Рішення № 140693968, 19.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 201/15278/25

Провадження № 2/201/1573/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого - судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До суду, через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.03.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 26.03.2025-100002164.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 7 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 26.03.2025р., строком на 217 днів. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна становить 1 % за 1 день та застосовується протягом перших 3 чергових періодів, процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна становить 0,5 % за 1 день та застосовується в наступних чергових періодах. Договором також передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 630 грн. та комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 630 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим. Дата повернення кредиту - 28.10.2025р.

ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 7 000 грн., а отже акцептовано умови договору.

В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову, утворилась заборгованість у розмірі 23 240,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000,00 грн., по процентам в розмірі 10 850,00 грн., по комісії, пов`язаній з наданням кредиту, в розмірі 630,00 грн., по комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 260,00 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання у розмірі 3 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.03.2025-100002164 від 26.03.2025р. у розмірі 23 240,00 грн., а також судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 04.12.2025р. відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

12.01.2026р. через підсистему «Електронний суд» представник відповідача - адвокат Гуменчук С.І. (діє на підставі ордеру від 12.01.2026р.) подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем не надано доказів ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, направлення, отримання та використання одноразового ідентифікатора, а також доказів того, що номер телефону НОМЕР_1 на момент укладення договору належав саме відповідачу, а надані позивачем документи є лише роздруківками файлів у форматі PDF. Крім того, на думку відповідача, позивачем не доведено факт надання кредитних коштів, оскільки лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-1811 від 18.11.2025р. не є первинним документом, а інформація в ньому не верифікована та не містить даних щодо власника банківської картки. Також відповідач вважає нікчемними умови договору щодо сплати комісії за надання кредиту в розмірі 630 грн. та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 260 грн. з посиланням на ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022р. у справі № 496/3134/19, а неустойку в розмірі 3 500 грн. такою, що не підлягає стягненню відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

19.01.2026р. представник позивача - Ларіонов К.О. подав відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що відповідач, заперечуючи проти позову, не надав жодного доказу на спростування доводів позивача, зокрема виписки по рахунку платіжної картки, реквізити якої він сам зазначив у заявці; кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим на його фінансовий номер телефону, після ідентифікації через Систему BankID Національного банку України; видача кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Щодо комісії вказав, що послуги, за які її встановлено, не належать до тих, що за законом надаються безоплатно, а умови договору в цій частині відповідачем не оскаржувались. Щодо неустойки зазначив, що договір укладено після набрання чинності Законом України від 22.11.2023р. № 3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» як спеціального закону, а тому неустойка нарахована правомірно.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26.03.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26.03.2025-100002164, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), які підписано відповідачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором «E448» (а.с. 33-45).

За умовами укладеного кредитного договору, ТОВ «Споживчий центр» зобов`язується надати відповідачу кредит у розмірі 7 000 грн. строком на 217 днів, зі сплатою процентів за ставкою «Стандарт» 1 % за один день користування кредитом протягом перших 3 чергових періодів та за ставкою «Економ» 0,5 % за один день користування кредитом у наступних чергових періодах, комісії за надання кредиту в розмірі 630 грн. та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 630 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим, згідно з графіком платежів. Дата повернення кредиту - 28.10.2025р. Загальні витрати за споживчим кредитом визначені договором у розмірі 12 740 грн., з яких проценти - 10 850 грн., комісії - 1 890 грн.

Факт отримання коштів відповідачем підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №1-1811 від 18.11.2025р., із якого вбачається, що 26.03.2025р. о 17 год. 40 хв. на платіжну картку відповідача (реквізити якої вказані відповідачем у заявці) було перераховано кредитні кошти в сумі 7 000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 з призначенням платежу «Видача за договором кредиту №26.03.2025-100002164» (а.с. 48).

З досліджених доказів вбачається, що умови договору відповідачем належним чином не виконані, передбачена договором кредиту заборгованість не погашена.

Відповідно до довідки - розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 26.03.2025-100002164 від 26.03.2025р., заборгованість ОСОБА_1 по вказаному договору складає 23 240,00 грн., з яких: 7 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 10 850,00 грн. - заборгованість по процентам, нарахованим за період з 26.03.2025р. по 28.10.2025р.; 630,00 грн. - комісія за надання кредиту; 1 260,00 грн. - комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 3 500,00 грн. - неустойка (а.с. 22). Розмір нарахованих процентів і комісій відповідає графіку платежів та загальним витратам за споживчим кредитом, визначеним договором, а проценти нараховані в межах строку кредитування.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Варто зазначити, що Закон України «Про електронні довірчі послуги» (надалі Закон) визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.

Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Закон України «Про електронну комерцію» - визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною третьою статті 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» - електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Стаття 14 вищезазначеного закону передбачено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 Загальних положень Постанови Правління Національного банку України № 32 від 17.03.2020р. встановлено наступні визначення, зокрема:

- абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку;

- абонент Системи BankID Національного банку (далі - абонент) - юридична особа резидент приватного або публічного права, яка має укладений Національним банком України (далі - Національний банк) договір приєднання до Системи BankID Національного банку, та Національний банк;

- користувач Системи BankID Національного банку (далі - користувач) - фізична особа, яка ініціювала ЕЗІ з використанням Системи BankID Національного банку з метою отримання послуги від абонента - надавача послуг або контрагента абонента - надавача послуг зі спеціальним статусом.

Згідно частини 3 «Порядок використання Системи BankID Національного банку, права та обов`язки суб`єктів взаємовідносин у Системі BankID Національного банку» - учасниками процесу взаємодії в Системі BankID Національного банку є: користувачі та абоненти.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» являється абонентом Системи BankID Національного банку з 26.10.2020р. (інформація міститься на сайті https://bank.gov.ua).

Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно до ч.1 ст.76, ч.2 ст.77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Щодо доводів відповідача про недоведеність укладення договору та отримання кредитних коштів.

Суд не погоджується з доводами відзиву про недоведеність факту укладення кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи, перед укладенням договору відповідач пройшов електронну дистанційну ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України через абонента-ідентифікатора АТ КБ «ПриватБанк», за результатами якої позивачем отримано ідентифікаційні дані відповідача: прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, дату народження, дані документа, що посвідчує особу, адресу зареєстрованого місця проживання та номер телефону НОМЕР_1 . Відповідно до Положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.03.2020 № 32, передача даних користувача абоненту - надавачу послуг здійснюється лише після успішного проходження користувачем багатофакторної автентифікації в обраного ним абонента-ідентифікатора (банку).

Пропозиція про укладення кредитного договору, заявка та відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) містять електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором «E448», без отримання якого на вказаний відповідачем номер телефону та введення в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача договір не міг бути укладений. При цьому номер телефону НОМЕР_1 зазначено як контактний номер самого відповідача і у поданому від його імені відзиві на позовну заяву, а доказів того, що на момент укладення договору цей номер належав іншій особі чи вибув з володіння відповідача, суду не надано.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи, а докази, подані у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами. Тому посилання відповідача на те, що надані позивачем документи є лише роздруківками файлів, не свідчить про їх недопустимість.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про недоведеність факту отримання кредитних коштів. Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» - фінансової установи, яка надає позивачу послуги з переказу коштів на підставі договору № ФК-П-2024/01-2, містить дату й час операції, суму, номер платіжної картки отримувача, номер транзакції в системі iPay.ua (691775172) та призначення платежу із зазначенням номера кредитного договору. Переказ здійснено 26.03.2025р. о 17:40:51, тобто в момент укладення договору, а номер платіжної картки отримувача відповідає реквізитам електронного платіжного засобу 5168-75XX-XXXX-5849, які відповідач особисто зазначив у заявці.

Відповідач, заперечуючи факт отримання коштів, не надав виписки по рахунку зазначеної платіжної картки, хоча така інформація є для нього доступною, та не заявляв клопотання про її витребування. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, суд вважає доведеними факти укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7 000 грн.

З вищевикладеного, слідує, що відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, а тому суд дійшов до висновку про те, що відповідний борг, який складається з тіла кредиту в сумі 7 000,00 грн. та процентів в сумі 10 850,00 грн. існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Щодо вимоги про стягнення комісії в загальному розмірі 1 890,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Судом встановлено, що розмір комісії за надання кредиту (630 грн.) та комісії за обслуговування кредитної заборгованості (630 грн. у кожному з 2 чергових періодів), їх економічна сутність, порядок нарахування та строки сплати чітко визначені в заявці та графіку платежів, враховані при розрахунку денної процентної ставки та загальних витрат за споживчим кредитом, з якими відповідач був ознайомлений та погодився, підписавши договір.

Доводи відповідача про нікчемність умов договору щодо комісії суд відхиляє. У постанові від 13.07.2022р. у справі № 496/3134/19, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про нікчемність умови договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає не частіше одного разу на місяць, тобто послуг, які відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» надаються безоплатно. Натомість за умовами укладеного сторонами договору до комісії за обслуговування кредитної заборгованості прямо не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. Комісія ж за надання кредиту має іншу економічну сутність - плата за надання кредиту - та не стосується надання інформації про стан кредитної заборгованості. Доказів того, що відповідачу встановлено плату саме за послуги, які за законом мають надаватися безоплатно, суду не надано, умови договору в цій частині недійсними в судовому порядку не визнавались.

За таких обставин вимога про стягнення комісії в загальному розмірі 1 890,00 грн. (630,00 грн. + 1 260,00 грн.) є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, становить 19 740,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення неустойки в розмірі 3 500,00 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022р. до теперішнього часу.

Доводи позивача про те, що після внесення Законом України від 22.11.2023р. № 3498-IX змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцям дозволено нараховувати неустойку за договорами, укладеними після набрання ним чинності, суд відхиляє. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на всі договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), у тому числі на договори про споживчий кредит, є чинним та зазначеним законом не змінювався і не виключався. Зміна редакції п. 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не скасовує дії вказаної норми ЦК України щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання, допущене у період дії воєнного стану.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, а інші закони приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Кредитний договір укладено сторонами 26.03.2025р., прострочення виконання зобов`язань допущено відповідачем у період дії воєнного стану, тому неустойка за таке прострочення стягненню не підлягає.

Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією, просив стягнути неустойку в розмірі 3 500 грн., яка відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України підлягає списанню кредитодавцем, суд вважає вказані вимоги необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеної суми позову, в розмірі 2 057,58 грн. (2 422,40 х 19 740,00 / 23 240,00) (п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 634, 638, 648, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.03.2025-100002164 від 26.03.2025р. у розмірі 19 740 (дев`ятнадцять тисяч сімсот сорок) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 057 (дві тисячі п`ятдесят сім) грн. 58 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Д.О. Покопцева