Рішення № 140710520, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/9902/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (відповідач/ЗМУ ДМС), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо недокументування ОСОБА_1 довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України, після прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення іноземного громадянства;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби документувати ОСОБА_1 довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України;

- стягнути з Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з витрат зі сплати судового збору та витрат на послуги адвоката у сумі 20000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 380/12357/24, яке набрало законної сили, зобов`язано відповідача прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 30 квітня 2024 року замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. На виконання цього рішення суду відповідач прийняв декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства від 30 квітня 2024 року замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, однак у видачі позивачу довідки про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для оформлення паспорта громадянина України, відмовляє, що перешкоджає їй досягти кінцевої мети подання декларації - оформити паспорт громадянина України.

Таку поведінку відповідача позивач уважає протиправною, оскільки у справі № 380/12357/24 суд визнав за нею право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства та зобов`язав прийняти таку замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. На виконання судового рішення відповідач прийняв декларацію позивача. Тож, ураховуючи приписи чинного законодавства України, відповідач повинен оформити на ім`я ОСОБА_1 довідку про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву від 09 червня 2026 року. Відповідач вказує, що Законом України від 18 червня 2025 року № 4502-ІХ запроваджено спрощене набуття українського громадянства та подання нових видів декларацій замість зобов`язання припинити іноземне громадянство деякими категоріями іноземців. Вичерпний перелік категорій іноземців, які можуть подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України, визначено абзацами сорок другим - п`ятдесят першим статті 1 Закону України «Про громадянство України». Заявницю ОСОБА_1 було поінформовано, що якщо вона належить до відповідної категорії іноземців, то має законне право до 16 липня 2026 року подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. Отже, станом на дату розгляду (29 квітня 2026 року) заяви позивача (від 06 квітня 2026 року) в ЗМУ ДМС відсутні правові підстави для видачі заявниці ОСОБА_1 довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України. Ураховуючи зазначене, ЗМУ ДМС було прийнято рішення про відмову у видачі ОСОБА_1 довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України. До заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2026 року не додано жодного документа (нової форми декларації з підтверджувальними документами щодо наявності підстав для її подання, тимчасового посвідчення громадянина України, яке здається разом з документом про вихід з іноземного громадянства, квитанції про оплату адміністративної послуги), що не свідчить про належне подання заяви в порядку отримання адміністративної послуги.

Відповідач зазначає, що оскільки у розглядуваній ситуації виникли нові спірні правовідносини, то суд не може керуватися під час розгляду цієї справи висновками суду у справі № 380/12357/24, на чому наполягає позивач. Адже не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Позивач звернулася з новою заявою від 06 квітня 2026 року, з іншим предметом спору (іншою адміністративною послугою), обґрунтовуючи таку чинною редакцією Закону та Порядку № 215, яка, своєю чергою, не була предметом дослідження в рамках судової справи № 380/12357/24.

Відповідач стверджує, що імперативні норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3897-IX мають пріоритет над загальною нормою статті 8 Закону України «Про громадянство України» як за змістовим, так і за темпоральним критерієм. Позивач у межах спірних правовідносин не притягується до жодної юридичної відповідальності, натомість за чинною нормою Закону України № 3897-IX отримала преференцію щодо продовження терміну на виконання наданого зобов`язання.

Відповідач відзначає, що цій у справі він не допустив жодної протиправної бездіяльності, оскільки прийняв управлінське рішення суб`єкта владних повноважень, яке належно мотивував.

З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідач вважає, що кваліфікувати заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн як фактично понесені, так і неминучі неможливо, а їхній розмір є явно необґрунтованим та неправомірно завищеним, не є співмірним із складністю справи та не доведеним належними і допустимими доказами. Тому відповідач просить відмовити в стягненні з нього витрат на професійну правничу допомогу.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач 15 червня 2026 року подала відповідь на відзив, у якій вказує, зокрема, що в межах цієї справи вона не оскаржує конкретну відмову ЗМУ ДМС у видачі довідки, а оскаржує бездіяльність міграційного органу щодо невидачі їй довідки про реєстрацію особи громадянином України для подальшого оформлення паспорта громадянина України після прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. ОСОБА_1 вже подала декларацію і така декларація вже була прийнята, у зв`язку з чим міграційний орган повинен оформити на її ім`я довідку про реєстрацію особи громадянином України для подальшого отримання нею паспорта. Підстави для прийняття декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації та сам факт її прийняття міграційним органом підтверджується матеріалами справи та судовим рішенням у справі № 380/12357/24, що не може піддаватися сумніву чи повторно досліджуватися судом на підставі частини четвертої статті 78 КАС України. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу фактично наданому обсягу юридичної допомоги, а зазначені ЗМУ ДМС твердження спростовані наявними у справі доказами.

Відповідач 22 червня 2026 року подав заперечення на відповідь на відзив, у яких вказує, зокрема, що до звернення позивача з відповідною заявою від 06 квітня 2026 року у відповідача були відсутні підстави для можливості розгляду порушеного питання та прийняття будь-якого управлінського рішення. Водночас в межах судової справи № 380/12357/24 за позовом ОСОБА_1 не досліджувалися правові підстави, фактичні обставини та порядок оформлення та видачі довідки та паспорта громадянина України, як окремих адміністративних послуг, оскільки не були заявлені позивачем як предмет судового дослідження у цій справі.

Позивач 25 червня 2026 року, 06 липня 2026 року, 13 липня 2026 року та 16 жовтня 2026 року подала додаткові пояснення у справі, в яких підтримує доводи, викладені у позові, та стверджує про наявність підстав для його задоволення повністю.

Відповідач 09 липня 2026 року подав заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких підтримує доводи, викладені у відзиві, та стверджує про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 25 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

16 серпня 2021 року позивач звернулася до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявами про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

До заяв позивач долучила, зокрема зобов`язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначила про те, що зобов`язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Російської Федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації позивач зобов`язалася подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

04 січня 2022 року Головне управління ДМС України у Львівській області прийняло стосовно позивача позитивне рішення про оформлення набуття нею громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

04 січня 2022 року Головне управління ДМС України у Львівській області видало довідку № 4622-000005389 про реєстрацію особи громадянином України, за змістом якої ОСОБА_1 згідно з рішенням Головного управління ДМС України у Львівській області від 04 січня 2022 року № 3 набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 04 січня 2022 року.

24 січня 2022 року Головне управління ДМС України у Львівській області видало позивачу тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 04 січня 2024 року.

30 квітня 2024 року позивач звернулася до Головного управління ДМС України у Львівській області із супровідним листом, в якому зазначила, що через збройну агресію Російської Федерації проти України діяльність консульських установ Російської Федерації зупинена, тому вона з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів Російської Федерації із клопотанням про припинення громадянства Російської Федерації. Зауважила, що в її випадку має місце нездійснення Російською Федерацією процедури припинення громадянства для тих громадян, які проживають на території України. Отож, наразі наявна незалежна від неї причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи, а можливості оформити вихід з громадянства Російської Федерації вона не має. Зважаючи на вказане, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Просила прийняти у неї такі документи, що додаються: декларацію про відмову від іноземного громадянства (згідно із зразком, затвердженим наказом МВС України від 16 серпня 2012 року № 715, форма 45); копію відповіді Міністерства закордонних справ Російської Федерації; скріншот листування з Генеральним консульством Росії у Кракові та з консульським відділом посольства Росії у Польщі.

Головне управління ДМС України у Львівській області повідомило позивача своїм листом, зокрема про те, що питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав. З метою законодавчого врегулювання питання пролонгації виконання зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте на зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації 07 серпня 2023 року внесено до Верховної Ради України відповідний проект Закону України. Також у листі зазначено про те, що 08 липня 2021 року рішенням Головного управління ДМС України у Львівській області на підставі статті 21 Закону № 2235-ІІІ вже скасовувалося попереднє рішення від 12 березня 2019 року про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство. Ураховуючи зазначене, підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною відмову Головного управління ДМС України у Львівській області в прийнятті у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, звернулася з позовом до суду (справа № 380/12357/24).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 380/12357/24, яке набрало законної сили 06 лютого 2025 року, визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації та зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 30 квітня 2024 року замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року замінено відповідача (боржника) у справі № 380/12357/24 на його правонаступника - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.

