Рішення № 140735841, 19.10.2026, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа № 710/379/26

Провадження № 2/710/510/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2026 м.Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області у складі:

Головуючого судді - Сивоконя С.С.

за участі секретаря судових засідань Шпиці О.Е.

учасники процесу:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Бабенко Р.В.

представник відповідача - Науменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Райффайзен Банк", треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний Банк України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, визнання платіжних операцій неакцептованими та відновлення становища

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Райффайзен Банк» в якому просить суд: визнати недійсним кредитний договір №014/MR/82/23547147489766 від 28.11.2025 року. Визнати платіжні операції із переказу коштів та зняття готівки ( в тому числі 18 операцій зняття готівки в банкоматі у м. Кропивницький), здійснені 28.11.2025 року за картковими рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , неакцептованими (неналежними). Зобов`язати АТ «Райффайзен Банк» відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення залишків коштів на рахунках ОСОБА_1 до стану, в якому вони були перед виконанням неакцептованих платіжних операцій, а саме: скасувати заборгованість за тілом кредиту в розмірі 90800,00 грн, а також усі нараховані відсотки, комісії, штрафи та пеню за рахунком № НОМЕР_1 . Відновити залишок коштів (кредитний ліміт) на рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 70000,00 грн. Зобов`язати АТ «Райффайзен Банк» подати до відповідних Бюро кредитних історій інформацію про скасування/відсутність заборгованості ОСОБА_1 за основними зобов`язаннями.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач є клієнтом АТ «Райффайзен Банк». У період з 27 по 28 листопада 2025 року невстановлені треті особи, шляхом обману оператора мобільного зв`язку, здійснили несанкціонований пере випуск SIM-карти фінансового номера позивача ( НОМЕР_3 ). Внаслідок цих дій позивач був позбавлений можливості отримувати сервісні повідомлення та ОТР-паролі. Отримавши технічний доступ до системи інтернет-банкінгу «My Raif», зловмисники реалізували наступний шахрайський сценарій. 28.11.2025 року о 18:52:08 Банк без проведення належної верифікації клієнта (в умовах раптової зміни SIM-карти) погодив за зарахував на рахунок № НОМЕР_4 кредитні кошти у сумі 90800,00 грн згідно з Кредитним договором №014/MR/82/23547147489766. У подальшому зловмисники заволоділи коштами кредитного ліміту у розмірі 70000,00 грн на рахунку №2, здійснивши серію транзитних переказів між рахунками для заплутування слідів. Незважаючи на наявність очевидних індикаторів шахрайства, у період з 19:21 по 19:57 28.11.2025 року (лише протягом 36 хвилин) система безпеки Банку дозволила безперешкодно здійснити 18 операцій зі зняття готівки одному банкоматі у м. Кропивницький (вул. В. Панченка, 2/14) на загальну суму понад 160000,00 грн. Інтервал між зняттями становив 40-б0 секунд. Банк проігнорував географічну аномалію (Позивач проживає в с. Лебедин Черкаської обл. і не міг фізично опинитися у м. Кропивницький) та типологічну поведінку шахраїв («cash- out»), що є прямим порушенням вимог фінансового моніторингу. За даним фактом 12.12.2025 року Звенигородським РВП ГУНП в Черкаській області внесено відомості до ЄРДР за № 12025250360001543 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Позивач має процесуальний статус потерпілого. Позивач вживав усіх заходів для досудового врегулювання спору. Однак листами від 21.01.2026 № 97-14-3/166 та від 30.01.2026 № 97-14-3/232 Банк відмовив у відновленні майнового стану безпідставно стверджуючи, що Позивач нібито сам передав дані третім особам. Звернення Позивача до НБУ (відповідь від 02.03.2026 №14-0006/18282) та Держпродспоживслужби (лист від 26.02.2026.4-3-2050/1-1393) результату не дали, оскільки регулятори констатували необхідність вирішення спору виключно в судовому порядку. Щодо недійсності кредитного договору Л 014/MR/82/23547147489766. Відповідно до ч. З ст. 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Оспорюваний Кредитний договір був укладений внаслідок злочинних дій третіх осіб, за відсутності вільного волевиявлення Позивача. Електронний підпис був згенерований та застосований шахраями внаслідок незаконного отримання контролю над фінансовим номером. Відповідно до ч. І ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги», користувач не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без його акцепту. Надавач платіжних послуга зобов`язаний негайно відшкодувати користувачу суму неакцептованої платіжної операції, якщо не доведе, шо дії чи бездіяльність користувача (умисел або груба необережність) призвели до втрати, крадіжки або незаконного використання індивідуальної облікової інформації. Згідно з п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 1073 ЦК України, у разі безпідставного списання банком коштів з рахунка клієнта банк повинен негайно зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 18.05.2026 закрито підготовче провадження у справі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вказує, що АТ «Райффайзен Банк» розмістив на власному офіційному сайті в мережі Інтернет «www.raiffeisen.ua » (стара адреса www.aval.ua) Публічну пропозицію про надання громадянам банківських послуг на умовах, що викладені у Правилах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк». У Публічній пропозиції визначено, що фізична особа, яка виявила намір прийняти (акцептувати) цю публічну пропозицію, підписує Заяву про акцепт публічної пропозиції/Угоду, за встановленою формою. Всі редакції Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк» (на будь-яку дату дії) зберігаються на офіційному сайті Сайті Банку «www.raiffeisen.ua» («www.aval.ua»). 17.03.2016 р. ОСОБА_1 подав заяву до АТ «Райффайзен Банк» та уклав Угоду № PDV2-1420966, якою акцептував Публічну пропозицію/Угоду (далі іменовану як «Заява», «Угода»). Згідно з цією Угодою, ОСОБА_1 прийняв умови публічної пропозиції Банку на отримання банківських послуг, які детально описані у Правилах розміщених на офіційному сайті Сайті Банку «www.raiffeisen.ua» («www.aval.ua»), висловлюючи свою повну та беззастережну згоду з ними. Згідно з умовами Угоди № PDV2-1420966 від 17.03.2016 р. року, яка була укладена між Позивачем та Відповідачем підписанням цієї угоди клієнт приймає Публічну пропозицію АТ «Райффайзен Банк» про надання Послуг в порядку та на умовах, викладених в Правилах та висловлює повну та безумовну згоду з її умовами (далі - «Правила»). Підписанням Угоди, а саме п. 7 Клієнт підтвердив, що він ознайомлений та згоден з Правилами та Тарифами, що є чинними на дату підписання цієї Заяви та розміщення на сайті Банку та усвідомлюю свої зобов`язання в подальшому ознайомлюватись із змінами до них на сайті Банку. З метою використання Додатку Клієнт повинен здійснити Реєстрацію в Додатку в порядку, передбаченому «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif» та «Порядком доступу до Мобільного додатку «MyRaif». Порядок здійснення операцій в Мобільному додатку «MyRaif» передбачено «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif» У відповідності до п. 2.8 ст. 1. Розділу 4.2. Правил- всі здійснені Клієнтом в процесі Реєстрації в Мобільному додатку «MyRaif» дії, а також всі операції та дії, здійснені в цьому Додатку після успішної автентифікації Клієнта способами, визначеними «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif» та «Порядком доступу до Мобільного додатку «MyRaif» вважаються виконаними особисто Клієнтом та підписаними ним власноруч. Банк не несе відповідальності за неможливість отримання Клієнтом доступу до Мобільного додатку «MyRaif» у разі неуспішності одного із способів автентифікації Клієнта. При цьому, Клієнт може скористатися іншими, визначеними «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif» та «Порядком доступу до Мобільного додатку «MyRaif» способами автентифікації або звернутися до відділення Банку. У відповідності до ст. 3 Розділу 4.2 Правил при отриманні доступу до Додатку та його використанні Клієнт зобов`язаний дотримуватися заходів безпеки, щопередбачені Правилами, у тому числі, але не обмежуючись, «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif», а також вживати інших заходів, які слід очікувати від добросовісного, уважного та пильного користувача для забезпечення безпеки в роботі з Додатком та усунення ризиків його використання для несанкціонованого доступу чи з метою шахрайства з коштами Клієнтів Банку. Клієнт зобов`язаний користуватися Додатком особисто, зберігати в таємниці Пароль для входу в Додаток, а також під постійним особистим контролем мобільний телефон (SIM-карту, що відповідає Фінансовому номеру Клієнта), не передавати їх третім особам, вживати заходи для унеможливлення їх отримання та використання третіми особами для входу в Додаток та/або користування послугами цього Додатку . Згідно ст. 4 розділу 4.2 Правил Електронні платіжні інструкції, що сформовані Клієнтом за допомогою Додатку та містять дійсні Удосконалені ЕП, розглядаються як такі, що оформлені належним чином, мають юридичну силу нарівні з паперовими документами, підписаними Клієнтом та є достатньою підставою для списання Банком коштів з Рахунків Клієнта. Інші Електронні документи, що сформовані Клієнтом в Додатку та містять дійсні ключі Удосконаленого ЕП Клієнта, розглядаються Сторонами як такі, що мають юридичну силу на рівні з паперовими документами, що підписані Клієнтом , якщо такий по рядок оформлення документів (укладання правочинів) передбачений Правилами або відповідним договором між Сторонами. Клієнт зобов`язується забезпечити збереження Мобільного пристрою, на якому містяться чинні ключі Удосконаленого ЕП з метою унеможливлення їх компрометації, псування, втрати або використання неуповноваженими особами. Якщо щось з переліченого сталося, Клієнту рекомендовано видалити Додаток з метою пере генерації пари ключів. Таким чином, функціонал додатку може використовуватись Банком та Клієнтом для підписання Електронних договорів, заяв, угод, паспортів споживчого кредитування тощо. З наведеного вбачається, що оформлені за допомогою Додатку правочини прирівнюються до укладених письмово і до них застосовуються такі ж норми закону, як і до звичайних паперових документів. В подальшому між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-Договір про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/23547147489766 від 28.11.2025 року, згідно з яким Банк видав Відповідачу кредит у розмірі 90 800,00 грн. до 28.11.2031року під 29,00% річних. А також, між сторонами було укладено Заяву про відкриття Карткового рахунку та надання Кредиту «Кредитна картка» №010-MR-82-1764345317620-1330158 від 28.11.2025 року згідно з яким Банк видав Відповідачу кредит у розмірі 70 000,00 грн. на строк 300 місяців, під 48,00% річних. Враховуючи викладене до даних кредитних правовідносин повинні застосовуватись як вимоги Заяви-Договору про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/23547147489766 від 28.11.2025 року, та Заяви про відкриття Карткового рахунку та надання Кредиту «Кредитна картка» №010-MR-82 1764345317620-1330158 від 28.11.2025 (з усіма додатками) так і Правила Банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк» затверджених Правлінням АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Щодо кримінального провадження: У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у період - 27-28.11.2025 року невстановлені особи, шляхом обману оператора мобільного зв`язку, здійснили несанкціонований перевипуск SIM-карти фінансового номера ( НОМЕР_3 ).Факт незаконного заволодіння номером підтверджується зверненням Позивача до ПрАТ «Кииївстар» від 03.12.2025 р. Внаслідок цих дій Позивач був позбавлений можливості отримувати повідомлення та ОТР-паролі. Отримавши технічний доступ до системи інтернет-банкінгу «MyRaif» оформили кредити та здійснили ряд транзакцій. За даним фактом 12.12.2025 р. Звенигородським РВП ГУНП в Черкаській області внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Перш за все звертаємо увагу Суду на той факт, що наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно Позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Також, звертаємо увагу Суду на той факт, що внесення відомостей до ЄРДР не є підтвердження факту вчинення злочину. Інформація яка зазначається у витягу із ЄРДР внесена слідчим поліції виключно згідно даних та відомостей які зазначив сам ОСОБА_1 в своїй заяві і це в жодному разі ніяким чином не свідчить про правдивість та достовірність цих слів та не встановлює фактів вчинення чи не вчинення кримінального правопорушення. Окрім того, як вбачається з аргументів позову та самих відомостей внесених в ЄРДР «невстановлені особи, шляхом обману оператора мобільного зв`язку , здійснили несанкціонований перевипуск SIM-карти фінансового номера», «невстановлена особа, шляхом незаконних операцій з використанням електронно обчислювальної техніки, заволоділа з банківської кредитної карти «Райффайзен Банк» грошовими коштами в сумі 160 000,00 гривень, що належать ОСОБА_1 З аналізу даного формулювання випливає, що якась невідома особа втерлась в довіру ОСОБА_1 та отримала від нього інформацію про його банківські рахунки, ПІН коди та паролі та в подальшому маючи конфіденційну інформацію нанесла йому матеріальних збитків шляхом розпорядженням його коштами, які знаходились на банківських рахунках АТ «Райффайзен Банк». Щодо розголошення Відповідачем конфіденційної інформації та персональних даних клієнта: Відповідно до п. 8.2. Статті 8 Розділу 2 Правил, всі операції, здійснені з фізичним пред`явленням ПК/без фізичного пред`явлення ПК із введенням ОТП паролю, у тому числі Довіреними особами Клієнта, безумовно визнаються Клієнтом як такі, що здійснені ним свідомо, особисто підписані та спрямовані Клієнтом на вчинення правочину та/або розпорядження коштами на Картковому рахунку . Клієнт зобов`язаний безумовно виконувати вимоги Правил, «Інструкції щодо користування платіжним картками АТ «Райффайзен Банк» (Додаток № 2 до Правил), правил Платіжних систем та законодавства України з питань здійснення операцій з використанням ПК, зокрема:- забезпечити належне зберігання ПК, не розголошувати ПІН-код, у тому числі ПІН-код платіжного гаманця Слово-пароль, CVV2/CVC2-код, ОТР-паролі та не передавати ПК у користування третім особам, у тому числі не передавати ПК для її активації та/або встановлення ПІН-коду;- не розголошувати Реквізити ПК;- забезпечити належний контроль за мобільним телефоном із SIM-картою;- забезпечити належний контроль за мобільним пристроєм із встановленим Мобільним додатком «Платіжний гаманець «Raiffeisen Pay». У разі втрати (крадіжки тощо) ПК/мобільного телефону із SIM-картою, мобільного пристрою із встановленим Мобільним додатком «Платіжний гаманець «Raiffeisen Pay», компрометації ПК (розголошення ПІН-коду, у тому числі ПІН-коду платіжного гаманця/ОТП-паролю/Реквізитів ПК, виникнення підозри, що ПІН-код, у тому числі ПІН-код платіжного гаманця/Реквізити ПК сталі відомі третім особам, зокрема під час здійснення операції з ПК тощо), а також у разі виявлення Спірних операцій, Клієнт має виконувати вимоги підпункту 8.7.1. пункту 8.7. Статті 8 Розділу 2 Правил. Зокрема згідно підпункту 8.7.1. пункту 8.7. Статті 8 Розділу 2 Правил У разі втрати (крадіжки тощо) ПК/мобільного телефону із SIM-картою/із Фінансовим номером Клієнта, компрометації ПК (розголошення ПІН-коду /ОТП-паролю/Реквізитів ПК, виникнення підозри, що ПІН-код /Реквізити ПК сталі відомі третім особам, зокрема під час здійснення операції з ПК тощо), а також у разі виявлення Спірних операцій, Банк має бути Негайно повідомлений: (а) шляхом звернення Клієнта до Інформаційного центру з обов`язковим проходженням Процедури ідентифікації. З повідомленням про необхідність заблокувати ПК Клієнта мають право звернутися до Інформаційного центру Банка треті особи, які знайшли ПК Клієнта або які повідомляють про неможливість Клієнта особисто зателефонувати до Інформаційного центру (за станом здоров`я, з причин технічної неспроможності тощо). При такому зверненні Клієнт/треті особи мають назвати номер ПК або іншу інформацію на вимогу Банку з метою визначення ПК, яку необхідно заблокувати ; ; (б) шляхом звернення Клієнта до відділення Банку з відповідною письмовою заявою (в) шляхом надання Клієнтом Банку розпорядження щодо внесення ПК до Стоп-списку за допомогою Системи «Райффайзен Онлайн» (відповідно до пункту 5.1. Статті 5 Розділу 4 Правил) або за допомогою Мобільного додатку «MyRaif» (відповідно до «Інструкції щодо користування Мобільним додатком «MyRaif»); (г) шляхом звернення Клієнта до чату Мобільного додатку «MyRaif» або Чатботу додатку «Viber». Після отримання Банком передбаченого цим пунктом повідомлення, Банк вносить ПК до Стоп-списку, в результаті чого ПК Блокується для здійснення операцій (крім операцій, які не потребують Авторизації). До моменту повідомлення Банка про визначені цим пунктом факти, ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на Клієнта. З моменту повідомлення Клієнтом Банка про визначені цим пунктом факти ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на Банк. Така відповідальність Банку настає з моменту внесення Банком ПК до Стоп списку. 11.12.2025р. до Інформаційного центру Банку з фінансового номеру НОМЕР_5 , зателефонував клієнт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) та повідомив, що в нього зламали номер телефона. У вівторок відновив нову картку, розблокував застосунок. Увійшов до застосунку «MyRaif» і виявив, що на нього оформлено кредит на 90 тис.грн. Він цього не оформлював. Також повідомив, що зателефонували особи, представилися працівниками Київстар, запропонували поміняти тариф. Клієнт виконав дії начебто по зміні тарифу. Тоді на наступний день стали пропадати Вайбер і інші додатки . Клієнт також повідомив, що собі номер вже відновив у Київстар. Клієнт подав заяву в поліцію. Перевіряючим проаналізовано дані наявні в системах Банку, та з`ясовано, що 28.11.2025р. до Інформаційного центру Банку з фінансового номеру НОМЕР_3 , зателефонував чоловік підтвердив, що він є ОСОБА_1 та повідомив, що в нього заблоковано картки, спитав причину та попросив розблокувати. Також повідомив, що змінював пристрій з Xiaomi на Apple. На запит оператора назвав ІПН, дані паспорту для підтвердження особи. Картки було розблоковано. Пізніше на цей номер зателефонував працівник інформаційного центру з метою підтвердження подачі заявки по кредитам в застосунку «MyRaif». Чоловік підтвердив, що він є клієнт та подачу заявок на кредит готівкою та кредитну картку. Для підтвердження особи назвав особисті дані працівнику інформаційного центру. Відповідно до службової перевірки інциденту щодо можливих шахрайських дій було встановлено: ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Райффайзен банк» з 2016 р. (публічний договір PDV2-1420966 від 17.03.2016р). Фінансовий номер клієнта НОМЕР_3 зареєстровано 12.07.2018р. А 09.12.2025р змінено на 0968216584, після цього не змінювався. ОСОБА_1 є користувачем поточної версії системи дистанційного обслуговування та електронного документообігу «MyRaif» з 26.09.2025р. Станом на 28.11.2025 р. для роботи в системі клієнтом використовувався мобільний пристрій Xiaomi M2004J19C, внутрішній унікальний ідентифікатор в системі: 05a367fa-b739-41c9-85ec-1af05ea37b1a, вказаний мобільний пристрій був довіреним для клієнта. Станом на 28.11.2025р. ОСОБА_1 мав у АТ «Райффайзен банк» наступний активний рахунок, залишки на яким складали: - зарплатна картка НОМЕР_1 (UAH), прилінковано картки № НОМЕР_7 , НОМЕР_8 баланс 540,58 грн. Вхід до застосунку «MyRaif» клієнта здійснено 28.11.2025р о 16:50 з введенням PIN з пристрою Xiaomi M2004J19C, який клієнт використовував для входу раніше. О 17:50 вхід до застосунку «MyRaif» клієнта здійснено з нового для клієнта пристрою Apple iPhone11,6 iOS 18.7.2. Реєстрація здійснена з введенням підтверджуючого ОТР-коду, який приходив на фінансовий номер клієнта та введено пароль від попередньої реєстрації. 28.11.2025р. у відкритій активній сесії в застосунку «MyRaif» о 17:55 створено заявку на оформлення кредитної картки КД 010-MR-82-1764345317620-1330158 з лімітом 70 000,00грн28.11.2025р. о 18:04 картки заблоковано службою безпеки автоматично, про що було направлено смс-повідомлення у Вайбер. Після дзвінка з фінансового номеру клієнта до інформаційного центру картки було розблоковано. 28.11.2025р о 18:21 в застосунку «MyRaif» створено заявку на оформлення готівкового кредиту КД 014/MR/82/23547147489766 на суму 90 800,00грн. На боці банку заявки були погоджені та за результатами опрацювання кредитні кошти по готівковому кредиту виплачено о 18:52 на зарплатний рахунок № НОМЕР_1 . Після цього з використанням реквізитів зарплатної картки № 4149510069614461 емітованої до зарплатного карткового рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 та кредитної картки № 4149516000033778 емітованої до кредитного рахунку НОМЕР_2 було створено ряд операцій щодо розпоряджання коштами. Згідно з пунктом 14.12. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень . Пунктами 2, 5 розділу VI Положення № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним. Отже, вищевказані норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положення №705 «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» підлягають застосуванню лише в тому разі, якщо користувач (платник) не вчинив дій або не допустив бездіяльності, які сприяли незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (неналежні перекази). Якщо у здійсненні неналежного переказу винен не тільки ініціатор переказу, а й платник, то вищевказані норми права не можуть бути застосовані . Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи Відповідач сам вчиняв дії щодо неналежного виконання банківських Правил, унеможливлення доступу сторонніх осіб до мобільного пристрою та власних конфіденційних даних правил та своїми діями ймовірно допустив введення себе в оману (якщо звичайно такі факти мали місце) іншою особою, яка шляхом зловживання довірою отримала доступ до додатку та коштів Позивача. В даній цивільній справі та по даному факту як зазначає сам ОСОБА_1 в телефонній розмові з оператором АТ «Райффайзен Банк» як раз так і сталось (аудіо файл телефонної розмови додається). Так, згідно телефонної розмови з оператором АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_1 11.12.2025р. . повідомив, про те, що він особисто за вказівками невідомих осіб проводив дії щодо начебто по зміні тарифу. Тоді на наступний день стали пропадати Вайбер і інші додатки. При цьому звертаємо увагу Суду, що при здійснені працівниками банку дзвінків щодо підтвердження проведення фінансових операцій 28.11.2025 р. у відповідь працівнику інформаційного центру повідомлялись вірні дані щодо ІПН Позивача та паспорту для підтвердження особи. Матеріали справи свідчать про те, що всі зазначені в позовній заяві операції з грошовими коштами ОСОБА_1 стали можливими в тому числі завдяки безпосереднім діям останнього, у зв`язку з чим облікові дані Позивача були скомпрометовані. Саме ОСОБА_1 своїми необережними діями сприяв можливому незаконному використанню його даних шахраями через надання доступу в додаток «MyRaif» за логіном і паролем від застосунку «MyRaif», а також підтвердив зміну фінансового номеру та ймовірно став жертвою вішингу що є різновидом телефонного шахрайства, коли зловмисники, видаючи себе за банківських працівників, представників державних органів чи інших установ, виманюють у жертви конфіденційну інформацію. Тобто, слід дійти беззаперечного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 своїми діями посприяв ймовірному незаконному використанню стосовно нього інформації, допустивши введення себе в оману невідомою особою (якщо звичайно такі факти мали місце). Повідомлення необхідної інформації шахраям Позивачем заперечується, проте, судом повинно критично оцінюватись таке твердження з огляду на те, що дії з проведення зміни фінансового номеру, укладання договорів, здійснення платежів тощо неможливо технічно вчинити без авторизації в сервісі. Оскільки, автенфікація відбулась за вірними значеннями логіну та паролю, покладення на банк відповідальності за дані операції є необгрунтованим. Позивач звернувся до Банку про факт спірних транзакцій вже після їх проведення, то покладення на банк відповідальності за можливе вчинення спірних транзакцій шахраями, яким Позивач міг надати доступ до Додатку та повідомив дані, є безпідставним . Додатково Слід зазначити, що у АТ «Райффайзен Банк» існує багаторівнева та складна система захисту рахунків клієнтів банку і без розголошення персональних даних неможливо було б отримати доступ до Додатку. У випадку, якщо припустити, що відповідні транзакції та оформлення кредиту було здійснено не Позивачем, то обставини справи дозволяють констатувати, що відповідні дії стали можливими лише у зв`язку з розголошенням ОСОБА_1 персональних даних третім особам. Відповідно Позивачем замовчується та не повідомлено інформацію суду, що саме він умисно або неумисно передав/повідомив особисту конфіденційну інформацію третім особам, якими в подальшому ймовірно і було перераховано кошти з її рахунку. Пунктом 9 розділу VІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжнихзасобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 564/678/15-ц (касаційне провадження № 61-13643св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 317/2745/16-ц (касаційне провадження № 61-16611св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 564/2153/16-ц (касаційне провадження № 61-30804св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 545/3918/16-ц (касаційне провадження № 61-28615св18) зазначений правовий висновок підтримав. Разом з тим, відповідно до п.7 ст.42 Закону України «Про платіжні послуги» згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути відкликана платником у будь-який час, але не пізніше настання моменту безвідкличності платіжної інструкції. Пунктом 2 статті 45 Закону № 1591-ІХ встановлено, що після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції. Тобто, операції що були авторизовані до блокування картки не можуть бути відмінені по волі клієнта та кошти по ним списуються з рахунку під авторизовану виплату в будь-якому випадку. Отже, з урахуванням вищезазначеного, саме Позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операційЗгідно із статтями 1066, 1068 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд . Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. При проведенні процедури по перерахуванню коштів в системі Банку, клієнт вводить свої ім`я користувача і пароль та входить у свій особистий кабінет, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу або код доступу для онлайн-банкінгу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно доякого Банк здійснює переказ коштів, а отже вважає, що у відповідності до положень визначених в Положенні «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», затвердженого Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 (далі - Положення №164) і п.5 ст.87 Закону України «Про платіжні послуги» Позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операції. Разом з тим, відповідальність за збитки, яких нібито зазнала Позивач, має нести винна особа, яка заволоділа такими коштами, але ж ніяк не Банк, який виконав розпорядження, сформоване від імені позивача на переказ коштів. На даний час в рамках кримінального провадження не встановлено винних осіб, і не доведено відсутність вини позивача, а тим більше наявність вини інших осіб у отриманні коштів позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗУ «Про платіжні послуги», Надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Статтею 87 ЗУ «Про платіжні послуги» врегульована відповідальність платників під час виконання платіжних операцій. Відповідно до ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги», платник несе відповідальність перед надавачем платіжних послуг, що його обслуговує, відповідно до умов укладеного між ними договору про надання платіжних послуг. Відповідно до ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги», Платник зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги», Платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Відповідно до ч. 5 ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги», До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника . З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Таким чином, оскільки, платіжні операції з переказу коштів були здійснені в системі «Райффайзен Банк» з використанням даних, які відомі тільки позивачу, на підставі Публічної угоди, Правил Банківського обслуговування, ЗУ «Про платіжні послуги», покладення на АТ «Райффайзен Банк» відповідальності за здіснені транзакціїї і нібито недотримання заходів безпеки та перевірки є безпідставним та необґрунтованим. Якщо не доведено, що банк порушив порядок здійснення операцій чи допустив халатність, відповідальність за несанкціоновані операції несе власник рахунку, якщо саме його поведінка сприяла втраті даних - Постанова від 13.09.2019 № 501/4443/14-ц. Саме, Клієнт має довести, що не сприяв втраті або незаконному використанню своїх даних; відповідальність банку настає лише за умови доведеного порушення.- Постанова від 23.01.2018 № 202/10128/14-ц. Тягар доказування лежить на тій стороні, яка стверджує про незаконне списання. Якщо клієнт не довів неправомірність дій банку, відповідальність покладається на клієнта.- Постанова від 17.06.2021 № 759/4025/19. З огляду на вище викладене, також звертаємо увагу на судову практику в подібних відносинах: 1. Відповідальність клієнта за збереження платіжних даних: Згідно ст. 38 ч. 20 ЗУ «Про платіжні послуги»: користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжний інструмент відповідно до вимог законодавства та договору, не розголошувати індивідуальну облікову інформацію. п. 136, 140 Положення НБУ № 164: заборона розголошення даних, що дають змогу ініціювати платіжні операції. Суд: «…саме відповідач допустив дії, які призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, що у відповідності до вимог закону покладає на нього відповідальність за здійснення платіжних операцій та переказів з використанням платіжного засобу.» (Чернігівський апеляційний суд справа № № 734/515/25) «…ключовим доказом у справі є зафіксований факт визнання самим позивачем обставин розголошення конфіденційної інформації. Зокрема, під час телефонної розмови з працівниками банку ОСОБА_1 особисто підтвердив, що власноруч передав одноразові паролі особам, які телефонували йому під виглядом представників мобільного оператора. Таке пряме підтвердження факту передачі секретних даних свідчить про грубе порушення клієнтом умов банківського обслуговування щодо обов`язку зберігання банківської таємниці та нерозголошення засобів ідентифікації третім особам.» (Іллінецький районний суд Вінницької, справа № 131/2063/25). 2. Час повідомлення банку: Стаття 38 ч. 20, ст. 87 ч. 5 ЗУ «Про платіжні послуги»: до повідомлення банку ризик збитків несе клієнт. п. 146 Положення НБУ № 164. Суд: «Всі спірні транзакції по рахунку відповідача були проведені до повідомленнявідповідачем банку про несанкціоноване списання грошових коштів…» (Чернігівський апеляційний суд, справа № 734/515/25) «…позивачка повідомила на «гарячу лінію» Банку про факт транзакцій вже після їх проведення, а саме 20.07.2023 року, покладення на банк відповідальності…є безпідставним.» (Одеський апеляційний суд справа № 509/7180/23). 3. Доказування: Стаття 81, 77-78 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається. ст. 87 ЗУ «Про платіжні послуги»: право вимагати відшкодування - за умови повідомлення і доказування. Суд: «Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що несанкціоновані операції проведені внаслідок недбалості працівників банку.» (Чернігівський апеляційний суд, справа № 734/515/25 ) «Докази подаються сторонами… Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.» (Одеський апеляційний суд, справа № 509/7180/23) 4. Кримінальні провадження: Стаття 82 ч. 6 ЦПК України: наявність кримінального провадження не звільняє від доказування. Суд: «Наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину відносно відповідача та не може бути підставою для звільнення його від доказування.» (Чернігівський апеляційний суд, справа № 734/515/25). Враховуючи все вище викладене слід дійти наступних висновків: 1. Заява-Договір про відкриття Поточного рахунку та надання Кредиту «Кредит готівкою» № 014/MR/82/23547147489766 від 28.11.2025 року, та Заява про відкриття Карткового рахунку та надання Кредиту «Кредитна картка» №010-MR-82-1764345317620-1330158 від 28.11.2025 р. є дійсними та підлягають обов`язковому виконанню. 2. Факт видачі кредитних коштів та факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів за Кредитними договорами не заперечується Позивачем (згідно відомостей внесених в ЄРДР Позивач зазначає, що невстановлені особи, заволоділи грошовим коштами в сумі 160 000,00 гривень, що належать саме йому»). 3. В даному випадку відповідальність за оформлення кредиту та платіжні операції, що проводилися несе тільки Позивач- ОСОБА_1 . Щодо витрат повязаних із правничою допомогою: Оскільки представник Відповідача не надав детальний опис робіт (наданих послуг), та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги тощо - відповідно, все це наразі позбавляє АТ «Райффайзен Банк» можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Підсумовуючи вище викладене, хочемо наголосити що ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному табезпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог. Таким чином, аналізуючи матеріали справи і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, та встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, а також правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, відсутність порушень правил надання послуг працівниками Банку, відповідач вважає заявлені позовні вимоги до Банку не обґрунтованими.

Представником позивача подано відповідь на відзив. У відповіді на відзив вказує, що після ґрунтовного аналізу відзиву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (надалі - Відповідач), Позивачем констатується концептуальна безпідставність викладеної в ньому правової позиції. Заперечення Відповідача ґрунтуються на дефектному тлумаченні норм матеріального права, свідомому ігноруванні імперативних висновків Верховного Суду та суб`єктивному викривленні фактичних обставин провадження. 1. Щодо юридичної нікчемності цифрової автентифікації за відсутності волі клієнта Твердження Відповідача про те, що використання вірних логінів та ОТР-кодів автоматично детермінує участь Позивача в операціях, прямо суперечить правовому висновку Верховного Суду у справі № 176/1445/22 (Постанова від 16.08.2023). Судом вищої інстанції встановлено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних... не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті персональної інформації». У даному провадженні встановлено факт несанкціонованого перевипуску SIM-картки («SIM-swap»), що є формою стороннього втручання в телекомунікаційну мережу. За таких умов будь-яка «успішна автентифікація» була технічним наслідком компрометації каналу зв`язку, а не вираженням внутрішньої волі Позивача. Відповідно до ст. 203 ЦК України, відсутність вільного волевиявлення позбавляє Кредитний договір № 014/MR/82/23547147489766 будь-якої юридичної сили (vis absoluta). 2. Щодо професійної недбалості Відповідача та порушення принципів фінансового моніторингу Зміст відзиву Відповідача підтверджує фіксацію аномальної активності о 18:04 (28.11.2025) та автоматичне блокування рахунків. Проте подальше розблокування доступу на підставі дистанційної верифікації особи, яка не пройшла багаторівневої ідентифікації, становить склад професійної недбалості фінансової установи. Відповідачем повністю проігноровано правову позицію ВС у справі № 691/699/16-ц (Постанова від 20.06.2018), де акцентовано на обов`язку банку забезпечити належний рівень безпеки. Здійснення 18 (вісімнадцяти) циклічних операцій із вилучення готівкових коштів у м. Кропивницький протягом 36 хвилин (при реєстрації Позивача у Черкаській області) є беззаперечним індикатором «дроп-активності». Неспрацювання лімітів безпеки свідчить про функціональну дефектність систем ризик-менеджменту Відповідача, що, згідно зі ст. 14 ЗУ «Про захист прав споживачів», є наданням небезпечної послуги. 3. Щодо розподілу тягаря доказування та захисту «слабкої сторони» Відповідач намагається перекласти обов`язок доказування на Позивача, вимагаючи спростування факту «передачі даних». Проте Верховний Суд у справі № 176/1445/22 наголосив: «Враховуючи споживчий характер правовідносин... за відсутності належних доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який є «слабкою» стороною». Тягар доказування наявності грубої необережності клієнта покладається виключно на Банк (ст. 86 ЗУ «Про платіжні послуги»). Жодного доказу вчинення Позивачем дій, що сприяли б зловмисникам, Відповідачем не надано. Гіпотези Банку про «вішинг» є недопустимими припущеннями в розумінні ст. 81 ЦПК України. Відсутність у Відповідача технічної спроможності ідентифікувати заміну SIM-картки не може бути підставою для покладення фінансової відповідальності на споживача. 4. Щодо нерелевантності аргументів Відповідача про кримінальне провадження Посилання Відповідача на відсутність обвинувального вироку як на підставу для відмови в позові нівелюється усталеною практикою ВС (зокрема, у справах № 766/19614/18 та № 176/1445/22), де чітко зазначено: «Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі... не є підставою для відмови у задоволенні позову» в цивільному судочинстві. Цивільно-правова відповідальність Банку за несанкціоноване списання коштів виникає незалежно від стадії кримінального розслідування. На підставі викладеного, керуючись принципами верховенства права та презумпцією добросовісності споживача просить задовольнити позовні вимоги позивача.

Від представника відповідача до суду надійшли заперечення у яких вказано: ознайомившись із відповіддю на відзив, вважаємо що вона не спростовує фактичні обставини справи, а тому надаємо заперечення наступного змісту: Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Згідно п. 2.8. ст. 2 Правил Всі здійснені Клієнтом в процесі Реєстрації в Мобільному додатку «MyRaif» дії, а також всі операції та дії, здійснені в цьому Додатку після успішної Автентифікації Клієнта способами, визначеними цими Правилами та «Порядком доступу до Мобільного додатку «MyRaif» вважаються виконаними особисто Клієнтом та підписаними ним власноруч . Згідно ст. 4 розділу 4.2 Правил Електронні платіжні інструкції, що сформовані Клієнтом за допомогою Додатку та містять дійсні Удосконалені ЕП, розглядаються як такі, що оформлені належним чином, мають юридичну силу нарівні з паперовими документами, підписаними Клієнтом та є достатньою підставою для списання Банком коштів з Рахунків Клієнта. Інші Електронні документи, що сформовані Клієнтом в Додатку та містять дійсні ключі Удосконаленого ЕП Клієнта, розглядаються Сторонами як такі, що мають юридичну силу на рівні з паперовими документами, що підписані Клієнтом , якщо такий по рядок оформлення документів (укладання правочинів) передбачений Правилами або відповідним договором між Сторонами. Розділом 4.2 Правил передбачено, що Електронні договори - Заява або інший правочин щодо надання банківських послуг, який укладається між Банком та Клієнтом в Мобільному додатку "MyRaif" у формі Електронного документу, підписання якого з боку Клієнта підтверджується накладенням Удосконаленого ЕП Клієнта або його Електронного підпису. Автентифікація - процедура, що дає змогу Банку установити та підтвердити особу Клієнта при здійсненні Реєстрації в Мобільному додатку/входу до Мобільного додатку. Електронні документи - документи (в тому числі, але не обмежуючись угоди, договори, додаткові угоди, листи, заяви), складені та підписані в електронній формі або електронні копії з оригіналів документів на паперових носіях, що створюються Клієнтом шляхом сканування з оригіналу документу на паперовому носії інформації, та засвідчуються Удосконаленим ЕП Клієнта або його Електронним підписом. Удосконалений електронний підпис (Удосконалений ЕП) удосконалений електронний підпис Клієнта, що генерується засобами Додатку на етапі Реєстрації, зберігається та використовується в цьому Додатку для ідентифікації Клієнта, підписання Електронних документів (у т.ч. електронних платіжних інструкцій), при здійсненні переказу коштів та для вчинення інших операцій в Додатку. З метою використання Додатку Клієнт повинен здійснити Реєстрацію в Додатку в порядку, передбаченому «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif» та «Порядком доступу до Мобільного додатку «MyRaif». Порядок здійснення операцій в Мобільному додатку «MyRaif» передбачено «Інструкцією щодо користування Мобільним додатком «MyRaif». Отже, підписання електронних документів в мобільному застосунку «MyRaif» здійснюється шляхом накладання накладенням Удосконаленого ЕП Клієнта або його Електронного підпису. Електронний документ, який засвідчено Удосконаленим ЕП Клієнта, є таким, що вчинений Клієнтом із додержанням письмової форми та підписаний Клієнтом власноруч . Кредитний договір № 014/MR/82/23547147489766 та № 010-MR-82 1764345317620-1330158 підписано в електронній формі шляхом накладенням Удосконаленого ЕП Клієнта, серійний номер сертифікату 666F414F90C1AC05040000006BCC1E001B333F00. Таким чином, спорювані договіри про надання кредиту підписані позивачем за допомогою Удосконаленого ЕП Клієнта, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без успішної авторизації та без здійснення входу в Додаток за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договіри між позивачем та відповідачем не були б укладені. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Позивач наполягає на тому, що оспорювані кредитні договори з відповідачем не відповідають вимогам закону, оскільки укладені всупереч його волі, внаслідок нібито шахрайський дій сторонніх осіб. Проте встановлено, що позивачем договори підписано, відповідач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору відповідачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 08.04.2026 р. у справі № 705/1938/25 (провадження 61-13271св25). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Позивач також стверджує, що здійснення 18 (вісімнадцяти) циклічних операцій із вилучення готівкових коштів у м. Кропивницький протягом 36 хвилин (при реєстрації Позивача у Черкаській області) є беззаперечним індикатором «дроп активності». Вважаємо, що відповідні доводи повинно критично оцінюватись Судом, оскільки такі дії, а саме здійснення фінансових операцій не за місцем реєстрації проживання - не є забороненим чинним законодавстом України та не може беззаперечно свідчити, щодо вчинення можливих шахрайських дій. Серед іншого, згідно із статтями 1066, 1068 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Також, необґрунтованим є посилання представника позивача на ст. 14 ЗУ «Про захист прав споживачів», як нібито наданням небезпечної послуги, оскільки вказана стаття регламентує право право споживача на безпеку продукції (товарів, наслідки робіт), а не праововідносини щодо кредитування . Таким чином, оскільки оформлення кредитів та платіжні операції з переказу коштів були здійснені через додаток MyRaif після успішної Автентифікації з використанням даних, які відомі тільки позивачу, на підставі Публічної угоди, Правил Банківського обслуговування, ЗУ «Про платіжні послуги», вважаємо, що покладення на АТ «Райффайзен Банк» відповідальності за здійснені транзакції і нібито недотримання заходів безпеки та перевірки є безпідставним та необґрунтованим.

Представником третьої особи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подано до суду пояснення третьої особи. В поясненнях вказано, що на скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2026 щодо дій АТ «Райффайзен Банк» Держпродспоживслужбою надано відповідь листом від 26.02.2026 № В-2050/П-1393. Зазначені скарга та лист додані позивачем до позову. Окремо зазначаємо про таке. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження відповідно до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (далі - Положення). Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику, зокрема, у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері. Згідно із підпунктом 6 пункту 4 Положення Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння):- перевіряє додержання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг;- проводить контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію відповідно до закону;- накладає на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів;- передає матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки кримінального правопорушення, органам досудового розслідування. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами. Згідно із частиною четвертою статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України відповідно до статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до пункту 34 частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює захист прав споживачів фінансових послуг, що надаються банками, а також іншими фінансовими установами та особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України. Враховуючи зазначене, розгляд питань, зазначених у вищезазначеній скарзі позивача, не належить до повноважень Держпродспоживслужби, про що повідомлено позивача, а його скаргу надіслано до Національного банку України для розгляду згідно з чинним законодавством.

Представником третьої особи Національного банку України подано пояснення третьої особи. В поясненнях вказано, що згідно з статтею 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Частиною першою статті 2 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України , Законом України «Про Національний банк України», Законом України «Про банки та банківську діяльність» та іншими законодавчими актами України. Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк не відповідає за зобов`язаннями фінансових установ, а фінансові установи не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, згідно з статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 552/6343/18). За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Підсумовуючи викладене, Національний банк вважає за необхідне просити суд взяти до уваги викладене вище, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених положеннями ЦПК України, залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства розглянути вказані вимоги особи, що звернулась з позовною заявою з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.

Представником позивача подано до суду відповідь на пояснення третьої особи, в якій вказує, що Ознайомившись із Поясненнями Національного банку України (далі - НБУ, Третя особа-1) вих. № 18-0017/28978 від 01.04.2026 р., сторона Позивача вважає за необхідне надати наступні аргументи та міркування, оскільки тези, викладені Регулятором, потребують системного тлумачення через призму спеціального законодавства та актуальної практики Верховного Суду. Позивач загалом поділяє позицію НБУ щодо необхідності неухильного дотримання норм матеріального права (статей 203, 215, 509, 626 ЦК України) та процесуальних стандартів доказування (статей 12, 81 ЦПКУ). Проте, застосування цих норм до спірних правовідносин має здійснюватися з урахуванням асиметрії відносин між банком та споживачем-фізичною особою, а також специфіки високотехнологічних кіберзлочинів (SIM-свопінгу). І. ЩОДО РОЗПОДІЛУ ТЯГАРЯ ДОКАЗУВАННЯ ТА «ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ» СПОЖИВАЧА У пунктах 2.15 - 2.19 Пояснень НБУ наголошує на загальному правилі цивільного судочинства: кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, належними та допустимими доказами. Позивач повністю підтримує цей процесуальний постулат, однак звертає увагу суду на те, як саме Верховний Суд розподіляє тягар доказування у категоріях справ щодо несанкціонованого списання коштів з банківських рахунків. Відповідно до імперативних приписів ч. 1 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем належним чином. Згідно з п. 9 розділу VI Положення НБУ № 705 (яке діяло до прийняття Положення № 164), та аналогічними нормами чинного Положення НБУ № 164, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо платіжний інструмент було використано без фізичного пред`явлення, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу. Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (наданій суду в додатках) сформував фундаментальний правовий висновок: «Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації... У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті... необхідно виходити з відсутності вини користувача». Більше того, Верховний Суд прямо зазначив: «Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції... не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті... інформації». Оцінка пояснень НБУ крізь призму цієї практики означає наступне: процесуальний обов`язок (тягар) довести наявність умислу або грубої необережності ОСОБА_1 покладено виключно на Відповідача (АТ «Райффайзен Банк»). Натомість, Відповідач у своєму Відзиві від 10.04.2026 р. оперує виключно припущеннями: «ймовірно допустив введення себе в оману», «ймовірно став жертвою вішингу», що прямо порушує ч. 6 ст. 81 ЦПКУ (доказування не може ґрунтуватися на припущеннях). Отже, загальне посилання НБУ на ст. 81 ЦПКУ фактично грає на користь Позивача, адже саме Банк не надав жодного належного та допустимого доказу порушення Позивачем правил безпеки, намагаючись підмінити докази припущеннями про телефонну розмову з нібито співробітниками оператора зв`язку, яка сама по собі не є доказом передачі банківських паролів. ІІ. ЩОДО НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ ТА ВІДСУТНОСТІ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ У пунктах 2.7 - 2.12 Пояснень НБУ цитує норми ЦК України щодо свободи договору (ст. 627) та підстав визнання його недійсним (ст.ст. 203, 215). Позивач звертає увагу суду, що ключовим елементом будь-якого договору (зокрема й електронного кредитного договору № 014/MR/82/23547147489766) є вільне волевиявлення учасника правочину, яке має відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). У даній справі матеріалами (зокрема, Витягом з ЄРДР та заявою до ПрАТ «Київстар») підтверджується, що фінансовий номер Позивача був скомпрометований третіми особами (SIM-свопінг). Відповідно, вхід з нового пристрою (Apple iPhone 11, якого Позивач ніколи не мав) та генерування Удосконаленого електронного підпису (УЕП) для оформлення кредиту здійснювалося не Позивачем, а кіберзлочинцями. Застосування алгоритмів дистанційного обслуговування (Додатку «MyRaif») не позбавляє правочин необхідності наявності справжньої волі сторони. Якщо доступ до системи був отриманий шахрайським шляхом внаслідок дефектів протоколів безпеки телекомунікаційних та банківських мереж, згенерований договір є фікцією, оскільки Позивач не мав наміру його укладати. Укладення кредитного договору без волі позивальника є абсолютною підставою для визнання його недійсним в судовому порядку згідно зі ст. 215 ЦК України. ІІІ. ЩОДО ІГНОРУВАННЯ БАНКОМ АКТІВ НБУ (ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ) У своїх Поясненнях НБУ справедливо зауважує, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо він суперечить актам цивільного законодавства. Однак, Національний банк як регулятор не надав оцінки тому факту, що АТ «Райффайзен Банк» грубо порушив нормативно-правові акти самого НБУ. Зокрема, Постановою Правління НБУ № 65 від 19.05.2020 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» на банки покладено жорсткі обов`язки щодо управління ризиками, виявлення підозрілих фінансових операцій та їх зупинення. Як випливає з позовної заяви та банківських виписок, Відповідач допустив безпрецедентну безпекову аномалію: протягом 36 хвилин (з 19:21 по 19:57 28.11.2025 р.) в одному банкоматі в місті Кропивницький було здійснено 18 послідовних операцій зі зняття готівки на загальну суму понад 160 000 грн. Інтервал складав 40-60 секунд. При цьому Позивач зареєстрований та проживає в селі Лебедин Черкаської області. Банк не застосував жодних тригерів системи фрод-моніторингу, не заблокував картку після серії однотипних максимальних знять в іншому регіоні, що є прямою відповідальністю емітента. Згідно з практикою Верховного Суду (постанова від 01.02.2018 у справі № 758/7327/14-ц), за відсутності належних та допустимих доказів вини споживача, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача як «слабкої» сторони. Неналежне виконання Банком своїх обов`язків щодо захисту інформаційних систем (ст. 87 Закону «Про платіжні послуги») виключає відповідальність Позивача за шкоду.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Заслухавши позиції учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Установлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Райффайзен Банк» та користувачем послуг банку, що підтверджується заявою про відкриття Карткового рахунку від 10.01.2022.

Відповідно до відомостей виписки про рух коштів по рахунку за період 28.11.2025 - 28.11.2025 на ім`я позивача видано кредит в сумі 90800,00 грн.

Відповідно до витягу з ЄРДР від 12.12.2025 року за № 12025250360001543 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 190 КК України, за фактом того, що у період часу з 27 по 30.11.2025 невстановлена особа, в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, заволоділа з банківської кредитної картки «Райффайзен Аваль» за № НОМЕР_9 грошовими коштами в сумі 160000,00 грн, що належать ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей заяви адресованої ПрАТ «Київстар» від 03.12.2025, ОСОБА_1 , звернувся до ПрАТ «Київстар» заявою про відновлення номеру у зв`язку з шахрайськими діями.

Відповідно до відомостей операції з рахунком, у період з 19:21 по 19:57 28.11.2025 з рахунку ОСОБА_1 , в місті Кропивнийький було знято готівкою на суму понад 160000,00 грн.

ОСОБА_1 звертався зі скаргами до АТ «Раффайзен Банк», Національного банку України та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Відповідно до відомостей прослуханого в судовому засіданні аудіозапису звернення ОСОБА_1 до АТ «Файффайзен Банк», а також виписки операції за рахунком вбачається, що спочатку операції зі зняття коштів були заблоковані, відхилені.

Після зміни телефона, кошти були протягом короткого часу зняті готівкою в м. Копивницькому.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку, які виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, в тому числі з договорів. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа, зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління НБ України від 05 листопада 2014 року N 705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного предявлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Положенням ст.ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 виконала свої обов`язки перед банком, повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку та звернулася до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з рахунком. У свою чергу, відповідачем не надано належних доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71 цс 15, який відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні вказаних норм права, а саме, відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Факт звернення до банку щодо незаконних транзакцій та звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій свідчать про те, що у позивача дійсно була відсутня воля на вчинення банківських операцій 28.11.2025.

Суд приймає до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно банку. Заперечення відповідача належним чином не обґрунтовані.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд виходить з того, що за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц зазначено: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

Щодо позовної вимоги про визнання платіжних операцій із перерахунку коштів та зняття готівки від 28.11.2025 на загальну суму 160000,00 грн неакцептованими, суд зазначає таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав здійснюється у способи, визначені статтею 16 ЦК України або іншими законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати, чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує поновлення порушеного права без необхідності додаткового звернення до суду.

Поняття "неакцептована платіжна операція" нормативно визначене у Законі України "Про платіжні послуги". Сам по собі факт виконання операції без акцепту (згоди) користувача є правовою кваліфікацією дій банку та підставою для виникнення у банку відповідальності, встановленої чинним законодавством.

Отже, визнання платіжної операції неакцептованою є встановленням юридичного факту та належить до обґрунтування підстав позову (його мотивувальної частини), а не є самостійним, належним та ефективним способом захисту порушеного права, оскільки таке визнання само по собі не призводить до реального відновлення майнових прав позивача та повернення коштів на рахунок.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту прав клієнта у разі несанкціонованого списання (зняття) коштів з його рахунку є вимога про зобов`язання банку відновити залишок коштів на рахунку до первісного стану, який існував перед вчиненням несанкціонованої операції, та/або стягнення безпідставно списаних коштів, а не встановлення судом окремих фактів правомірності чи неправомірності дій сторін.

Оскільки вимога про визнання платіжних операцій неакцептованими є неефективним способом захисту порушеного права, що не приведе до реального поновлення прав позивача в межах одного цього судового процесу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування заборгованості за тілом кредиту у розмірі 90800,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Судом під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний кредитний договір був укладений внаслідок несанкціонованого доступу третіх осіб (шахраїв) до персональних даних позивача, а грошові кошти (тіло кредиту) позивачем фактично отримані не були, в його розпорядження не надходили та ним не використовувалися.

Оскільки судом ухвалено рішення про визнання зазначеного кредитного договору недійсним, цей правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породив для позивача жодних договірних зобов`язань, зокрема обов`язку з повернення кредитних коштів чи сплати відсотків.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача направити до Бюро кредитних історій інформацію про скасування/відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за оспорюваними зобов`язаннями, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 76, 77, 81 ЦПК України, належними та допустимими є докази, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Обов`язок доказування покладається на кожну сторону процесу.

Позивач, обґрунтовуючи зазначену позовну вимогу, не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів (зокрема, витягу з кредитної історії ТОВ "УБКІ" або інших кредитних бюро) на підтвердження того, що відповідачем станом на момент розгляду справи взагалі було передано до бюро кредитних історій негативну чи іншу недостовірну інформацію про наявність у позивача простроченої заборгованості за оспорюваними операціями.

Захисту в судовому порядку підлягає лише реально порушене право, тоді як правосуддя не може оперувати припущеннями про ймовірне вчинення відповідачем дій, які можуть призвести до порушення прав позивача у майбутньому.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту передачі банком відомостей до бюро кредитних історій та, відповідно, факту порушення прав позивача у цих правовідносинах, суд дійшов висновку, що дана вимога є передчасною, недоведеною та задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами ч. 1 ст.81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи у сукупності усі інші доводи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст.141ЦПК України судовий збір, у разі задоволення позову, покладається на відповідача.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір №014/MR/82/23547147489766 від 28.11.2025 року, оформлений від імені ОСОБА_1 з Акціонерним товариством «Райффайзен Банк».

Зобов`язати Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» відновити кредитний ліміт на рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 70000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 4а, ЄДРПОУ 14305909) на корить держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

(повний текст рішення складено 19.10.2026)

Суддя С.С. Сивокінь