Рішення № 140709405, 19.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року справа №320/3824/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач та/або пенсійний орган), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, і без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», починаючи з 01.01.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, і без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», починаючи з 01.01.2026, з урахуванням раніше проведених виплат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262). З протоколу за пенсійною справою йому стало відомо, що пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії на підставі рішень суду та визначено її розмір на рівні 34 024,35 грн, проте з 01.01.2026 розмір пенсії обмежено відповідачем на рівні 25 950,00 грн із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1778).

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначено відповідно до Закону № 2262, визначені цим Законом, а відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262 їх зміна здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на виконання статті 30 якого прийнято Постанову № 1778, таких змін до зазначених законів не вносив, а повноважень встановлювати коефіцієнти до пенсій Закон № 2262 Кабінету Міністрів України не надає. У разі суперечності між законом про Державний бюджет та спеціальним законом, на думку позивача, застосуванню підлягає спеціальний закон (lex specialis derogat generali). Позивач також вказує, що положення пункту 2 Постанови № 1778 запроваджують різний підхід до осіб, пенсії яким призначено відповідно до одного й того самого закону, залежно від функцій, які вони виконували під час служби, що містить ознаки дискримінації, забороненої статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, позивач зазначає, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 визнано неконституційними, а тому пенсія має виплачуватися йому без обмеження максимальним розміром. Позивач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі № 320/2229/25, яким визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині його застосування до осіб, яким пенсії призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262, та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, якою це рішення залишено без змін.

Також позивач стверджує, що постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» (далі - Порядок № 821) суперечить Конституції України та за своїм змістом спрямована на зупинення виконання судових рішень щодо виплати пенсіонерам пенсійних виплат, нарахованих (перерахованих) на виконання судових рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Витребувано від відповідача докази у справі.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі доставлено до електронних кабінетів відповідача та позивача 28.01.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа; позивач отримання ухвали підтвердив розпискою від 29.01.2026.

25.02.2026 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його звернення, а 26.02.2026 - заяву про прискорення розгляду справи, в якій навів додаткові доводи щодо застосування принципу lex specialis derogat generali до спірних правовідносин. 19.10.2026 позивач подав заяву про долучення до матеріалів справи листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.09.2026, перерахунків пенсії та розрахунку на доплату пенсії від 01.09.2026, а також квитанції про сплату судового збору, та просив розглянути справу у найкоротший строк. Клопотання про долучення доказів судом задоволено, зазначені документи долучено до матеріалів справи.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, витребувані ухвалою суду докази не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/32017/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити на підставі статей 43, 51, 63 Закону № 2262 перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням індексації, установленої постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, від 24.02.2023 № 168, від 23.02.2024 № 185 та від 25.02.2025 № 209, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2025 №15/1919/с, без застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та без обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.03.2023.

У вересні 2026 року на виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 01.03.2025. Згідно з перерахунками пенсії від 01.09.2026 розмір пенсії позивача без обмеження становить 144 589,29 грн, розмір пенсії, що підлягає виплаті з 01.01.2026, визначений відповідачем у сумі 43 522,93 грн, що відповідає результату застосування до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, а фактично позивачу щомісячно виплачується пенсія у розмірі 25 950,00 грн, що відповідає десяти розмірам прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність.

Позивач звернувся до відповідача із заявами від 01.01.2026 щодо виплати йому пенсії без обмеження максимальним розміром. Листом від 03.02.2026 відповідач відмовив у такій виплаті, зазначивши, що розмір пенсії позивача з дати призначення визначається з урахуванням обмеження максимальним розміром відповідно до статті 43 Закону № 2262, а підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром немає.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Абзацом третім преамбули Закону № 2262 встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, суд зазначає таке.

Суд зауважує, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20.12.2016, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону № 2262.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.

Суд також зауважує, що рішенням КСУ від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року (далі - Рішення № 7-р(II)/2022).

Таким чином, суд зауважує, що ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 квітня 2025 року у справі №380/8998/24.

Доводи відповідача, викладені у листі від 03.02.2026, про те, що пенсія без обмеження максимальним розміром підлягає виплаті лише особам, яким її призначено з 12.04.2023, суд оцінює критично з огляду на таке. Обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262, визнано таким, що не відповідає Конституції України, насамперед Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, з дня ухвалення якого втратили чинність положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, а Рішення № 7-р(II)/2022 лише підтвердило такий підхід щодо дублюючих положень статті 2 Закону № 3668-VI. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 7-р(II)/2022 визначено лише момент втрати чинності цими положеннями - через шість місяців з дня ухвалення рішення, тобто з 12.04.2023, - і жодних застережень щодо поширення його наслідків виключно на пенсії, призначені після цієї дати, воно не містить. Втрата чинності нормою, яка встановлювала обмеження, унеможливлює її застосування до виплат пенсії у всі періоди після такої втрати чинності незалежно від дати призначення пенсії. Тому призначення пенсії позивачу 19.12.2013 не є підставою для застосування до виплат, що здійснюються у 2026 році, обмеження, яке втратило чинність. Посилання відповідача на те, що наслідки Рішення № 7-р(II)/2022 поширюються лише на осіб, які збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України під час агресії Російської Федерації, розпочатої в лютому 2014 року, не спростовує цього висновку, оскільки у спірних правовідносинах суд застосовує норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення № 7-рп/2016, що поширюється на всіх осіб, яким пенсію призначено відповідно до цього Закону.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем до пенсії позивача з 01.01.2026 обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправним, а відмова у виплаті пенсії без такого обмеження не відповідає вимогам закону.

Щодо застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України не обмежуються.

Згідно з абзацом першим преамбули Закону 2262-ХІІ цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно з частинами першою і третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX) установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.

Таким чином, Законом № 4695-IX та Постановою № 1778 установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

Закон № 4695-IX змін до Закону № 2262 та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не вносив, а Закон № 2262 не містить положень, які надавали б Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати коефіцієнти до пенсій, призначених відповідно до цього Закону.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 27.11.2008 №26-рп/2008 виходив з того, що закон про Державний бюджет України має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому цим законом не можуть вноситися зміни до інших законів чи встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів. У Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України вказав, що за наявності суперечливих норм одного ієрархічного рівня суди повинні застосовувати класичні формули, зокрема, що закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali).

Закон № 2262 та Закон № 4695-IX мають однакову юридичну силу, тому колізія між ними вирішується за правилом пріоритету спеціального закону, яким у питаннях пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, є Закон № 2262. Постанова № 1778, прийнята на виконання статті 30 Закону № 4695-IX, як підзаконний акт має меншу юридичну силу, ніж Закон № 2262. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд зауважує, що застосування аналогічних правил щодо понижуючих коефіцієнтів до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 20.05.2026 у справі № 320/2229/25, розглядаючи спір щодо правомірності положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 про застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, що перевищують десять прожиткових мінімумів, у частині їх застосування до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262, Верховний Суд виходив з того, що закон про Державний бюджет України не може змінювати спеціальний закон або звужувати встановлені ним права та що умови пенсійного забезпечення цієї категорії осіб можуть змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону № 2262. У постанові від 17 червня 2026 у справі № 580/1002/26 Верховний Суд застосував аналогічний підхід до статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 і визнав протиправним застосування коефіцієнтів, визначених цією постановою, до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, зазначивши, що ці норми запроваджують додаткове регулювання питань, урегульованих спеціальним законом, та обмежують право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Оскільки правове регулювання та мотиви, на яких ґрунтуються зазначені висновки Верховного Суду, стосуються пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, та норм бюджетного законодавства і підзаконних актів, що за змістом є тотожними нормам статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778, ці висновки є релевантними до спірних правовідносин. З огляду на викладене суд доходить висновку, що застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до сум перевищення десяти прожиткових мінімумів, установлених Постановою № 1778, є протиправним. Доводи позивача про дискримінаційний характер пункту 2 Постанови № 1778 з огляду на цей висновок окремої оцінки не потребують.

Суд також зазначає, що у листі від 03.02.2026 відповідач вказав, що коефіцієнти за Постановою № 1778 до пенсії позивача не застосовуються, оскільки її розмір визначається з урахуванням обмеження максимальним розміром. Разом з тим з перерахунків пенсії від 01.09.2026 вбачається, що розмір пенсії, який підлягає виплаті з 01.01.2026, відповідач визначає у сумі 43 522,93 грн, тобто з урахуванням коефіцієнтів, а фактично виплачує позивачу 25 950,00 грн, тобто з урахуванням обмеження десятьма прожитковими мінімумами. За будь-якого з цих підходів розмір пенсії позивача знижується порівняно з визначеним відповідачем розміром 144 589,29 грн, що, як встановлено судом, є протиправним.

Щодо вимог позивача про виплату пенсії без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, суд зазначає таке.

Положеннями Порядку № 821 встановлено порядок виплати пенсій, які перераховані на виконання судових рішень.

Разом з тим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 визнано такою, що втратила чинність.

Отже, підстав вважати, що відповідач застосує до виплати пенсії позивачу Порядок № 821, немає, оскільки таку постанову визнано протиправною та нечинною і вона втратила чинність. Питання застосування постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 предметом цього спору не є. Відтак вимоги позивача щодо виплати пенсії без урахування Порядку № 821, на переконання суду, задоволенню не підлягають.

Щодо способу захисту порушених прав позивача суд зазначає таке.

Рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/32017/25 стосувалося перерахунку пенсії позивача з 01.03.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.02.2025 № 15/1919/с і не вирішувало питання застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, прийнятою 30.12.2025, та виплати пенсії з 01.01.2026. Тому наявність цього рішення не перешкоджає розгляду цього позову.

За таких обставин, враховуючи, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування до неї коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778, є протиправними, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою № 1778, починаючи з 01.01.2026, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу пенсії у такому порядку з урахуванням раніше проведених виплат.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Як встановлено судом, позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією.

Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», починаючи з 01.01.2026.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_1 ) пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», починаючи з 01.01.2026, з урахуванням раніше проведених виплат.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.