На виконання рішення суду у справі № 380/12357/24 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби прийняло декларацію ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, що не заперечується сторонами та підтверджується, зокрема листом відповідача від 24 лютого 2026 року № 4601.11.1-2812/46.1-26.

06 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби із заявою, у якій просила оформити на її ім`я довідку про реєстрацію особи громадянином України, яка є підставою для подальшого оформлення нею паспорта громадянина України, - на підтвердження прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.

Листом від 29 квітня 2026 року № Х-226/6/4601-26/4601.11.1/389-26 «Про розгляд заяви» Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби повідомило позивача, зокрема про те, що вичерпний перелік категорій іноземців, які можуть подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України, визначено абзацами сорок другим - п`ятдесят першим статті 1 Закону України «Про громадянство України». Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4502-ІХ установлено спеціальний період, впродовж якого іноземці, що набули громадянство України в період з 01 січня 2018 року та подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, у тому числі строк виконання якого сплив, мають право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України. Якщо позивач належить до вказаної категорії іноземців, то має законне право до 16 липня 2026 року подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. Станом на дату розгляду заяви в ЗМУ ДМС відсутні правові підстави для видачі позивачу довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України. Ураховуючи зазначене, ЗМУ ДМС прийняло рішення про відмову у видачі позивачу довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України.

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у недокументуванні її довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України, після прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення іноземного громадянства, звернулася з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні є єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2235-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Відповідно до статті 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров`я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Як слідує з матеріалів справи, позивач набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-III згідно з рішенням Головного управління ДМС України у Львівській області від 04 січня 2022 року № 3.

Відповідно до абзацу дванадцятого статті 1 Закону № 2235-ІІІ зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Отже, умовою набуття громадянства України є одностороння дія у формі письмової заяви з боку особи, що полягає у взятті зобов`язання припинити своє громадянство (підданство) чи громадянства (підданства). Зазначений обов`язок, саме з моменту набуття громадянства України, покладений виключно на іноземця.

Зобов`язання оформлюється іноземцем незалежно від того, чи має він підстави припинення громадянства чи підданства іншої держави, чи є така процедура в законодавстві держави його громадянства чи підданства, чи здійснюється така процедура на практиці.

Зі змісту визначення поняття зобов`язання припинити іноземне громадянство слідує, що документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав іноземець може подати в будь-який час з моменту набуття громадянства України і до закінчення дворічного строку від цієї дати.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215).

Згідно з пунктом 117 Порядку № 215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Пунктом 119 Порядку № 215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пунктів 2, 3 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1111 (далі - Правила № 1111) тимчасове посвідчення видається особам, які досягли шістнадцятирічного віку, набули громадянства України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.

Тимчасове посвідчення видається на строк до 2 років.

Згідно з пунктом 5 Правил № 1111 для оформлення тимчасового посвідчення подається, зокрема довідка про реєстрацію особи громадянином України.

Відповідно до пункту 16 Правил № 1111 тимчасове посвідчення здається до відповідного підрозділу ДМС чи дипломатичного представництва або консульської установи України в іншій державі одночасно з документом, що підтверджує припинення особою іноземного громадянства, або з декларацією про відмову від іноземного громадянства, а заявнику видається паспорт громадянина України.

Згідно з частиною десятою статті 28 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» тимчасове посвідчення громадянина України здається розпоряднику Реєстру за місцем проживання заявника в Україні, а в разі постійного проживання заявника за кордоном - закордонній дипломатичній установі України (ЗДУ) одночасно з документом, що підтверджує припинення особою іноземного громадянства, або з декларацією про відмову від іноземного громадянства, а заявнику видається довідка про реєстрацію особи громадянином України для подальшого оформлення паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, заявник для оформлення паспорта подає:

1) свідоцтво про народження (за наявності) або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (за наявності), або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження);

2) оригінали документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).

У разі відсутності таких документів або якщо батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями, або якщо особа набула громадянства України на території України, подається довідка про реєстрацію особи громадянином України. У разі втрати довідки про реєстрацію особи громадянином України (у разі набуття особою громадянства України відповідно до статті 7 Закону України «Про громадянство України») може бути подано її копію.

