Рішення № 140731724, 06.10.2026, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/648/26

Провадження № 2/448/583/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

06.10.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад обставин справи.

Представник ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» - М.Хлопкова звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представником зазначено, що 04.04.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту №8924892, за умовами якого відповідачці надано кредит у сумі 5000,00 грн. на умовах строковості та платності.

Згідно умов Кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 5000 грн.; Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору.

Стверджує, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало відповідачці кредит в сумі 5000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки.

Зазначає, що 03.12.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу №03122025, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС Україна» передає (відступає) ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу, ТОВ ЮНІТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 у розмірі 20050,00 грн.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №8924892 від 04.04.2025р. лише в розмірі 11000,00 грн., що складається з 5000,00 грн. - заборгованості по тілу кредиту та 6000,00 - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом, а також понесені судові витрати.

ІІ. Короткий зміст інших заяв по суті справи.

Відповідачка ОСОБА_1 скерувала на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому така просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині штрафів, пені та додаткових нарахувань. Вказала, що частково визнає наявність основного боргу, однак не погоджуюсь із розміром заявленої до стягнення суми, зокрема в частині нарахованих відсотків, штрафів та інших платежів. Вважає, що нарахування штрафних санкцій та додаткових платежів у період дії воєнного стану є необґрунтованим та таким, що підлягає зменшенню або виключенню із загальної суми заборгованості. Стверджує, що позивачем не надано належного та детального розрахунку заборгованості із розмежуванням основного боргу, відсотків та штрафних санкцій. Також просить суд врахувати її складне матеріальне та сімейне становище. Вказала, що не ухилялась від виконання своїх зобов`язань та готова добровільно сплатити суму основного боргу у розмірі 6000 грн. протягом одного року.

Представник позивача Хлопкова М.С. через систему «Електронний суд» подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначає наступне.

Щодо неправомірності нарахування штрафних санкцій вказує, що позивач не заявляє вимог про стягнення зазначених штрафних санкцій. Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтями 625, 1048, 1050 ЦК України, у тому числі від нарахування пені, штрафів та інших фінансових санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання. Звертає увагу, що позивач не стягує штрафні санкції за кредитним договором, відповідно до позовної заяви Позивач стягує 13 514,00 грн. заборгованості за тілом, 8 441,99 грн. заборгованості за відсотками та 601,00 грн. заборгованість по комісії.

Щодо нарахування відсотків зазначає, що уклавши Договір, Позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил, які є невід`ємною частиною до нього. Відповідач отримав екземпляр Договору на власну електронну пошту, а також має вільний доступ до умов Договору на Сайті Первісного кредитора. Проте Відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався за додатковим роз`ясненням положень договору, тобто не скористалася цим своїм правом. Загальна сума заборгованості складає 22 556,99 грн., що включає: Тіло кредиту (основна сума): 13 514,00 грн., Проценти за користування кредитом: 8 441,99 грн., Комісія за управління та обслуговування кредиту: 601,00 грн. Вказує, що згідно з п.2.7 Договору, загальні витрати Позичальника за кредитом (без врахування тіла кредиту), які включають усі збори, проценти та комісії, не можуть перевищувати 11962.63 грн. Фактично, на дату розрахунку Позичальником було нараховано: 8 441,99 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 601,00 грн. - заборгованість по комісії; що у сукупності становить 9 042,99 грн, тобто на 2919,64 грн. менше, ніж гранично допустимий обсяг витрат, визначений договором. Крім того, відповідно до п. 2.9.1, орієнтовна загальна вартість кредиту, що включає тіло кредиту та витрати Позичальника, становить 25476.63 грн. Фактична загальна сума заборгованості на дату складає 22 556,99 грн., що не перевищує погоджену загальну вартість кредиту, а отже - відповідає умовам договору та не свідчить про порушення прав Позичальника. Отже, вважає, що сума нарахованих процентів, комісій та загальної заборгованості знаходиться в межах погоджених сторонами умов і не перевищує відповідних значень, передбачених кредитним графіком та договором.

Щодо належного документального підтвердження розрахунку заборгованості, вказує, що підготовлений розрахунок узгоджується з іншими письмовими доказами у справі, зокрема із витягом Реєстру прав вимоги №6 від 03.09.2025 року до договору факторингу № 16042025 від 16.04.2025 року. Наголосила, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеними договорами, Позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до Боржника. Отже, вважає, що розрахунок заборгованості, наданий попереднім Кредитором й Позивачем в сукупності з платіжними дорученнями про перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені Позивачем в повній мірі

ІІІ. Позиція учасників справи.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, однак в прохальній частині позову міститься вимога про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, проте у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи провести без її участі.

Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності сторін, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

IV. Процесуальні дії у справі.

14.04.2026 року ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

05.06.2026 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» - Хлопкової М. про витребування доказів.

V. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами.

Суд, дослідивши усі надані докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 04.04.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний договір №8924892 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, електронний підпис позичальника відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) С2250.

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно умов Кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 5000 грн. (п. 1.3. Кредитного договору); Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору (п. 1.4. Кредитного договору).

Згідно п.1.5.1. Кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.

Відповідно до п.1.5.2. Договору знижена процентна ставка 0,95% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач до 04.05.2025р. або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачкою за Кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 5000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» №18334 від 08.12.2025 року, згідно якого 04.04.2025 успішно перераховано відповідачці ОСОБА_1 5000,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідачка ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов`язань за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 20050,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 6000,00 грн. - сума боргу за відсотками та 9050,00 грн. - заборгованості за штрафними санкціями.

03.12.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу №03122025, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС Україна» передає (відступає) ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу, ТОВ «ФК «ЮНІТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 у розмірі 20050,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 6000,00 грн. - сума боргу за відсотками та 9050,00 грн. - заборгованості за штрафними санкціями.

Сума заборгованості підтверджується випискою з особового рахунка за кредитним договором №8924892 від 04.04.2025р. за період 03.12.2025р.- 15.02.2026р.

При цьому позивач вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляє, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 11000,00 грн.

А тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №8924892 від 04.04.2025 року у розмірі 11000,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 6000,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Суд не бере до уваги доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, щодо умов кредитного договору, розміру заборгованості, процентів за користування кредитом та комісії, оскільки наведені обґрунтування стосуються інших договірних правовідносин і не узгоджуються з установленими судом обставинами цієї справи, зокрема з умовами кредитного договору №8924892 від 04.04.2025 року, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 . Зокрема, у відповіді на відзив зазначено інший розмір заборгованості та наведено посилання на документи, реквізити яких не відповідають документам, покладеним в основу позовних вимог у цій справі. За таких обставин зазначені доводи не можуть бути покладені в основу судового рішення та оцінюються судом з урахуванням їх належності до предмета доказування у цій справі.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх позицій щодо предмету та підстав позову до суду учасники справи не надали.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Як передбачено ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України, підставою виникнення цивільних правовідносин є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Норми ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року №675-VIII (зі змінами) передбачають, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

На підтвердження існування договірних відносин між ОСОБА_1 (як позичальницею) та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (як первісним кредитором) позивачем у справі були надані копія договору про надання споживчого кредиту №8924892 від 04.04.2025 року, паспорта споживчого кредиту (документа, в якому викладена інформація, що надається споживачу про споживчий кредит). Згадані документи підписані відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами «С2250», «NB6382» (із позначкою дати та часу).

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Отже, електронний цифровий підпис є ключовим засобом підтвердження особи і волевиявлення в електронних договорах. Простої згадки про його використання у договорі недостатньо для підтвердження дійсності підпису, оскільки не встановлюється, хто саме і коли його проставив. Для юридичної сили потрібно документально зафіксувати факт підписання, час, а також спосіб аутентифікації, наприклад, використання одноразового ідентифікатора.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №671/1832/20 (провадження №61-232св23), кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно - телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, електронна пошта) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

За правилами ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Кредитний договір №8924892 від 04.04.2025 року був підписаний відповідачкою після проходження ідентифікації (указання персональних даних) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця https://creditplus.ua. Позичальника було ідентифіковано із зазначенням даних: прізвищ, ім`я, по батькові - ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Мостиським РВ ГУДМВС України, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; номер моб. телефонів: НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію відповідачки до підписання договору шляхом перевірки відповідності наданих відповідачкою особистих даних, номеру карткового рахунку, фінансового номеру телефону. У п.2. 1 Кредитного договору №8924892 від 04.04.2025 року вказано номер банківської картки позичальника, на котру мало здійснюватись зарахування кредитних коштів.

Крім цього, відповідачкою не спростовано факт надання нею первісному кредиторові всіх особистих даних, котрі дозволяють ідентифікувати позичальника (зокрема, РНОКПП, номер платіжної картки, фінансовий номер мобільного телефону, адреса проживання, паспортні дані), без надання таких даних і відповідного підтвердження, без ознайомлення позичальника з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» уклали кредитний договір в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

При цьому факт укладення кредитного договору відповідачка не заперечує.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20 (провадження № 61-7018св21) висловлені правові позиції, згідно з якими відповідно до ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються на підставі законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання учасника справи на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставними.

Європейський суд з прав людини у п. 96 рішення від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" (J.K. and Others v. Sweden, [GC]), заява № 59166/12, наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд у своїй практиці також вказує на необхідність застосування категорій «стандартів доказування» та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (наприклад, постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд вважає доведеним той факт, що між ТОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 виникли зобов`язання із договору кредиту, відповідачка отримала від первісного кредитора кошти в розмірі 5000,00 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦПК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як встановлено судом, 03.12.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (як клієнтом) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (як фактором) був укладений договір факторингу №03122025, згідно з наведеним договором клієнт передає (відступає) за плату факторові належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 в сумі 20050,00 грн.

Тож ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є правонаступником ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (як первісного кредитора) за Договором про надання споживчого кредиту №8924892 від 04.04.2025 року, за котрим у ОСОБА_1 існував обов`язок повернути позичені кошти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Оскільки між фізичною та юридичною особою існують договірні правовідносини щодо отримання кредиту, позичальником не виконані зобов`язання перед кредитодавцем (первісним кредитором), кошти, отримані в кредит, в обумовлений строк відповідачкою добровільно не повернуті, новий кредитор (як правонаступник) має право на отримання від позичальниці ОСОБА_1 простроченої заборгованості за основною сумою кредиту.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 , позивач, крім заборгованості за кредитом, просить стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 підписала електронним підписом кредитний договір, чим погодилася із запропонованими умовами договору, котрі охоплюють необхідність сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Згідно з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №8924892, станом на 02.12.2025р. заборгованість ОСОБА_1 становить 20050,00 грн., яка складається з 5000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 6000,00 грн. - сума боргу за відсотками та 9050,00 грн. - заборгованості за штрафними санкціями. Договором передбачено строк кредитування позичальника тривалістю 360 дні з дати надання коштів, тобто з 04.04.2025 року.

При цьому позивач вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляє, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 11000,00 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що він здійснений з урахуванням строку кредитування, зважаючи на розмір відсотків, визначений у кредитному договорі. Варто зауважити, що відповідачкою не було надано на спростування доводів позивача власного розрахунку суми відсотків за договором.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача на підставі кредитного договору №8924892 від 04.04.2025 року необхідно стягнути кошти: 5000,00 грн. - основна сума боргу та 6000,00 грн. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом, а всього 11000,00 грн.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Щодо розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п`ята статті 265 ЦПК України).

Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.

Пунктом 2 частини сьомої статті 265 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина перша статті 267 ЦПК України).

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (частина перша статті 435 ЦПК України).

Підстави для відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання рішення наведені також в статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами частини першої якої за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 33 Закону України «Про виконавче провадження»).

Однак, вирішення судом питання про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення при його ухваленні (пункт 2 частини сьомої статті 265, частина перша статті 267 ЦПК України) не тотожне встановленню порядку виконання рішення суду при розгляді процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення (стаття 435 розділу VI ЦПК України).

Проте, оскільки положення статті 267 ЦПК України не містять підстав надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, підлягають застосуванню підстави, визначені статтею 435 ЦПК України та статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

З аналізу викладених норм убачається, що ними не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядає справу може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Проте, за змістом вказаних норм права відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не може перевищувати одного року з дня його ухвалення.

Водночас, обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 9901/598/19.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Оцінюючи доводи відповідачки щодо необхідності розстрочення виконання рішення суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання, оскільки відповідачкою не наведено належного обґрунтування необхідності застосування такого заходу та не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим. За таких обставин суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення суду.

У цьому випадку суд також враховує, що безпідставне розстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову сторони позивача.

VІ. Розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №37458 від 08 квітня 2026 року.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено повністю, судовий збір підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_1 в сумі 2662,40 грн.

Що стосується вимоги сторони позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.5, ч.6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19)

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

При визначенні розміру компенсації стороні позивача витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку суд враховує характер правовідносин у цій справі та її складність; ціну позову та фінансовий стан обох сторін; подані стороною позивача докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена; обсяг поданих до суду адвокатом (представником позивача) документів; розгляд справи проводився без участі представника позивача у двох судових засіданнях (згідно поданих заяв), а також поведінку сторін під час розгляду справи. При цьому, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 7000,00 грн., стороною позивача надано: копію Договору про надання правничої допомоги за №20/01/26-02 від 20.01.2026 року; копію додаткової угоди №25771507883 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 20.01.2026 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.08.2010 року.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

Разом з тим, враховуючи складність справи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» підлягає стягненню 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Саме така сума відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, а відтак становитиме справедливий та співмірний розмір компенсації позивачу зазначених витрат.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 435 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, офіс 333) заборгованість за кредитним договором №8924892 від 04.04.2025 року в розмірі 11000 (одинадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, офіс 333) - 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп. сплаченого судового збору та 3000 (три тисячі) гривень витрат на правничу допомогу.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, офіс 333.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.В. Кічак