Рішення № 140701703, 15.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2079/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКременчуцької окружної прокуратури (39600, Полтавська область, м. Кременчук, пр. Свободи, 4-А) в інтересах держави в особі: Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська область, м. Кременчук, пл. Перемоги, 2)до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл" (61046, м. Харків, пр. Олександрівський, 2-А) 2) Комунального підприємства "Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління Кременчуцького району Полтавської області (39617, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Махоркова, 35) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Департаменту житлово-комунального господарства Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39614, Полтавська обл., м.Кременчук, пл. Перемоги, 2)простягнення 2'120'344,75 грнза участю :

прокурора - Ковпик О. С.;

представника позивача - не з`явився;

представника відповідача 1 - не з`явився;

представника відповідача 2 - Баранік К. В.;

представника третьої особи не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Кременчуцькою окружною прокуратурою Харківської області пред`явлено до Господарського суду Харківської області позовну заяву в інтересах держави в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл", 2) Комунального підприємства "Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління Кременчуцького району Полтавської області, в якій прокурор просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл" до місцевого бюджету Кременчуцької міської територіальної громади кошти в сумі 2'120'344,75 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 позовна заява була прийнята до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

29.06.2026 відповідач 2 подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував. Відповідач 2 вважає, що у прокурора відсутні повноваження на представництво інтересів Міської ради у цій справі, а позовну заяву має бути залишено без розгляду у зв`язку з визнанням неконституційними окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Також відповідач 2 послався на сплив позовної давності.

06.07.2026 прокурор подав відповідь на відзив відповідача 2, в якій вказав, що констатувавши неконституційність норми, Конституційний Суд України водночас відстрочив втрату її чинності до 01 січня 2027 року. Отже, на даний час прокуратура наділена повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави в суді. Також прокурор вказав, що позивачем у даній справі є Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, яка в свою чергу не є стороною договору та відповідно не укладала додаткові угоди щодо внесення змін, а відповідно не могла знати про порушення під час укладення додаткових угод до Договору № 242 від 08.08.2017 і про можливі порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" могла дізнатися лише з повідомлення Кременчуцької окружної прокуратури від 06.05.2026, яке було зроблене після надання Дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 05.05.2026 у кримінальному провадженні №12017170000000500.

07.07.2026 відповідач 2 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій вказав, що державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 листопада 2017 року за №12017170000000500 і проведення подальших слідчих дій.

15.07.2026 прокурор подав заперечення на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, в яких зазначив, що відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю UA-2017-06-08-002374-b дія спірного договору закінчилася 14.08.2018, тобто перебіг строку позовної давності розпочався з моменту виконання договору, а не з моменту його укладення, адже до моменту виконання договору можливо укладення будь яких додаткових угод в тому числі і щодо приведення раніше укладених додаткових угод у відповідність до вимог законодавства. Тобто, позовна давність, яка становить 3 роки мала спливти 14.08.2021. Водночас позовна давність зупинялась з 2 квітня 2020 року по 4 вересня 2025 року. Тобто на момент зупинення строків позовної давності залишився 1 рік 5 місяців строку позовної давності за договором № 242 від 08.08.2017, а з моменту відновлення строків позовної давності до звернення з вказаною позовною заявою до суду спливло ще трохи більше 8 місяців. Відповідно Кременчуцька окружна прокуратура скерувала вказану позовну заяву в межах строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.07.2026 залучено до участі у справі №922/2079/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Департамент житлово-комунального господарства Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39614, Полтавська обл., м.Кременчук, пл. Перемоги, 2, ЄДРПОУ: 03365860).

04.08.2026 третя особа подала письмові пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні позовних прокурора.

07.09.2026 прокурор подав додаткові пояснення, які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 16.09.2026 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 вересня 2026 року о 14:45 год.

Протокольною ухвалою від 30 .09.2026 розгляд справи по суті відкладено на 15.10.2026 на 14:00 год.

14.10.2026 прокурор подав додаткові пояснення, які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Прокурор у судовому засіданні 15.10.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання 15.10.2026 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 1 у судове засідання 15.10.2026 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 15.10.2026 підтримав свої заяви по суті, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання 15.10.2026 не з`явилась, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за відсутністю її представника.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, суд установив такі обставини.

За результатами проведення процедури закупівлі UA-2017-06-08-002374-b між Комунальним підприємством "Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління" (далі Замовник, Покупець, Відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "БІОІЛ" (далі Постачальник, Відповідач 1) укладено договір від 08.08.2017 № 242 (далі Договір) на постачання бітуму.

За умовами Договору Постачальник зобов`язався у 2017 році поставити Покупцю товар, а Покупець прийняти і оплатити товар. Найменування товару бітум БНД 70/100 у кількості 900 тон.

Загальна сума договору 8'545'500 гривень з ПДВ, тобто ціна за одиницю товару становить 9495 грн за 1 тонну бітуму.

Пунктом 3.3. Договору передбачено можливість зміни договору в бік збільшення за одиницю товару за взаємною згодою сторін але не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

У подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до Договору, якими було збільшено ціну товару, а саме:

- додаткову угоду № 1 від 15.08.2017;

- додаткову угоду № 2 від 17.08.2017;

- додаткову угоду № 3 від 21.08.2017;

- додаткову угоду № 4 від 06.09.2017;

- додаткову угоду № 5 від 27.09.2017;

- додаткову угоду № 7 від 21.11.2017;

- додаткову угоду № 8 від 20.12.2017.

Підставами для внесення змін до Договору були експертні висновки Черкаської ТПП України:

- № О-721 від 14.08.2017;

- № О-796 від 05.09.2017;

- № О-860 від 25.09.2017;

- № О-1031 від 17.11.2017.

Додатковою угодою №10 від 13.03.2018 остаточно визначено кількість товару 324,45 т. (п. 1.3 Договору), також внесено зміни в п. 3.1 Договору та визначено ціну договору 7'585'192 грн.

Крім того, внесеними змінами збільшено розрахунки за бюджетні кошти та відповідно, розрахунок за договором здійснюється за бюджетні кошти в сумі 1'053'598 грн та за кошти підприємства на суму 6'531'594 грн.

Відповідно до інформації УДКСКУ у м. Кременчуці Полтавської області №02-30-06/976 від 05.06.2026 за закупівлею UA-2017-06-08-002374-b було профінансовано з місцевого бюджету кошти в рахунок сплати до договору на загальну суму 1'053'598 грн.

Згідно зі Звітом про виконання договору про закупівлю від 14.03.2018 про закупівлю UA-2017-06-08-002374-b кількість товару або обсяг виконання робіт чи наданих послуг становить 576 т. та сума оплати за договором 7'585'192 грн, що відповідає Додатковій угоді № 10 до Договору № 242 від 08.08.2017.

Прокурор вважає, що укладення сторонами ряду додаткових угод до Договору в порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" призвело до неправомірної зміни його істотних умов в частині збільшення ціни, внаслідок чого спірні додаткові угоди є нікчемними, а розмір безпідставно (зайво) отриманих Відповідачем 1 коштів від Відповідача 2 в якості оплати вартості поставленого товару становить 2'120'344,75 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування (Кременчуцької міської ради), суд зазначає таке.

За приписами ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Як убачається з пункту 2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Слід зазначити, що у судовому процесі держава бере участь як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач і визначив стороною у справі певний орган (така позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №913/152/19, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про застосування ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зокрема зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У зв`язку з цим, уповноважені державні та інші органи зобов`язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 зазначав, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади, інтереси держави та місцевого самоврядування повністю збігаються.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч.3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

За приписами п. 6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до статті 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень ( пункт 3 частини 1 статті 26).

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.

Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Зі змісту преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що цей Закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено, зокрема, їх максимальну економію та ефективність.

За твердженнями прокурора укладенням спірних додаткових угод до Договору про закупівлю порушено матеріальні інтереси територіальної громади в особі Кременчуцької міської ради, оскільки з урахуванням цих угод Позивач поніс певні втрати у вигляді коштів місцевого бюджету, за наслідком чого Відповідач 2 отримав товар за значно вищою ціною у порівнянні з первісним договором.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

З метою підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді 06.05.2026 Кременчуцькою окружною прокуратурою за вихідним 52-7140вих-26 на адресу Позивача - Кременчуцької міської ради Кременчуцького району скеровано повідомлення про виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель та надано розумний строк для вжиття відповідних заходів.

Так, 25.05.2026 Кременчуцькою окружною прокуратурою отримано відповідь №01-36/9540 від 22.05.2026 згідно якої на даний час відсутні підстави для представництва, а інформація зазначена у листі потребує додаткової перевірки. В той же час у наданій відповіді відсутні будь-які відомості щодо вжитих уповноваженим органом заходів для перевірки викладених порушень.

Таким чином, протягом розумного строку достатні заходи, спрямованих на захист інтересів держави, зокрема шляхом самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави Кременчуцькою міської радою не вжито.

Щодо посилань Відповідача 2 на Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24), суд зазначає таке.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

У п. 4.2 вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Згідно з п. 4.3 рішення, Конституційний Суд України констатував, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це, словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 у справі №344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, на момент звернення з позовом до суду прокуратура була наділена повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Враховуючи викладене, прокурором доведено та судом встановлено наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду Харківської області в інтересах Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд відзначає таке.

За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Принципи здійснення закупівель, закріплені у ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII, а саме закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до п. 1-2 Розділу ХІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №4888-IX "Про публічні закупівлі" він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності, крім:

- пункту 18 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 16 і статті 18, які вводяться в дію з дня набрання чинності законом про внесення змін до цього Закону щодо врегулювання питань, пов`язаних з укладенням зарезервованих контрактів;

- пункту 7, підпунктів 9, 11 та абзаців першого, четвертого - одинадцятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом;

- підпункту 1 та абзаців другого, третього, дванадцятого - сімдесят дев`ятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію через два місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. До набрання чинності методикою визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженою Кабінетом Міністрів України, замовник визначає очікувану вартість предмета закупівлі самостійно з урахуванням вимог статей 4 і 5 цього Закону.

Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Поряд з цим, пунктом 7 Розділу ХІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №4888-IX "Про публічні закупівлі" передбачено, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII.

Аналіз наведених нормативних актів у сукупності дає змогу констатувати, що законодавцем уточнено норму закону (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"), яку, в редакції до внесення змін Законом №4888-IX, судові органи та інші юридичні особи трактували із суперечливими висновками щодо її застосування під час укладання додаткових угод до договорів про закупівлю щодо збільшення розміру ціни.

Так, пункт 7 Розділу ХІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №4888-IX "Про публічні закупівлі" чітко та недвозначно визначає правовідносини, на які він розповсюджує свою дію та момент часу, з якого ця дія має застосовуватись до визначених правовідносин.

Тобто, після введення в дію Закону України №4888-ІХ "Про публічні закупівлі" щодо внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", при необхідності укладання додаткової угоди до договору про закупівлю, укладеного до введення в дію Закону України №4888-ІХ щодо таких змін, сторони мають керуватись нормою ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" із врахуванням внесених змін.

Проте, до правовідносин щодо укладання додаткових угод про збільшення ціни, укладених до введення в дію Закону України №4888-ІХ в частині внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України №922-VIII "Про публічні закупівлі", застосовується редакція ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" станом на момент укладання таких спірних додаткових угод.

Отже, у даному випадку, застосовуються правовідносини ст. 41 Закону України №922-VIII "Про публічні закупівлі" в редакції, яка діяла станом на момент укладання спірних додаткових угод.

Керуючись правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.06.2026 у справі № 910/4867/24, суд зазначає, що набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями згаданого закону не має ретроспективної дії щодо правовідносин 2017 року.

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених в Законі, зокрема - зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Суд зазначає, що Довідки на підставі яких внесено зміни до Договору в частині зміни вартості за одиницю товару не підтверджують коливання ціни такого товару на ринку, а отже внесення змін до Договору відбулося з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 ЗУ "Про публічні закупівлі".

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначила, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Оскільки 7 додаткових угод про збільшення ціни до Договору укладено з порушенням ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (оскільки ціна за одиницю товару була змінена більше ніж на 10 відсотків), відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спірні додаткові угоди є нікчемними.

Щодо вимоги про стягнення 2'120'344,75 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не потребує окремого визнання судом. Такий договір юридично не породжує жодних наслідків, навіть якщо сторони добросовісно вважали його дійсним (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки спірні додаткові угоди є нікчемними (недійсними в силу Закону) та не породжують правових наслідків, правовідносини сторін щодо визначення ціни товару підлягають регулюванню умовами Договору, відповідно до якого ціна за 1 тонну бітуму становила 9495 грн, у зв`язку з чим вартість фактично поставленого товару становить 5'464'847,25 грн, тоді як Відповідачем 2 було сплачено 7'585'192 грн, отже різниця у сумі 2'120'344,75 грн є грошовими коштами, безпідставно набутими Відповідачем 1, оскільки була відсутня правова підстава їх отримання у зв`язку з нікчемністю відповідних додаткових угод, а тому такі кошти підлягають поверненню Позивачу на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За положеннями ч.3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Вимога прокурора про повернення коштів направлена на застосуванням наслідків нікчемності додаткових угод.

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 638/16768/19, де, зокрема, вказано на таке: "Ключовим питанням на яке належить надати відповідь у цій справі, з урахуванням доводів касаційної скарги та обставин встановлених судами, є те, з якого моменту починається перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину). А отже, положення ст. 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків; в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку від дня чи з часу, а не від наступного дня. Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в ст. 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19); частина третя ст. 261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно частини першої ст. 261 ЦК України. Законодавець у частині третій ст. 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. З урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочин має поширюватися тільки на сторін нікчемного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його здійснення має бути відомо. Тобто, презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Натомість заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину), яка пред`являє вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину; для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати частину першу ст. 261 ЦК України".

Так, з вимогою щодо застосування наслідків нікчемності правочину звернувся прокурор в інтересах держави в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, які не є сторонами спірних додаткових угод, у зв`язку з чим позовна давність має визначатись з урахуванням частини 1 ст. 261 ЦК України.

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, якщо у передбачених законом випадках із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Отже, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, позовна давність у цій справі повинна обчислюватися з моменту, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалась або могла довідатись - Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області.

Суд установив, що КП "Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління" засноване та фінансується Кременчуцькою міською радою (Позивачем), входить до сфери її управління та їй підконтрольне, а тому суд критично ставиться до тверджень прокурора про те, що Позивач дізнався (або міг довідатись) про порушення Відповідачами норм Закону України "Про публічні закупівлі" лише 06.05.2026 (після отримання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування).

Суд враховує, що відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю UA-2017-06-08-002374-b дія Договору закінчилася 14.08.2018, а отже до моменту виконання спірного договору було можливо укладення сторонами будь яких додаткових угод в тому числі і щодо приведення раніше укладених додаткових угод у відповідність до вимог законодавства та/або повернення спірних коштів.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що перебіг позовної давності розпочався з моменту виконання Договору (14.08.2018), а не з 06.05.2026.

Отже, строки позовної давності, які становлять 3 роки, мали спливти 14.08.2021.

Водночас 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)" (далі Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Також, з 17.03.2022 у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У той же час, після 04 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності".

Тобто на момент зупинення строків позовної давності залишився 1 рік 4 місяця строку позовної давності, а з моменту відновлення строків позовної давності до звернення з вказаною позовною заявою до суду (09.06.2026) спливло ще трохи більше 9 місяців. Відповідно Кременчуцька окружна прокуратура скерувала вказану позовну заяву в межах строку встановленого ст.257 ЦК України.

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, а тому враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача 1, покладає витрати зі сплати судового збору на останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл" (61046, м. Харків, пр. Олександрівський, 2-А; ідент. код 36565962) до бюджету Кременчуцької міської територіальної громади кошти в сумі 2'120'344,75 грн як безпідставно сплачені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл" (61046, м. Харків, пр. Олександрівський, 2-А; ідент. код 36565962) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, реєстраційний рахунок № UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ - 02910060) судовий збір у сумі 25'444,14 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Прокурор - Кременчуцька окружна прокуратура (39600, Полтавська область, м.Кременчук, пр. Свободи, 4-А).

Позивач - Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області (39600, Полтавська область, м. Кременчук, пл. Перемоги, 2).

Відповідачі:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Біоіл" (61046, м.Харків, пр. Олександрівський, 2-А);

2) Комунальне підприємство "Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління Кременчуцького району Полтавської області (39617, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Махоркова, 35).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Департамент житлово-комунального господарства Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39614, Полтавська обл., м.Кременчук, пл. Перемоги, 2).

Повний текст рішення складено 19.10.2026.

СуддяІ.В. Трофімов