Рішення № 140739287, 19.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8596/26-Е

Провадження № 2/522/8246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «18 Жемчужина» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 19.05.2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «18 Жемчужина» про захист прав споживачів, шляхом визнання незаконними дії ОК «18 Жемчужина» щодо неправомірного формування та стягнення платежів, пов`язаних із електропостачанням у будинку та здійснення подвійного стягнення коштів за електроенергію шляхом одночасного обліку за квартирними лічильниками та додаткових нарахувань у вигляді «відшкодування додаткових витрат» під час використання електрогенератора; стягнення безпідставно стягнутих коштів, нарахованих у рахунках як «відшкодування додаткових витрат» за період з квітня 2023 року по квітень 2026 року у загальному розмірі 31 800,59 грн., а саме: по квартирі АДРЕСА_1 - 20135,29 грн.; по квартирі АДРЕСА_2 - 11665,30 грн., загальною сумою безпідставно стягнутих коштів - 31800,59 грн.; стягнення моральної шкоди у розмірі 60000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач здійснює нарахування плати за електричну енергію за показниками квартирних приладів обліку та одночасно включає до рахунків окремий платіж «Відшкодування додаткових витрат», пов`язаний, за її твердженням, із використанням електрогенератора. Позивач вважає, що електрична енергія, вироблена електрогенератором, обліковується квартирними лічильниками, у зв`язку з чим додаткове нарахування відповідного платежу призводить до повторного стягнення коштів за одну й ту саму електричну енергію. Крім того, позивач посилається на включення до спірного платежу витрат, пов`язаних з утриманням та функціонуванням спільного майна багатоквартирного будинку, які, на її думку, вже враховані у складі інших щомісячних платежів. Також зазначила про ненадання відповідачем у повному обсязі документів та інформації, необхідних для перевірки обґрунтованості здійснених нарахувань. Посилаючись на наведене, позивач вважає, що її права як споживача порушено, у зв`язку з чим просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недодержанням вимог статей 175, 177 ЦПК України та надано позивачці строк для усунення недоліків.

23 червня 2026 року позивачкою подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 21 вересня 2026 року о 14 годині 10 хвилин.

24 липня 2026 року до суду від Обслуговуючого кооперативу «18 Жемчужина» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

28 липня 2026 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій вона не погоджується з доводами відповідача, вважає їх необґрунтованими та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

04 серпня 2026 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримує свою правову позицію та просить суд відмовити в задоволенні позову.

07 серпня 2026 року до суду позивачем подано додаткові письмові пояснення у справі.

19 серпня 2026 року до суду від позивачки надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить викласти прохальну частину позовної заяви в новій редакції. Зокрема, позивач доповнила прохальну частину вимогами щодо визнання незаконними дій відповідача стосовно повторного включення до платежу «Відшкодування додаткових витрат» витрат на утримання, експлуатацію та функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, а також щодо визнання незаконними дій відповідача стосовно систематичної відмови у наданні документів та інформації, необхідних для перевірки правових та економічних підстав формування, структури, розрахунку та законності платежів, зазначених у рахунках на оплату житлово-комунальних послуг.

15 вересня 2026 року позивачем подано клопотання про витребування доказів, у якому вона просить витребувати від відповідача технічну, бухгалтерську, фінансову та іншу документацію, пов`язану з формуванням спірних нарахувань за період із квітня 2023 року по квітень 2026 року.

16 вересня 2026 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

21 вересня 2026 року відповідачем подано заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, у яких зазначено, що подана позивачем заява за своїм змістом не є уточненням первісних вимог, а містить нові самостійні матеріально-правові вимоги, які не були заявлені у первісній прохальній частині позову.

Також, 21 вересня 2026 року відповідачем подано заперечення на клопотання позивача про витребування доказів, у яких відповідач просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у запереченнях.

21 вересня 2026 року позивач у судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання повідомлялась належним чином.

Від представника відповідача Райтінгер К.І. надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відповідно до ч. ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 та користується житлово-комунальними та іншими послугами, отримання яких організовується для співвласників цього будинку.

В доводах позовної заяви позивачка посилається на те, що під час використання дизельного генератора електрична енергія, вироблена ним, на її думку, одночасно враховується квартирними приладами обліку та додатково включається до платежу «Відшкодування додаткових витрат», у результаті мешканці будинку змушені подвійно сплачувати за цю електроенергію.

