Рішення № 140710572, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/17835/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) пред`явила позов до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі відповідач, Управління), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради №80490816 від 22.08.2025 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 08.07.2025 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Лівінюк О.О. із заявою №67829292 про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак рішенням №80490816 від 22.08.2025 відмовлено в проведенні реєстраційних дій. Позивачка уважає таку відмову незаконною та безпідставною, оскільки право власності набуте нею у 2002 році й оформлене належним чином, що підтверджується договором дарування №507 від 04.06.2002, технічним паспортом та реєстраційним посвідченням, виданим бюро технічної інвентаризації м.Краснодон (м.Сорокине). Зазначає, що в реєстраційному посвідченні вказано, що кв.57 належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування №507 від 04.06.2002, записано в реєстрову книгу №64 за реєстровим №8480 від 07.06.2002, а відтак з 2002 року й до теперішнього часу вона є власником квартири. Вказує, що з початком бойових дій у 2014 році залишила своє житло і дотепер не має можливості в ньому проживати та ним користуватися, що порушує її конституційні права.

Позивачка покликається на ст.16, 328 ЦК України, за якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права, а право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; ст.41 Конституції України, якою закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ч.1 ст.321 ЦК України, за якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; ст.392 ЦК України, за якою власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності; ст.334 ЦК України, за якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; ст.719 ЦК України щодо форми договору дарування. Указує, що передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність у неї іншого, крім судового, шляху відновлення порушеного права власності, оскільки вона є власником квартири впродовж 23 років і право власності набуте нею на законних підставах.

Окремо позивачка покликається на ст.11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за якою на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно з законодавством України; за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України; набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території, а в разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Позивачка наголошує, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, а до цього часу реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах і реєстраційних справах), які зберігаються в бюро технічної інвентаризації, при цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація в Державному реєстрі прав, інших державних реєстрах або на паперових носіях. Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовим і зберігався в архіві відповідного бюро технічної інвентаризації міста Краснодон (міста Сорокине). Вказує, що запитувана державним реєстратором інформація в бюро технічної інвентаризації міста Сорокине Довжанського району Луганської області не може бути надана у зв`язку з окупацією, разом з тим нею були подані необхідні документи для проведення реєстрації права власності в реєстрі речових прав.

Позивачка також зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не може покликатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, та що невідомо, чи було ним вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення і чи не були вони отримані з незалежних від нього причин. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; справу вирішено розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву.

10.09.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень представник відповідача зазначив, що 08.07.2025 ОСОБА_1 подано заяву за реєстраційним номером 67829292 про державну реєстрацію прав щодо набуття права власності на квартиру, до якої долучено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Дашевською Г.Л. 04.06.2002 за №507, реєстраційне посвідчення від 07.06.2002, видане Краснодонським бюро технічної інвентаризації, та технічний паспорт, видавник Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації. За результатом розгляду заяви державний реєстратор 11.07.2025 прийняв рішення з індексним номером 79863760 про зупинення розгляду заяви, оскільки встановив наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви, передбачених п.2 ч.1 ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Відповідач указує, що державним реєстратором 11.07.2025 скеровано запит про надання інформації в комунальне підприємство Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації за №2902-вих-101844 від 11.07.2025, проте не отримано відповідь, оскільки неможливо відправити запит у м.Сорокине Луганської області, так як дане місто перебуває в окупації, обмін поштовою кореспонденцією не відбувається та АТ «Укрпошта» не може відправити лист у даний населений пункт. 22.08.2025 державним реєстратором прийнято рішення за індексним номером 80490816 про відмову у проведенні реєстраційних дій на підставі п.8 ч.1 ст.24 Закону, оскільки після завершення строку, встановленого ч.3 ст.23 Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття рішення про зупинення розгляду заяви від 11.07.2025 не отримано відповідь на запит №2902-вих-101844 від 11.07.2025 щодо зареєстрованого права власності на запитуваний об`єкт нерухомого майна, скерований запит повернуто Укрпоштою, неможливо встановити реєстрацію права власності на квартиру. Тобто не отримано відповіді (інформації) про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно.

Відповідач покликається на п.3 ч.3 ст.10 Закону, за яким державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію, необхідну для такої реєстрації. Зазначає, що заявником не долучено документи, які стали підставою для зупинки у проведенні реєстраційної дії, а на запит державного реєстратора така інформація не надана, у зв`язку з чим на підставі ч.1 ст.24 Закону прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційної дії. Додатково покликається на п.12 і п.18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, на п.4 ч.1 ст.3 Закону, за яким внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом, та на ч.2 ст.24 Закону.

