Рішення № 140743404, 19.10.2026, Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 397/1211/26

н/п : 2/397/1060/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19.10.2026 селище Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Гайдар Н.І.,

за участю секретаря судового засідання - Іваненко Н.Л.

представника позивача -адвоката Перемот О.Г. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача Стрілець О.С. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

У С Т А Н О В И В:

28.07.2026 року позивач звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просив стягнути із відповідача на свою користь невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 45037,35 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох розмірів середньомісячного заробітку в сумі 36029,88 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 190058,75 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18312,51 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що з 1989 року працював на різних посадах в Локомотивному депо Знам`янка Одеської залізниці, має стаж роботи 35 років 04 місяці 16 днів, звідки звільнився 18 червня 2024 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років.

Роботодавцем не було дотримано вимог статті 116 КЗпП України та не було проведено із позивачем остаточного розрахунку в день його звільнення (18 червня 2024 року), як того вимагає чинне законодавство. Так, ОСОБА_1 не були виплачені належні йому гарантовані до виплати кошти, які встановлені в п.4.17 Колективного договору зокрема: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 45037,35 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох розмірів середньомісячного заробітку в сумі 36029,88 грн.

Рішенням правління АТ "Українська залізниця" призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ "Українська залізниця" не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст. 14 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні мені суми при звільненні. Крім того, законодавство покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. В даному випадку вважає беззаперечним той факт, що відповідач порушив строки виплати йому матеріальної допомоги при звільненні. Середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи перед звільненням становила, згідно довідки № 14 від 29.05.2026 року 355,25 грн. Із займаної посади на пенсію звільнений наказом № 255/ОС з 20.06.2024 року, тому просить стягнути середній заробіток з цієї дати до дня ухвалення судового рішення. Число робочих днів у періоді з 21.06.2024 до 23.07.2026, які мають бути оплачені за середнім заробітком 535 днів (з урахуванням ч.6 ст.б Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах військового часу", яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів). Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2024 до 23.07.2026, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь, становить 190 058,75 грн (355,25 грн х 535 робочих днів). Такий обсяг відповідальності відповідача є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 03.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18.08.2026 року через систему електронний суд надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначає, що умовами Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Локомотивне депо «Знам`янка (п. 4.17) передбачено виплату грошового посібника у зв`язку з Відповідно до Наказу про припинення трудового договору (контракту) виплату одноразової та додаткової допомоги при звільненні, будуть виплачені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивач був особисто ознайомлений під підпис з умовами виплат. Ці виплати на даний час призупинені згідно з витягу з протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Відповідач звертає увагу, що передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18) вказано: «не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вона не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права».

Заявлений до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку на думку відповідача, не відповідає критеріям розумності та пропорційності, є несправедливим щодо відповідача, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем інших своїх зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати працюючим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 355,25 грн. Враховуючи розрахунок середньоденної заробітної плати - розмір виплат за період затримки розрахунку (не більш як за шість місяців) має складати 355,25 х 131 = 46 537,75 грн. З 21.06.2024 20.12.2024 (6 місяців) 131 робочих днів. Враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на вищезазначені обставини, важке матеріальне становище, в якому опинився Відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просимо зменшити його розмір на 95%.

Також відповідач вказує на пропущення позивачем строків звернення до суду. Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. До суду з цим позовом позивач звернувся 23.07.2026, тобто більше ніж через один рік з моменту отримання Повідомлення. За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що позивачу не виплачена одноразова матеріальна допомога в зв`язку з зупиненням такої виплати в товаристві, заперечував проти задоволення позову в частині інфляційних втрат, щодо позовних вимог в частині середнього заробітку то такий розрахунок повинен проводитися за шість місяців, а в разі задоволення судом даної вимоги зменшити його розмір до 95%, також просив застосувати до вимог позивача строк позовної даності.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази у справі, дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наспутне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Зокрема, в період з 12.07.1989 до 18.06.2024 року працював на різних посадах виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №255/ос від 18.06.2024 позивача звільнено із займаної посади з 20.06.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 50 днів відпустки. Водночас виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (35 р. 04 м. 16 дн.) №15 від 18.06.2024, вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до довідки №15 від 29.05.2026 року про середню заробітну плату за 2 місяці, зокрема квітень та травень 2024 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 9007, 47 грн. Отже, одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків складає 45037,35 грн, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох розмірів середньомісячного заробітку складає 36029,88 грн.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статями 43, 44 Конституції України.

За змістом ст.11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, відповідно пункту 4.17 розділу 4 «Нормування, оплата і матеріальне стимулювання праці» Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17 лютого 2011 року зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено, що:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків;

- у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 35 до 40 років для чоловіків чотири середньомісячні заробітки.

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Жодних змін та доповнень до п.4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Наказом начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №255/ос від 18.06.2024 позивача звільнено із займаної посади з 20.06.2024 року. Вказаним наказом встановлено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (35 р. 04 м. 16 дн.) №15 від 18.06.2024, вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплат, передбачених п.4.17 Колективного договору.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків, які він має право отримати при звільненні згідно з п.4.17 Колективного договору.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків що складає 81067,23 грн. з розрахунку 9007, 47 грн. середньомісячної заробітної плати за останні два місяці, що підтверджується довідкою в матеріалах справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 21 червня 2025 до 23 липня 2026 року за 535 робочих днів то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 20 червня 2024 року та за вимогами заяви просить стягнути середній заробіток з 21.06.2024 року до дня ухвалення судового рішення.

При цьому суд погоджується із запереченнями відповідача щодо розміру середнього заробітку, нарахованого позивачем за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні має нараховується відповідно до умов ст. 117 КЗпП України за 6 місяців, а не за весь час до дня ухвалення судового рішення.

Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 355,25 грн., що підтверджується довідкою №14 від 29.05.2026 року в матеріалах справи. Враховуючи розрахунок середньоденної заробітної плати - розмір виплат за період затримки розрахунку (не більш як за шість місяців) має складати 355,25 х 131 = 46 537,75 грн. З 21.06.2024 20.12.2024 (6 місяців) 131 робочих днів. Таким чином позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 46537,75 грн.

Разом з тим, відповідач просив зменшити розмір відшкодування до 95%, враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування, важке матеріальне становище, в якому опинився відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпп України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи заявлене відповідачем клопотання та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 23238,86 грн ( 46537,75 х 50%).

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 18312,51 грн. то вказана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності звернення до суду то суд зазначає наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням спорів в межах трудових правовідносин, які не є строками позовної давності, що регулює ЦК України. Строки, передбачені ст.233 КЗпП України, застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.

Предметом спору в цій справі є стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (ст.234 КЗпП України).

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив, що всупереч вимогам ст.116 КЗпП України відповідач не вручив йому письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені прист.233 КЗпП України звільненні, а тому вважає, що встановлений ч.2 тримісячний строк на звернення до суду ще не розпочався, а отже не є пропущеним.

Як встановлено судом, позивач був звільнений з 20 червня 2024 року. Разом з цим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту)№255/ос від 18.06.2024 не вказані нараховані та не виплачені суми при звільненні, а лише зазначено, що виплати передбачені п.4.17 договору будуть проведені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», яке до цього часу не прийнято. Посилання відповідача на розрахунок заробітної плати за червень 2024 року, який підписаний позивачем є безпідставним, оскільки в даному розрахунку відсутні суми нарахувань за п.4.17 Колективного договору, а також відсутня дата отримання такого розрахунку позивачем.

Матеріали справи не містять доказів вручення письмового повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні позивачу ОСОБА_1 . З урахуванням вимог ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні.

Окрім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки одноразовий грошовий посібник, який передбачений п. 4.17 Колективного договору є грошовою виплатою та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачем не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення одноразова матеріальна допомога при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 45037,35 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох розмірів середньомісячного заробітку в сумі 36029,88 грн., а всього 81067,23 грн. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні). А також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 23238,86 грн.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 479,77 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 45037,35 грн, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох розмірів середньомісячного заробітку в сумі 36029,88 грн., а всього 81067,23 грн. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23238,86 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 479,77 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Представник позивача: адвокат Перемот Оксана Григорівна (місце знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 )

Відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, код ЄДРПОУ - 40075815)

Суддя Н.І.Гайдар