У зв`язку з цим позивачка просить визнати незаконними дії ОК «18 Жемчужина» щодо формування та стягнення платежів, пов`язаних з електропостачанням будинку, та здійснення подвійного стягнення коштів за електричну енергію шляхом одночасного обліку за квартирними лічильниками та додаткових нарахувань у вигляді «Відшкодування додаткових витрат під час використання електрогенератора, стягнути загальну суму 31 800,59 грн., сплачених нею за період з квітня 2023 року по квітень 2026 року по квартирам АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , а також 60 000 грн. моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, Обслуговуючий кооператив «18 Жемчужина» створений на добровільних засадах для експлуатації та управління житловим комплексом, який складається з одного багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_4 .

З 2021 року обслуговуючий кооператив організовує та забезпечує вищевказаного будинку, який переданий на баланс ОК за Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, та відповідно сприяє співвласникам багатоквартирного будинку в належному та якісному утриманні їх спільного майна.

Відповідно до п. 2.3 Статуту, ОК здійснює експлуатацію і ремонт будинків та утримання прибудинкових територій за рахунок коштів Кооперативу на засадах самооплатності.

Згідно з пунктами 2.4 та 2.5 Статуту основною метою діяльності Кооперативу є забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном, належне утримання будинку та прибудинкової території, а також сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за економічно обґрунтованими цінами.

Таким чином, діяльність Кооперативу спрямована не на здійснення підприємницької діяльності чи отримання прибутку від реалізації товарів або послуг, а на організацію належного утримання багатоквартирного будинку та забезпечення співвласників необхідними житлово-комунальними послугами шляхом укладення відповідних договорів із виконавцями та постачальниками таких послуг.

Кооператив є неприбутковою організацією та не здійснює діяльності з виробництва чи постачання електричної енергії.

Позивачка в доводах позовної заяви зазначає, що у власників квартир відсутні індивідуальні договори на постачання електричної енергії з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія»; АТ «ДТЕК Одеські електромережі», або будь-яким іншим ліцензованим постачальником. Фактично всі рахунки за електроенергію щомісячно виставляє саме ОК «18 Жемчужина», яке здійснює оплату електричної енергії за загальнобудинковим (ввідним) лічильником, встановленим на житловий будинок. Також ОК «18 Жемчужина» не є ліцензованим постачальником електричної енергії.

Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про порушення вимог законодавства України при забезпеченні багатоквартирного будинку електричною енергією, оскільки відсутність у власників квартир індивідуальних договорів не виключає застосування іншої передбаченої законодавством України моделі договірних відносин.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у багатоквартирному будинку договори про надання комунальних послуг можуть укладатися за однією з трьох моделей організації договірних відносин: кожним співвласником самостійно за індивідуальним договором; від імені та за рахунок усіх співвласників управителем або іншою уповноваженою особою за колективним договором; або об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку чи іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та діє в їхніх інтересах, як колективним споживачем.

Водночас правовідносини з постачання електричної енергії регулюються спеціальним Законом України «Про ринок електричної енергії». Відповідно до частини першої статті 56 цього Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, на підставі договору постачання електричної енергії споживачу.

Матеріалами справи встановлено, що між ОК «18 Жемчужина» та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, відповідно до якого Кооператив є споживачем електричної енергії, а її постачання здійснюється ліцензованим електропостачальником.

Таким чином, електрична енергія для потреб житлового комплексу отримується Кооперативом на підставі договору, укладеного з суб`єктом, який відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» здійснює ліцензовану діяльність з постачання електричної енергії.

Отже, у цих правовідносинах Кооператив виступає як колективний споживач та забезпечує отримання електричної енергії для потреб житлового комплексу на підставі договору, укладеного з ліцензованим електропостачальником, тоді як безпосереднє постачання електричної енергії здійснюється таким електропостачальником.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. При цьому споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 сформулював правовий висновок, відповідно до якого споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися, а сама по собі відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення від їх оплати. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі №642/2858/16.

Аналогічна правова позиція щодо обов`язку споживача оплатити фактично отримані житлово-комунальні послуги викладена також у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі №303/7554/16-ц.

Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до спільного майна багатоквартирного будинку віднесено, зокрема, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового чи нежитлового приміщення.

Частиною першою статті 5 цього Закону визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, а пунктами 1, 2 частини першої статті 7 Закону на співвласників покладено обов`язок забезпечувати належне утримання, технічний стан та технічне обслуговування спільного майна.

Судом встановлено, що на момент набуття позивачкою права власності на вищевказані квартири, багатоквартирний будинок вже був обладнаний дизельним генератором та використовувався як резервне джерело електроживлення під час аварійних і планових відключень електроенергії, а також необхідними внутрішньобудинковими інженерними системами, підключеними до відповідних мереж.

Позивач цієї обставини не заперечувала. Навпаки, у додаткових письмових поясненнях від 07 серпня 2026 року вона зазначила, що генератор був встановлений у будинку ще до виникнення спірних нарахувань.

Також з матеріалів справи вбачається, що робота генератора забезпечує електроживлення не лише квартир, а й внутрішньобудинкових систем, необхідних для функціонування всього житлового комплексу, зокрема індивідуального теплового пункту, котельні, систем водопостачання, ліфтів, освітлення місць загального користування, протипожежного обладнання, систем димовидалення, відеоспостереження та контролю доступу.

Позивачка, в свою чергу, не заперечувала факту користування спільним майном багатоквартирного будинку та його внутрішньобудинковими системами. Більше того, всі нарахування, які є предметом цього спору, були нею сплачені протягом спірного періоду.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачка заявляла про ненадання їй житлово-комунальних послуг, їх надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також складала відповідні акти-претензії з цих підстав.

Із досліджених судом звернень позивачки до Кооперативу вбачається, що предметом її звернень були порядок формування та розмір окремих нарахувань, однак заперечень щодо ненадання або надання не в повному обсязі відповідних послуг вони не містили.

За таких обставин здійснення позивачкою оплати нарахувань за спожиті житлово-комунальні послуги підтверджує споживання нею послуг, надання яких забезпечувалося Кооперативом.

Разом з тим, факт сплати не позбавляє особу права оспорювати конкретне нарахування у судовому порядку. Однак, у такому випадку, незаконність цього нарахування та обставини, з якими позивач пов`язує порушення свого права, мають бути доведені належними доказами.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що електрична енергія, вироблена дизельним генератором, враховувалася індивідуальними приладами обліку у квартирах, а витрати, пов`язані з її виробництвом, одночасно включалися до платежу «Відшкодування додаткових витрат», внаслідок чого, на її думку, відбувалося подвійне нарахування.

Відповідач проти зазначених доводів заперечував та вказував, що нарахування за спожиту електричну енергію і платіж за статтею «Відшкодування додаткових витрат» мають різне призначення. Платіж за статтею «Відшкодування додаткових витрат» не є платою за електричну енергію, а пов`язаний із витратами, необхідними для роботи та обслуговування дизельного генератора.

Із письмових пояснень відповідача, а також із відповідей Кооперативу, на які посилається сама позивачка, вбачається, що до складу «Відшкодування додаткових витрат» включалися витрати, пов`язані з роботою дизельного генератора, зокрема на придбання та доставку пального, його технічне і сервісне обслуговування та ремонт.

При цьому, сама позивачка у позовній заяві зазначає про незначний розмір нарахувань за статтею «Відшкодування додаткових витрат» у періоди, коли дизельний генератор не використовувався, зокрема 2,94 грн за квартирою АДРЕСА_1 та 1,43 грн за квартирою АДРЕСА_2 . Натомість у періоди використання генератора розмір таких нарахувань збільшувався. Наведене узгоджується із залежністю розміру спірного платежу від експлуатації генератора та пов`язаних із цим витрат.

Відповіді державних та місцевих органів, долучені позивачкою до матеріалів справи, також не містять висновків про встановлення факту подвійного нарахування або незаконності здійснених ОК «18 Жемчужина» нарахувань.

Отже, наявність у рахунках двох окремих статей нарахувань за спожиту електричну енергію та «Відшкодування додаткових витрат» не є достатньою підставою для висновку про подвійне нарахування вартості електричної енергії.

Інших доказів, які б підтверджували, що один і той самий обсяг електричної енергії був подвійно врахований при здійсненні обох нарахувань, матеріали справи не містять.

