Рішення № 140731725, 06.10.2026, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/651/26

Провадження № 2/448/586/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

06.10.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позовних вимог.

Представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М. звернулася до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тими обставинами, що 10.09.2021 року між відповідачкою ОСОБА_1 та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» було укладено договір №77595692.

Зазначає, що між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №22/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором №77595692, що уклали ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та боржник яким є громадянка ОСОБА_1 .

Вказує, що у свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023, в тому числі за Договором №77595692, що уклали ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та боржник яким є ОСОБА_2 .

Покликається на те, що відповідно до розрахунку заборгованості станом на день подачі позову відповідачка має заборгованість в розмірі 22997,78 гривень, яка складається з: 7200,00 гривень - заборгованість за основним зобов`язанням, 15796,60 гривень заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, інфляційні збитки 0,00 грн. та 1,18 грн. три проценти річних.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 зазначену вище суму заборгованості, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Відповідачка ОСОБА_1 скерувала на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказала наступне.

Щодо пропуску позовної давності зазначила, що відповідно до позовної заяви та розрахунку заборгованості, Кредитний договір №5343401 від 26.09.2021р. було укладено терміном на 30 днів. Отже, строк виконання зобов`язання настав 26.10.2021р. Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, строк позовної давності сплив 26.10.2024р. Позивач звернувся до суду лише у квітні 2026 року, тобто з пропуском строку позовної давності більше ніж на рік. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо незаконності нарахування процентів Позивач вимагає стягнути 6 412,35 грн. процентів. Однак, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справа № 444/9519/12), право кредитора нараховувати відсотки за договором припиняється після закінчення строку кредитування (у даному випадку після 26.10.2021р.). Будь-які подальші нарахування є неправомірними. Безпідставність посилань на карантин Позивач посилається на продовження строків через COVID-19. Проте карантин в Україні офіційно завершився 01.07.2023р. З цього моменту у Позивача було достатньо часу для подання позову в межах загального строку, чого зроблено не було. Враховуючи вище викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначає наступне.

Щодо строку позовної давності вказує, що 10.09.2021р. між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 (укладено Договір № 77595692. Так, законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19 » № 540-ІХ від 30.03.2020 Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року в Україні запроваджено карантин, який продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1428 від 23.12.2022 року до 30.04.2023 року. У постанові від 22.09.2022 року по справі №920/724/21 Верховний Суд зазначив про автоматичне продовження строків позовної давності пов`язане саме зі встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону. Підсумовуючи вищезазначене, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. Вищезазначене дає підстави, що строк позовної давності міг початись би із 30.06.2023 якби не наступне. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.06.2026 строки, визначені 2 статтями 257- 259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України, відповідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу. Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності.» від 14.05.2025 року Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Цей Закон набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року. Таким чином, враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, позовна заява подана в межах строку позовної давності.

Щодо нарахування процентів зазначила, що доводи відповідача про те, що право позивача нараховувати проценти припинилося після закінчення строку кредитування, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов укладеного сторонами договору. Вказала, що 10.09.2021р. між сторонами укладено Договір позики №77595692 строком на 30 днів. Водночас пунктом 6.5 Правил надання позики сторони прямо погодили, що у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором, за кожний день понадстрокового користування позикою, починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики і процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Так, відповідно до п.6.5. Правил, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/ несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування. Таким чином, умовами договору було передбачено не лише строк користування позикою, а й порядок нарахування процентів у період понадстрокового користування позикою, який є складовою договірного регулювання правовідносин сторін. З огляду на те, що договір укладено 10.09.2021 строком на 30 днів, строк користування позикою закінчився 10.10.2021, а понадстрокове користування розпочалося з 11.10.2021. Враховуючи обмеження, встановлене пунктом 6.5 Правил, останнім днем нарахування процентів є 08.01.2022р. включно.

Щодо розрахунку заборгованості, вказала, що у розрахунках заборгованості (розрахунку і первісних кредиторів, і факторів) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, за який період вона була нарахована. Станом на день подачі відповіді на відзив, заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачувалися, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 14.07.2020 року у справі № 367/4970/13-ц, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, ОСОБА_1 докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором (зі змінами), так і розмір боргу, не надала, що є її процесуальним обов`язком (стаття 60 ЦПК України 2004 року). Таким чином, відповідачем не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості (контррозрахунки) на доведення своєї позиції та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Враховуючи вище викладене, вважає, що позовні вимоги доведені Позивачем в повній мірі.

ІІІ. Позиція учасників справи.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, однак в прохальній частині позову міститься вимога про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, проте на адресу суду скерувала письмове клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності сторін, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

IV. Процесуальні дії у справі.

28.04.2026 року ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

V. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами.

Суд, дослідивши усі надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 10.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №77595692, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до укладеного договору, ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 7200,00 грн. строком на 30 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99% та процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 2,70 % на день.

Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково та сплатити Позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Відповідно до п.2. вказаного договору відповідачці був наданий кредит у розмірі 7200,00 грн. строком на 30 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,99% та процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 2,70 % на день.

Відповідно до п.2. вказаного договору, позичальник до моменту підписання Договору вивчила цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі Правила), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі.

Згідно з п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

Відповідно до п.6.9 Правил надання грошових коштів у позику, позичальник надає свою згоду, що у період з першого дня понадстрокового користування позикою (або її частиною) і до дати повного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором позики, на суму позики (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, встановленому Договором позики. Сума нарахованих процентів за понадстрокове користування позикою не може перевищувати розміру суми, визначеної Законом України «Про споживче кредитування».

Зазначений договір був укладений між сторонами у формі електронного документа з відповідним електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора «g4bgn0rwyF».

ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов`язання перед відповідачкою за Договором позики №77595692 виконало та надало їй кредит в сумі 7200,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» вих.№КД-000079654/ТНПП від 07.11.2025 року.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №77595692.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №77595692.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №10-01/2023/01 від 10 січня 2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №77595692 сумі 22997,78 грн.

Як убачається з розрахунку заборгованості за Договором позики №77595692, відповідачка взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, відсотки за користуванням кредиту не сплачує. В зв`язку із чим станом на 20.03.2026 року у позичальниці утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 22997.78 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 7200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 15796,60 грн.; нараховані 3% річних -1,18 грн.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Укладений 10.09.2021 року Договір позики №77595692 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.

Договір позики №77595692 від 10.09.2021 року був підписаний електронним підписом позичальниці ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «g4bgn0rwyF», чим підтверджено укладання між сторонами такої угоди, оскільки без використання позичальником інформаційно-телекомунікаційної системи, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписання накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Із зазначеного позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення договору позики №77595692 від 10.09.2021 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що зарахування кредитних коштів на платіжну карту Відповідачки відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Згідно довідки №КД-000079654/ТНПП від 07.11.2025 року ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" (код ЄДРПОУ 39861924), та завершення наступної платіжної операції, зокрема 10.09.2021 року, сума 7200,00 грн. номер платежу d485199b-bf36-4bcc-a6e3-15e27d4a092e, Одержувач - Городецька Роксоляна - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Оскільки Компанія не здійснює операцій з готівковими грошима, а переказ коштів здійснюється виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються.

Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено позичальником у договорі позики №77595692 від 10.09.2021 року, укладеному з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

З огляду на викладене вище, кредитні кошти відповідачці перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд наголошує, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», яке надавало кошти, не є банківською установою.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

У довідці ТОВ «ФК Фінекспрес» відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч.1-2 ст.10 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).

В той же час, Товариство є небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно ЗУ «Про банки та банківську діяльність» в т. ч. Інструкції затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за №481.

Суд звертає увагу, що інших доказів, які підтверджуть факт перерахування ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первинний кредитор) кредитних коштів за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року на рахунок ОСОБА_1 не може бути подано, оскільки банк отримувача не має правових підстав на розкриття ТОВ «Коллект Центр», як вторинному кредитору, банківської таємниці стосовно рахунків первинного кредитора.

Позивач позбавлений можливості самостійно звернутися в банк отримувача для отримання документа про перерахування ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» коштів за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року на рахунок ОСОБА_1 .

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і вона мала можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від первинного кредитора на виконання укладеного договору.

Таким чином, встановлено, що довідка ТОВ «ФК Фінекспрес» № КД-000079654/ТНПП від 07.11.2025 р. містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу, а отже, документ, наданий позивачем до позовної заяви є достовірним, достатнім, належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів первинним кредитором та отримання цих коштів ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд звертає увагу, що з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, а саме, за період 11.10.2021 року сплатила на загальну суму 1397,00 грн.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаному договору, надавши кредит у сумі 7200 грн. відповідачці ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №77595692.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №22/02/2022 від 22 лютого 2022 року, до ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №77595692 в розмірі 22996,60 грн.

Згідно з платіжного доручення №333740001 від 23 лютого 2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило за договором факторингу №22/02/2022 від 22 лютого 2022 року ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» 6 382 999,39 грн.).

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги, зокрема, за Договором позики №77595692.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №10-01/2023/01 від 10 січня 2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №77595692 в сумі 22997.78 грн.

Суд зазначає, що копії договорів факторингу та реєстр прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, актами приймання-передачі реєстру боржників та витягами з реєстру боржників, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються твердження апелянта про те, що позивач не набув права вимоги до неї.

Враховуючи наведене, позивач підтвердив факт переходу права вимоги від первісних кредиторів, оскільки він виконав умови договорів факторингу, надавши відповідні докази на підтвердження зазначеної обставини.

Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним з ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» перед новим кредитором ТОВ «Коллект Центр».

Оскільки згідно з положеннями ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Договори на підставі яких відбулося відступлення права вимоги до відповідачки, не оскаржувалися в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсними, відповідають волі сторін та нормам чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із наданим ТОВ «Коллект Центр» розрахунком заборгованості за Договором позики №77595692, відповідачка взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, відсотки за користуванням кредиту не сплачує. В зв`язку із чим станом на 20.03.2026 року у позичальниці утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 22997,78 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 7200,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 15796,60 грн.; нараховані 3% річних -1,18 грн.

У Договорі позики №77595692 від 10.09.2021 року сторони, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом та строку кредитування.

Відповідно до положень вказаного кредитного договору первісний кредитор та ОСОБА_1 узгодили такі умови кредитування: сума позики 7200 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99% за кожний день користування позикою.

Відповідно до пункту 5.1. договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, розміщеними на вебсайті позикодавця, їх змістом, суттю, обсягом зобов`язань сторін і наслідками укладення договору, а також із передбаченими Правилами процедурою та наслідками продовження строку користування позикою шляхом пролонгації.

Згідно з пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику в редакції, чинній на час укладення договору, у разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Отже, кредитним договором встановлено строк кредитування становить 30 днів, тоді як можливість нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язана з неповерненням кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору строку кредитування.

Із системного аналізу наведених положень кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що умовами договору визначено строк правомірного користування кредитом тривалістю 30 днів. Водночас нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язане з неповерненням позичальником кредиту та процентів після закінчення визначеного договором строку, тобто з порушенням ним грошового зобов`язання.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року, станом на 20.03.2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 22997,78 гривні, з яких: 7200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 796,60 гривні - заборгованість за відсотками за користування кредитом, нараховані за період із 10.09.2021 року до 22.02.2022 року, тобто за 166 днів користування коштами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до умов договору позики №77595692 від 10.09.2021 року, укладеного між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , сума кредиту становила 7200 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99 % за кожний день користування кредитом.

Відповідно до пункту 5.1 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі з передбаченими ними порядком продовження строку користування позикою шляхом пролонгації.

Водночас матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про продовження строку користування кредитом, укладення між первісним кредитором та відповідачем відповідної додаткової угоди чи вчинення відповідачем іншого окремого волевиявлення, спрямованого на пролонгацію договору після закінчення погодженого тридцятиденного строку позики.

Разом із тим пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику передбачено, що в разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

З наведених вище умов кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що пункт 6.5 Правил одночасно містить конструкцію, характерну для положень статті 212 ЦК України, якою врегульовано умовні правочини, у цьому випадку - правочин під відкладальною умовою. Такою умовою є порушення позичальником кредитного зобов`язання, а саме неповернення кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору тридцятиденного строку кредитування, що визначено підставою для продовження нарахування процентів за користування кредитом, але не більше ніж протягом 90 календарних днів.

Однак за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

Пов`язавши продовження строку кредитування та нарахування процентів за користування кредитом із порушенням позичальником кредитного зобов`язання, первісний кредитор і позичальник фактично визначили договірні проценти як плату за неправомірне користування кредитними коштами, що не відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

У цій частині суд приходить до висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором тридцятиденний строк, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Оскільки договором позики №77595692 від 10.09.2021 року визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачці ОСОБА_1 передбачені цим договором відсотки тривалістю 30 днів.

Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 7200 грн., узгодженої процентної ставки у розмірі 1,99% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 30 днів, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 по відсоткам за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року становить 4298,40 грн. (7200,00 грн. х 1,99%):100% х 30 днів).

З наданої позивачем виписки вбачається, що 11.10.2021 року ОСОБА_1 за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року сплатила 1397,00 грн.

Відтак, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за договором позики №77595692 від 10.09.2021 року, з урахуванням сплачених нею грошових коштів, становить 10101,40 грн. (7200 грн. тіло кредитну + 4298,40 грн. відсотки за користування кредитом 1397,00 грн.)

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивач просить стягнути з відповідачки три проценти річних: від простроченої суми 7200,00 грн. за період з 22 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року, що складає 1,18 грн., представивши відповідні розрахунки.

Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 1,18 грн. - 3 % річних за період з 22 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача на підставі Договору позики №77595692 від 10.09.2021 року необхідно стягнути кошти: 7200,00 грн. - основна сума боргу, 15796,60 грн. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом та 1,18 грн. - 3 % річних за період з 22 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року, а всього 10102,58 грн.

Щодо заяви відповідачки про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Приписи статті 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Також, у пункті 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено до 04 вересня 2025 року.

Беручи до уваги, що позивач звернувся до суду 09.04.2026 року з вимогами про стягнення заборгованості за договором позики, який був укладений 10.09.2021 року, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлені в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову сторони позивача.

VІ. Розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в №0639560002 від 22.04.2026 року.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково (43,93%), судовий збір підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_1 в сумі 1169,59 грн.

Що стосується вимоги сторони позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.5, ч.6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19)

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

При визначенні розміру компенсації стороні позивача витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку суд враховує характер правовідносин у цій справі та її складність; ціну позову та фінансовий стан обох сторін; подані стороною позивача докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена; обсяг поданих до суду адвокатом (представником позивача) документів; розгляд справи проводився без участі представника позивача у двох судових засіданнях (згідно поданих заяв), а також поведінку сторін під час розгляду справи. При цьому, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 13000,00 грн., стороною позивача надано: договір про надання правової допомоги №01/07/2024 з адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс». За умовами п.2.1 договору адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта, яке оформлення у формі заявки на надання юридичної допомоги, взяло на себе зобов`язання надати клієнту юридичну допомогу. Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги №1565 від 02.02.2026 року, витягу з акту №19 про надання правової допомоги від 27.02.2026 року, АО «Лігал Ассістанс» надало клієнтові ТОВ «Коллект Центр» послуги, пов`язані із наданням усної консультації з вивченням документів, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду, на що витрачено 5 годин. Вартість послуг - 13000 гривень.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

Разом з тим, враховуючи складність справи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підлягає стягненню 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Саме така сума відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, а відтак становитиме справедливий та співмірний розмір компенсації позивачу зазначених витрат.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, 3/306) заборгованість за Договором позики №77595692 від 10.09.2021 року в розмірі 10102 (десять тисяч сто дві) гривні 58 коп., що складається з 7200 (семи тисяч двохсот) гривень заборгованості за основним зобов`язанням, 2901 (двох тисяч дев`ятисот однієї) гривні 40 коп. - заборгованості за нарахованими процентами та 1 (одну гривню) 18 коп. нарахованих 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, 3/306) 1169 (одну тисячу сто шістдесят дев`ять) гривень 59 коп. сплаченого судового збору та 3 000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, 3/306).

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.В. Кічак