Ухвала суду № 140684121, 13.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9077/21

Провадження № 1-кп/201/335/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 , з секретарем ОСОБА_2 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника потерпілої ОСОБА_3 в інтересах потерпілої ОСОБА_4 про накладання арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62020000000000848 від 27.10.2020, по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровська, яка проживає в АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 365-2 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_6

обвинувачена ОСОБА_7

захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9

потерпіла ОСОБА_4

представник потерпілої ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Представником потерпілої ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_3 подане клопотання про накладання арешту на майно.

Обґрунтовуючи подане клопотання, представник потерпілої зазначає, що в провадженні суду перебуває вказане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 .

В межах даного кримінального провадження потерпілою ОСОБА_4 до обвинуваченої ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на суму 2 662 183 000,00 грн.

Об`єктом кримінального правопорушення та речовим доказом у провадженні є адміністративна будівля з влаштуванням паркінгу загальною площею 6124,40 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1365213680000), ринкова вартість якої згідно з висновком експертів від 11.09.2020 № 3880/20-42/3881/20-43/22775/20-42 становить 245 465 000,00 грн.

По постановах органу досудового розслідування від 09.10.2017 та від 23.04.2020 вказане нерухоме майно визнано речовим доказом.

Представник вказує, що внаслідок противоправних дій права власності на зазначене майно було позбавлено потерпілу ОСОБА_4 та зареєстровано за компанією «Amitiel Holding Limited» (Республіка Сейшельські острови). На цей час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-які арешти чи обтяження щодо спірного об`єкта відсутні, що створює реальну загрозу його відчуження, поділу, перепродажу або вчинення інших реєстраційних дій, які ускладнять чи зроблять неможливим повернення майна законному власнику та виконання вироку в частині цивільного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170173 КПК України, представник потерпілої просить суд:

- Накласти арешт на адміністративну будівлю з влаштуванням паркінгу (площею 6124,40 кв.м по АДРЕСА_2 ).

- Заборонити компанії «Amitiel Holding Limited» користуватися та розпоряджатися вказаним нерухомим майном.

- Передати зазначене майно на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_4

- Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо даного об`єкта нерухомості.

Потерпіла ОСОБА_4 клопотання підтримала.

Всі інші учасники поклалися на розсуд суду.

Вирішуючи клопотання суд прийшов до такого.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Крім того, за пунктом 4 частиною 2 даної статі визначено, що арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Положеннями частини 1 статті 171 КПК України визначено, що з клопотанням про арешт майна до суду має право звернутися цивільний позивач.

Частиною 3 даної статті передбачено, що у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

У відповідності до пунктів 4 та 5 частини 2 статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Суд зазначає, що при розгляду поданого до суду клопотання враховує першочерговий етап судового розгляду, на якому подано дане клопотання, а тому досліджує тільки зміст обвинувального акта, зміст поданого клопотання та доданих до нього матеріалів, а також зміст цивільного позову.

Розглядаючи клопотання суд вважає, що факт завдання потерпілій матеріальної і моральної шкоди підлягає доказуванню під час судового розгляду.

При цьому суд керується положенням ст. 91 КПК України, що саме підлягає доказуванню в кримінальному провадженні, як і те, на кому лежить обов`язок доказування відповідно до ст. 92 КПК України.

Суд враховує, що згідно з ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Способи забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Згідно з п.п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд враховує, що ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 23.12.2020 №756/2609/20 (провадження № 61-11479св20) викладено правову позицію згідно з якою:

«Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Згідно з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 640/17361/20 необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Згідно з ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.

Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи.

Суд звертає увагу на приписи ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якою визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

На підставі даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.09.2025, яку надав представник потерпілої, судом встановлено наступне:

Власник майна: компанія «АМІТЕЛ ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД» (AMITIEL HOLDING LIMITED) (країна реєстрації: Республіка Сейшельські Острови, нерезидент України, код нерезидента: №157986).

Право власності: зареєстровано 22.10.2018 року на підставі рішення суду (справа № 910/6869/18 від 17.09.2018 року, Господарський суд м. Києва).

Об`єкт нерухомості: нежитлова будівля з влаштуванням паркінгу (літ. А), загальною площею 6124,4 кв.м, розташована за адресою: м. Київ, провулок Рильського, будинок 4 (реєстраційний номер об`єкта: 1365213680000).

Накладення на майно обмежень (наявні обтяження та арешти):

У Реєстрі зафіксовано два записи про арешт/обтяження цього майна:

1. Арешт від 22.12.2022 року (Державне бюро розслідувань):

Вид обтяження: арешт нерухомого майна із забороною відчуження та розпорядження.

Підстава: ухвала Личаківського районного суду м. Львова від 08.12.2022 року (справа № 463/8640/22, провадження № 1-кс/463/6572/22).

Обтяжувач: Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ: 41760289) в інтересах держави відносно майна компанії «АМІТЕЛ ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД».

2. Арешт від 06.10.2017 року (Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська):

Вид обтяження: арешт нерухомого майна із забороною відчуження, розпорядження та користування компанією «АМІТЕЛ ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД».

Підстава: ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2017 року у справі № 200/17066/17.

Обтяжувач: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська (код ЄДРПОУ: 02891368).

Згідно із долученими представником потерпілої постановами від 09.10.2017 і 23.04.2020 вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12017100100011880 від 08.10.2017 року (постанова від 09.10.2017) і № 42013110000000956 від 04.11.2013 (постанова від 23.04.2020). При цьому постанову про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні, що розглядається судом (№ 62020000000000848 від 27.10.2020) суду не надано.

1. Щодо накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як встановлено судом на підставі даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.09.2025, на адміністративну будівлю та паркінг за адресою: м. Київ, пров. Рильського, 4, вже накладено арешти, зокрема на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 08.12.2022 (справа № 463/8640/22) в інтересах держави та ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2017 у справі № 200/17066/17.

Таким чином суду надана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.09.2025, згідно якої майно вже перебуває під обтяженням існуючих судових заборон, спрямованих, зокрема, на збереження речових доказів у рамках відповідних проваджень. Повторне накладення арешту з аналогічною метою за відсутності належних процесуальних підстав (зокрема, чинної постанови про визнання майна речовим доказом саме у межах даного кримінального провадження № 62020000000000848 від 27.10.2020, яку суду надано не було) є недоцільним та таким, що не відповідає завданням кримінального провадження.

2. Щодо накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.09.2025, власником нерухомого майна (адміністративної будівлі з паркінгом по АДРЕСА_2 ) на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 у справі № 910/6869/18 є компанія «Амітел Холдінг Лімітед» (Amitiel Holding Limited) (Республіка Сейшельські Острови). Водночас, компанія «Amitiel Holding Limited» не є обвинуваченою (підозрюваною) у даному кримінальному провадженні.

Обвинувачена ОСОБА_5 згідно Інформаційної довідки станом на 26.09.2025 не є власником зазначеного нерухомого майна та не володіє ним на праві власності, що виключає можливість звернення стягнення на це майно в рамках виконання можливого вироку за цивільним позовом до обвинуваченої.

Застосування заходів забезпечення позову чи арешту майна до особи, яка не є відповідачем (або підозрюваним/обвинуваченим у межах кримінального провадження) та за відсутності встановленого законом зв`язку між її майном і зобов`язаннями суб`єкта відповідальності, є порушенням принципу співмірності та надмірним втручанням у право власності третіх осіб, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника потерпілої про накладення арешту на майно та застосування відповідних заборон.

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_3 про накладання арешту на майно відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення через Соборний районний суд м. Дніпра.

Суддя ОСОБА_1