет спору чи іншим чином ускладнити виконання судового рішення.

У межах Гаазької Конвенції 1980 року матеріально-правовий спір виникає між батьком (заявником) та особою, яка незаконно перемістила або утримує дитину (порушником прав).

З матеріалів справи убачається, що Міністерство юстиції України не вчиняло жодних дій, які призвели до порушення сімейних прав заявника.

Оскільки, Мін`юст не є суб`єктом правопорушення у майбутньому спорі, на нього не можуть покладатися будь-які обмежувальні або зобов`язуючі заходи в порядку забезпечення позову.

Заявник у своїй заяві безпідставно стверджує, що Міністерство юстиції України листом від 01.10.2026 № 149554/Ф-25270/12.1 нібито «не надало відповіді по суті» та «залишає невиконаними обов`язки».

Натомість, зазначений лист є підтвердженням чіткого дотримання Мін`юстом меж своїх повноважень та норм міжнародного права.

Як вбачається із самого тексту заяви, заявник пов`язує необхідність забезпечення позову із протиправним переміщенням дитини «невизначеними особами» та застосуванням до неї «фізичного та психологічного впливу».

За таких обставин, Міністерство юстиції України у своєму листі цілком обґрунтовано та правомірно роз`яснило заявнику, що реагування на ознаки кримінальних правопорушень та розшук осіб у такому контексті перебуває у виключній компетенції правоохоронних органів, а не Міністерства юстиції України.

Надання заявнику офіційної відповіді від 01.10.2026 свідчить про повний та належний розгляд його звернення в позасудовому порядку.

Таким чином, наведена відповідь повністю спростовує твердження заявника про наявність «ризиків неефективності захисту», оскільки державний орган діє виключно в межах правового поля.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Більш того, згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, заходи забезпечення позову не можуть бути тотожними задоволенню позовних вимог

Заявник просить суд: застосувати заходи забезпечення позову до розгляду майбутньої цивільної справи по суті шляхом встановлення обов`язку Міністерству юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622), як Центрального органу України за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, в межах повноважень, визначених Конвенцією, законами України та Положенням про Міністерство юстиції України: невідкладно використати передбачені Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року механізми для отримання інформації щодо фактичного місцезнаходження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його фактичного та правового статусу, осіб, які фактично здійснюють догляд, та компетентного органу іноземної держави, у розпорядженні якого перебуває відповідна інформація. Вжити передбачених статтями 7 та 21 Конвенції 1980 року заходів, спрямованих на сприяння, через взаємодію з компетентними та Центральними органами відповідної іноземної держави, а також з особами, які фактично здійснюють догляд за дитиною, забезпеченню регулярного телекомунікаційного зв`язку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , щовівторка та щочетверга з 17:00 до 19:00, щосуботи з 11:00 до 13:00 (за київським часом), тривалістю не менше 30 хвилин у будні дні та не менше 45 хвилин у суботу, або в іншому погодженому порядку з урахуванням фактичних можливостей дитини. Повідомити Позивача та суд про встановлене місцезнаходження дитини та результати вжитих заходів невідкладно після отримання відповідної інформації.

Проте, як зазначено у самій заяві, це і є безпосереднім предметом майбутнього позову та, на думку заявника, функціями Мін`юсту за Конвенцією.

Задовольняючи таку заяву, суд фактично ухвалить рішення по суті спору ще до подання позовної заяви, без відкриття провадження, без витребування матеріалів та без належного дослідження доказів.

Водночас, механізм Гаазької Конвенції 1980 року чітко розмежовує судову процедуру розгляду позову про повернення дитини (що здійснюється судом держави, де дитина безпосередньо перебуває) та адміністративну процедуру взаємодії Центральних органів. Національний суд України в межах цивільного процесу (до подачі позову) не має повноважень перебирати на себе функції контролю за поточною дипломатичною та адміністративною перепискою Мін`юсту з іноземними органами Естонської Республіки чи інших держав. Питання взаємодії регулюється Положенням про Мін`юст та Конвенцією, а не ухвалами про забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.

При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Із аналізу наведеного вбачається, що суд може вжити заходів забезпечення лише тоді, коли існує очевидна загроза, що саме дії відповідача зроблять виконання рішення суду неможливим або ускладнять його.

Водночас, заявником не надано жодних належних та допустимих доказів того, що:- Мін`юст вчиняє дії, спрямовані на подальше приховування дитини;- Мін`юст може самостійно змінити місце проживання дитини за кордоном тощо.

Загроза подальшого переміщення дитини чи втрати з нею зв`язку виходить виключно від фізичної особи за кордоном, яка її фактично утримує, а не від Міністерства юстиції.

Отже, обраний захід забезпечення позову спрямований не на те упередження ризиків, яке закладено в логіку ст. 149 ЦПК України

Вимога заявника щодо встановлення конкретного похвилинного та поденного графіку телекомунікаційного зв`язку з дитиною через Міністерство юстиції України є очевидно об`єктивно невиконуваною для Мін`юсту, нереалістичною та такою, що суперечить принципу суверенності іноземних держав.

Згідно з матеріалами справи, малолітній ОСОБА_2 наразі перебуває поза межами юрисдикції України (імовірно, на території Естонської Республіки чи інших держав). Міністерство юстиції України, як орган виконавчої влади, не володіє і не може володіти механізмами фізичного чи технічного забезпечення телефонних або відеодзвінків на території іноземних суверенних юрисдикцій.

Стаття 21 Гаазької конвенції 1980 року та стаття 13 Конвенції про контакт з дітьми передбачають, що Центральні органи лише сприяють співробітництву та усуненню перешкод для реалізації права на доступ. Жоден міжнародний договір не наділяє Мін`юст повноваженнями здійснювати примусові виконавчі дії щодо забезпечення щотижневого зв`язку громадян.

Покладення на Мін`юст обов`язку забезпечити такий зв`язок за конкретним графіком є судовим примусом до виконання об`єктивно неможливих дій, оскільки реалізація цього заходу залежить виключно від правової системи і волі компетентних органів Естонської Республіки (чи іншої держави перебування дитини), а також від дій особи, яка безпосередньо утримує дитину за кордоном, яка навіть не залучена до цієї справи як відповідач.

Так, суд не може постановляти ухвали, які завідомо неможливо виконати, оскільки це суперечить принципу правової визначеності та обов`язковості судового рішення

Заявник посилається на Постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 754/7569/21, як на один із аргументів на користь задоволення поданої ним заяви про забезпечення позову до подання позову.

Однак у тій справі спір відбувався між двома батьками (приватними особами), і заходи забезпечення (заборона виїзду, доступ) покладалися на батька/матір, які незаконно утримували дитину, а не на Міністерство юстиції України.

Жодна правова позиція Верховного Суду не передбачає зобов`язання Мін`юсту забезпечувати відеозв`язок із дитиною в порядку цивільного забезпечення позову.

Відтак, зазначена судова практика є нерелевантною для спірних правовідносин.

На підставі викладеного, суд вважає, що заява про забезпечення позову, не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 260,272, 352,353, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст ухвали складено 15.10.2026.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА