Рішення № 140699408, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/10313/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання"

до Державної установи "Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України"

про стягнення 860 594,82 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення 860 594,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 340 від 12.12.2025, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.09.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що інститутом виконано свої зобов`язання згідно Договору в частині оплати за надані послуги з електропостачання на загальну суму 1 285 197,10 грн із загальної суми Договору (із врахуванням Додаткової угоди № 3) 1 285 219,04 грн, а отже невиконане фінансове зобов`язання інституту по Договору становить 21,94 грн. Відповідач зазначає, що інформація оператора системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» від 22.04.2026 № 22806/3/01/5 щодо обсягу споживання електричної енергії інститутом автоматично не підтверджує виникнення у відповідачем заявленого позивачем грошового зобов`язання щодо його оплати, оскільки сам факт отримання даних від оператора після 31.03.2026 не змінює автоматично умови Договору та не створює нової договірної підстави для оплати відповідачем. Також відповідач зазначає, що з огляду на відсутність можливості взяти бюджетні зобов`язання, та відповідно відсутність додаткових бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі Інституту на 2026 рік, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

17.09.2026 представником позивача подано заяву про виправлення описки у позовній заяві.

09.10.2026 представником позивача подано додаткові пояснення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2025 року між Державною установою «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (в подальшому змінено найменування на Державна установа «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» (далі - споживач, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (далі - постачальник, позивач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 340 (далі - Договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» (Електрична енергія, з розподілом) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (придбаної) електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи ПАТ «ДТЕК Київські електромережі» договору про надання послуг з розподілу/передачі, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 05.03.2026) кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим Договором складає 122280 кВт* год та визначено у Додатку 3 «Очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії» та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з передачі».

Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків, шляхом укладання додаткової угоди.

Згідно з п. 3.1 Договору строк постачання електричної енергії за цим Договором до 31 грудня 2025 року включно.

У відповідності до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 05.03.2026)З загальна ціна цього Договору становить 1 285 219,04 грн, в т.ч. ПДВ 214 203,17грн, в т.ч.: на 2025 рік - 1071 015,87грн, у т.ч. ПДВ 178 502,65 грн/892 513,22 грн без ПДВ, в т.ч.: КПКВ 2301110 (ЗФ) - 755 078,90 грн з ПДВ та КПКВ 2301110 (за рахунок відшкодованих коштів) - 315 936,97грн з ПДВ, на 2026 рік - 214 203,17 грн, у т.ч. ПДВ 35 700,53грн/178 502,64 грн без ПДВ, в т.ч.: КПКВ 2301110 (ЗФ) - 214 203,17 грн з ПДВ.

Ціна за 1 кВт/год складає на момент підписання договору 10,51046 з ПДВ та визначається згідно Додатку 2 до цього Договору. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, яка формується згідно Додатку 2 до цього Договору (п. 5.2 Договору).

У пункті 5.6 Договору узгоджено, що ціна за одиницю товару за цим Договором може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених п. 19 Постанови КМУ № 1178 від 12.10.2022, що може оформлюються додатковою угодою на вимогу споживача, яка набуває чинності з моменту її підписання сторонами (якщо сторони не погодять інший термін (строк) набрання чинності такою Додатковою угодою) та є невід`ємною частиною Договору. До зміни ціни за одиницю товару постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка зазначена у Договорі у чинній його редакції.

У разі незгоди із зміною ціни чи інших умов Договору споживач має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору протягом 20 днів з дня отримання такої пропозиції. У разі відмови споживача від зміни ціни або інших умов Договору у письмовому вигляді, що запропоновані постачальником, а також у разі відсутності відповіді споживача на таку пропозицію постачальника протягом 20 днів з дня її отримання, такі зміни вступають в дію і постачальник має право ініціювати процедуру дострокового припинення (розірвання) Договору відповідно до законодавства України та умов цього Договору.

Розрахунковим періодом згідно з п. 5.8 Договору, є календарний місяць.

За умовами п. 5.10 Договору оплата поставленої електричної енергії за цим Договором здійснюється споживачем протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту купівлі-продажу електричної енергії та приймання-передачі послуг за відповідний розрахунковий період. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Згідно з п. 6.2 Договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.03.2026, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дія Договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено установленому порядку (п. 13.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2025).

Додатком № 2 до Договору викладено Комерційну пропозицію, до якої сторонами Додатковими угодами № 2 від 02.03.2026 та № 4 від 09.03.2026 внесено зміни.

На виконання Договору, позивачем направлено відповідачу рахунки на оплату та акти приймання-передачі електричної енергії за період з 01.01.2026 по 28.02.2026, а саме: акт приймання передавання за період з 01.01.2026 по 09.01.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 17072 кВт*год на суму 214 191,74 грн, який був підписаний сторонами; акт приймання передавання за період з 10.01.2026 по 31.01.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 31933 кВт*год на суму 400 643,45 грн та акт приймання передавання за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 49230 кВт*год на суму 721 074,22 грн від підписання яких відповідач відмовився, а також рахунки на оплату №880800611225260119 за січень 2026 та №880800611225260219 за лютий 2026.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов Договору у період за 01.01.2026 по 28.02.2026 відповідачем було спожито електричної енергії у обсязі 98 235 кВт*год на суму 1 335 909,41 грн, що підтверджується отриманими даними від ОСР - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про спожиті відповідачем обсяги електроенергії, яка оплачена відповідачем лише частково, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 826 867,74 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 9 971,43 грн та інфляційні втрати в розмірі 23 755,65 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, визначені Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до п. 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (надалі - Правила), договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно з п. 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку. Місцем провадження господарської діяльності електропостачальника є територія України, крім постачальників універсальної послуги та постачальників "останньої надії", для яких місцем провадження господарської діяльності є територія, визначена в умовах конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У межах території діяльності одного постачальника універсальних послуг або постачальника "останньої надії" не допускається здійснення діяльності іншими постачальниками універсальних послуг або постачальниками "останньої надії" відповідно. Електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в установленому порядку про будь-яке збільшення ціни і про право споживачів припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Згідно з п. 3.1.5 Правил електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на власному офіційному вебсайті, про що повідомити Регулятора.

Постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об`єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об`єкті (об`єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики; 6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі (п. 3.1.6 Правил).

У п. 3.1.7 Правил зазначено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.

Підпунктами 4.3, 4.12 п. 4 Правил РРЕЕ, передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.7. ПРРЕЕ оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:

1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.

У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом п.4.8. ПРРЕЕ форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).

Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії").

За умовами п. 5.10 Договору оплата поставленої електричної енергії за цим Договором здійснюється споживачем протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту купівлі-продажу електричної енергії та приймання-передачі послуг за відповідний розрахунковий період. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних вебсайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

На виконання Договору, позивачем направлено відповідачу рахунки на оплату та акти приймання-передачі електричної енергії за період з 01.01.2026 по 28.02.2026, а саме: акт приймання передавання за період з 01.01.2026 по 09.01.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 17072 кВт*год на суму 214 191,74 грн, який був підписаний сторонами; акт приймання передавання за період з 10.01.2026 по 31.01.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 31933 кВт*год на суму 400 643,45 грн та акт приймання передавання за період з 01.02.2026 по 28.02.2026 за спожиту електричну енергію у обсязі 49230 кВт*год на суму 721 074,22 грн від підписання яких відповідач відмовився, а також рахунки на оплату №880800611225260119 за січень 2026 року та №880800611225260219 за лютий 2026 року.

Також позивачем отримано дані від ОСР - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про спожиті відповідачем обсяги електроенергії, відповідно до яких відповідачем у період з 01.01.2026 по 28.02.2026 спожиту електричну енергію у обсязі 98235 кВт*год, що узгоджується із складеними та направленими відповідачу Актами приймання-передавання та рахунками на оплату.

Отже, враховуючи наявну в матеріалах справи ОСР - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про спожиті відповідачем обсяги електроенергії та відсутність жодних доказів у матеріалах справи поставки позивачем меншого обсягу електроенергії, судом встановлено, що відповідачем у період з 01.01.2026 по 28.02.2026 спожиту електричну енергію у обсязі 98235 кВт*год, а відтак підлягає оплаті.

Твердження ж відповідача про те, що загальна вартість Договору була сплачена відповідачем і позивач не може шляхом одностороннього виставлення рахунку або пред`явлення позову фактично змінити погоджені сторонами умови Договору та створити для бюджетної установи нове грошове зобов`язання, судом відхиляються, оскільки електрична енергія споживалась самим відповідачем, і відповідач не був позбавлений можливості обмежити споживання електроенергії, у межах узгодженого сторонами в Договорі обсягу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отриману електроенергію в розмірі 826 867,74 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманої електроенергії у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 826 867,74 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 9 971,43 грн та інфляційні втрати в розмірі 23 755,65 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 9 971,43 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 755,65 грн.

Також позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України стягнути з відповідача 3% річних на суму основного боргу в розмірі 826 867,74 грн з 31.07.2026 і до моменту остаточного виконання рішення суду.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної норми процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача - один із видів відповідальності.

Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Мета такого інституту передусім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України приписи застосовуються лише у грошових зобов`язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується.

Тож правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України передусім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Також, зміст частини десятої статті 238 ГПК України про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

Натомість, заявляючи клопотання про нарахування 3% річних у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України позивач фактично просить здійснити їх нарахування з 31.07.2026, а не за період після ухвалення судового рішення та його невиконання, що суперечить ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Як вже зазначалось судом, приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України, які надають суду право задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, передбачає визначення конкретної суми до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті, на яку і здійснюється таке нарахування після ухвалення судового рішення має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення, в той час як заявлені у поданому клопотанні в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України клопотанні вимоги, таким приписам та меті не відповідають.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для застосування приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.

Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 103-А; ідентифікаційний код: 04803492) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35; ідентифікаційний код: 42093239) заборгованість у розмірі 826 867 (вісімсот двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 74 коп., 3% річних у розмірі 9 971 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 23 755 (двадцять ти тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 327 (десять тисяч триста двадцять сім) грн 14 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 19.10.2026

Суддя О.А. Грєхова