Рішення № 140693437, 06.10.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/12193/25

(2/199/1017/26)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Кальмуса О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 15.07.2005 року звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим між сторонами укладено кредитний договір №DNHDGK01270111, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 58410.00 доларів США, терміном до 14.07.2025 року на наступі цілі: 49500.00 доларів США купівля житла та 8910.00 доларів США на сплату страхових платежів, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, що складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно з договором у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, однак зобов`язання за кредитним договором не виконав.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором №DNHDGK01270111 від 15.07.2005 у розмірі 63060,03 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту.

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором №DNHDGK01270111 від 15.07.2005 у розмірі 63060,03 доларів США, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення заборгованості у розмірі 3% річних від простроченої суми (згідно до ч.2 ст.625 ЦК України) за період 02.04.2017 по 23.02.2022, у розмірі 9267,23 доларів США.

На підставі викладеного, банк просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь вищевказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив справу слухати у його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечував, про що зазначив у прохальній частин позову.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, причину неявки суду не повідомила, заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, а також відзив на позов до суду не надавала, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 15.07.2005 року звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим між сторонами укладено кредитний договір №DNHDGK01270111, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 58410.00 доларів США, терміном до 14.07.2025 року на наступі цілі: 49500.00 доларів США купівля житла та 8910.00 доларів США на сплату страхових платежів, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, однак зобов`язання за кредитним договором не виконав.

У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором №DNHDGK01270111 від 15.07.2005 у розмірі 63060,03 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту.

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором №DNHDGK01270111 від 15.07.2005 у розмірі 63060,03 доларів США, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення заборгованості у розмірі 3% річних від простроченої суми (згідно до ч.2 ст.625 ЦК України) за період 02.04.2017 по 23.02.2022, у розмірі 9267,23 доларів США.

Крім цього судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, задоволено та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNHDGK01270111 від 15.07.2005 в розмірі 79026,90 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.12.2013 року складає 631424,93 грн. звернуто стягнення на квартиру загальною площею 72,40 кв.м, житловою 36,90 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110763286).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 р. (справа № 14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, для застосування частини другої статті 625 ЦК України необхідним є встановлення обсягу грошового зобов`язання, що виникло у боржника перед кредитором.

Судом встановлено, у зв`язку з простроченням повернення позичених коштів за кредитним договором у боржника виникла заборгованість перед кредитором.

За наведеним у частині другій статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні».

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заявнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.

Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред`явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України від суми заборгованості за тілом кредиту за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 року.

При цьому, доказів звернення для примусового виконання рішення суду позивачем, суду не надано. Строк пред`явлення до примусового виконання виконавчих листів сплинув.

Зобов`язання відповідача є задавненим у зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.

Як вбачається із встановлених обставин, 3% річних були нараховані позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до заявленої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

Крім того, між сторонами для забезпечення виконання кредитних зобов`язань укладався договір іпотеки від 15.11.2007 року, проте будь-який доказів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки або відсутність такого позивачем суду не надано, що позбавляє суд можливості переконатись у фактичному розмірі заборгованості.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та зазначає, що станом на відповідну дату заборгованість за тілом кредиту становить 63 060,03 доларів США. Крім того, банк просить стягнути 9 267,23 доларів США трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Разом із тим судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення позов банку було задоволено.

Зазначеним рішенням суду у рахунок погашення заборгованості за тим самим кредитним договором № DNHDGK01270111 від 15 липня 2005 року в розмірі 79 026,90 доларів США, що за курсом 7,99 грн за 1 долар США становило 631 424,93 грн, звернуто стягнення на квартиру загальною площею 72,40 кв. м, житловою площею 36,90 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її продажу у встановленому судовим рішенням порядку.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, вже було визначено заборгованість відповідачів перед АТ КБ «ПриватБанк» за тим самим кредитним договором та встановлено спосіб її погашення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зміст наведеного судового рішення свідчить, що предметом судового розгляду вже були правовідносини сторін, які виникли з кредитного договору № DNHDGK01270111 від 15 липня 2005 року, а визначена судом заборгованість підлягала погашенню за рахунок предмета іпотеки.

За таких обставин для вирішення цього спору першочергове значення має встановлення того, яка саме сума заборгованості за кредитним договором залишилася непогашеною після ухвалення та виконання зазначеного судового рішення, а також чи входить заявлена у цій справі сума 63 060,03 доларів США до заборгованості, яка вже була предметом судового розгляду.

Водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б дозволяли суду достовірно встановити, що заявлена до стягнення у цій справі заборгованість у розмірі 63 060,03 доларів США виникла після визначення судом заборгованості у розмірі 79 026,90 доларів США та не була охоплена попереднім судовим рішенням.

Сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, без надання документів щодо виконання попереднього рішення суду, реалізації предмета іпотеки, отриманих банком коштів та їх зарахування в рахунок погашення кредитної заборгованості не дає можливості встановити дійсний залишок заборгованості відповідача.

При цьому відповідно до статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово виходив із того, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості суд має перевіряти не лише факт укладення кредитного договору та його порушення, а й обґрунтованість та достовірність розміру заявленої до стягнення заборгованості, зокрема шляхом дослідження первинних документів та руху коштів за кредитом.

Також позивачем не доведено, що після звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення судом заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 026,90 доларів США у відповідача виникла саме нова, не охоплена попереднім судовим рішенням заборгованість у розмірі 63 060,03 доларів США.

Суд також враховує, що за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Водночас частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, у разі часткового виконання попереднього судового рішення та погашення за рахунок предмета іпотеки відповідної частини кредитної заборгованості кредитор має право вимагати виконання лише тієї частини зобов`язання, яка фактично залишилася невиконаною та належним чином підтверджена доказами.

Однак доказів, які б дозволяли встановити конкретний залишок заборгованості після звернення стягнення на предмет іпотеки, матеріали справи не містять.

Оскільки позивачем не доведено розмір основної заборгованості у сумі 63 060,03 доларів США та не підтверджено, що саме ця сума залишалася простроченою протягом заявленого періоду з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, підстави для стягнення нарахованих на неї трьох процентів річних також відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що попереднім судовим рішенням уже було визначено заборгованість за тим самим кредитним договором станом на відповідну дату та визначено спосіб її погашення. Тому повторне стягнення складових цієї самої заборгованості без доведення її подальшого виникнення або збільшення суперечило б принципу обов`язковості судового рішення та могло б призвести до подвійного стягнення одного й того самого боргу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами наявність у відповідача перед банком заборгованості за кредитним договором № DNHDGK01270111 від 15 липня 2005 року саме у заявленому розмірі 63 060,03 доларів США, а також правомірність нарахування 9 267,23 доларів США трьох процентів річних.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до відповідача слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з урахуванням того, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, судовий збір слід покласти за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 526, 599, 1048, 1049, 1050, 1054, ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Л.Г. Якименко