Аналізуючи доводи сторін, суд не може виходити з припущення про подвійне нарахування лише тому, що позивачка ставить під сумнів порядок формування платежу або відповідач не спростував кожне із висловлених нею припущень.

Такий підхід суперечив би висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, щодо неприпустимості застосування концепції негативного доказу.

В доводах позовної заяви Позивачка також посилається на те, що до платежу «Відшкодування додаткових витрат» повторно включаються витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, які, за її твердженням, вже враховані у складі платежу «Внески на утримання будинку та прибудинкової території».

Відповідач зазначені доводи заперечував та зазначив, що витрати, які включаються до платежу «Відшкодування додаткових витрат», пов`язані виключно з роботою дизельного генератора та не входять до складу витрат на утримання будинку.

Оцінюючи доводи сторін, суд враховує, що дизельний генератор у періоди відсутності зовнішнього електропостачання забезпечує електроживлення як квартир, так і внутрішньобудинкових систем та обладнання, зокрема ліфтів, систем водопостачання, опалення, пожежної безпеки, відеоспостереження та інших систем житлового комплексу.

Водночас, забезпечення генератором роботи зазначених систем в період відсутності електричної енергії не свідчить про те, що витрати на експлуатацію генератора та витрати на утримання цих систем є одними й тими самими витратами.

Враховуючи те, що матеріалами справи не підтверджено одночасне включення одних і тих самих витрат до платежу «Внески на утримання будинку та прибудинкової території» та платежу «Відшкодування додаткових витрат», доводи позивачки про їх подвійне нарахування суд вважає недоведеними.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначено, що: «80. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду). 81. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Як зазначено у позовній заяві, загальна сума коштів, нарахованих Кооперативом за статтею «Відшкодування додаткових витрат» та сплачених позивачкою за спірний період, становить 31 800,59 грн., з яких 20 135,29 грн. за квартирою АДРЕСА_1 та 11 665,30 грн. за квартирою АДРЕСА_2 .

При цьому, до стягнення позивачка заявила всю суму, сплачену нею за статтею «Відшкодування додаткових витрат» протягом спірного періоду.

Водночас позивачкою не визначено яка саме частина цієї суми, на її думку, становить повторно сплачену вартість електричної енергії.

Надані позивачкою рахунки підтверджують розмір нарахувань та сплату відповідних сум, однак не свідчать про те, що всі кошти, сплачені за статтею «Відшкодування додаткових витрат», були нараховані повторно або без належних підстав.

Крім того, матеріали справи не містять розрахунку, з якого можливо було б встановити, яка саме частина із суми 20 135,29 грн. за квартирою АДРЕСА_1 та суми 11 665,30 грн. за квартирою АДРЕСА_2 становить, за твердженням позивачки, суму повторно сплаченої нею електричної енергії.

За таких обставин, за результатами оцінки наданих сторонами доказів, суд не встановив правових підстав для визнання незаконними дій ОК «18 Жемчужина» щодо формування та стягнення спірних платежів, а також обставин, які б свідчили про подвійне стягнення з позивачки вартості однієї й тієї самої електричної енергії. Оскільки вимога про стягнення 31 800,59 грн. ґрунтується тільки на твердженнях про незаконність та подвійність цих нарахувань, які під час розгляду справи не підтвердилися, тому правові підстави для повернення позивачці зазначеної суми відсутні.

Позивачка також посилається на порушення її прав як споживача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів». Разом з тим під час розгляду справи судом не встановлено неправомірності оспорюваних нарахувань, подвійного стягнення вартості електричної енергії чи повторного включення одних і тих самих витрат до різних платежів. Таким чином, доводи позивача про порушення її прав як споживача не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Оскільки судом не встановлено неправомірності дій відповідача та порушення прав позивачки, правові підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені статтями 23, 1167 ЦК України, відсутні. У зв`язку з цим вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн. також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У відповідності до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку щодо задоволення позову.

Положеннями п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення судових витрат з відповідача на користь позивачки відсутні. Позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору у зв`язку із зверненням за захистом прав споживача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10-13,19,76-81,89,141,229,258,259,263-266,268,272-273,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «18 Жемчужина» про захист прав споживачів залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2026 року, у зв`язку з перебуванням судді в щорічній основній відпустці.

Суддя: