Рішення № 140701292, 13.10.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

нп 2-а/490/117/2026 Справа № 475/568/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі Центральний районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Гуденко О.А., за участі секретаря судового засідання Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про оскаржнення постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичсному режимі, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє його представник авдокат Лукіянчин І.П., звернувся до Доманівського районного суду Миколаївської області з позовом, у якому просив визнати постанову серії ЕНА 7120990 від 01.05.2026 року про накладення на нього адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого вимогами ст. 121-3 КУпАП та стягнення на користь держави 1 190 грн штрафу незаконною та скасувати її.

В обгрунтування позову сторона позивача зазначає наступне.

01.05.2026 року поліцейським СРПП відділення поліції №2 (сел. Доманівка), Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області, капралом поліції Гомзяком А.В., о 19:30:30 год. складено відносно позивача постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕНА 7120990, передбачене ст. 121-3 ч.1 КУпАП, в розмірі 1190 грн.

Суть правопорушення згідно вказаної вище постанови полягає в тому, що номерний знак на автомобілі позивача мав механічні пошкодження у вигляді вигинів, а також лакофарбового покриття, що не дало можливості чітко визначити символи номерного знаку з відстані двадцяти метрів, чим порушив п.2.9.в. ПДР - керування водієм ТЗ з номерним знаком, закритим ін. предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко ви значити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів.

Так, позивач вважає, що вказана постанова є незаконною, оскільки відсутня сама подія адміністративного правопорушення.

Позивач зазначає, що 01.05.2026 року о 17:10 годині в с. Прибужжя, по вулиці Соборна, Вознесенського району (кол.Доманівський р-н) відбулося ДТП за участі т.з. Subaru Forest er н.з. НОМЕР_1 під його керуванням, та мотоциклом Mustang MT150-8 без н.з. під керуванням неповнолітнього гр. ОСОБА_2 . Відрізок дороги на якому відбулося ДТП має заокруглення і обмеження огляду зустрічного транспорту а також шириною приблизно 4-5 метрів. І саме під час руху його автомобіля згори йому «у лоб» виїхав мотоцикл, який рухався посередині дороги. Позивачем було прийнято міри до екстреного гальмування та автомобіль зупинився. Однак, оскільки мотоцикл рухався по середині вузької дороги та з швидкістю, водій мотоциклу (як виявилося пізніше) без досвіду та без знань правил ПДД замість намагання зупинитися спробував об`їхати його автомобіль та вдарився в передню частину, більше зліва, своєї лівою стороною пошкодивши, бампер разом з номером та ліву фару автомобіля.

Після прибуття поліції на місце ДТП капралом поліції Гомзяком А.В. винесено відносно позивача постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕНА 7120990.

Позивач стверджує, що на його вказівки що номер був цілий і не пошкоджений до ДТП поліцейський не звернув уваги взагалі. Більш того, поліцейський взагалі не бачив щоб автомобіль позивача рухався чи з пошкодженням номерного знаку чи без, не кажучи про те що ніхто не перевіряв видимість символів на відстані 20 метрів.

За такого, позивач вважає, що відсутній склад адміністративного правопорушення і немає жодного доказу вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ст. 121-3 ч.1 КУпАП окрім необґрунтованих припущень поліцейського. Таким чином постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 08.05.2026 року дану адміністративну справу направлено за підсудністю до Центрального районного суду м.Миколаєва.

Ухвалою судді Шолох Л.М. від 01.07.2026 року заявлено самовідвід від розгляду даної адміністративної справи та передано справу для повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 року дану адміністративну справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 06.07.2026 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

23.07.2026 року від представниці ГУНП в Миколаївській області Нофенко М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила наступне.

01.05.2026 року під час несення служби у складі наряду сектору реагування патрульної поліції ВП № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області приблизно о 19 год. 23 хв. у с. Прибужжя по вул. Соборній працівниками поліції був виявлений транспортний засіб Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час перевірки транспортного засобу було встановлено, що державний номерний знак мав механічні пошкодження у вигляді вигинів та пошкодження лакофарбового покриття, внаслідок чого символи номерного знака неможливо було чітко визначити з відстані двадцяти метрів, чим порушено вимоги пункту 2.9 «в» Правил дорожнього руху України. На підставі безпосередньо виявленого адміністративного правопорушення поліцейським СРПП ВП № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА № 7120990 про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Під час розгляду справи позивачу були роз`яснені його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Постанову винесено уповноваженою службовою особою у порядку та спосіб, визначені чинним законодавством, на підставі безпосередньо встановлених обставин вчинення адміністративного правопорушення.

