Рішення № 140737605, 19.10.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6373/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 жовтня 2026 року Залізничний районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Ковбаси К. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

Позовні вимоги.

Уповноважений представник позивача АТ «Ідея Банк» Жовтенецький В. М., 16.07.2026 року (вх. № 19055) звернулася у Залізничний районний суд м. Львова (документ сформований в системі «Електронний суд» 12.07.2026 року) з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 208 458 грн 87 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.10.2025 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № М35.34606.012242364. Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора. Згідно кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 165 262 грн 00 коп., процентна ставка за користування кредитом становить 81% річних. Позивач свої зобов`язання виконав, однак відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість. Станом на 09.06.2026 року заборгованість відповідача за договором № М35.34606.012242364 від 01.12.2020 року перед позивачем складає 208 458 грн 87 коп., з яких: 163 246 грн 96 коп. прострочений борг, 45 211 грн 91 коп. прострочені відсотки. У зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити (а.с. 1-5).

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2026 року визначено головуючого суддю Залізничного районного суду м. Львова Кирилюка А. І. (а.с. 53).

Судом у порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 16.05.2026 року направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача у справі (а.с. 54).

Відповідь на вказаний запит надійшла до суду 31.08.2026 року (а.с.).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31.08.2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з істотними недоліками (а.с. 58-60).

04.09.2026 року уповноважений представник позивача АТ «Ідея Банк» Михашула Є. І. скерував до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, з якої вбачається, що останній виконав вимоги ухвали (а.с. 62-72).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.09.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 73-74).

Позиція учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві розглядати справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує, позов підтримує та просить такий задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні частково визнав позов, а саме у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, однак щодо стягнення заборгованості за відсотками заперечив, окрім цього просив у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі розстрочити виконання рішення, враховуючи обставини, які ускладнюють його виконання.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_1 28.09.2026 року (вх. № 26638) подав до Залізничного районного суду м. Львова відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що останній визнав позов частково, зазначив, що позивачем не підтверджено заборгованість належними доказами та просить у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі розстрочити виконання рішення.

Від представника позивача АТ «Ідея Банк» Михашули Є. І. 02.10.2026 року на адресу Залізничного районного суду м. Львова надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що банк не погоджується з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, вважає їх необґрунтованими, окрім цього заперечив щодо розстрочення виконання рішення суду.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 01.10.2025 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № М35.34606.012242364, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 165 262 грн 00 коп., з процентною ставкою 81% річних, тип процентної ставки фіксована, строк кредитування 36 місяців, денна процентна ставка 0,15469% (а.с. 28 зворот-31).

Між позичальником та відповідачем узгоджено паспорт споживчого кредиту, що є додатком до вказаного договору (а.с. 34-35).

Позичальник кредит одержав, що підтверджується платіжною інструкцією № 49590 від 01.10.2025 року у розмірі 165 262 грн 00 коп., призначення: Видача кредиту № М35.34606.012242364 від 01.10.2025 року (а.с. 41 зворот).

Згідно з наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № М35.34606.012242364 від 01.10.2025 року станом на 09.06.2026 року складає 208 458 грн 87 коп., з яких: 163 246 грн 96 коп. прострочений борг, 45 211 грн 91 коп. прострочені відсотки (а.с. 43 зворот).

Разом з тим, позивач 02.04.2026 року направив відповідачу досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні (а.с. 44).

Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Застосоване судом законодавство.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормою ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.

У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 § 58 ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Мотиви прийняття рішення судом та висновки суду.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

У свою чергу, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги у цілому.

Так позивачем доведено обставини, на які він посилався як на підтвердження своїх вимог, відтак суд дійшов висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо розстрочення заборгованості за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 435 Цивільного процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частинами третьою-четвертою статті 435 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Тобто закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

У той же час, згідно частини п`ятої статті 435 Цивільного процесуального кодексу України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.

Так, відповідач ОСОБА_1 стверджує, що можливості сплатити розмір заборгованості у повній мірі на даний час не має, на підтвердження цього надав довідку про доходи сформовану 28.09.2026 року, просить суд врахувати його скрутне матеріальне становище, окрім цього, зазначив, що є батьком малолітньої дитини, що в сукупності ускладнює виконання рішення суду, у зв`язку з чим просить суд про розстрочку виконання рішення суду.

Оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що наявні підстави для розстрочення рішення суду, оскільки заявник не отримує достатнього доходу для виконання рішення суду одразу в повному обсязі, при цьому протягом усього часу розгляду справи відповідач зазначав про те, що не ухиляється від виконання зобов`язання, тому просить визначити такий порядок його виконання, який буде реальним та дозволить йому погасити заборгованість.

Тому суд приходить до переконання, що слід заяву відповідача задовольнити. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Проаналізувавши всі обставини справи, враховуючи бажання відповідача повернути заборгованість позивачу шляхом розстрочення виконання судового рішення, суд вважає за можливе розстрочити виконання рішення, шляхом стягнення з відповідача щомісячного платежу у розмірі 17 371 грн 57 коп. протягом 12 місяців з дня ухвалення рішення.

Судові витрати по справі.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжної інструкції № 9701911 від 25.06.2026 року (а.с. 52) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 142, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 208 458 (двісті вісім тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 87 коп., яка складається із: простроченого боргу у розмірі 163 246 грн (сто шістдесят три тисячі двісті сорок шість) 96 коп. та прострочених відсотків у розмірі 45 211 (сорок п`ять тисяч двісті одинадцять) грн 91 коп.

Розстрочити ОСОБА_1 , виконання рішення Залізничний районний суд міста Львова від 19.10.2026 року по справі № 462/6373/26 за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором терміном на 12 (дванадцять) місяців з дня ухвалення рішення, шляхом стягнення з ОСОБА_1 щомісячного платежу по 17 371 (сімнадцять тисяч триста сімдесят одна) грн 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: Акціонерне товариство «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ: 19390819, адреса: м. Львів, вул. Валова, 11);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя /підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: