Рішення № 140728096, 19.10.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3485/26

пр.№ 2/464/2586/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2026 м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Позивач через електронний кабінет звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовом у порядку цивільного судочинства, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 67457155 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 20 199,92 грн, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов`язань.

У зв`язку із поданням до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивачем додано до позовної заяви доказ надсилання відповідачу копій поданих до суду документів.

За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.

Суддя ухвалою від 18 травня 2026 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у зв`язку із малозначністю справи, що визначено імперативними приписами цивільного законодавства.

Ухвала про відкриття провадження оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень з додатковим відображенням в електронній формі програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.

Заперечень проти письмового провадження, визначеного ухвалою суду про відкриття провадження, до суду не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою беруться до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.

Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права.

Позивачу/представнику позивача ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.

За відсутності у відповідача електронного кабінету копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано за зареєстрованим місцем проживання, отриманим за відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.

Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) - ст.ст.3, 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 01 грудня 2023 року у справі № 591/4832/22, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України при застосуванні норм права ураховується, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судового повідомлення.

З огляду на викладене долучена до справи довідка поштового відділення із трекінгом поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення з підстав - «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, що узгоджується із положеннями п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Відповідач додатково (альтернативним способом) повідомлявся про розгляд справи на адресу електронної пошти, наявної в матеріалах справи, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.

Судом вжито передбачених законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін. Водночас, незважаючи на належне повідомлення, відповідач своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, жодних клопотань не заявлено.

Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19).

Вирішуючи заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд виходить із положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, за яким підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку/фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2023 року № 204/224/21).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Як регламентовано ст.ст.13, 14 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

У силу вимог ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону (електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом), вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Судом з`ясовано, що 01 жовтня 2024 року між фінансовою установою позивачем (кредитодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір про споживчий кредит № 67457155 відповідно до Законів України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування» шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора 0Zxxquf6, що підтверджується довідкою кредитодавця. Договір також підписано кредитодавцем.

За обумовленими та погодженими на власний розсуд сторонами умовами договору: сума кредиту (загальний розмір) 4 000 грн; мета кредиту задоволення потреб позичальника; строк надання кредиту 360 днів з остаточною датою повернення кредиту 26 вересня 2025 року; за користування кредитом нараховуються проценти: пільгова процентна ставка 0,8 % в день та стандартна процентна ставка 0,96 % в день; комісія за надання кредиту 15 % від суми кредиту, що становить 600 грн; детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, комісії визначені графіком платежів, що є додатком до договору; кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську картку/особистий рахунок позичальника (уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача); реквізити платіжної карти позичальника НОМЕР_1 .

Судом установлено, що кредитодавцем умови укладеного договору виконано і здійснено 01 жовтня 2024 року переказ кредитних коштів у сумі 4000 грн на зазначену у договорі карту відповідача 44411111579822 (номер транзакції 1484757651), що підтверджується відомостями ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 16 лютого 2026 року (надає послуги кредитодавцю на підставі договору № 070524/А1-1909 від 07 травня 2024 року.

Покликаючись на невиконання відповідачем умов договору кредиту, позивач долучає розрахунок заборгованості, визначаючи розмір такої 18 199,92 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за сумою кредиту; 13 599,92 грн прострочена заборгованість за сумою відсотків; 600 грн прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.

У суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунку, який береться до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем, адже відповідачами наведений розрахунок не заперечено та не спростовано. Саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача (позиція Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

Суд, досліджуючи вимоги про стягнення 2000 грн штрафу, виходить із положень ст.ст.549, 551 ЦК України, за якими неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Натомість п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.

Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) за кредитним договором не несе відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, з нього не може бути стягнуто нарахований штраф за укладеним 01 жовтня 2024 року договором, тобто у період воєнного стану.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" внесено зміни до розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» та пункт 6 викладено в такій редакції: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.»

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 виснувала таке: якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

Беручи до уваги викладене, зміни до Закону України «Про споживче кредитування» не надають правової підстави для нарахування для нарахування неустойки, оскільки пріоритетними є норми ЦК України.

Суд наголошує, що у позовній заяві позивач жодним чином не зазначає підстав, у тому числі правових, для нарахування штрафу.

Беручи до уваги викладене, позовні вимоги про стягнення штрафу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та суд такі відхиляє.

З урахуванням узятих на себе відповідачем зобов`язань за кредитним договором, які ним не виконувалися належним чином, обов`язковості договору для сторін та презумпції правочинів, відсутності доказів повернення кредиту, доводи позивача щодо стягнення заявленої суми боргу з відповідача у розмірі 18 199,92 грн з наданням переконливих письмових доказів, достовірність яких не оспорюється, є підставними та позов підлягає до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку. В іншій частині позову слід відмовити за безпідставністю.

У матеріалах справи відсутні відомості та докази, які б доводили протилежне та беззастережно спростовували зазначений висновок суду.

Відповідач не висловив свою позицію про заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, жодних доводів у спростування позову не навів та доказів, які б досліджувалися судом, не надав. За відсутності відзиву відповідача суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягаря доказування. Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19).

Розподіляючи судові витрати, суд виходить із положень ст.ст.133, 141 ЦПК України, за якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2398,82 грн. Докази наявності у відповідача пільг зі сплати судового збору у матеріалах справи відсутні.

Також позивачем у позові заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надано: договір про надання правової (правничої) допомоги від 02 липня 2025 року, ордер, акт № 1471 наданих послуг від 09 березня 2026 року, детальний опис наданих послуг. Достовірність таких доказів позивачем не ставиться під сумнів.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 638/13336/21 виснував, що з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.3 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Указані критерії адвокатських витрат є оціночним поняттям. Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Указаний спір належить до категорій малозначних справ, розгляд справи проводився без повідомлення (виклику) сторін, щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором існує безліч сталою та послідовної практики Верховного Суду, обсяг аналітичної й технічної роботи щодо підготовки позову, часткове задоволення позовних вимог, відтак суд прийшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає зменшенню. Зважаючи на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1200 грн, пропорційно розміру задоволених вимог. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката.

Заява підлягає частковому задоволенню, докази у спростування такого висновку суду відсутні.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Задоволити позов частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС» заборгованості кредитним договором № 67457155 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 18 199,92 грн

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС» 2398,82 грн судового збору та 1200 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43561909, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

Повне рішення суду складено 19 жовтня 2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО