Рішення № 140740729, 20.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4609/26

Провадження № 2/466/3299/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

20 жовтня 2026 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

секретаря с/з Пилипців О.-І.І.

з участю позивача ОСОБА_1

справа 466/4609/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ЛМКП «Львівтеплоенерго» про скасування арешту з нерухомого майна

в с т а н о в и в:

26.05.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ЛМКП «Львівтеплоенерго» про скасування арешту з нерухомого майна, в якій просить суд ухвалити рішення, яким скасувати обтяження (арешт) нерухомого майна, зареєстроване 04.05.2006 року за №3169883 Львівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України згідно з Постановою про арешт майна боржника б/н від 28.04.2006р. щодо майна, яке належить ОСОБА_1 , як співвласнику.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 , є співвласником нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв"язку із смертю батька позивача, ОСОБА_2 , котрий був іншим співвласником вказаної вище квартири, виникла необхідність оформлення спадкових прав.

При відкритті спадкової справи виявилось, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо вказаного об`єкта Львівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження за №3169883 від 04.05.2006р. згідно з Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №б/н від 28.04.2006р., винесеної ДВС у Шевченківському районі м. Львова.

Арешт було накладено у 2006 році в межах примусового виконання виконавчого документа про стягнення заборгованості в сумі 507,55грн. (п`ятсот сім гривень 55 копійок) на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 05506460). Вказана заборгованість була повністю сплачена 05.10.2007р., що підтверджується копією доданої Квитанції №26007321 від 05.10.2007р. про оплату боргу на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго».

09.04.2026р. позивач звернувся до Відповідача із заявою про зняття обтяження, надавши докази оплати боргу. Листом від 27.04.2026р. №B-2/37945 Відповідач відмовив у знятті арешту, мотивуючи це тим, що паперові матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням терміну зберігання (3 роки), а відомості в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні, оскільки система почала функціонувати лише з 2007 року. У листі також зазначено, що у таких випадках арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

Наявність арешту, накладеного у 2006 році за вже сплаченим боргом, є неправомірним обмеженням прав позивача. Оскільки виконавче провадження завершене, а його матеріали знищені, відповідач позбавлений технічної можливості зняти арешт самостійно, що підтверджується його листом-відмовою. Це створює ситуацію, за якої єдиним способом

захисту права позивача є звернення до суду.

З врахуванням вищевикладеного, позивач вимушений звернутися до суду та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог статтей 280-283 ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

Згідно Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 30.01.1998 року Виконкомом Львівської міської ради, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (позивач) та ОСОБА_5 (а.с.7).

З свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 11.08.2001 року вбачається, що ОСОБА_4 одружилася з ОСОБА_6 та після одруження отримала прізвище ОСОБА_7 (а.с.10).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №478366063 від 21.05.2026 вбачається, що постановою державного виконавця ДВС у Шевченківському районі м. Львова Савойника Р.П. б/н від 28.04.2006 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , обтяження зареєстровано 04.05.2006 за №3169883 реєстратором: Львівська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (а.с.5).

Так, відповідно до постанови державного виконавця ДВС у Шевченківському районі м. Львова Савойника Р.П. від 28.04.2006 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі виконавчого листа №2-9739 виданого 10.02.2005 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 507,55грн. заборгованості, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.2).

З копії доданої Квитанції від 06.10.2007р. про оплату боргу на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» вбачається, що заборгованість в розмірі 507,55грн. була повністю сплачена 06.10.2007р.(а.с.4).

Під час оформлення спадкових прав після смерті батька ОСОБА_2 , позивач дізналася у нотаріуса про те, що на квартиру АДРЕСА_2 накладений арешт.

09 квітня 2026 року позивач звернулася у Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зняття обтяження, надавши докази оплати боргу.

Листом від 27.04.2026р. №B-2/37945 начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовив позивачу у знятті арешту, мотивуючи це тим, що паперові матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням терміну зберігання (3 роки), а відомості в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні, оскільки система почала функціонувати лише з 2007 року. У листі також вказано, що у таких випадках арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

Отже, на сьогоднішній день позивач не має змоги вільно розпоряджатися належним йому майном, через наявність арешту.

З огляду на заявлені вимоги, встановлені в ході розгляду справи факти та обставини, що підтверджують дані вимоги та доводять порушення прав позивача з вільного розпорядження його майном, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові може звернутися до суду з позовом про зняття арешту.

Тобто в даному випадку існує правова невизначеність щодо долі нерухомого майна, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження, та який залишає свою дію після завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу та можливості відновлення розпорядження цим майном його власником у разі відсутності претензій стягувача до боржника.

Статтею 59 ЗУ «Про виконавче провадження» визначені підстави для зняття арешту з майна боржника, де в ч. 5 вказано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Так законодавець пов`язує можливість звернення особи з даним позовом у разі порушення права власності на майно, на яке було накладено арешт.

Відтак, оскільки наявність арешту на належе позивачу на праві власності майно, порушує права позивача ОСОБА_1 як співвласника щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, а тому позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Скасувати обтяження (арешт) нерухомого майна, зареєстроване 04.05.2006 року за №3169883 Львівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України згідно з Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 28.04.2006р. щодо майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , як співвласнику.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 20.10.2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук