Рішення № 140737865, 20.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7489/26

Провадження № 2/466/4501/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

17 серпня 2026 року, ТОВ «Фінансова Компанія Ейс» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №168059455 від 28.12.2021 року в загальному розмірі 26 226,49 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн. В обґрунтування вимог зазначає, що 28 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 168059455 в електронній формі.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредитні кошти в межах погодженого кредитного ліміту, а позичальниця зобов`язалася повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними. Пунктом 1.1 договору встановлено кредитний ліміт у розмірі 16 300 грн. Згідно з пунктом 1.3 договору первісний транш становив 9 000 грн, а строк його повернення визначався до 27 січня 2022 року.

Умовами договору передбачалася можливість отримання додаткових траншів у межах кредитного ліміту, часткового повернення кредиту, а також продовження строку кредитування відповідно до визначеного сторонами порядку.

Позивач зазначив, що протягом користування кредитною лінією відповідачка отримала кредитні кошти на загальну суму 17 181 грн. У рахунок погашення основної суми кредиту було зараховано 882,62 грн, у зв`язку з чим залишок непогашеного основного боргу становить 16 298,38 грн.

Крім того, відповідно до умов договору кредитодавцем нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, несплачений залишок яких, за розрахунком позивача, становить 9 928,11 грн. Право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу.

Зокрема, 05 травня 2022 року право вимоги перейшло від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

23 лютого 2024 року відповідне право вимоги було відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а 15 липня 2025 року - ТОВ «ФК «ЕЙС». Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.08.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

28 вересня 2026 року, відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позовних вимог. Зазначила, що до початку повномасштабного вторгнення здійснювала платежі за кредитним договором. У зв`язку з початком воєнних дій вона була змушена разом із двома неповнолітніми дітьми залишити територію України. За твердженням відповідачки, після повернення їй стало відомо про передачу заборгованості іншій фінансовій компанії, з представниками якої вона домовилася про врегулювання боргу. Відповідачка стверджувала, що в червні 2022 року повністю виконала свої зобов`язання перед кредитором, однак документи, які підтверджують здійснення відповідних платежів, у неї не збереглися. Також просила суд врахувати її складне матеріальне та сімейне становище.

30 вересня 2026 року, позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив доводи відповідачки та зазначив, що факт повного погашення заборгованості належними доказами не підтверджено.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позову заперечила, покликаючись на аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до статей 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цивільного законодавства, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість укладення електронного договору шляхом прийняття відповідної пропозиції та його підписання електронним підписом, зокрема одноразовим ідентифікатором.

Судом встановлено, що кредитний договір № 168059455 від 28 грудня 2021 року укладено в електронній формі з застосуванням передбаченого законодавством способу ідентифікації позичальника та підтвердження його волевиявлення.

Матеріали справи містять кредитний договір, заявку на отримання кредиту, відомості про дії позичальниці в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, а також документи щодо перерахування кредитних коштів.

Надані докази в їх сукупності підтверджують факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

При цьому відповідачка у своєму відзиві фактично не заперечує отримання кредиту та існування кредитних правовідносин, натомість посилається на подальше погашення заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору кредитної лінії № 168059455 відповідачка отримала кредитні кошти на загальну суму 17 181 грн.

Зазначена сума складається з первісного траншу в розмірі 9 000, грн та додаткових траншів, отриманих позичальницею протягом строку користування кредитною лінією.

Сам по собі факт перевищення загальною сумою отриманих протягом строку дії договору коштів установленого кредитного ліміту не свідчить про порушення умов договору, оскільки кредитна лінія передбачала можливість часткового погашення заборгованості та повторного отримання коштів у межах доступного кредитного ліміту.

Із наданих позивачем відомостей про рух коштів вбачається, що в рахунок погашення основної суми кредиту було зараховано 882,62 грн. Таким чином, залишок непогашеної основної суми кредиту становить: 17 181,00 грн - 882,62 грн = 16 298,38 грн.

Наведений розрахунок узгоджується з даними щодо залишку основного боргу, відображеними у документах про відступлення права вимоги.

Оцінюючи вимогу про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом протягом первісного дисконтного періоду за ставкою 0,84 відсотка на день.

Відповідно до пункту 1.9.2 договору, за умови продовження дисконтного періоду в порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, після завершення первісного строку застосовується індивідуальна процентна ставка в розмірі 1,86 відсотка на день.

Згідно з умовами договору кредитодавець також мав право надавати позичальниці знижки до встановленої процентної ставки.

Матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачкою платежу 25 січня 2022 року, який кредитодавцем було враховано як підставу для продовження дисконтного періоду.

Таким чином, застосування індивідуальної процентної ставки після завершення первісного дисконтного періоду передбачене погодженими сторонами умовами договору.

Водночас пунктом 1.12 договору визначено порядок продовження строку дії кредитної лінії у випадку подальшого користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду.

Пунктом 1.12.1 передбачено можливість перенесення строку виконання зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, однак не більше ніж на 90 календарних днів від дати завершення дисконтного періоду.

Отже, сторони під час укладення договору погодили механізм визначення загального строку кредитування та порядок нарахування процентів протягом відповідного строку.

З наданих позивачем пояснень убачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за такими ставками: з 29 грудня 2021 року до 27 січня 2022 року - 0,84 відсотка на день; з 28 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року - 1,86 відсотка на день; з 24 лютого 2022 року до 10 квітня 2022 року нарахування процентів було скасовано; з 11 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року застосовувалася знижена ставка 0,08 відсотка на день; з 1 травня 2022 року до 15 травня 2022 року - 0,25 відсотка на день; з 16 травня 2022 року до 24 травня 2022 року - 0,84 відсотка на день.

