Рішення № 140679214, 14.10.2026, Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 727/7714/26

Провадження №2/726/806/26

Категорія 40

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом АТ «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача звернувся до суду із позовом, в якому вказує, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 були укладені кредитні договори:

- 05.12.2016 року кредитний договір № 100743951801, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 11 668,8 гривень;

- 20.06.2017 року кредитний договір № 100828659101, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 17 160,00 гривень;

- 23.09.2017 року кредитний договір № 200878756701, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 5 101,65 гривень;

Зазначає, що відповідач порушив умови договорів, грошові кошти вчасно не повернув, у звязку із чим у нього виникла заборгованість:

- за кредитним договором № 100743951801 у розмірі 16 397,27 гривень;

- за кредитним договором № 100828659101 у розмірі 17 139,27 гривень;

- за кредитним договором № 200878756701 у розмірі 12 489,65 гривень;

У зв`язку із викладеним, просять суд стягнути з відповідача на їхню користь заборгованість за вказаним договором у розмірі 46 025,98 гривні, а також судовий збір.

Відповідач та його представник надіслали до суду відзив на позов де зазначили, що заборгованість за кредитним договором від 20.06.2017 року № 100828659101 вже була предметом судового розгляду у справі № 726/2093/19, за результатами якого заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26.12.2019 року з неї стягнуто відповідну заборгованість. Вказане рішення набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні.

Щодо умов кредитних договорів та розрахунку заборгованості відповідачка вказувала, що позивач посилається на публічну пропозицію щодо укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, однак не надав належних доказів того, яка саме її редакція діяла на момент укладення кредитних договорів та чи була вона доведена до відома відповідачки й погоджена нею. За таких обставин вважала, що положення зазначеного документа не можуть автоматично застосовуватися для обґрунтування заявленого розміру заборгованості.

Крім того, щодо кредитного договору від 05.12.2016 року № 100743951801 відповідачка вказувала, що сплатила 5 273,26 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості, які, на її думку, мали бути зараховані в рахунок погашення основного боргу та процентів. З огляду на це вважала, що розмір заборгованості за вказаним договором без урахування комісії та з урахуванням здійснених платежів становить 3 404,91 грн.

Узагальнюючи наведене, відповідачка вважала розрахунок заборгованості необґрунтованим, а заявлені позовні вимоги такими, що не підтверджені належними доказами в повному обсязі, у зв`язку з чим просила суд урахувати викладені у відзиві заперечення та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача подав до суду клопотання з проханням справу розглянути у його відсутності, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач та її представник у судове засідання не зявились, однак надіслали до суду заяву з проханням справу розглянути без їхньої участі, відмовити у задоволенні позову із підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 05.12.2016 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПУМБ» і підписала заяву № 100743951801 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, підписанням цієї угоди клієнт приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги.

Згідно даного договору відповідачу надається споживчий кредит у сумі 11668,80 гривень на строк 36 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 4,99 % на рік.

Крім того встановлено, що встановлено, що 20.06.2017 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПУМБ» і підписала заяву № 100828659101 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, підписанням цієї угоди клієнт приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги.

Згідно даного договору відповідачу надається споживчий кредит у сумі 17 160 гривень на строк 36 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,001 % на рік.

Крім того встановлено, що встановлено, що 23.09.2017 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПУМБ» і підписала заяву № 200878756701 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, підписанням цієї угоди клієнт приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги.

Згідно даного договору відповідачу надається споживчий кредит у вигляді надання кредитної картки з встановленим кредитним лімітом в сумі 1 000,00 грн., зі строком дії та процентною ставкою, встановленою відповідно до ДКБО. Реальна річна процентна ставка становить 49 %.

Що стосується кредитного договору № 100828659101 від 20.06.2017 року варто зазначити таке.

Так позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання боржником умов договору кредитування у останньої виникла заборгованість у розмірі 17 139,27 гривень, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту складає - 8244,93 гривень;

- заборгованість за відсотками 4,82 гривень;

- заборгованість за комісією 8889,52 гривень.

Разом із тим, як це встановлено із заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.12.2019 року, із ОСОБА_1 на користь АТ «Пумб» вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 100828659101 від 20.06.2017 року у розмірі 23142,74 гривень.

Крім того, на виконанні приватного виконавця Кондрюка К.О. перебуває виконавче провадження № 66674095 з виконання вищевказаного судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідний принцип також закріплено у статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Разом із тим реалізація кредитором права на судовий захист не може призводити до повторного присудження до стягнення заборгованості, яка вже була предметом судового розгляду та охоплена судовим рішенням, що набрало законної сили. Наявність такого рішення означає, що питання про стягнення визначеної ним заборгованості вже вирішено судом, а його виконання має здійснюватися у передбаченому законом порядку.

Водночас невиконання боржником судового рішення не є самостійною підставою для повторного звернення кредитора з вимогою про стягнення тієї самої заборгованості. У разі невиконання рішення кредитор вправі використовувати передбачені законом механізми примусового виконання, однак не може підміняти їх повторним судовим розглядом уже вирішеної вимоги.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Разом із тим, позивач не стверджує про необхідність стягнути витрати передбачені ст. 625 ЦК України. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається належного обґрунтування того, яка саме частина заявленої до стягнення суми виникла після ухвалення рішення суду від 26 грудня 2019 року, чи стосується вона іншого періоду виконання кредитного зобов`язання та чи не охоплюються заявлені до стягнення суми за тілом кредиту, процентами й комісією заборгованістю, яка вже була присуджена до стягнення зазначеним рішенням.

За таких обставин, з огляду на наявність судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 100828659101 від 20.06.2017 року, а також відсутність належного підтвердження того, що заявлена в цій справі сума в розмірі 17 139,27 грн становить окрему заборгованість, яка не охоплюється попереднім судовим рішенням, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог у цій частині.

Разом із тим, , згідно ст.ст. 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог кодексу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже договірні зобовязання мають виконуватись належним чином. Судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли договірні кредитні зобовязання. Відтак належить встановити, чи порушував боржник свої зобовязання за договором і яка сума заборгованості підлягає стягненню у випадку наявності такого порушення.

Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання боржником умов договору кредитування № 200878756701 від 23.09.2017 року у останньої виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 12489,65 гривень, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту складає 5 101,62 гривень;

- заборгованість за відсотками 7388,00 гривень;

Оцінивши досліджені судом докази може бути констатовано, що відповідач дійсно отримав кредитні кошти, ознайомившись при цьому із умовами кредитування. Будь-яких обставин, які могли б свідчити про неукладеність договору або про порушення вимог при його укладенні судом не встановлено. При цьому, грошові кошти у встановлений договором строк не повернув. Судом перевірено правильність розрахунків позивача, які є достовірними.

Таким чином встановлено, що відповідачем дійсно порушені умови взятих на себе зобовязань за договором № 200878756701, грошові кошти не повернуто. В даному випадку право позивача як кредитора/позикодавця було порушено та підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості у цій частині.

У свою чергу внаслідок неналежного виконання боржником умов договору кредитування № 100743951801 від 05.12.2016 року у останньої виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 16 397,06 гривень, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту складає 7017,59 гривень;

- заборгованість за відсотками 2260,58 гривень;

- заборгованість за комісією 7118,89 гривень.

Порівнюючи складові частини заборгованості за двома договорами можна помітити, що до одного із них а саме № 100743951801 від 05.12.2016 року включено заборгованість за комісією. Встановлено, що вказаним договором визначено плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2.95 %. Оцінюючи законність встановлення такого виду платежу як комісія за обслуговування кредитної заборгованості, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору № 100743951801 від 05.12.2016 року, кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. При цьому умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачала здійснення будь-яких платежів за дії, що не є послугою у визначенні Закону, визнавалася нікчемною.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у зазначеній редакції послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування",у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" статтю 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Законом України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування", який набрав чинності вже після укладення договору, передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження№ 61-4202сво22) викладено висновок про те, що "якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними.

Отже, наведені положення законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин та після них, не встановлювали абсолютної заборони на будь-які комісійні платежі за споживчим кредитом, однак прямо забороняли стягнення плати за дії кредитодавця, які не становлять самостійної послуги споживачеві в розумінні закону. Відповідно, сама лише наявність у договорі умови про сплату комісії не є достатньою підставою для її стягнення: така плата має відповідати вимогам законодавства, а дії, за які вона встановлена, повинні мати характер окремої послуги, спрямованої на задоволення потреб позичальника.

Судом установлено, що за кредитним договором № 100743951801 від 05.12.2016 року позивачем заявлено до стягнення 7 118,89 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому, як убачається з умов договору, розмір відповідної плати визначено на рівні 2,95 % на місяць.

Разом із тим позивач повинен довести не лише погодження сторонами відповідної умови договору, а й правову підставу для стягнення такої комісії з урахуванням вимог законодавства, чинного на момент укладення договору. Саме по собі включення до договору положення про сплату комісії не усуває необхідності перевірки того, за які конкретно дії банку її встановлено та чи мають такі дії ознаки самостійної послуги, що надається споживачеві для задоволення його особистих потреб.

Якщо ж плата встановлена за дії, які становлять звичайне виконання банком власних обов`язків за кредитним договором, зокрема за ведення обліку кредитної заборгованості, здійснення внутрішнього контролю за її погашенням або інші операції, необхідні самому кредитодавцю для супроводження кредитних відносин, такі дії самі по собі не утворюють окремої послуги споживачеві в розумінні зазначеного Закону.

За таких обставин, якщо умовами кредитного договору не визначено конкретного змісту послуг, за надання яких позичальник зобов`язаний сплачувати комісію, а матеріали справи не містять належних доказів фактичного надання відповідачці окремих платних послуг, суд доходить висновку, що передбачена договором плата за обслуговування кредитної заборгованості не має належного правового обґрунтування.

З огляду на це умова договору про стягнення комісії за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною в силу прямої вказівки закону та не може бути правовою підставою для виникнення у позичальника обов`язку зі сплати відповідного платежу.

Таким чином, за відсутності належних доказів того, що комісія в розмірі 7 118,89 грн нарахована за конкретні самостійні послуги, фактично надані відповідачці, суд не вбачає правових підстав для стягнення цієї суми на користь позивача.

Разом із тим, протягом тривалого часу відповідач здійснював періодичні платежі на погашення заборгованості за кредитним договором. Як це вбачається із розрахунку заборгованості за комісією, такі платежі були направлені на оплату встановленої у договорі комісії. За цей час відповідач сплатила сукупно 5 273,26 гривень в рахунок погашення платежів за комісією. Враховуючи , що дійсність такої умови договору не знаходить свого відображення, із підстав викладених вище, сплачені відповідачем платежі у розмірі 5 273,26 гривень повинні бути направлені на погашення основної заборгованості та відсотків за користування кредитом.

Відтак, що стосується вказаного договору, оцінивши досліджені судом докази може бути констатовано, що відповідач дійсно отримав кредитні кошти, ознайомившись при цьому із умовами кредитування, грошові кошти у встановлений договором строк не повернув. Судом перевірено правильність розрахунків позивача, які є достовірними, за виключенням розміру сплаченої комісії.

Таким чином встановлено, що відповідачем дійсно порушені умови взятих на себе зобовязань за вказаним договором, грошові кошти не повернуто. В даному випадку право позивача як кредитора/позикодавця було порушено та підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості у цій частині. Водночас сплачені відповідачем кошти у виді комісії повинні бути зараховані у розрахунок оплати розміру основної заборгованості та відсотків. Відтак загальний розмір заборгованості за даним договором, який підлягає стягненню із відповідача повинен складати 3404,91 гривень (16397,06 (загальний розмір заборгованості) - 7118,89 (нарахована комісія) - 5273,26 (сплачених на погашення заборгованості за комісією) = 4004,91)

Що стосується судових витрат, суд вважає за необхідне вказати про таке.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що згідно з договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 21.08.2026 року, додатку № 1 до нього, акту виконаних робіт від 25.08.2026 року, адвокатське бюро «Калінін та партнери» надало відповідачу ОСОБА_1 юридичну допомогу у даній справі, зокрема надання усної консультації, складання відзиву (пояснень) до суду у на суму 7 000,00 гривень.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати, що вони безпосередньо пов`язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи, поведінку сторони під час розгляду справи, яка не призводила до затягування розгляду справи.

Разом із тим, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. На це неодноразово вказував Касаційний цивільний суд Верховного Суду у тому числі у своїй постанові від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22.

Варто також наголосити, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, заявлена ціна позову склає 46 025,98 гривень. Враховуючи обставини викладені вище, суд дійшов висновку про необхідінсть часткового задоволення позову та стягнення заборгованості у загальній сумі 16 494,56 гривень, що складає 35,84 % від ціни позову. Відтак, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу відповідача підлягають розподілу між сторонами, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача складає 954,2 гривень (35,84%), а розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з позивача складає 4 491,2 гривень (64,16%).

Разом із тим, частино 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відтак, суд вважає за необхідне зобовязати позивача сплатити відповідачу різницю у розмірі 3537,00 гривень (4 491,2 954,2).

Керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 551, 625, 626, 628, 634, 1046, 1048 ЦК України, ст.ст. 141, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги АТ «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829, МФО 334851, рахунок IBAN НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 200878756701 від 23.09.2017 року у розмірі 12489,65 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829, МФО 334851, рахунок IBAN НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором 100743951801 від 05.12.2016 року у розмірі 4004,91гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з АТ «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829, МФО 334851, рахунок IBAN НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано по АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 537,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Головуючий суддяС. В. Мілінчук