Ухвала суду № 140681278, 19.05.2025, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2183/25

Провадження № 4-с/0203/21/2025

УХВАЛА

19 травня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Клімової Н.А.,

за участі:

представника заявника (боржника-1) Черкавського Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою представника скаржника (боржника?1) ОСОБА_1 адвоката Черкавського Юрія Сергійовича на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», правонаступник стягувача: ОСОБА_2 , відповідач-2 (боржник-2): ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

02.04.2025 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла скарга представника скаржника (боржника?1) ОСОБА_1 адвоката Черкавського Юрія Сергійовича на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», правонаступник стягувача: ОСОБА_2 , відповідач-2 (боржник-2): ОСОБА_3 , в якій заявник просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з усього майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження під час завершення виконавчого провадження №42061258 стосовно виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська;

- зобов`язати Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону його відчуження на все майно ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.02.2014 року в рамках виконавчого провадження №42061258 з виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, та припинити всі записи у відповідних державних реєстрах, створені на підставі та у зв`язку з вищезазначеною постановою.

В обґрунтування вимог скарги представник заявника зазначив, що скаржнику з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про наявність арешту на підставі виконавчого провадження ВП №42061258, яке було відкрито на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2011 року по справі №2-504/2011. Вказане виконавче провадження було закінчене, та наразі жодних відкритих виконавчих проваджень стосовно скаржника немає. Наявність арешту майна та заборони на його відчуження, вчиненні під час виконавчого провадження, яке на цей час завершено та не забезпечує виконання рішення суду, лише порушує права скаржника, оскільки законодавством України не передбачено існування арешту майна та заборони на його відчуження у випадку відсутності виконавчого провадження. Оскільки наявність арешту майна за умови відсутності виконавчого провадження, в межах якого вони були накладені та будь-якого іншого виконавчого провадження на забезпечення виконання рішення суду, безперечно порушують права скаржника щодо вільного розпорядження майном, передбачені ст. ст. 317, 319 ЦК України.

Можливість розпорядження власним майном є одним із складових елементів права власності. Арешт майна боржника та заборона його відчуження під час здійснення виконавчого провадження мають тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками триваючого (чинного) виконавчого провадження. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться. ВДВС під час закінчення виконавчого провадження у встановленому порядку не припинено чинності арешту майна боржника, накладеного постановою державного виконавця.

Таким чином, за твердження сторони заявника, є всі підстави вважати, що на теперішній час відсутні будь-які правові підстави для продовження існування арешту, обмеження щодо розпорядження майном скаржника, оскільки виконавче провадження, в межах якого накладається заборона, знищене, а механізм фактичного виконання рішення суду за межами виконавчого провадження відсутній. Крім того, фактично новий кредитор жодних претензій до скаржника не має.

З огляду на викладене вище, скаржник звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з усього майна заявника та заборони його відчуження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 року, судову справу №203/2183/25, провадження №4-с/0203/21/2025, за скаргою на бездіяльність органу державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити певні дії, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М. та передано канцелярією суду, прийнято до провадження 01.05.2025 року.

Ухвалою суду від 01.05.2025 року було відкрито провадження у цивільній справі № 203/2183/25 за скаргою представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Черкавського Юрія Сергійовича на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», правонаступник стягувача: ОСОБА_2 , боржник: ОСОБА_3 , та призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні, зобов`язано Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати для огляду в судове засідання матеріали виконавчого провадження №42061258, або надіслати належним чином засвідчені копії (за відсутності повідомити суд).

У судове засідання 19.05.2025 року з`явився представник заявника.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

06.05.2025 року від правонаступника стягувача ОСОБА_2 до суду надійшла письмова заява, в якій остання вказала, що наразі вона є кредитором за кредитним договором №11368057000 від 04.07.2008 року, що укладено між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Жодних претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 стягувач не має, кредитний договір припинив свою дію. Тому заявник просить суд задовольнити його скаргу та скасувати арешти, скаргу розглянути за її відсутності.

12.05.2025 року в системі «Електронний суд» від представника стягувача Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності. Також представник стягувача просить суд ухвалити рішення на розсуд суду за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, заслухавши думку представника заявника, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223, 447, 450 ЦПК України розглянув скаргу за відсутності інших учасників справи, за наявними у справі письмовими доказами.

Під час судового засідання представник заявника підтримав вимоги скарги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду із скаргою пояснив суду таким чином, як про це вказано у скарзі, наголосивши на тому, що наразі відпали підстави для арешту майна, виконавче провадження завершене.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2011 року, справа №2-504/2011р., в цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів недійсними, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про розірвання договору поруки, було задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як солідарних боржників на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 779 360,66 грн, стягнуто зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як солідарних боржників на користь ПАТ «УкрСиббанк» держмито в розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, а всього 1820,00 грн, зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів недійсними залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про розірвання договору поруки залишено без задоволення.

За відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 24.02.2014 року за номером запису про обтяження: 4768993, державний реєстратор Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Гезь Катерина Володимирівна, внесла запис про обтяження у виді арешту нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 42061258, виданий 13.02.2014 року, видавник: ОСОБА_4 , Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області; обтяжувач: Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34984540, особа, майно якої обтяжується: ОСОБА_1 .

Листом Начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра від 26.03.2025 року за №46632/4, адвоката Черкавського Ю.С. було повідомлено про те, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №42061258 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2/418/2443/11, виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 781180,66 грн.

Так, державним виконавцем 13.02.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

З метою повного, своєчасного та неупередженого виконання рішення суду, 13.02.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. На підставі вказаної постанови зареєстровано обтяження за №4768993.

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у державного виконавця виникла необхідність повернути виконавчий документ стягувачу.

Враховуючи вищевикладене, 07.08.2014 року, керуючись пунктом 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Оскільки виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, стягувач має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Додатково повідомлено реквізити депозитного рахунку Відділу для сплати суми коштів, необхідної для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Станом на 25.03.2025 року підстави для скасування арешту, накладеного на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , відсутні.

29.10.2020 року між ОСОБА_2 (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер» (первісний кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, за умовами якого вказано: основні договори: договір про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); договір поруки №11368057000/П від 04.07.2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та громадянкою України ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) (поручитель) (пп. 1.1.7. пп. 1.7. п. 1 договору).

Відповідно до умов договору, первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у порядку та строки, встановлені договором (пп. 2.1. п. 2 договору).

Загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються станом на 29.10.2020 року, відповідно до умов договору, становить: 5 305 761,25 грн, з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту, відповідно до основного договору в сумі 1 858 127,03 грн; право вимоги сплати процентів за користування кредитом у розмірі, встановленому основним договором, нарахованих та несплачених станом на дату підписання договору в сумі 3 447 634,21 грн (пп. 2.2. п. 2 договору).

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, вказаного в п. 12 договору, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості за основним договором. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші, пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав або можуть виникнути в майбутньому (пп. 3.1.3. пп. 3.1. п. 3 договору).

Ціна договору складає 9606,00 грн без ПДВ. Ціна договору на момент підписання сплачена новим кредитором на рахунок кредитора в повному обсязі (п. 4.1. п. 4 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі документації від 29.10.2020 року до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 16.10.2020 року, м. Київ, який є додатком до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 29.10.2020 року, складеного між ОСОБА_2 (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер» (первісний кредитор), на виконання п. 5.1. договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 29.10.2020 року, укладеним між новим кредитором та первісним кредитором.

Первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв наступну документацію: оригінал договору про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); оригінал договору поруки №11368057000/П від 04.07.2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та громадянкою України ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); інші документи, що складають «Кредитну справу» ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року.

Відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер» від 29.10.2020 року №0271, складеного на адресу ОСОБА_1 , право вимоги щодо заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1136857000 від 04.07.2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), що належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер» (кредитор) було відступлене на користь ОСОБА_2 (новий кредитор) на підставі договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань від 29.10.2020 року, укладеного між кредитором та новим кредитором.

Додаткового заявнику було наголошено, що за договором про надання споживчого кредиту №1136857000 від 04.07.2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), контроль за виконанням кредитних зобов`язань, згідно з главою 73 Цивільного кодексу України та договором про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань, здійснює новий кредитор. В разі наявності заборгованості (прострочення обов`язкових платежів), новий кредитор має право вимагати достроково повернення всієї суми боргу. Разом з переходом права вимоги змінились реквізити для перерахування суми боргу, які необхідно уточнити перед внесенням оплати за кредитним договором, шляхом звернення до нового кредитора.

Факт відступлення первісним кредитором за кредитним договором права вимоги від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк», та в подальшому наступними первісними кредиторами новим кредиторам, а саме: від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «УкрДебтПлюс», від ТОВ «УкрДебтПлюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Амбер», від ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» до ОСОБА_2 , підтверджуються наданими заявником суду копіями: актів прийому-передачі документації від 13.02.2012 року за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, укладеним між від ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», стосовно боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №11368057000, договір застави/іпотеки №11368057000/11368072000/З; договору купівлі-продажу прав вимоги №2082/К від 01.11.2019 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «УкрДебтПлюс», в тому числі стосовно боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за кредитним договором, договорами іпотеки та поруки від 04.07.2008 року; договору факторингу №2221817 від 29.10.2020 року, укладеного між ТОВ «УкрДебтПлюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Амбер», акту від 29.10.2020 року приймання-передачі документації до договору факторингу №2221817 від 29.10.2020 року стосовно ОСОБА_1 .

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрДебтПлюс» (кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) був укладений договір про врегулювання споживчого кредиту.

Так, відповідно до договору №2221817-01 від 29.10.2020 року про врегулювання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року, м. Київ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрДебтПлюс» (кредитор), на підставі договору №2082/К купівлі-продажу прав вимоги, посвідченого 07.11.2019 року Шевченко І.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №1980, за яким набув статус кредитора за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року, та набув статус іпотекодержателя за договором іпотеки №11368057000/11368072000/З від 04.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В.О., за реєстровим №1419 (іпотечний договір), та ОСОБА_1 (боржник), маючи на меті задоволення інтересів шляхом врегулювання заборгованості за кредитним договором, керуючись принципами розумності та справедливості, статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, уклали договір №2221817-01 про врегулювання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року, визначивши наступне, зокрема:

- станом на 29.10.2020 року загальна сума заборгованості боржника за кредитним договором складає 5 764 855,25 грн, з яких 2 317 221,03 грн заборгованість по основній сумі кредиту; 3 447 634,21 грн заборгованість по процентах;

- сторони за договором дійшли згоди про врегулювання заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року із всіма змінами та доповненнями;

- боржник сплачує кредиторові шляхом безготівкового перерахування суми у розмірі гривневого еквівалента 16 108, 57 доларів США 57 центів, що за курсом продажу АТ КБ «ПриватБанк» долара США станом на 28.10.2020 року дорівнює 459 094,00 грн на рахунок кредитора, з призначенням платежу: погашення заборгованості за КД №11368057000 від 04.07.2008 року, ОСОБА_1 ;

- кредитор гарантує зарахування грошових коштів у рахунок часткового погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року;

- після отримання кредитором грошових коштів, передбачених п. 1.3. договору, припиняються зобов`язання за договором іпотеки №11368057000/11368072000/З від 04.07.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В.О. за реєстровим №1419 та усі обтяження, накладені іпотекодержателем відповідно до договору іпотеки №11368057000/11368072000/З від 04.07.2008 року, про що кредитор надає відповідні довідки боржнику;

- після отримання грошових коштів, передбачених п. 1.3. договору, кредитор зобов`язується укласти договір факторингу за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер» №2221817 від 29.10.2020 року, відповідно до якого відступити право вимоги щодо повернення залишку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 року.

У довідці ТОВ «УкрДебтПлюс» від 30.10.2020 року за вих. №UB_N4_2221817, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що станом на 30.10.2020 року зобов`язання ОСОБА_1 перед Товариством за кредитним договором №11368057000 від 04.07.2008 року, припинені та заборгованість перед Товариством відсутня у зв`язку з укладенням договору факторингу №2221817 від 29.10.2020 року, згідно з яким, права вимоги за вказаним кредитним договором перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбер».

У довідці ТОВ «Фінансова компанія «Амбер» від 29.10.2020 року за вих. №0294, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що станом на 30.10.2020 року зобов`язання ОСОБА_1 перед Товариством за кредитним договором №11368057000 від 04.07.2008 року, припинені та заборгованість перед Товариством відсутня у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 29.10.2020 року, згідно з яким права вимоги за вказаним кредитним договором перейшли до ОСОБА_2 .

У письмовій заяві від 06.05.2025 року кредитор ОСОБА_2 повідомила суд про те, що кредитний договір припинив свою дію, жодних претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 у неї немає.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин за скаргою), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин за скаргою), рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний, в тому числі здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, виконавче впровадження це сукупність дій державного виконавця (при цьому вказані дії повинні бути вичерпними), спрямованих на реальне виконання судового рішення, і проведення всіх дій є обов`язком державного виконавця.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Схожі за змістом положенням містились у ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року, в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника .

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника постановою державного виконавця від 13.02.2014 року), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження .

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Водночас, відповідно до положень ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин за скаргою), підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу 07.08.2014 року), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до положень частин 2-5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу 07.08.2014 року), про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу 07.08.2014 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі Інструкція №512/5) (в редакції, чинній на момент прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2014 року), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

За правовим висновком ВС, викладеним у постанові від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», підлягає примусовому виконанню. Арешт з майна позивача (боржника) підлягав зняттю при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте відповідачем відділом державної виконавчої служби у виконавчих провадженнях цього зроблено не було. Незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Аналіз викладених вище норм чинного законодавства, судової практики ВС, обставин справи за скаргою вказує на те, на момент винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2014 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу 07.08.2014 року), державний виконавець в порушення вимог ч. 1 ст. 50 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу 07.08.2014 року), не вирішив питання щодо зняття арешту з майна боржника у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу. Оскільки вказана норма Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається.

Суд, вирішуючи вимоги скарги по суті, враховує те, що після звернення заявника до начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка В. із клопотанням про скасування арешту, яке було зареєстроване у Відділі 25.03.2025 року за вх. №6444, начальник ВДВС в порядку вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний був вирішити питання щодо зняття арешту з нерухомого майна боржника?1 ОСОБА_1 та заборони його відчуження, накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35. Оскільки державний виконавець під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2014 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року, в порушення вимог до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року, не зняв арешт з майна боржника.

Натомість у листі-відповіді від 26.03.2025 року №46632/4 начальник Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко В. посилався на положення ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999 року, але не звернув увагу на те, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання у ВП №42061258 був визначений до 07.08.2015 року, та станом на 26.03.2025 року вже був пропущений, виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся з 07.08.2015 року.

Суд бере до уваги, і те, що на момент судового розгляду скарги судом було встановлено, що поза межами виконавчого провадження заборгованість у заявника (боржника) перед стягувачем фактично відсутня, що підтверджується письмовою заявою стягувача кредитора, яким є ОСОБА_2 . Тому спір у справі за скаргою, що розглядається, фактично виник у зв`язку з незняттям державним виконавцем арешту з нерухомого майна боржника, який було накладено в межах виконавчого провадження, проте поза межами виконавчого провадження заявником (боржником) в судовому порядку була доведена належними та допустими доказами відсутність у нього заборгованості перед стягувачем.

З урахуванням викладеного, наразі у суду відсутні правові підстави для збереження чинності арешту нерухомого майна боржника та заборони його відчуження.

Крім того, суд враховує те, що Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 року, справа №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22, вказав, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», підлягає примусовому виконанню. Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовані правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з принципу «належного урядування», визначення якого міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини в справах «Москаль проти Польщі», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та «Лелас проти Хорватії», ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (постанова ВС від 13.07.2022 року, справа №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22).

Суд враховує і те, що станом на момент судового розгляду скарги, у боржника відсутня заборгованість перед стягувачем, кредитний договір та договори іпотеки, поруки припинили свою дію, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплинув 07.05.2015 року, а виконавче провадження було завершене, згодом знищене, суд не бачить правових підстав для продовження існування такого заходу забезпечення виконання судового рішення, як арешт майна боржника, оскільки у подальшому застосуванні такого арешту відсутня необхідність.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Однак, начальник ВДВС не вирішив питання про скасування арешту майна після звернення до нього заявника (боржника у виконавчому провадженні) з клопотанням від 25.03.2025 року за вх. №6444 про скасування арешту, хоча зобов`язаний був зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна боржника-1 ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що скарга заявника підлягає частковому задоволенню, оскільки виконавче провадження вже завершене, згодом знищене, та з урахуванням вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», слід визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка В. щодо незняття арешту з нерухомого майна боржника?1 ОСОБА_1 та заборони його відчуження, накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35, та зобов`язати начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка В. зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна боржника-1 ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35, а у задоволенні іншої частини вимог скарги відмовити.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 10-13, 258-261, 353, 447-452 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Скаргу представника скаржника (боржника?1) ОСОБА_1 адвоката Черкавського Юрія Сергійовича на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», правонаступник стягувача: ОСОБА_2 , відповідач-2 (боржник-2): ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка В. щодо незняття арешту з нерухомого майна боржника?1 ОСОБА_1 та заборони його відчуження, накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35.

Зобов`язати начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка В. зняти арешт та заборону відчуження з нерухомого майна боржника-1 ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №42061258 на підставі постанови Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, код ЄДРПОУ 34984540, ВП №42061258, від 13.02.2014 року, щодо примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; номер запису про обтяження: 4768993; дата, час державної реєстрації: 24.02.2014 року 15:25:35.

У задоволення іншої частини вимог скарги відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 26.05.2025 року.

Суддя Ф.М. Ханієва