Суд враховує, що після запровадження воєнного стану первісний кредитодавець здійснив коригування процентних нарахувань та застосував знижені ставки за окремі періоди.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати договірні проценти як плату за правомірне користування кредитом припиняється після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Водночас зазначені правові висновки не виключають можливості нарахування договірних процентів протягом погодженого сторонами строку кредитування, зокрема якщо договором передбачено правомірний механізм його продовження.

У цій справі суд враховує зміст пунктів 1.8, 1.9 та 1.12 кредитного договору, якими сторони визначили умови продовження кредитування та порядок нарахування процентів.

При цьому нарахування, заявлені позивачем до стягнення, стосуються періоду, який охоплюється передбаченим договором механізмом продовження строку кредитування.

З огляду на наведене суд не встановив підстав для висновку про те, що заявлені до стягнення проценти за своєю правовою природою є штрафом, пенею або іншою санкцією за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальників від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки за прострочення виконання кредитних зобов`язань, самі по собі не є підставою для звільнення відповідачки від сплати належно нарахованих договірних процентів за правомірне користування кредитом.

Оцінюючи розмір процентної заборгованості, суд враховує, що відповідно до реєстру боржників від 5 травня 2022 року за кредитним договором відповідачки обліковувалася заборгованість за процентами в розмірі 8 288,42 грн.

Надалі відповідно до реєстру боржників від 23 лютого 2024 року залишок заборгованості за процентами становив 9 928,11 грн.

Зазначені документи підтверджують послідовність обліку та передачі права вимоги, а їхні відомості суд оцінює у сукупності з кредитним договором, розрахунками заборгованості та іншими матеріалами справи.

Враховуючи погоджені сторонами умови щодо процентних ставок, можливість продовження строку кредитування, здійснені кредитодавцем коригування нарахувань, а також відомості про часткове виконання відповідачкою зобов`язань, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заявленої позивачем процентної заборгованості в розмірі 9 928,11 грн.

Окремо суд надає оцінку доводам відповідачки щодо повного погашення заборгованості в червні 2022 року.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, для встановлення припинення кредитного зобов`язання у зв`язку з його виконанням необхідно підтвердити факт здійснення відповідного платежу та його зарахування в рахунок погашення заборгованості.

Відповідачка у відзиві посилається на досягнення домовленості з представниками нового кредитора щодо врегулювання заборгованості та її подальше погашення.

Разом із тим жодних платіжних документів, банківських виписок, довідок кредитора про відсутність заборгованості чи інших належних доказів на підтвердження повного виконання кредитного зобов`язання відповідачкою не надано.

Саме лише твердження про погашення заборгованості, за відсутності відповідного документального підтвердження, не є достатньою підставою для встановлення факту припинення зобов`язання.

При цьому суд враховує, що позивачем надано документи, які відображають залишок заборгованості за кредитним договором та її подальшу передачу новим кредиторам.

Таким чином, доводи відповідачки про повне погашення заборгованості належними та достатніми доказами не підтверджені. Щодо права позивача на звернення до суду із заявленими вимогами суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що право вимоги за договором кредитної лінії № 168059455 від 28 грудня 2021 року послідовно переходило від первісного кредитодавця до наступних кредиторів на підставі відповідних договорів факторингу та реєстрів боржників.

Унаслідок укладення договору факторингу від 15 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором.

Таким чином, позивач є належним кредитором у спірному зобов`язанні та має право вимагати виконання відповідачкою обов`язку щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів у межах набутого права вимоги.

Суд також враховує, що відповідачка посилалася на складне матеріальне становище, необхідність утримання двох неповнолітніх дітей та обставини, пов`язані з воєнним станом.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не припиняють грошового зобов`язання та не звільняють боржника від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти і сплатити проценти, нараховані відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 435 ЦПК України сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду першої інстанції із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

При вирішенні такого питання суд враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, матеріальне становище фізичної особи, наявність тяжкого захворювання її самої або членів сім`ї, а також інші істотні обставини.

Отже, у разі наявності об`єктивних обставин, які істотно ускладнюють одночасне виконання рішення суду, відповідачка не позбавлена права звернутися до суду із відповідною заявою про розстрочення його виконання, надавши належні та допустимі докази свого матеріального становища, доходів, необхідних витрат, перебування на утриманні неповнолітніх дітей та інших обставин, які мають значення для вирішення такого питання.

При цьому питання про розстрочення виконання рішення підлягає вирішенню судом у встановленому процесуальним законом порядку за результатами розгляду відповідної заяви, з урахуванням інтересів обох сторін.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, досліджених доказів та положень чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 168059455 від 28 грудня 2021 року в розмірі 26 226,49 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, в силу дії ст.141 ЦПК України, з відповідачки слід стягнути на користь позивача судові витрати.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подані: копія Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, копія Додаткової угоди № 25771097189 від 01.09.2025 до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, копія Акту прийому-передачі наданих послуг, копія свідоцтва адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю, копія довіреності адвоката.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 7 000 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який захисник міг би потратити на підготовку матеріалів. Окрім цього, до матеріалів справи не долучено документу, який би підтверджував факт понесення витрат адвокатом. В цій частині заявлених вимог слід стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн, що буде співрозмірним, на думку суду, з ринковими цінами адвокатських послуг, та складністю вказаної цивільної справи.

Керуючись: ст.ст. 512, 526, 543, 1054 ЦК України, ст. ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», заборгованість за заборгованість за договором кредитної лінії № 168059455 від 28 грудня 2021 року в розмірі 26 226, 49 грн. (двадцять шість тисяч двісті двадцять шість) гривень 49 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 2 662, 40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. (дві тисячі гривень).

В решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ:42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима