Рішення № 140682784, 05.10.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1641/26

Провадження № 2/348/1618/26

05 жовтня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Бурдун Т.А.,

за участі секретаря судового засідання Лейб`юк Є.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Дудорової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Надвірна Івано-Франківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Дудорова О.О., звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна тітка позивачки ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина у виді житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка звернулась до нотаріуса з приводу оформлення спадщини, однак в цьому їй було відмовлено через неможливість встановлення родинного зв`язку між позивачкою та покійною, а також через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.Таким чином, позивач не може реалізувати своє законне право на спадщину, а тому змушена звернутися до суду із даним позовом.

Тому позивач просить суд встановити факт родинних відносин в тому, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є двоюрідною племінницею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1, загальною площею 37,4 кв.м., житловою площею 14,4 кв.м, сараю Б-1 та колодязю № 1.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 12.06.2026 було відкрито провадження по справі в загальному порядку та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 02.07.2026 заловолено клопотання представника позивача та витребувано у державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 03.08.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просить позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково суду пояснила, що її бабуся ОСОБА_3 та мати померлої ОСОБА_2 ОСОБА_4 були сестрами по батьку. Однак в свідоцтвах про їх народження було зазначено різні імена батька: « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 ». Батько ОСОБА_2 помер в 2012 році, після його смерті ОСОБА_2 проживала одна, сім`ї та дітей вона не мала. Коли ОСОБА_2 дістала інсульт, то позивачка доглядала її, годувала, прала їй речі, міняла памперси, допомогала по господарству. Інших близьких родичей ОСОБА_2 не мала. Коли ОСОБА_7 померла, то вона займалася організацією похорон. Після померлої залишився будинок, за яким вона також доглядає, підтримує в належному стані.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Дудорова О.О. підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Також пояснила суду, що у зв`язку із тим, що у бубусі позивачки та матері померлої в їх свідоцтвах про народження ім`я батька зазначено по різному: « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 », встановити родинні відносини у позасудовому порядку неможливо. Згідно виписки з погосподарської книги, будинок був побудований до 1967 року, головою колгоспного двору був ОСОБА_8 , а після його смерті ОСОБА_2 , на той момент такий спосіб реєстрації власності був прийнятний. Позивач є спадкоємцем 5-ї черги та є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

Представник відповідача Івано-Франківської міської ради у судове засідання не з`явився, про місце та час розглядусправи повідомлявся належним чином. В заяві від 30.06.2026 представник відповідача просив розгляд справи проводити без участі представника за наявними у справі матеріалами.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду надала покази про те, що знає позивача з 70-х років. ОСОБА_2 жила одна, не мала ні сім`ї, ні дітей. Позивач є племіницею ОСОБА_2 . Коли ОСОБА_7 захворіла, то позивачка доглядала її.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду надала покази про те, що померла ОСОБА_2 проживала одна, сім`ї та дітей не мала. Позивач опікувалася нею, доглядала, коли ОСОБА_7 хворіла, та поховала її. Інших ближчих родичів ОСОБА_2 не мала. ОСОБА_11 позивачки та мама ОСОБА_7 були рідні по батьку.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, заслухавши покази свідків, вивчивши матеріали позовної заяви, дослідивши докази у їх сукупності, визнавши їх достатніми для вирішення справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право у порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України)

Статтями 12,13,81,89 ЦПК України передбачено: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження (серія НОМЕР_1 , виданого 16 червня 1965 року Богородчанським райбюро ЗАГС, актовий запис №588) батьками позивачки є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.13).

Позивачка змінила дівоче прізвище з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_15 » внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2 , від 24 червня 1967 року (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 16 березня 2026 року (а.с.9).

Згідно архівної довідки від 27 березня 2026 року №Г-42(Ц)/06-06 вбачається, що ОСОБА_12 (батько позивачки) народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Тисменичани, Станіславського повіту (тепер Івано-Франківський р-н.) та батьками його є ОСОБА_17 (дідо позивачки) та ОСОБА_18 (баба позивачки) (а.с.19).

Згідно архівної довідки від 27 березня 2026 року №Г-42(Ц)/06-06 вбачається, що ОСОБА_18 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Тисменичани, Станіславського повіту (тепер Івано-Франківський р-н.) та батьками її є ОСОБА_19 (прадід позивачки) та ОСОБА_20 (прабаба позивачки) (а.с.20).

В подальшому, прадід позивачки ОСОБА_19 28 лютого 1907 року уклав інший шлюб з ОСОБА_21 , що підтверджується архівною довідкою №Б-31(Ц)/06-06 від 01 квітня 2026 року (а.с.22).

Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась мати покійної ОСОБА_2 - ОСОБА_22 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , від 10 березня 1965 року (а.с.16).

15 червня 1956 року ОСОБА_22 уклала шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 , від 22 червня 1956 року (а.с.17).

Від даного шлюбу народилась ОСОБА_2 .

Згідно архівної довідки від 01 квітня 2026 року №Б-31(Ц)/06-06 імена подружжя вказані як ОСОБА_19 та ОСОБА_21 (а.с.22).

У свідоцтві про народження ОСОБА_22 батьками зазначено ОСОБА_23 та ОСОБА_24 (а.с.16).

Таким чином, судом встановлено, що дійсно існують розбіжності між написанням імені ОСОБА_25 ( ОСОБА_5 ) у різних документах, та зазначеного у подальшому по батькові свідоцтвах про народження його дітей: ОСОБА_26 та ОСОБА_27 .

Отже, судом встановлено, що в документах, які підтверджують родинні відносини між позивачкою та покійною ОСОБА_2 існує ряд невідповідностей, що спричинені довільним написанням імен та по батькові осіб в період 1900-1920 років.

Проте, факт родинних відносин позивача та її двоюрідної тітки ОСОБА_2 підтверджується дослідженими під час судового засідання письмовими доказами, також той факт, що ОСОБА_28 та ОСОБА_19 є одна й та сама особа та його доньки ОСОБА_29 та ОСОБА_4 є рідними сестрами по батьку підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; усі інші анкетні дані щодо прізвища, дати народження, місця проживання ОСОБА_25 узгоджуються, а тому у суду немає підстав піддавати доводи щодо родинних зв`язків позивача та померлої ОСОБА_2 сумніву.

Будь-яким іншим чином виправити помилку щодо написання по батькові бабусі позивачки та матері ОСОБА_2 на теперішній час не представляється можливим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що маючих юридичне значення» зазначено, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, наводиться у ст. 315 ЦПК і не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення, зокрема встановлення факту родинних відносин тощо.

Згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5«Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину та інше. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Суд зазначає, що під родинними відносинами слід розуміти кровний зв`язок між особами, які походять одне від одного (пряма лінія родинних відносин) і кровний зв`язок між особами, які походять від спільного предка (бічна лінія родинних відносин). У прямій лінії родинних відносин знаходяться: мати і син (або донька), батько і син (або донька), дід і внук (внучка), бабка і внук (внучка), прадід і правнук (правнучка), прабабка і правнук (правнучка). У бічній лінії родинних відносин знаходяться, наприклад: рідні брати і сестри, дядько і племінник (племінниця), тітка і племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри тощо. Розрізняють також ступені родинних відносин, які визначаються кількістю народжень, які відділяють народження одного родича від іншого. Родинні відносини є підставою для виникнення численної групи сімейних правовідносин (наприклад, між батьками і дітьми, братами і сестрами, бабкою, дідом і внуками).

Таким чином, родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).

В постанові Верховного Суду від 30 липня 2018 року у справі №737/120/18 зазначено про те, що в порядку окремого провадження може бути встановлений факт родинних відносин лише між кровно спорідненими родичами.

Позивачці встановлення факту родинних відносин необхідне для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 та у інший спосіб довести факт родинних відносин з померлою неможливо.

Доказів, які б спростовували юридичний факт, який просить установити позивач, суду не надано і такі не встановлено.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, вивчивши надані суду докази на обґрунтування заявлених вимог, повно та всебічно дослідивши надані позивачем документи і матеріали, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту родинних відносин є обґрунтованою та підтверджена належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання права власності на спадкове майно, суд зазначає таке.

Згідно даних погосподарської книги с. Тисменичани, Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл., головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_8 , а в подальшому, після його смерті головою стала ОСОБА_2 (а.с.26).

Згідно довідки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 квітня 2026 року № 75/128-14/13в вбачається, що згідно погосподарської книги №7 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та за нею закріплено особовий рахунок ПГО НОМЕР_6 в погосподарській книзі №7. За нею також закріплені: житловий будинок, господарські будівлі та споруди, побудований до 1967 року, загальною площею 40,50 м.кв. житловою площею 25,50 м.кв.; земельна ділянка орієнтованою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд знаходиться у користуванні, земельна ділянка для осг- 0,25 га (а.с.24-25).

У технічному паспорті, виготовленому 06 травня 2026 року зазначено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , побудоване до 1967 року та складається з: житлового будинку А-1: коридор - 4,9 кв.м.; житлова кімната - 14,4 кв.м.; комора- 15,6 кв.м.; кухня - 2,5 кв.м. сараю Б-1; колодязю № 1 (а.с.27-35).

Ринкова вартість спадкового домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до довідки від 20.05.2026 року, складеної оцінювачем ОСОБА_30 становить 411 400,00 грн (а.с.36).

Позивач ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. з приводу оформлення спадщини, однак, згідно листа від 19 травня 2026 року №963/02-14 їй було відмовлено через неможливість встановлення родинного зв`язку між позивачкою та покійною, а також через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.64-86).

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Спадкуванням за ст. 1216 ЦК України є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч.1 ст.1221 ЦК України).

За статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

За ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, або не прийняти її.

Згідно ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За ст. 1270 ч.1 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ст. 1296 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч.1 ст. 1297 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21).

За ст. 392 ЦК України спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Як вбачається із роз`яснень ч.ч.2, 3 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди до прийняття вищевказаного закону регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» має місце роз`яснення щодо розгляду цивільних спорів, зокрема, у випадку неможливості спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Зі змісту цих роз`яснень вбачається, що не міститься прямої заборони щодо визнання судом права власності за спадкоємцем на нерухоме майно в разі, коли спадкодавець на законних підставах володів та користувався цим майном, але в силу об`єктивних причин не встиг за життя здійснити реєстрацію нерухомого майна в БТІ.

Також роз`яснено, що належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Так, відповідно до вказаного переліку до таких документів відносились: рішення виконкому, місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки установам, підприємствам і організаціям і про дозвіл цього будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) та введення їх в експлуатацію; акт відводу установам, підприємствам і організаціям земельної ділянки для будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.

Тобто названі документи визнавались такими, що підтверджують право приватної власності.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Досліджені судом докази свідчать про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований до 1967 року, головою домогосподарства після смерті батька ОСОБА_8 була ОСОБА_2 інших членів домогосподарства відповідно до відомостей погосподарської книги не зазначено.

Таким чином, після смерті ОСОБА_2 дане домоволодіння з надвірними побудовами та спорудами входить до складу спадщини.

Після смерті ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 , звернулася до державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С.Д. із заявою про прийняття спадщини. Інших спадкоємців, які б звернулись до нотаріуса зі заявою про прийняття спадщини в порядку ст. 1269 ЦК України, та спадкоємців, передбачених ст.1261 ЦК України, які претендують на обов`язкову частку в спадщині, передбачену ст. 1241 ЦК України, а також проживаючих із спадкодавцем однією сім`єю без укладення шлюбу, немає, придатність житлового будинку для проживання ніким не оспорюється.

Позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець п`ятої черги за законом після смерті двоюрідної тітки ОСОБА_2 фактично стала власником вищезгаданого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, користується ними. Однак, через відсутність правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_2 на зазначене майно, позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, що визначено ч.3 ст. 1296 ЦК України.

Таким чином, суд, належно оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що факти, викладені позивачем в позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог є достовірними, і сумніву не викликають, також не встановлено неправомірності набуття спадкодавцем права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, визнання права власності не порушує прав чи інтересів будь-яких інших осіб, у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст.ст.11-13, 78-81, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Встановити факт родинних відносин в тому, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , є двоюрідною племінницею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1, загальною площею 37,4 кв.м., житловою площею 14,4 кв.м, сараю Б-1 та колодязю № 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Івано-Франківська міська рада, код ЄДРПОУ 33644700, адреса місцезнаходження: 76000, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21.

У зв`язку з перебуванням головуючого на лікарняному у період з 12.10.2026 по 14.10.2026, повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Суддя Т.А.Бурдун