Отже, довідка про реєстрацію особи громадянином України оформляється і видається заявникові, який має правові підстави для встановлення належності до громадянства України та набуття громадянства України - після прийняття рішення про оформлення належності до громадянства України або після отримання повідомлення про прийняття до громадянства України відповідним Указом Президента України.

Така довідка є необхідною для завершення процедури оформлення паспорта громадянина України, громадянство у якого набуте, зокрема за територіальним походженням.

Отже, оскільки для завершення процедури прийняття до громадянства України та отримання паспорта громадянина України позивач звернулася із відповідною заявою до відповідача, як територіального органу Державної міграційної служби України, який прийняв її декларацію про відмову від іноземного громадянства, тому саме ЗМУ ДМС має завершити процедуру набуття позивачем громадянства України.

З урахуванням наведених мотивів суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що у зв`язку зі зверненням позивача до ЗМУ ДМС із заявою від 06 квітня 2026 року про оформлення та видачу довідки про реєстрацію особи громадянином України виникли нові спірні правовідносини, до яких мають застосовуватися норми, чинні на момент їх виникнення, а висновки суду у справі № 380/12357/24, не можуть бути враховані судом під час розгляду цієї справи, оскільки такі є помилковими.

У цьому аспекті суд визнає слушними та враховує доводи позивача про те, що в межах цієї справи вона не оскаржує конкретну відмову ЗМУ ДМС у видачі довідки, а оскаржує саме бездіяльність міграційного органу щодо невидачі їй довідки про реєстрацію особи громадянином України для подальшого оформлення паспорта громадянина України після прийняття таким міграційним органом її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.

Суд наголошує, що у справі № 380/12357/24 суд визнав за позивачем право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства та зобов`язав прийняти таку замість документа про припинення громадянства Російської Федерації. На виконання рішення суду у справі № 380/12357/24 відповідач прийняв декларацію позивача від 30 квітня 2024 року про відмову від іноземного громадянства, тому, враховуючи наведені вище приписи законодавства та мотиви суду, відповідач повинен оформити на ім`я позивача довідку про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорта громадянина України для завершення розпочатої процедури набуття позивачем громадянства України.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що оспорювана бездіяльність відповідача щодо документування позивача довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України, після прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення іноземного громадянства, не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку з чим наявні правові підстави для зобов`язання відповідача документувати позивача довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 1064,96 грн сплаченого судового збору.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн суд зазначає таке.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або має бути сплачена відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подала до суду такі докази:

1. Договір № 30/05/24-2 про надання правової допомоги адвокатом від 30 травня 2024 року, укладений між адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною (Адвокат/Захисник) та ОСОБА_1 (Клієнт).

2. Додаток № 3 від 14 травня 2026 року до Договору № 30/05/24-2 про надання правової допомоги адвокатом від 30 травня 2024 року, згідно з яким сторони погодили, що Гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді (складання позовної заяви, підготовка відповіді на відзив, письмових пояснень (за необхідності), участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції) становить 20000,00 грн.

3. Опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., від 15 травня 2026 року згідно з яким станом на 15 травня 2026 року Адвокат надала Клієнту такі послуги: складання позовної заяви в тому числі: аналіз законодавства та судової практики з відповідних питань - 2 год.; аналіз документів Клієнта та написання безпосередньо тексту позовної заяви - 3 год.

4. Рахунок-фактуру від 15 травня 2026 року № 15/05/26 на суму оплати послуг адвоката в розмірі 20000,00 грн.

5. Платіжну інструкцію від 15 травня 2026 року № 8415-8378-0176-9806 про сплату Клієнтом Адвокату вартості наданої правничої допомоги у цій справі згідно з рахунком-фактурою від 15 травня 2026 року № 15/05/26 в розмірі 20000,00 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Одночасно з цим розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності, необхідних і достатніх витрат.

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, ураховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За цих обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 20000,00 грн є значно завищеною.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування 20000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а також заперечень відповідача, суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 45870769) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо документування ОСОБА_1 довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України, після прийняття її декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення іноземного громадянства.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби документувати ОСОБА_1 довідкою про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для отримання документа, що підтверджує громадянство України, - паспорта громадянина України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 1064,96 грн сплаченого судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна