Рішення № 140709311, 19.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. справа № 300/4298/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2026 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 15.05.2026 № 092250009783 та зобов`язання призначити з 03.03.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

23.06.2026 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що відповідач не зарахував до його страхового стажу періоди роботи: з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, оскільки записи про звільнення з роботи не засвідчено печатками підприємства; період роботи з 10.03.1993, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи та згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом 1999 по 2003 роки за особу звітують інші організації, та оскаржуваним рішенням від 15.05.2026 № 09225009783 відмовив в призначенні пенсії за віком. Вважає, що трудовою книжкою та додатковими доказами зазначені періоди належним чином підтверджені, тому підлягають зарахуванню органом Пенсійного фонду, а рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 15.05.2026 № 092250009783 є протиправним та підлягає скасуванню. У зв`язку чим простить зобов`язати відповідача призначити з 03.03.2026 йому пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити, з тих підстав, що 07.05.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком від 15.05.2026 № 092250009783 не зараховано позивачу до його страхового стажу періоди роботи: з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, оскільки записи про звільнення з роботи не засвідчено печатками підприємства; період роботи з 10.03.1993, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи та згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом 1999 по 2003 роки за особу звітують інші організації. Долучена позивачем довідка від 07.05.2026 № 1 не взята до уваги, оскільки відсутня підстава видачі та потребує перевірки. Щодо вимоги зобов`язального характеру, то Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є неналежним відповідачем, оскільки ним рішення за наслідками розгляду заяви позивача не приймалося.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, правом подання відзиву не скористався.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.05.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою та відповідними документами за призначенням пенсії, яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.05.2026 № 092250009783 відмовлено позивачу в призначенні пенсії згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страховий стажу.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що страховий стаж для призначення позивачу пенсії у віці 60 років відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» повинен становити 33 роки. На момент звернення позивача за призначенням пенсії страховий стаж становив 30 років 3 місяці 14 днів. За результати розгляду документів, додатних до заяви до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, оскільки записи про звільнення з роботи не засвідчено печатками підприємства; період роботи з 10.03.1993, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи та згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом 1999 по 2003 роки за особу звітують інші організації. Довідка від 07.05.2026 № 1 не врахована, оскільки відсутня підстава видачі та потребує перевірки.

Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку даним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.

Суд встановив, що згідно записів у трудовій книжці позивача від 16.08.1983 НОМЕР_1 позивач з 27.06.1988 до 26.09.1989 працював у Верховинському ЗМВ «Буркут», з 25.01.1990 до 08.03.1993 працював у Івано-Франківському кооперативі «Водограй».

З 10.03.1993 позивач прийнятий на роботу на посаду заступника директора Виробничо-агропромислову фірму «НВА», яку згідно з протоколом зборів засновників № 1 від 19.12.1997 реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-агропромислову фірму «НВА». 26.11.2020 позивач призначений директором Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-агропромислову фірму «НВА». Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-агропромислову фірму «НВА» від 07.05.2026 № 1 позивач згідно наказу № 3 від 10.03.1993 працював на посаді заступника директора Виробничо-агропромислової фірми «НБА», відповідно до наказу №1 від 26.11.2020 призначений директором ТзОВ «НБА». Зазначені обставини також підтверджуються історичною довідкою від 07.05.2026 № 2 та протоколом зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-агропромислову фірму «НВА» від 26.11.2020 № 1.

Таким чином, суд встановив, що трудовою книжкою позивача як основним документом та вказаними довідками як додатковими документами підтверджено період роботи позивача з 27.06.1988 до 26.09.1989 у Верховинському ЗМВ «Буркут», з 25.01.1990 до 08.03.1993 у Івано-Франківському кооперативі «Водограй» та період роботи позивача з 10.03.1993 посаді заступника директора у Виробничо-агропромисловій фірмі «НВА», реорганізованої в Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-агропромислову фірму «НВА», де з 26.11.2020 позивач працює на посаді директора, що спростовує висновки відповідача зазначені в оскаржуваному рішенні, а певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, періоди роботи позивача з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, з 10.03.1993 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років.