Заперечуючи проти вимоги про зобов`язання здійснити реєстрацію права власності на квартиру за позивачкою, відповідач покликається на ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.11 Закону, згідно з якою втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Стверджує, що проведення реєстраційної дії є результатом дотримання відповідного порядку та здійснення певних дій, визначених нормами чинного законодавства, а відтак зобов`язання відповідача провести реєстраційні дії фактично є порушенням законодавчо визначеного порядку та втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідач також зазначає, що на сайті Верховної Ради України зареєстровано законопроєкт №11440 від 24.07.2024 (прийнятий за основу та готується на друге читання), який спрямований на запровадження механізму державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 (тобто реєстрацію права власності здійснено бюро технічної інвентаризації з використанням паперових носіїв інформації), без необхідності підтвердження такої реєстрації органом, який її здійснив, та яким пропонується доповнити Закон нормами щодо особливостей державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, реєстрацію яких проведено бюро технічної інвентаризації з використанням паперових носіїв інформації, за відсутності відповідних реєстрових книг у зв`язку з їх знищенням чи зберіганням на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

29.09.2025 позивачка подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що викладені відповідачем доводи є безпідставними та необґрунтованими. Указує, що право власності набуте нею у 2002 році, що підтверджується договором дарування №507 від 04.06.2002; договір дарування є юридичним актом, за яким дарувальник безоплатно передає право власності на квартиру обдарованому, і після нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину обдаровуваний стає власником квартири, а дарувальник втрачає це право; договір був укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, тобто оформлений належним чином, а право власності на подаровану квартиру виникло в неї з моменту прийняття дарунка. Зазначає, що державним реєстратором не надано підтверджуючих документів про запит на перевірку справжності нотаріального бланка та про те, чи була вчинена нотаріальна дія посвідчення договору дарування №507 від 04.06.2002. Наголошує, що технічний паспорт та реєстраційне посвідчення, видане бюро технічної інвентаризації м.Краснодон (м.Сорокине), дотепер не скасовані та не визнані недійсними, а тому наявних у неї документів достатньо для здійснення реєстраційних дій. Просить позов задовольнити, а доводи відповідача, викладені у відзиві, відхилити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Краснодонським МВ УМВС України в Луганській області 10.01.1997; місце проживання: АДРЕСА_2 .

04.06.2002 у місті Краснодон Луганської області між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (одарована) укладено договір дарування квартири, за умовами якого дарувальник подарував, а одарована прийняла у дар квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається з 2 кімнат, житловою площею 34,6 кв.м, загальною площею 58,1 кв.м (п.1 договору). Згідно з п.2 договору зазначена квартира належала дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 04.02.1993 виконкомом Краснодонської міської ради по розпорядженню від 18.08.1992 за реєстром №318 та зареєстрованого в МБТІ м.Краснодон 04.02.1993 в реєстровій книзі №64 під реєстровим №8480. Дар оцінено сторонами у 9824 грн, інвентаризаційна вартість квартири становить 9824 грн (п.3, 4 договору).

Цей договір 04.06.2002 посвідчено приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Дашевською Г.Л. та зареєстровано в реєстрі за №507. У тексті посвідчувального напису зазначено, що договір підписано сторонами в присутності нотаріуса, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 відчужуваної квартири перевірено, а також що відповідно до вимог ст.227 Цивільного кодексу України цей договір підлягає реєстрації в Краснодонському міжрайонному бюро технічної інвентаризації Луганської області.

Краснодонським міжрайонним бюро технічної інвентаризації станом на 07.06.2002 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , інвентарний номер 9303, реєстровий номер 8480, в якому власником квартири зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , розмір частки власності ціла, а підставою набуття договір дарування від 04.06.2002, реєстровий №507.

Того ж дня, 07.06.2002, Краснодонським міжрайонним бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення, в якому, як зазначає позивачка і що не заперечується відповідачем, вказано, що квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування №507 від 04.06.2002, про що записано в реєстрову книгу №64 за реєстровим №8480 від 07.06.2002.

Місто Краснодон Луганської області в подальшому перейменовано на місто Сорокине; на час виникнення спірних правовідносин зазначений об`єкт нерухомого майна має адресу: АДРЕСА_3 . Адресу об`єкта саме в такому вигляді зазначено як у заяві позивачки про державну реєстрацію прав, так і в рішеннях державного реєстратора, а тому питання тотожності об`єкта між сторонами не є спірним.

Місто Сорокине Довжанського району Луганської області з 2014 року є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України і включене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309. Ця обставина є загальновідомою і згідно з ч.3 ст.78 КАС України не потребує доказування.

08.07.2025 позивачка через Центр надання адміністративних послуг м.Львова подала заяву про державну реєстрацію прав, якій присвоєно реєстраційний номер 67829292. Вид реєстрації набуття, тип речового права право власності; об`єкт речових прав закінчений будівництвом об`єкт, тип об`єкта квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_3 . Суб`єктом права і заявником зазначено ОСОБА_1 . У переліку документів, поданих із заявою, зазначено: договір дарування серія та номер документа №507, дата документа 04.06.2002, видавник приватний нотаріус Краснодонського міського нотаріального округу Дашевська Г.Л.; реєстраційне посвідчення серія та номер документа б/н, дата документа 07.06.2002, видавник Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації; технічний паспорт серія та номер документа №8480, дата документа 07.06.2002, видавник Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації. Строк розгляду заяви визначено у 5 робочих днів, дату та час розгляду 15.07.2025.

11.07.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Лівінюк Ольга Олегівна прийняла рішення №79863760 про зупинення розгляду заяви. У цьому рішенні зазначено, що під час розгляду заяви від 08.07.2025 за реєстраційним номером 67829292 державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви, а саме: «неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, а саме: скеровано запит до БТІ». Вирішено зупинити розгляд заяви до усунення зазначених вище обставин. У рішенні також указано, що документи (відомості), які не подано заявником, мають бути подані ним державному реєстратору протягом 30 робочих днів з дня отримання цього рішення; розгляд заяви буде відновлено за умови усунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення; у разі неусунення обставин, що стали підставою для прийняття цього рішення, у зазначений строк, буде прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій.

11.07.2025 державний реєстратор Лівінюк О. О. скерувала до комунального підприємства «Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» запит №2902-вих-101844 щодо надання інформації. У запиті зазначено, що до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради надійшла заява №67829292 щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , наведено зміст п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і висловлено прохання надати інформацію щодо зареєстрованого права власності на запитуваний об`єкт.

Відповідь на цей запит державним реєстратором не отримана. Жодних інших запитів з метою отримання відомостей про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на спірну квартиру державний реєстратор не скеровував, доказів протилежного матеріали справи не містять.

22.08.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно Лівінюк О.О. прийняла рішення №80490816 про відмову в проведенні реєстраційних дій. У цьому рішенні зазначено, що державний реєстратор, розглянувши заяву від 08.07.2025 за реєстраційним номером 67829292 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: «після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття рішення про зупинення розгляду заяви від 11.07.2025 не отримано відповідь на запит №2902-вих-101844 від 11.07.2025, щодо зареєстрованого права власності на запитуваний об`єкт нерухомого майна. Скерований запит до Комунального підприємства Краснодонське міжрайонне бюро технічної інвентаризації повернуто Укрпоштою. Не можливо встановити реєстрацію права власності на квартиру». Вирішено відмовити у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Уважаючи рішення державного реєстратора від 22.08.2025 №80490816 протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.08.2025 №80490816 про відмову у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 від 08.07.2025 №67829292.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) та Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі Порядок №1127).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Частиною 4 ст.3 Закону №1952-IV визначено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

За правилом абз.4 ч.5 ст.3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з п.4 ч.1 ст.3 Закону №1952-IV однією із засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст.10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.2 ст.18 Закону №1952-IV).

Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав регулює ст.23 Закону №1952-IV.

Частиною 1 ст.23 Закону №1952-IV визначено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (ч.2 ст.23 Закону №1952-IV).

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви (ч.3 ст.23 Закону №1952-IV).

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч.4 ст.23 Закону №1952-IV).

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви (ч.5 ст.23 Закону №1952-IV).

Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч.6 ст.23 Закону №1952-IV).

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч.7 ст.23 Закону №1952-IV).

Частиною 1 ст.24 Закону №1952-IV встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Згідно з п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (ч.2 ст.24 Закону №1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена (ч.5 ст.24 Закону №1952-IV).

За приписами п.12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

Відповідно до п.18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Правовий режим майна, що знаходиться на тимчасово окупованій території, визначає ст.11 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон №1207-VII), згідно з якою на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно з законодавством України. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що речові права на нерухоме майно, які виникли до 1 січня 2013 року і реєстрація яких була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, визнаються державою дійсними незалежно від внесення відомостей про них до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Звернення власника такого майна із заявою про державну реєстрацію прав за своїм змістом спрямоване не на первинне набуття права власності, а на офіційне визнання і підтвердження державою вже набутого права шляхом внесення відомостей про нього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відмовити в такій реєстрації державний реєстратор може виключно з підстав, вичерпний перелік яких наведено в ч.1 ст.24 Закону №1952-IV, при цьому рішення про відмову має містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, а відмова з підстав, не передбачених ч.1 ст.24 Закону №1952-IV, заборонена.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2026 у справі №200/5158/25, ухваленій у подібних правовідносинах, за якими державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав неотримання від бюро технічної інвентаризації інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права у зв`язку з перебуванням такого бюро на тимчасово окупованій території. У цій постанові Верховний Суд виснував, що передбачений п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV обов`язок державного реєстратора запитувати інформацію від органів влади, підприємств, установ та організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, не є безумовним і виникає лише в разі, якщо заявником не було подано документів, які містять необхідні для реєстрації відомості, а запитувати державний реєстратор вправі лише ту інформацію, яка необхідна для реєстрації прав. Верховний Суд указав, що державний реєстратор не надав оцінки поданим заявником документам, не з`ясував, чи містять вони потрібну для реєстрації інформацію та чи відсутні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами, а відмовив з підстав, які не охоплюються вичерпним переліком ч.1 ст.24 Закону №1952-IV, у зв`язку з чим таке рішення про відмову є протиправним.

Суд ураховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2024 у справі №620/4781/22. У цій справі державний реєстратор рішенням про зупинення розгляду заяви зобов`язав заявника подати протягом 30 робочих днів документи, що підтверджують присвоєння об`єкту адреси, та документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а після невиконання цієї вимоги відмовив у державній реєстрації прав на підставі п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові, виходив з того, що підставою для відмови став п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV, оскільки позивач не виконав вимоги рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію та не надав державному реєстратору документів, про які в цьому рішенні було зазначено, а крім того, не надав відповідачу й будь-яких пояснень з цього приводу, тобто ані заперечень щодо необхідності подати витребувані документи, ані доводів про неможливість отримати останні. Верховний Суд наголосив, що нормами Закону №1952-IV чітко встановлений наслідок невиконання заявником зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви вимог прийняття державним реєстратором рішення про відмову в державній реєстрації прав, і що, оцінюючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям ч.2 ст.2 КАС України, адміністративний суд повинен виходити із законодавчо встановлених підстав, що зумовили прийняття цього рішення.

З наведеного висновку Верховного Суду випливає, що передбачена п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підстава для відмови нерозривно пов`язана саме з невиконанням заявником вимог, які державний реєстратор сформулював у рішенні про зупинення розгляду заяви. Відтак застосування цієї підстави є можливим лише за умови, що такі вимоги були висунуті, доведені до відома заявника та залишилися невиконаними.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним.

У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): позивачка набула право власності на квартиру за нотаріально посвідченим договором дарування від 04.06.2002 №507; 07.06.2002 це право зареєстровано Краснодонським міжрайонним бюро технічної інвентаризації шляхом внесення запису до реєстрової книги №64 за реєстровим №8480 та видачі реєстраційного посвідчення; 08.07.2025 позивачка подала заяву про державну реєстрацію набуття права власності, долучивши до неї договір дарування, реєстраційне посвідчення та технічний паспорт; 11.07.2025 державний реєстратор зупинив розгляд заяви з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.23 Закону №1952-IV, зазначивши в рішенні єдину обставину скерування запиту до бюро технічної інвентаризації; відповідь на цей запит не надійшла через неможливість доставлення поштової кореспонденції до тимчасово окупованого міста Сорокине; 22.08.2025 державний реєстратор відмовив у проведенні реєстраційних дій з підстави, передбаченої п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV.

За законодавством, що діяло на момент виникнення права власності позивачки, тобто до запровадження з 1 січня 2013 року системи державної реєстрації речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна проводили бюро технічної інвентаризації шляхом внесення відповідного запису до реєстрової книги та видачі власнику реєстраційного посвідчення, а відомості про зареєстровані права зберігалися на паперових носіях інформації у реєстрових книгах та реєстраційних справах бюро технічної інвентаризації. Саме про таке зберігання відомостей на паперових носіях ідеться і в п.2 ч.1 ст.23 Закону №1952-IV. Ця обставина між сторонами не є спірною: на неї покликається як позивачка, так і відповідач.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка подала державному реєстратору реєстраційне посвідчення від 07.06.2002, видане Краснодонським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, тобто саме той документ із паперового носія інформації, який містить відомості про зареєстроване до 1 січня 2013 року речове право на спірну квартиру. Поряд із ним подано нотаріально посвідчений договір дарування від 04.06.2002 №507, на підставі якого право власності набуто, і технічний паспорт від 07.06.2002, в якому власником квартири зазначено позивачку з посиланням на цей договір і на реєстровий номер 8480.

З урахуванням наведеного суд констатує, що визначена п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV умова для обов`язкового скерування запиту, а саме неподання заявником відповідних документів, у цій справі була відсутня. Державний реєстратор, перш ніж звертатися із запитом та зупиняти розгляд заяви, мав надати оцінку поданим позивачкою документам і з`ясувати, чи містять вони відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав. Такої оцінки ані рішення про зупинення розгляду заяви від 11.07.2025 №79863760, ані оскаржуване рішення про відмову від 22.08.2025 №80490816 не містять.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішення про зупинення розгляду заяви від 11.07.2025 №79863760 не містить жодної вимоги, адресованої заявнику. Єдиною обставиною, зазначеною в цьому рішенні як підстава зупинення, є скерування запиту до бюро технічної інвентаризації, тобто дія самого державного реєстратора. Водночас за змістом ч.3 та ч.7 ст.23 Закону №1952-IV тридцятиденний строк установлено саме для виконання заявником вимог державного реєстратора, зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви, а рішення про відмову приймається у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог. Відповідно, й передбачена п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підстава для відмови неусунення після завершення цього строку обставин, що були підставою для зупинення, стосується обставин, усунення яких залежить від заявника і яких від нього вимагав державний реєстратор.

Оскільки жодних вимог до позивачки рішення про зупинення розгляду заяви не містило, вона об`єктивно була позбавлена можливості їх виконати. Обставина, яка фактично стала підставою для відмови, а саме неотримання державним реєстратором відповіді на власний запит, не є такою, що залежить від заявника, і не може розглядатися як невиконання заявником вимог державного реєстратора. Застосувавши до позивачки наслідок, передбачений п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV, відповідач фактично поклав на неї негативні наслідки обставин, які не залежали ні від її волі, ні від її поведінки. Такий підхід не узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2024 у справі №620/4781/22, за яким установлений Законом №1952-IV наслідок у вигляді відмови в державній реєстрації прав настає саме за невиконання заявником зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви вимог.

Суд також зазначає, що неможливість доставлення поштової кореспонденції до міста Сорокине Луганської області зумовлена збройною агресією російської федерації проти України та тимчасовою окупацією цієї території. Ця обставина є об`єктивною, має триваючий характер і не може бути усунута ані заявником, ані державним реєстратором. Тлумачення п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV у спосіб, застосований відповідачем, означало б, що жоден власник нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території, право власності на яке зареєстроване бюро технічної інвентаризації до 1 січня 2013 року, не може внести відомості про своє право до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до деокупації відповідної території. Такий підхід не узгоджується зі ст.11 Закону №1207-VII, яка гарантує збереження права власності на майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, та передбачає здійснення набуття і припинення права власності на таке майно відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території, а також із ч.3 ст.3 Закону №1952-IV, за якою права, що виникли до 1 січня 2013 року і були зареєстровані відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, визнаються дійсними.

Суд ураховує й те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини принцип належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, а ризик будь-якої помилки чи недоліку в діяльності державного органу має покладатися на саму державу і не може виправлятися за рахунок осіб, яких він стосується (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява №29979/04, п.70). Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду, яка в постанові від 14.05.2025 у справі №466/2086/14-ц виснувала, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин у контексті вищенаведених норм, суд виснує, що оскаржуваний акт індивідуальної дії прийнято за відсутності передбаченої п.8 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV підстави для відмови, без надання оцінки поданим позивачкою документам та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що заявником не долучено документи, які стали підставою для зупинки у проведенні реєстраційної дії. Як установлено судом, рішення про зупинення розгляду заяви від 11.07.2025 №79863760 не визначало жодного документа, який належало подати заявнику, а наведена в ньому обставина стосувалася виключно дій самого державного реєстратора. За приписами ч.5 ст.23 Закону №1952-IV рішення про зупинення розгляду заяви повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення, а за ч.6 цієї ж статті державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви. Відтак твердження відповідача про неподання позивачкою документів не підтверджується змістом його власного рішення та спростовується матеріалами справи, з яких убачається, що разом із заявою позивачка подала три документи, зокрема реєстраційне посвідчення бюро технічної інвентаризації.

Посилання відповідача на законопроєкт №11440 від 24.07.2024 є безпідставним, оскільки законопроєкт не є нормативно-правовим актом і не створює прав та обов`язків для учасників спірних правовідносин. Судом установлено, що цей законопроєкт 19.12.2024 прийнято лише за основу в першому читанні і станом на час вирішення цієї справи він не прийнятий як закон, Закон №1952-IV відповідними нормами не доповнено. Спір підлягає вирішенню на підставі чинної редакції Закону №1952-IV. Більш того, сам факт ініціювання таких законодавчих змін не свідчить про правомірність відмови, а вказує на те, що проблема відсутності доступу до архівів бюро технічної інвентаризації на тимчасово окупованих територіях визнається на законодавчому рівні.

Щодо покликань відповідача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі №380/17537/24, від 06.08.2025 у справі №380/9217/25 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі №360/597/24, суд зазначає, що судові рішення, ухвалені в інших адміністративних справах, не є джерелом права та не мають преюдиційного значення для цієї справи в розумінні ст.78 КАС України, а висновки щодо застосування норм права, які враховуються судом за правилом ч.5 ст.242 КАС України, викладаються в постановах Верховного Суду. Крім того, обставини зазначених справ не є тотожними обставинам цієї справи.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням установленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.08.2025 №80490816 про відмову у проведенні реєстраційних дій є таким, що не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, зокрема прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законом, і необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За змістом абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, за яким адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. При цьому суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення лише тоді, коли такий суб`єкт використав надане йому законом право на прийняття рішення, перевірив дотримання заявником усіх установлених законом умов і неправомірно відмовив. Натомість, якщо суб`єкт владних повноважень не перевірив дотримання заявником усіх установлених законом умов або має дискреційні повноваження, суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

У наведеній вище постанові від 29.06.2026 у справі №200/5158/25 Верховний Суд, залишивши без змін висновок судів попередніх інстанцій про протиправність рішення державного реєстратора про відмову, водночас виснував, що зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію права власності є передчасним, оскільки без з`ясування уповноваженою законом особою відповідності поданих на державну реєстрацію документів вимогам законодавства суд не може перебирати на себе повноваження щодо такої перевірки, а належним способом захисту в такому випадку є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву.

Застосовуючи наведене правове регулювання та висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, суд виходить з того, що державний реєстратор не здійснив передбаченої п.1 і п.2 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV та п.12 Порядку №1127 перевірки поданих позивачкою документів, не встановив відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та не з`ясував відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на це нерухоме майно. Встановлення зазначених обставин належить до виключної компетенції державного реєстратора, і суд не вправі підміняти його, перебираючи на себе повноваження щодо перевірки поданих на реєстрацію документів.

У контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 08.07.2025 №67829292 про державну реєстрацію права власності з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки не визначає наперед змісту рішення, яке має бути прийняте за результатами розгляду заяви, а забезпечує розгляд заяви по суті з дотриманням вимог законодавства. Натомість вимога позивачки про зобов`язання державного реєстратора здійснити державну реєстрацію речових прав на квартиру є передчасною і задоволенню не підлягає.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову частково.

Щодо судових витрат, то відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка за пред`явлення цього позову сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією АТ «Ощадбанк» до платіжної інструкції на переказ готівки від 01.09.2025. Позовні вимоги задоволено частково. Відтак на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.08.2025 №80490816 про відмову у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 від 08.07.2025 за реєстраційним номером 67829292.

3. Зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 за реєстраційним номером 67829292 про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (місцезнаходження: вул. Городоцька, буд.299, м.Львів, 79040; ЄДРПОУ 26526811).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна