Рішення № 140751342, 20.10.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/21377/24

Провадження №: 2/755/6190/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Коваленко І.В., за участю секретаря судових засідань - Грищенко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за послугу з постачання гарячої води у розмірі 25 470,97 грн, інфляційну складову боргу в сумі 11 928,21 грн, 3% річних в сумі 3 795,83 грн та судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , зокрема й у квартирі АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ». 23.07.2014 в газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503)) ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» розмістило повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проєкт договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» 06.08.2014 (№ 111 (4511)). Позивач зазначає, що до теперішнього часу договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з відповідачами не укладено. Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 . Проте вони несвоєчасно, починаючи з січня 2016 року, вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.10.2024 становить 25 470,97 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їхні процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

28 лютого 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено повністю. Вказаним рішенням солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» стягнуто заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 25 470,97 грн, інфляційну складову боргу в сумі 11 928,21 грн, 3% річних в сумі 3 795,83 грн, що разом становить 41 195,01 грн, а також судовий збір у розмірі по 1 514,00 грн з кожного з відповідачів.

31 жовтня 2025 року (вх. від 04.11.2025 № 66873) адвокат Литвин Валентина Василівна, діючи в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28.02.2025 року, у якій просила скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом учасників. Обґрунтовуючи підстави для скасування заочного рішення суду, представник відповідачки посилалася на те, що ОСОБА_1 не отримувала жодних судових повісток або кореспонденції у даній справі, не була повідомлена про дату та час розгляду справи, тому не мала змоги подати відзив, надати докази оплати або заявити клопотання про застосування строку позовної давності. Про існування заочного рішення та відкриття провадження ОСОБА_1 дізналася випадково, лише після арешту власних банківських рахунків у вересні 2025 року під час виконання рішення. З метою з`ясування підстав арешту вона звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва, де 01 жовтня 2025 року ознайомилася з матеріалами справи та вперше отримала повний текст судового рішення.

Підставою для скасування заочного рішення представник також зазначила те, що суд не дослідив фактичний рух коштів і не врахував часткові оплати, які здійснювала відповідачка, що призвело до необґрунтованого розміру стягнення, а також незастосування строку позовної давності. Частина вимог позивача стосується періоду з січня 2016 року по березень 2017 року, на який поширюється трирічний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України). Оскільки ці зобов`язання виникли до 02 квітня 2017 року, строк для їх судового стягнення сплив до моменту подання позову, а отже, вони не підлягають задоволенню. Водночас відповідачка не мала можливості заявити про застосування строку позовної давності під час розгляду справи, оскільки не була належним чином повідомлена про судовий розгляд. Відсутність врахування фактичних оплат і коректного балансу взаєморозрахунків порушує принцип добросовісності сторін та вимоги статей 13, 81 ЦПК України щодо обов`язку суду досліджувати всі докази у їх сукупності. Таким чином, представник відповідача просила суд поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідачка дізналася про нього лише 01 жовтня 2025 року при ознайомленні з матеріалами справи після арешту рахунків, та скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 лютого 2025 року у справі № 755/21377/24.

11 листопада 2025 року від представника позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. надійшли заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких представник просила залишити заяву без задоволення, а рішення суду - без змін. Посилалася на те, що суд вжив усіх належних заходів для повідомлення відповідачки. У період виникнення заборгованості за надані послуги місце постійного проживання відповідачки у квартирі підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, а відповідно дана особа є споживачем наданих до квартири послуг та належним відповідачем по справі. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі. Всі чинники, якими керувався позивач при визначенні щомісячної суми коштів до сплати, є у вільному доступі для відповідача як споживача: кількість проживаючих осіб, розмір встановлених тарифів і норм споживання, опалювальна площа квартири, показники будинкових засобів обліку тощо. Представник позивача зауважила, що всі зазначені відповідачкою платежі за послуги з постачання гарячої води, копії квитанцій про здійснення яких додано до заяви, враховано позивачем та відображено в розрахунку заборгованості. Щодо строку позовної давності, позивач зазначив, що оскільки з 12 березня 2020 року строк позовної давності спочатку був продовжений на період карантину, а потім - на період дії воєнного стану, борг за спірний період нарахований в межах строку позовної давності, а тому заява про застосування наслідків спливу цього строку не може бути задоволена. Оскільки 3% річних та інфляційні витрати, передбачені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грозового зобов`язання і мають компенсаційний характер, до положень даної статті закону застосовується загальний строк позовної давності, який також не є пропущеним. З урахуванням заяви відповідача про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, позивач додатково надав суду розрахунок заборгованості за послугу з постачання гарячої води за період з 12 березня 2017 року по 31 серпня 2023 року. Отже, доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, стороною відповідача не надано, а твердження, викладені у заяві про перегляд заочного рішення, жодним чином не спростовують вимог позову.

07 квітня 2026 року (вх. № 19649) через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Литвин В.В. надійшли додаткові пояснення. Вона вказувала, що подані позивачем заперечення на заяву про перегляд заочного рішення є необґрунтованими та фактично зводяться до передчасної оцінки обставин справи по суті спору. Позивач у своїх запереченнях фактично підміняє передбачені статтею 288 ЦПК України критерії, вимагаючи від відповідача доведення відсутності заборгованості на стадії перегляду заочного рішення. Наголошувала, що в матеріалах справи відсутні належні докази отримання відповідачкою судових повісток, а сам по собі факт направлення кореспонденції за адресою реєстрації не є безумовним доказом належного повідомлення. Особливої уваги заслуговує те, що у своїх запереченнях позивач фактично визнав зміну розміру заявленої до стягнення заборгованості, надавши інший її розрахунок із урахуванням заяви про застосування строків позовної давності за період з 12 березня 2017 року. Зазначене свідчить про те, що розрахунок, який був покладений в основу заочного рішення суду, не є остаточним, є спірним та був скоригований самим позивачем уже після ухвалення судового акта.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року заяву відповідачки ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення від 28 лютого 2025 року скасовано, а справу призначено до повторного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

30 квітня 2026 року (вх. № 25764) через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Литвин Валентини Василівни надійшов відзив на позов, у якому сторона відповідача проти позовних вимог ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заперечує частково та визнає їх лише в тій частині, яка підтверджується власним контррозрахунком і належними доказами проведених оплат. В іншій частині позовні вимоги вважає необґрунтованими, недоведеними, сформованими на підставі неправильного розрахунку без належного врахування фактичних оплат, а також із включенням періодів, щодо яких сплив строк позовної давності.

Відзив обґрунтовано тим, що наданий позивачем розрахунок заборгованості сформовано в односторонньому порядку, він є непрозорим і не містить належної деталізації, через що неможливо встановити алгоритм нарахування інфляційних втрат, 3% річних та порядок зарахування щомісячних платежів. За результатами проведеного відповідачами аналізу нарахувань та оплат було складено контррозрахунок за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Відповідно до контррозрахунку, підкріпленого квитанціями та банківськими виписками, за період з квітня 2017 року по серпень 2020 року нарахування становили 21 753,03 грн, сплачено відповідачами 7 266,70 грн, залишок становить 14 486,33 грн; за період з жовтня 2022 року по серпень 2024 року нараховано 10 897,90 грн, сплачено 10 394,55 грн, залишок становить 503,35 грн. З урахуванням здійснених платежів, фактичний залишок основної заборгованості, який відповідачі визнають у повному обсязі, становить 15 750,20 грн.

Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачем у 2022 році проведено неправильний перерахунок за березень та квітень (період фактичної відсутності відповідачів за місцем проживання), внаслідок чого безпідставно утворилася неотримана різниця в розмірі 309,00 грн, а також помилково включено до боргу вересень 2024 року, який є повністю сплаченим.

Також у відзиві заявлено вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог за період з січня 2016 року по березень 2017 року. Адвокат наголошує, що оскільки ці щомісячні зобов`язання виникли та строк їх виконання настав до 02 квітня 2017 року, трирічний строк позовної давності за ними повністю сплив ще до моменту запровадження загальнодержавного карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим вказані норми про продовження строків не мають зворотної сили та не відновлюють уже пропущений позивачем строк. Заявлені позивачем інфляційні втрати та 3% річних відповідачі не визнають, оскільки вони є похідними від основного боргу та обчислені без урахування реального балансу взаєморозрахунків і строків позовної давності.

14 травня 2026 року (вх. № 30452) від представника позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Кравченка Валентина Сергійовича до суду надійшли письмові пояснення (відповідь на відзив), у яких сторона позивача наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та повністю заперечує проти доводів відповідачів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Письмові пояснення обґрунтовані тим, що всі чинники, якими керувався позивач при визначенні щомісячної суми до сплати за комунальні послуги (кількість проживаючих осіб у квартирі, розмір встановлених тарифів, норми споживання гарячої води, а також показники будинкових засобів обліку), є загальнодоступними та перебувають у вільному доступі для відповідачів як споживачів та співвласників багатоквартирного будинку. Позивач наголошує, що всі без винятку здійснені відповідачами платежі за послуги з постачання гарячої води, копії квитанцій про які надано стороною відповідача, були повністю враховані позивачем та відображені в наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Зокрема, платежі від 31.08.2024 на суму 29,92 грн (фактично отриманий 01.09.2024), від 31.07.2024 на суми 149,43 грн та 38,75 грн, від 25.12.2023 на суми 44,87 грн та 227,88 грн, а також від 29.05.2024 на суми 151,07 грн та 310,20 грн належним чином відображені у відповідних графах колонки «Сплачено, грн» за розрахункові періоди вересень 2024 року, липень 2024 року, грудень 2023 року та травень 2024 року відповідно.

Щодо порядку здійснення нарахувань позивач пояснив, що будинок АДРЕСА_1 обліковується як такий, що не обладнаний комерційним (загальнобудинковим) засобом обліку гарячого водопостачання. З 3 січня 2016 року по травень 2018 року нарахування здійснювалися по нормі споживання на кількість зареєстрованих осіб у квартирі. З червня 2018 року по вересень 2024 року нарахування здійснювалися на підставі показників встановлених у квартирі розподільних вузлів обліку (індивідуальних лічильників) гарячої води заводські номери 8484937 та 8526158. У ті місяці, коли споживачами показники не передавалися, нарахування відбувалися по нормі споживання, а після надання показників позивачем здійснювався відповідний перерахунок. З огляду на це позивач стверджує, що контррозрахунок відповідачів не спростовує вимог позову, а самі відповідачі припустилися суттєвих помилок при його складанні, зокрема, невірно обчисливши суму перерахунку, проведеного у травні 2022 року, яка є коректною та становить 309,00 грн (за 8 кубічних метрів спожитої води згідно з переданими показниками індивідуальних засобів обліку за тарифом 75,96 грн за куб.м).

Стосовно клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності представник позивача зазначив, що перебіг позовної давності в силу закону (пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) спочатку був продовжений на весь час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з 12.03.2020 з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а згодом, на підставі пункту 19 цього ж розділу кодексу, продовжений на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, позивач вказує, що загальна позовна давність зупинила свій перебіг, у зв`язку з чим пропущеною може бути лише заборгованість, яка виникла до 12 березня 2017 року, а не з квітня 2017 року, як помилково обчислюють відповідачі. Водночас позивач наголошує, що заборгованість відповідачів за період з 12 березня 2017 року по 30 вересня 2024 року становить 25 192,17 грн, з яких: основний борг за послуги - 16 824,24 грн, інфляційна складова - 6 248,03 грн та 3% річних - 2 119,90 грн (розраховані з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності). Позивач також вважає, що оскільки відповідачі систематично здійснювали часткові оплати, такі дії відповідно до ст. 264 ЦК України свідчать про добровільне визнання ними свого боргу та є безумовною підставою для переривання строку позовної давності, у зв`язку з чим просить позов задовольнити повністю.

Зважаючи на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання не проводилось, а фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» є виконавцем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є зареєстрованими особами у квартирі АДРЕСА_2 за вказаною адресою, що підтверджується матеріалами справи.

Правовідносини між сторонами у спірний період регулювалися Житловим кодексом Української РСР, Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (діяв до 01 травня 2019 року) та від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (діє з 01 травня 2019 року), а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу України наймачі та власники зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання теплової енергії та централізованого постачання гарячої води. Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 вказаного Закону встановлено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядку і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів.

Статтею 5 цього Закону до комунальних послуг, зокрема, віднесено послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Аналогічні за змістом положення містилися у статтях 1, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, де зазначалося, що відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги був визначений у статті 32 Закону № 1875-IV, якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 чинного Закону № 2189-VIII закріплено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги, чому прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пункти 1, 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі - Правила № 630), регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, та фізичною особою (споживачем). Централізоване опалення та постачання гарячої води визначені як послуги, спрямовані на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря та постачанні води з використанням внутрішньобудинкових систем.

Відповідно до п. 11 Правил № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) - за нормами споживання. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку або не передали їх показання, пропорційно кількості мешканців квартири.

Згідно з п. 12 Правил № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири. За відсутності квартирних засобів обліку плата за послуги нараховується за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності - за нормами споживання.

Зазначений комплексний аналіз нормативно-правових актів свідчить про те, що чинне законодавство чітко регламентує порядок здійснення нарахувань за комунальні послуги виконавцем як за показаннями загальнобудинкових засобів обліку, так і за затвердженими нормами споживання, що повністю спростовує твердження відповідачки про відсутність правових підстав для проведення відповідних розрахунків за відсутності індивідуальних двосторонніх актів.

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 703/1932/19 висловлено правову позицію, згідно з якою надання житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі публічного договору, а відсутність письмового договору чи двосторонніх актів прийому-передачі послуг не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично надані послуги.

Нарахування позивачем плати за теплову енергію та гарячу воду здійснювалося на підставі чинних тарифів та Методики розподілу № 315, що є загальнообов`язковою для багатоквартирних будинків.

Оскільки відповідачі не надали суду жодних актів-претензій про неналежне надання або ненадання послуг у спірний період, складених відповідно до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», факт надання послуг позивачем є доведеним.

Окрім цього, загальні засади виникнення, виконання та припинення грошових зобов`язань регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання підлягає виконання у встановлений строк, а статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або належне виконання з порушенням умов.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов?язаннями з оплати таких послуг.

Аналогічні норми щодо солідарного обов`язку членів сім`ї та співвласників закріплені у ст. 64, 156 Житлового кодексу України та ст. 369, 541 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 156 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 64 та статті 160 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), повнолітні члени сім`ї наймача (або власника) житлового приміщення, які проживають разом з ним, користуються нарівні з ним усіма правами і несуть рівні з ним обов`язки, що випливають із договору найму чи користування. Повнолітні члени сім`ї зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) та прибудинкової території і оплаті комунальних послуг. При цьому вказані норми житлового законодавства імперативно встановлюють, що повнолітні члени сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із користування жилим приміщенням.

За змістом частини першої статті 541 Цивільного кодексу України, солідарне зобов`язання або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Правова природа солідарного обов`язку боржників деталізована у статті 543 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання зобов`язання частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Боржники залишаються солідарно зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як зазначено в усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 756/10344/14 та від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, факт реєстрації повнолітньої особи у житловому приміщенні свідчить про те, що вона є користувачем наданих житлово-комунальних послуг, а проживання в іншому місці без зняття з реєстраційного обліку та без завчасного повідомлення виконавця послуг у встановленому законом порядку не звільняє такого співвідповідача від солідарного обов`язку з оплати отриманих послуг.

Таким чином, оскільки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є зареєстрованими особами у квартирі АДРЕСА_2 , це покладає на них солідарний обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог за період з січня 2016 року по березень 2017 року, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, який встановлюється у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Суд зазначає, що спеціальні положення про продовження строків позовної давності на підставі пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на період дії загальнодержавного карантину (з 12.03.2020) та воєнного стану (з 24.02.2022) не можуть бути застосовані до вимог, строк давності за якими повністю сплив до моменту запровадження цих спеціальних норм.

Зазначені законодавчі положення не мають зворотної сили та не відновлюють строки, які вже були пропущені позивачем.

Враховуючи, що даний позов подано у листопаді 2024 року, трирічний строк позовної давності у зворотному порядку від дати первинного загальнодержавного зупинення строків (12 березня 2020 року) охоплює всі щомісячні нарахування, строк сплати яких настав після 12 березня 2017 року.

Зобов`язання з оплати послуг за період з січня 2016 року по березень 2017 року включно виникли поза межами вказаного строку, і позовна давність за ними повністю спливла ще до 12.03.2020 року.

Позивач у своїх письмових поясненнях від 14 травня 2026 року фактично погодився з даними обставинами, надавши суду скоригований розрахунок заборгованості за період з 12 березня 2017 року.

У зв`язку з цим, позовні вимоги в частині нарахувань за період з січня 2016 року по березень 2017 року включно підлягають залишенню без задоволення через сплив позовної давності.

Доводи позивача про те, що перебіг позовної давності був перерваний на підставі ст. 264 ЦК України внаслідок здійснення відповідачами щомісячних платежів, судом відхиляються, оскільки вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним боргу за один розрахунковий період (місяць), не свідчить про визнання ним заборгованості за інші попередні періоди, за якими строки давності вже спливали самостійно.

Оцінюючи матеріально-правові вимоги в межах строку позовної давності з урахуванням наданих позивачем письмових пояснень від 14 травня 2026 року та відзиву відповідача, суд виходить з такого.

Обов`язок довести факт надання послуг, обсяг споживання, правильність зарахування оплат та обґрунтованість визначеного залишку боргу покладається саме на позивача (ст. 12, 81 ЦПК України).

Суд встановив, що нарахування за особовим рахунком № НОМЕР_1 з червня 2018 року здійснювалися на підставі показників квартирних засобів обліку гарячої води заводські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .

Проте первинний односторонній розрахунок позивача містив арифметичні помилки, зокрема, щодо неповного врахування коригування за березень-квітень 2022 року (період тимчасової відсутності відповідачів) на суму 309,00 грн, а також безпідставного включення вересня 2024 року.

Натомість наданий відповідачами контррозрахунок повністю підтверджений первинними фінансовими документами (квитанціями та виписками банків), що доводять факт систематичного здійснення ними оплати послуг протягом 2020-2024 років.

З огляду на те, що відповідачі належними доказами спростували розрахунок тепломережі та добровільно визнали фактичний залишок основного боргу в сумі 15 750,20 грн, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню саме в розмірі 15 750,20 грн. В іншій частині вимог про стягнення основного боргу слід відмовити.

Стосовно вимог про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що сплата частини основного боргу не звільняє відповідачів від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Водночас, оскільки наявні в матеріалах справи розрахунки позивача (в тому числі сума інфляційних втрат 6 248,03 грн та 3% річних 2 119,90 грн, зазначені у відповіді на відзив) вираховувалися на підставі первинного, арифметично неточного балансу та без належного покрокового врахування щомісячних фактичних дат і сум оплат відповідачів, вони є повністю необґрунтованими.

Коректного щомісячного розрахунку додаткових нарахувань, вирахованого виключно на суму реального залишку нездійснених платежів, позивачем суду не надано.

З огляду на недоведеність позивачем точного та обґрунтованого розміру додаткових нарахувань, у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позов задоволено частково (на суму 15 750,20 грн із загальної суми заявлених вимог 41 195,01 грн, що становить 38,23%), з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 157,60 грн, тобто по 578,80 грн з кожного в рівних частинах.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 82, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, ст. 256, 257, 267, 509, 525, 526, 530, 541, 543, 599, 610, 625 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ: 37739041, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20) заборгованість за послугу з постачання гарячої води в розмірі 15 750,20 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень 20 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 578,80 грн (п`ятсот сімдесят вісім гривень 80 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 578,80 грн (п`ятсот сімдесят вісім гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Суддя: І.В.Коваленко