Таким чином, суд встановив, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком у нього, в сукупності із зарахованим відповідачем страховим стажем та із таким стажем, який відповідач не зарахував, однак, за висновками суду підлягає зарахуванню, був наявний страховий стаж більше 33 років.

А тому, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 15.05.2026 № 092250009783 протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача періоди його роботи з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, з 10.03.1993 та протиправно відмовило в призначенні пенсії за віком.

Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 15.05.2026 № 092250009783 є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки, на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком у нього був наявний необхідний страховий стаж більше 33 роки, він досягнув 60-ти річного віку, тому позивач мав право на призначення пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернувся до відповідача за призначенням пенсії у трьохмісячний строк з дня досягнення пенсійного віку, то він має право на призначення пенсії з дня, що за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 03.03.2026.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 статті 245 даного Кодексу у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

В даній адміністративній справі позивач просить скасувати рішення органу пенсійного фонду України про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язати відповідача призначити таку пенсію. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувала відсутність, на думку відповідача, необхідного страхового стажу для призначення відповідного виду пенсії.

Водночас за наслідками розгляду даної адміністративної справи суд встановив, що спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу. З урахуванням цих періодів загальна тривалість страхового стажу позивача відповідає встановленим законом вимогам для призначення пенсії. Отже, висновок відповідача про відсутність у позивача необхідного страхового стажу є необґрунтованим, а оскаржуване рішення про відмову призначенні пенсії прийняте без належного врахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про пенсійне забезпечення позивача.

Суд звертає увагу, що хоча позивач окремо не заявив вимоги про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу, саме не зарахування цих періодів стало визначальною підставою для відмови у призначенні пенсії та, відповідно, причиною звернення до суду за захистом порушеного права. Тому встановлення судом факту належності спірних періодів до страхового стажу позивача є необхідною передумовою вирішення вимоги про призначення пенсії.

За таких обставин, обмеження судового захисту виключно скасуванням оскаржуваного рішення без вирішенням питання про зарахування спірних періодів страхового стажу та без забезпечення призначення пенсії не призведе до повного й ефективного відновлення порушеного права позивача. Такий спосіб захисту фактично залишив би невирішеним питання, яке стало безпосередньою причиною виникнення спору, та допускав би повторне прийняття органом Пенсійного фонду України рішення з тих самих підстав, незважаючи на встановлені судом обставини. Вибір способу захисту має забезпечувати реальне поновлення порушеного права, відповідати характеру встановленого порушення та виключити необхідність повторного звернення особи до суду для захисту того самого права.

Отже, з метою забезпечення ефективного судового захисту прав позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зарахування до страхового стажу позивача встановлені судом спірні періоди роботи та призначити позивачу пенсію за віком за наявності всіх інших передбачених законом умов для її призначення.

При цьому суд зазначає, що заяву про призначення пенсії позивач подав до пенсійного органу за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке й прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, який повинен вчинити дії зобов`язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відтак, вирішуючи вимоги зобов`язального характеру, суд застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з метою подальшого недопущення порушень прав позивача потрібно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, з 10.03.1993 до 02.03.2026 (станом на дату досягення пенсійного віку) та призначити йому з 03.03.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Страховий стаж, набутий позивачем після призначення пенсії, може бути врахований надалі в порядку, передбаченому пенсійним законодавством, зокрема для подальшого перерахунку пенсії за наявності передбачех законом підстав.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач за подання даного адміністративного позову сплатив судовий збір в розмірі 1 331, 20 гривень, що підтверджується квитанцією від 15.06.2026 №25.

Враховуючи результат розгляду справи і той факт, що задоволенню підлягають вимоги заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зазначені судові витрати в розмірі 1 331, 20 гривень підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову, ОСОБА_1 , в призначенні пенсії від 15.05.2026 за №092250009783.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (індекс 49094, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) періоди роботи з 27.06.1988 до 26.09.1989, з 25.01.1990 до 08.03.1993, з 10.03.1993 до 02.03.2026 та призначити з 03.03.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (індекс 49094, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.