Сторона відповідача стверджує, що вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, поліцейський оцінив всі обставини справи установлюючи під час розгляду справи, докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Також, представниця відповідача зазначає, щодоказами по справі є фото зроблені 01.05.2026 року. Долучити до матеріалів справи відеозапис події не виявляється можливим у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання відеоінформації в інформаційно-комунікаційній системі Національної поліції України. На момент надходження ухвали суду відповідні відеоматеріали були автоматично видалені із системи та відсутні для подальшого відтворення, копіювання і долучення до матеріалів справи.

Враховуючи викладені у відзиві обставини у їх сукупності, приймаючи до уваги те, що дотримання ПДР України є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, сторона відповідача вважає позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення необґрунтованим, а тому просить відмовити у його задоволенні в понвому обсязі.

Позивач досудового засідання не з`явився, від його представника - адвоката Лукіянчина І.П. надійшла заява, в якій позов підтримав у повному обсязі, просив розгляд справи провести у відсутності позивача та його представника.

Представниця відповідача до судового засідання не з`явилася, проте у відзиві на позовну заяву просила розглядати справу без участі представника ГУНП в Миколаївській області.

У відповідності до ст.205 КАС України суд вважає можливим розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів. Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст.229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Оскільки вказана справа є незначної складності і для неї пріоритетним є швидке вирішення, суд розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, які визначені у ст. 268, 269, 271, 286 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено частиною другою статті 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2026 року поліцейським СРПП відділення поліції №2 Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області, капралом поліції Гомзяком Андрієм Володимировичем, винесено постанову серії ЕНА №7120990, відповідно до якої на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 1190,00 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною1 статті 121-3 КУпАП.

В оскаржуваній постанові зазначено, що 01.05.2026 року о 19:23:36 годині в с. Прибужжя, вул. Соборна водій гр. ОСОБА_1 здійснював рух на т.з. Subaru Forester H.3. BE2427CK у якого номерний знак мав механічні пошкодження у вигляді вигинів, а також лакофарбового покриття, що не дало можливості чітко визначити символи номерного знаку з відстані двадцяти метрів, чим порушив п.2.9.в. ПДР - керування водієм ТЗ з номерним знаком, закритим ін. предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко ви значити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів.

Порядок дорожнього руху на території України, згідно з положеннями Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України,Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законами України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

У частині першій статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно зі ст. 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, як ч. 1 ст. 121-2 КУпАП.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Аналогічний порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі без складання протоколу передбачено і п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853 (далі -Інструкція № 1395), відповідно до якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 1395 передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

У статті 276 КУпАП визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3, 11 ст. 23 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з п.п.1.1,1.3 ПДР Правила відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 30.2 ПДР на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка. На трамваях і тролейбусах наносяться реєстраційні номери, що надаються відповідними уповноваженими на те органами.

Забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.

На момент виникнення спору між сторонами питання розміщення номерних знаків на транспортних засобах, їх кількість та характеристики регулювалися ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів. Загальні вимоги. Правила застосування» та наказом Міністерства внутрішніх справ України № 166 від 02 березня 2021 року «Про деякі питання державних номерних знаків транспортних засобів».

ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів» встановлено основні розміри, вимоги до інформаційного змісту, правила застосування номерних знаків для транспортних засобів усіх типів, які призначено для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та підлягають державній реєстрації та обліку.

В свою чергу, вимоги до номерних знаків та їх характеристики визначено Додатком 2 до Вимог до номерних знаків транспортних засобів (пункт 2 розділу II, пункт 3 розділу VII) в тому числі «Габаритні розміри номерних знаків, кількість літер на знаках, колір поля знаків, літер, цифр та ребер жорсткості та наявність світлоповертальної плівки на знаках» до наказу МВС України №166 від 02 березня 2021 року.

В Україні діє ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. ЗНАКИ НОМЕРНІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ» розроблені Технічним комітетом стандартизації «Дорожній транспорт» (ТК 80), прийняті та є чинними. Стандарт установлює типи та основні розміри, вимоги до інформаційного змісту, правила застосування номерних знаків для:

- транспортних засобів усіх типів, які призначено для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та підлягають державній реєстрації та обліку: автомобілів, автобусів, мопедів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, квадроциклів, трициклів та інших прирівняних до них транспортних засобів, самохідних машин, причепів та напівпричепів;

- транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту;

- транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування: великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів. Дозволено закріплювати на транспортні засоби знаки, виготовлені згідно з попереднім виданням цього стандарту.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 2.9 «в» ПДР передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом з пошкодженим номерним знаком, що не дозволяло чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів.

Отже, належним доказом доведення правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт того, що пошкодження номерного знака перешкоджає чи ускладнює ідентифікацію символів номерного знаку.

Як вбачається з наданого відповідачем фото, на номерному знаку транспортного засобу Subaru Forester, яким керував ОСОБА_1 чітко видно буквено-числову комбінацію « НОМЕР_1 », як того вимагають стандарти ДСТУ та законодавство.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, п 2.9 «в» ПДР водієві забороняється саме керувати транспортним засобом з номерним знаком, який не відповідає стандартам ДСТУ, що не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Однак, з наданого відповідачем фото неможливо встановити чи керував ОСОБА_1 вказаним вище авто з пошкодженим номерним знаком, чи відсутня була у працівників поліції можливість визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані 20 метрів, оскільки фото зроблено з відстані набагато меншої ніж 20 метрів, а також чи пошкодження номерних знаків було умисним їх приховуванням. Крім того, дане фото не містить жодних даних, за якими можна було визначити коли, де та ким було зроблено це фото, та відстань до автомобіля.

Отже, суд вважає, що вказане фото не є належним, достатнім та достовірним доказом, який підтверджує вину ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху.

Крім того, суд також звертає увагу, що згідно пояснень позивача, які не спростовувалися стороною відповідача, номерний знак був пошкоджений внаслідок ДТП, на місце якого і прибули працівники поліції для його фіксування та під час оформлення якого і було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.2.9. «в» ПДР.

Отже в матеріалах справи відсутні будь-які беззаперечні докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, крім оскаржуваної постанови.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом у сукупності, викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Будь-яких доказів, які б свідчили про порушення позивачем правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем не надано. Оскаржувана постанова не містить доказової бази вчинення правопорушення.

Таким чином, для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Вказані обставини не дають змоги суду однозначно оцінити дії позивача як такі, що містять склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Відповідно до положень статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові. Зазначені правові позиції викладені у постановах №524/5536/17 від 15.11.2018 року, №338/855/17 від 26.04.2018 року, №338/1/17 від 26.04.2018 року Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Частиною 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, надані сторонами докази у сукупності, суд дійшов висновку, що належними та достатніми доказами не підтверджено факт порушення ОСОБА_1 п.2.9 «в» ПДР України та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП, а отжк, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положенняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Щодо стягнення судових витрат.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 665,60 грн, що підтверджується квитанцією №96Q8-MRDD-QY5E від 07.05.2026 року.

За такого, з відповідача, враховуючи приписи ч.1 ст. 139 КАС України, підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 665,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивач у позові просив стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Угоду про надання правничої допомоги від 04.05.2026 року, укладену з адвокатом Лукіянчиним І.П., копію ордера про надання правничої допомоги серія ВЕ №1194875 від 06.05.2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 07.05.2026 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Лукіянчину І.П. 2000,00 грн за надані послуги.

Склад та обсяг судових витрат визначено у ч.3 ст.134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.1 ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу розмірі 2000,00 грн ж співмірним та підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Миколаївській ообласті.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.19,62 Конституції України, Правилами дорожнього руху України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, ст. ст.7, 122, 222, 245, 251, 252, 255, 256, 258, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 134, 139, 268-271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про оскаржнення постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичсному режимі задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА №7120990 від 01.05.2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (ЄДРПОУ 40108735) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. та на судовий збір у сумі 665,60 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а учасниками справи, яким повне рішення не було вручене у день його проголошення, у той же строк з дня його вручення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко