Рішення № 140730318, 19.10.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/754/26

Провадження № 2/604/581/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сіянка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження при заочному розгляді в залі суду в селищі Підволочиськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підготувало позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 23.03.2025-100001274 від 23.03.2025 у загальному розмірі 42 519,02 грн. 26 червня 2026 року копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу поштовим відправленням. 29 червня 2026 року позовну заяву підписано кваліфікованим електронним підписом та подано через систему «Електронний суд». Позовна заява надійшла до Підволочиського районного суду Тернопільської області 30 червня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору № 23.03.2025-100001274 від 23.03.2025, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, 23.03.2025 ТОВ «Споживчий центр» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір, яку відповідач прийняла на умовах, визначених офертою. Кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора E945, який був надісланий на номер мобільного телефону останньої НОМЕР_1 .

За твердженням позивача, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за вказаним Договором кредиту виконало та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн шляхом перерахування їх на банківську картку останньої № НОМЕР_2 , яку вона вказала при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. В свою чергу відповідач належним чином не виконала умови укладеного договору та не сплатила кошти.

Відповідач зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом, однак своїх зобов`язань не виконала, у зв`язку з чим за розрахунками позивача станом на 24.06.2026 утворилась заборгованість у розмірі 42 519,02 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 15 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 18 900,00 грн; комісії 1 119,02 грн; штрафу 7 500,00 грн.

Ухвалою судді від 01 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Перше судове засідання у справі було призначено на 30 липня 2026 року. У подальшому судові засідання призначалися на 09.09.2026, 06.10.2026 та 16.10.2026.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подала. У судові засідання не з`явилася.

Суд зазначає, що відповідач ОСОБА_1 про дату, час і місце судових засідань повідомлялася у встановленому законом порядку за адресою місця реєстрації, зазначеною в матеріалах справи ( АДРЕСА_1 ), а також за адресою фактичного проживання, повідомленою нею у клопотанні від 15.09.2026 ( АДРЕСА_2 ).

Суд також зазначає, що позивачем на виконання вимог ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 177 ЦПК України направлено відповідачу копію позовної заяви з додатками поштовим відправленням через ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» (квитанція № 2134160 від 26.06.2026, опис вкладення на 12 аркушів, загальна вартість 123,78 грн) на адресу реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 .

Позовну заяву подано до суду через систему «Електронний суд». Разом з тим, станом на момент подання позовної заяви відповідач не мала зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, що підтверджується змістом позовної заяви, а її електронна пошта позивачу була невідома. За таких обставин направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу через систему «Електронний суд» було неможливим, а єдиним належним способом направлення було поштове відправлення, що й було здійснено позивачем 26.06.2026.

Разом з тим, відповідач зазначені документи не отримала, оскільки за адресою реєстрації не проживає.

Суд звертає увагу, що на адресу відповідача ( АДРЕСА_2 ), зазначену нею особисто у клопотанні від 15.09.2026, направлялися судові повістки про виклик у судові засідання, призначені на 06.10.2026 та 16.10.2026. Згідно з наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями, судові повістки повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.12.2022 у справі № 757/15603/19, від 30.11.2022 у справі № 760/25978/13-ц, від 31.08.2022 у справі № 760/17314/17, якщо адресат відсутній за вказаною адресою, він вважається повідомленим належним чином у день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд також зазначає, що відповідач подала клопотання про направлення кореспонденції за адресою фактичного проживання 15.09.2026, тобто була обізнана про розгляд справи № 604/754/26, однак у подальшому у судові засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подала.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі неповідомлення суду про зміну місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження, судова повістка надсилається за останнім відомим суду місцем проживання (перебування, знаходження) та вважається врученою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд роз`яснював відповідачу право на подання клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень (ухвала про відкриття провадження від 01.07.2026). Однак відповідач таким правом не скористалася, клопотання про відкладення розгляду справи не подала.

За таких обставин суд вважає, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, а тому заочний розгляд справи можливий.

Справу розглянуто згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України за відсутності сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду. Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Відповідач у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі не подавала.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

З огляду на викладене, за відсутності заперечень позивача, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи). З огляду на це, спори за договором про надання споживчого кредиту не підлягають третейському розгляду.

Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд залишає позов без розгляду за наявності третейського застереження лише у разі, якщо від відповідача до початку розгляду справи по суті надійшли відповідні заперечення. Оскільки відповідач заперечень проти розгляду справи загальним судом не подала, підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства Підволочиським районним судом Тернопільської області, а третейське застереження не змінює підсудності спору.

За своєю правовою природою укладений між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем договір є кредитним договором.

Судом встановлено, що 23.03.2025 ТОВ «Споживчий центр» через Особистий кабінет Позичальника направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) № 23.03.2025-100001274 укласти Договір про надання кредиту.

23.03.2025 ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору про надання кредиту, на умовах визначених офертою, про що свідчить підписання Акцепту електронним підписом одноразовим ідентифікатором E945.

При цьому, судом встановлено, що 23.03.2025 о 14:02 на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 було надіслано одноразовий ідентифікатор E945, який остання використала для підписання кредитного договору. Це підтверджується відміткою в договорі: «Підписано 23.03.2025 14:02 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором E945», а також наданими позивачем доказами верифікації клієнта, відповідно до яких разовий ідентифікатор E945 було відправлено 23.03.2025 о 14:02 на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 .

Таким чином, 23.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний Договір № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписаний відповідачем ОСОБА_1 23.03.2025 о 14:02 год. за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору E945.

Отже, між сторонами було укладено Договір № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписанням договору відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що до укладення Договору уважно ознайомилася з текстом цього Договору та Правилами, а також отримала від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Згідно п. 3.1 Оферти та п. 2 Заявки, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит в розмірі 15 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».

Сторонами кредитного договору погоджено загальний розмір кредиту 15 000,00 грн; строк, на який надається кредит, становить 140 днів; дата повернення кредиту 09.08.2025; процентна ставка за кредитом: 1% за 1 день користування, фіксована; комісія за надання кредиту становить 2 250,00 грн (15% від суми кредиту); неустойка 150,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 32 309,68 грн; загальні витрати за кредитом 17 309,68 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 6 469,13%.

Пунктом 12 Заявки встановлений графік платежів (Додаток № 1 до Договору). Згідно з цим графіком перший платіж має бути здійснений 05.04.2025, а подальші платежі кожні 14 днів, починаючи з 19.04.2025 і до 09.08.2025, у розмірах, визначених цим графіком. Усього графіком передбачено 10 платежів. Загальна сума за графіком 32 309,68 грн.

Пунктом 7 Заявки встановлено, що комісія за надання кредиту нараховується Кредитодавцем одноразово в момент видачі кредиту. Пунктом 11 Заявки та п. 4.4 Оферти встановлено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату остаточного погашення заборгованості (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

Пунктом 15 Заявки та п. 7.6, 9.1 Оферти встановлено, що у разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 150 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів.

Також, 23.03.2025 ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором E945 підписала паспорт споживчого кредиту, згідно з умовами якого сума кредиту становить 15 000,00 грн, строк кредитування 140 днів.

Згідно з даними, зазначеними відповідачем у Заявці при зверненні до ТОВ «Споживчий центр» з метою надання кредиту, вона вказала номер банківської картки для перерахування коштів № 4441-11XX-XXXX-5070.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та переказало 23.03.2025 відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн на номер платіжної картки № НОМЕР_3 , вказаний позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується листом-довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) № 1-2506 від 25.06.2026, номер транзакції в системі iPay.ua 688897695, призначення платежу: «Видача за договором кредиту №23.03.2025-100001274».

Як вбачається з наданого представником позивача розрахунку заборгованості за кредитом, заборгованість відповідача ОСОБА_1 станом на 24.06.2026 становить 42 519,02 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 15 000,00 грн; сума прострочених платежів по відсотках 18 900,00 грн; комісії 1 119,02 грн; штраф 7 500,00 грн.

Отже, договір № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення Договору і волевиявлення учасників Договору було вільним.

Тобто ТОВ «Споживчий центр» виконало зі своєї сторони умови Кредитного договору, відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач у рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснила часткову оплату 05.04.2025 у розмірі 3 230,98 грн, з яких: 1 130,98 грн у рахунок погашення комісії; 2 100,00 грн у рахунок погашення процентів.

Суд вказує, що відповідачем не було подано до суду жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості (в даному випадку заборгованості за нарахованими процентами) є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов`язком саме відповідача (а не суду).

Водночас, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, визначаючи розмір заборгованості, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами. Суд виконав цей обов`язок: перевірив розрахунок позивача на відповідність умовам договору, арифметичну правильність та відповідність вимогам законодавства.

Відповідачем не спростовано факт укладення кредитного договору та факт отримання кредитних коштів.

Водночас ОСОБА_1 не надано виписки по платіжній картці 4441-11XX-XXXX-5070 на спростування обставин отримання 23.03.2025 кредиту в сумі 15 000,00 грн. Доказів перерахування коштів на виконання умов указаного договору відповідачем до суду не надано.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов`язку за укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту від 23.03.2025 з повернення кредиту в сумі 15 000,00 грн; по сплаті відсотків 18 900,00 грн.

Будь-яких доказів, які б спростували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачем суду не представлено.

Суд перевірив наданий розрахунок: тіло кредиту (15 000,00 грн) + проценти (18 900,00 грн) + комісії (1 119,02 грн) + штраф (7 500,00 грн) = 42 519,02 грн. Арифметично розрахунок є правильним.

Щодо нарахованих процентів. Суд звертає увагу, що відповідно до розрахунку позивача (файл «Розрахунок заборгованості за кредитним договором.pdf») нарахування процентів здійснювалося щоденно в розмірі 150,00 грн (1% від 15 000,00 грн) у межах строку кредитування з 23.03.2025 по 09.08.2025. З 10.08.2025 нарахування процентів припинено. Отже, проценти нараховані виключно в межах строку кредитування, визначеного договором (140 днів), що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Сума нарахованих процентів (18 900,00 грн) відповідає 126 дням фактичного користування кредитом (140 днів загального строку мінус 14 днів першого платіжного періоду, який було погашено 05.04.2025).

Щодо розрахунку штрафу. Позивач нарахував штраф у загальній сумі 7 500,00 грн. Суд зазначає, що розмір штрафу не перевищує подвійної суми, одержаної позичальником за договором (15 000,00 грн ? 2 = 30 000,00 грн), що відповідає вимогам ч. 2 ст. 551 ЦК України. Водночас, незалежно від правильності розрахунку штрафу, він підлягає списанню в силу п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд зазначає, що дані BankID НБУ використовувалися як допоміжний доказ для встановлення особи позичальника. При цьому суд враховує, що дані BankID відображають інформацію станом на 26.02.2023, коли відповідач проходила ідентифікацію через АТ «Універсал Банк». Паспортні дані, зазначені в BankID (паспорт НОМЕР_4 , виданий 31.07.2014), відображають інформацію про старий паспорт відповідача.

Разом з тим, у Заявці від 23.03.2025 вказано актуальні паспортні дані відповідача (паспорт НОМЕР_5 , виданий 01.08.2023), що відповідає ID-картці, виданій після 2023 року.

Суд зазначає, що вказані розбіжності є технічними та зумовлені часом отримання даних BankID. Основним доказом укладення договору є Заявка, підписана одноразовим ідентифікатором E945, та лист-довідка iPay.ua про перерахування коштів на картку відповідача № НОМЕР_3 . Сукупність цих доказів підтверджує особу відповідача та факт укладення договору.

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3, ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису.

За змістом ч. 12 ст. 11 цього Закону України електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо оцінки електронного доказу. Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2021 у цивільній справі № 524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є ... комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено...».

Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

Суд зазначає, що відповідач не надала суду жодних доказів на спростування того, що одноразовий ідентифікатор E945 було використано саме нею. Зокрема, відповідачем не надано заяви про шахрайство, викрадення телефону, несанкціонований доступ до її акаунту тощо. За таких обставин суд вважає, що електронний договір є укладеним, а одноразовий ідентифікатор E945 належить відповідачу.

Отже, позичальник ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, 23.03.2025 року підписала Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтвердила укладення кредитного договору та отримала на свій рахунок кошти у розмірі 15 000 грн., а отже акцептувала умови Договору. Кожна сторінка договору була підписана вищезазначеним ідентифікатором.

Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Враховуючи, що відповідач не здійснила жодного платежу за кредитним договором, що свідчить про тривале та істотне порушення зобов`язання, позивач набув право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами в порядку частини другої статті 1050 ЦК України. При цьому, позивач реалізував своє право вимоги дострокового повернення кредиту шляхом звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Щодо максимального розміру денної процентної ставки. Згідно з ч. 5 ст. 8-1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, чинній з 24.12.2023) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Відповідно до п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. З 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Кредитний договір № 23.03.2025-100001274 укладено 23.03.2025, тобто після набрання чинності обмеженням у 1 %. Суд перевірив: денна процентна ставка за договором становить 0,82 % (розрахована у п. 10 Заявки: 17 309,68 / 15 000,00 / 140 ? 100 % = 0,82 %), що не перевищує максимально дозволений розмір 1 %. Отже, нарахування процентів здійснено правомірно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача комісій у розмірі 1 119,02 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначила, що комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Разом з тим, умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 752/4008/20 та Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 дійшли висновку, що у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними.

Подібні правові висновки викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15, згідно з якими надання грошових коштів за кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів надання позичальнику окремих послуг, за які б стягувалися комісії, передбачені п. 7 Заявки та п. 3.3.7 Оферти. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавалися.

Таким чином, заборгованість за комісіями у сумі 1 119,02 грн нарахована безпідставно, а отже у стягненні з неї цієї суми слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 500,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд звертає увагу, що Закон України № 3498-IX від 22.11.2023, на який міг би посилатися позивач, не вносив змін до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Цей пункт залишається чинним і застосовується до всіх кредитних договорів, прострочення за якими виникло в період дії воєнного стану, незалежно від дати укладення такого договору.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23) підтвердив, що дія п. 18 поширюється, зокрема, на договори про споживчий кредит, і позичальник звільняється від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення, допущене під час воєнного стану. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23.

Оскільки кредитний договір № 23.03.2025-100001274 укладено 23 березня 2025 року, а прострочення за ним виникло після 24 лютого 2022 року і триває під час дії воєнного стану, нарахований позивачем штраф у розмірі 7 500,00 грн підлягає списанню відповідно до імперативних вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 7 500,00 грн задоволенню не підлягає.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 33 900,00 грн.

В ході розгляду справи відповідач не надала жодного доказу на підтвердження того, що вона належним чином виконала грошові зобов`язання за договором № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту від 23.03.2025.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини перша статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» за договором № 23.03.2025-100001274 про надання кредиту від 23.03.2025 заборгованості у розмірі 33 900,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 15 000,00 грн; заборгованість по відсотках 18 900,00 грн; в частині стягнення заборгованості за комісіями у розмірі 1 119,02 грн та штрафу у розмірі 7 500,00 грн слід відмовити.

Щодо витрат на відправлення копії позовної заяви з додатками у розмірі 123,78 грн, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на 79,73 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 98,69 грн (123,78 грн ? 79,73 % / 100 %) витрат на відправлення копії позовної заяви з додатками.

Судом встановлено, що позивач поніс судові витрати, у виді сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн. Позовні вимоги задоволено на 79,73 % (33 900,00 грн / 42 519,02 ? 100 %). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 122,73 грн (2 662,40 грн ? 79,73 % / 100 %) судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 15 500,00 грн, що підтверджується матеріалами справи: договором про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року, Актом про надання правової допомоги від 07.07.2026, в якому зазначено детальний перелік виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 15 500,00 грн, рахунком на оплату та платіжною інструкцією від 07.07.2026 на суму 15 500,00 грн.

Отже, матеріалами справи дійсно підтверджується факт надання ТОВ «Споживчий центр» правничої допомоги, а також понесення позивачем відповідних витрат у розмірі 15 500,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Клопотання та/або заперечення від ОСОБА_1 чи від представника щодо зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу на адресу суду не надходило.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у разі відсутності клопотання іншої сторони про зменшення витрат на правничу допомогу, суд не має права зменшувати розмір таких витрат з власної ініціативи.

За вказаних обставин, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути понесені останнім витрати на правову допомогу у сумі 12 358,15 грн (15 500,00 ? 79,73% / 100%), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 202, 205, 207, 526, 530, 625, 626, 628, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 223, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за Кредитним договором № 23.03.2025-100001274 від 23.03.2025 в сумі 33 900,00 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот гривень 00 копійок), з яких: 15 000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) заборгованість по тілу кредиту, 18 900,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот гривень 00 копійок) заборгованість за нарахованими процентами, а також суму судового збору в розмірі 2 122,73 грн. (дві тисячі сто двадцять дві гривні 73 копійки), витрати на відправлення копії позовної заяви з додатками в сумі 98,69 грн. (дев`яносто вісім гривень 69 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 358,15 грн. (дванадцять тисяч триста п`ятдесят вісім гривень 15 копійок), а всього 48 479,57 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень 57 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду через Підволочиський районний суд Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 354 ЦПК України, в тому числі через систему «Електронний суд».

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення проголошено 19 жовтня 2026 року.

Суддя В.М. Сіянко