Рішення № 140675486, 16.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.10.2026 р. справа №520/19328/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)доВійськової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1), Військової частини НОМЕР_2 (далі за текстом - Відповідач №2, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації допустив неповну оплату часу служби, так як протиправно обчислював грошове забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." попри обов"язок застосовувати актуальний станом на 01 січня показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідач №1 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 здійснювалося безпосередньо фінансово-економічним органом цієї військової частини на підставі наказів її командира, тоді як військова частина НОМЕР_1 забезпечувала перерахування коштів на карткові рахунки на підставі поданих фінансово-господарських документів. У зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_3 її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_2 , якій відповідно до вимог нормативних актів мали бути передані документи фінансово-господарської діяльності, необхідні для здійснення розрахунків із колишніми військовослужбовцями. Відтак відповідач вважає, що саме військова частина НОМЕР_2 як правонаступник має здійснювати нарахування, перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу. Крім того, після ліквідації військової частини НОМЕР_3 та припинення її перебування на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 остання не має правових підстав і механізмів для здійснення відповідних виплат, а тому вважає себе неналежним відповідачем та заперечує наявність у своїх діях вини чи протиправності щодо позивача.

Відповідач №2 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заявник ніколи не мав жодних правовідносин з військовою частиною НОМЕР_2 , оскільки проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник у межах спірних правовідносин з 05.11.2020р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка знаходилася на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та на виконання директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.10.2025 №Д-321/125/дск, директивою Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.10.2025 №Д-88/дск приєднана до Військової частини НОМЕР_2 і ліквідована як юридична особа.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 05.11.2020 №282 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_4 та направлено у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 з 05.11.2020р. Грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у Військовій частині НОМЕР_4 за 2020р. не отримував.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 06.11.2020 №317 ОСОБА_1 з 06.11.2020 призначити на посаду старшого техніка 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_3 та зарахувати до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 26.09.2023р. №270 заявника необхідно вважати таким, що 26.09.2023р. справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 . З 26.09.2023р. виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023р. отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023р. не отримав.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2019 №694 Про створення спільної фінансово-економічної служби військових частин НОМЕР_1 з НОМЕР_3 та НОМЕР_5 та затвердженим цим наказом Положенням встановлено, що Військова частина НОМЕР_3 та Військова частина НОМЕР_5 перебували на фінансовому забезпеченні при Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з Положенням про спільну фінансово-економічну службу військової частини НОМЕР_1 та військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , порядок передачі та отримання військовими частинами НОМЕР_3 , НОМЕР_5 які перебувають на фінансовому забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 , фінансово-планових та первинних документів для забезпечення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, взяття зобов`язань, здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань щомісячні заходи щодо надання інформації та первинних документів помічників командирів з ФЕР-НФЕС військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 до військової частини НОМЕР_1 (через фінансово-економічну службу) за наступним переліком: 1) розрахунково-платіжна відомість ф №13 на виплату грошового забезпечення особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , складається помічниками командира з фінансово-економічної роботи - начальниками служб, підписується ними та командирами військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , разом із завіреними копіями витягів з наказів на призначення та прийняття посад, надавати до 5 числа кожного місяця за попередній місяць до військової частини НОМЕР_1 ; 2) в такому ж порядку складається та подається за підписами посадових осіб військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 розрахунково-платіжні відомості ф №15 на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань разом із завіреними витягами наказів до 1 числа кожного місяця; 3) для відшкодування витрат на службові відрядження до військової частини НОМЕР_1 подаються до 31 числа кожного місяця складені та підписані командирами військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 та НФС розрахунково - платіжні відомості разом із затвердженими командирами військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 авансовими звітами військовослужбовців.

Отже, у межах спірних правовідносин нарахування щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_3 проводилось посадовими особами Військової частин НОМЕР_3 .

Після нарахування грошового забезпечення розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом передавались Військовою частиною НОМЕР_3 для проведення виплати до Військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, у межах спірних правовідносин, суб`єктом владних повноважень, до управлінських функцій якого входило вчинення управлінського волевиявлення з приводу нарахування грошового забезпечення заявника у якості військовослужбовця є Військова частина НОМЕР_3 .

Натомість, Військова частина НОМЕР_1 є суб"єктом владних повноважень, до управлінських функцій якого входило вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення заявника у якості військовослужбовця після отримання документів про нарахування від Військової частини НОМЕР_3 .

З наведеного слідує, що неотримання документів про нарахування грошового забезпечення заявника від Військової частини НОМЕР_3 призводить до відсутності у Військової частини НОМЕР_1 правових підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення.

Згідно з листом Головного управління оборонних активів від 23.02.2026р. №220/73/442 на виконання вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.10.2025 року № Д-321/125/дск (зі змінами), станом на 24.11.2025 Військову частину НОМЕР_3 переформовано у Військову частину НОМЕР_2 , умовне найменування НОМЕР_3 та ідентифікаційний код НОМЕР_6 анульовано.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.07.2026р. по справі №160/15159/24: 1) публічне правонаступництво державних органів та органів місцевого самоврядування є видом правонаступництва, за якого в установлених законом випадках відбувається перехід прав та обов`язків одного суб`єкта владних повноважень іншому. У такому разі обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права; 2) Підставою для переходу повноважень від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16); 3) У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17 Верховний Суд зазначив, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників; у разі ж відсутності правонаступників - орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача; а в разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, - іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.; 4) Слід розрізняти форми публічного правонаступництва: - фактичне (або компетенційне) адміністративне правонаступництво, тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень (компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи; - процесуальне публічне правонаступництво - заміна адміністративним судом на будь-якій стадії судового розгляду справи сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони до іншого суб`єкта владних повноважень, що врегульовано статтями 52, 379 КАС України.; 5) Аналогічні висновки щодо органів державної влади висловив Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15, від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17. Слід зазначити, що такі висновки ґрунтуються на загальній правовій природі публічного правонаступництва як такого. Визначальним для цих висновків є те, що відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування є суб`єктом владних повноважень, який реалізує покладені на нього публічні функції, та що такі функції не можуть припинятися самим лише фактом ліквідації органу, а підлягають передачі його правонаступнику. Ці засади є однаково характерними як для органів державної влади, так і для органів місцевого самоврядування, оскільки і ті, і інші належать до суб`єктів владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та здійснюють владні управлінські функції на основі положень законодавства.; 6) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Чуйкіна проти України (Chuykina v. Ukraine, заява № 28924/04, пункт 51) підкреслив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. ЄСПЛ також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих (рішення у справі Нікітіна проти росії (Nikitina v. russia), заява № 47486/07, пункт 19).

Враховуючи вище викладене правонаступником Військової частини НОМЕР_3 слід вважати Військову частину НОМЕР_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_7 .

Згідно з копією приєднаного до справи військового квитка заявник з 27.09.2023р. по 14.06.2026р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_8 .

За викладеними у позові твердженнями, відповідач №1 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням під час проходження позивачем військової служби неправомірно застосовував розрахункову величину у розмірі - 1.762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, згідно з п.1 Розділу ІІ, п.1 Розділу ІІІ, п.1 Розділу IV, п.1 Розділу VI, п.2 Розділу XVI, п.1 Розділу ХХІІІ, п.1 Розділу ХХІV Порядку №260 обчислення таких видів грошового забезпечення як: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, грошова допомога для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбувається із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно зясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розвязуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Отже, нарахування заявнику грошового забезпечення з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб є протиправним.

Стосовно вимоги заявника про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що згідно з п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відтак, обов`язковою кваліфікуючою умовою для вчинення суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення є достатність виділених суб`єкту владних повноважень фінансових ресурсів (у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання).

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.

Відтак, відсутність означеного письмового рапорту військовослужбовця з приводу виплати матеріальної для вирішення соціально-побутових питань безумовно спричиняє відсутність підстав для виплати військовослужбовцю допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022р.

Оскільки заявником до матеріалів справи не подано доказів існування рапорту за командою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022р., то суд з викладених вище міркувань стосовно умов призначення цього платежу (обов"язковою передумовою якого є подання військовослужбовцем рапорту) вважає, що у відповідача не виникло обов`язку проводити на користь заявника виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022р.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.

З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець набув право на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.481,00грн." (станом на 01.01.2022р.).

Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2022р., а тому владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022р. із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2022р.

За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.

Разом з тим, відсутні підстави для виплати грошового забезпечення за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», оскільки ці обставини фактично стосуються порядку виконання рішення суду, тоді як спір виник із приводу нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

Суд ураховує, що відповідно до встановленого порядку фінансового забезпечення військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , нарахування щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_3 здійснювалося безпосередньо посадовими особами цієї військової частини на підставі відповідних наказів командира, тоді як Військова частина НОМЕР_1 забезпечувала проведення виплат на підставі отриманих розрахунково-платіжних відомостей та інших фінансово-господарських документів.

Отже, повноваження щодо визначення розміру грошового забезпечення позивача, зокрема із застосуванням відповідного розрахункового показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, реалізовувалися Військовою частиною НОМЕР_3 , а Військова частина НОМЕР_1 виконувала функції з організації та здійснення виплат у визначених нараховувальним органом розмірах.

За таких обставин суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах Військова частина НОМЕР_1 не здійснювала самостійного нарахування грошового забезпечення позивача та не визначала його складових, а відтак не допустила протиправної бездіяльності щодо перерахунку такого забезпечення із застосуванням належного показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень - Військовою частиною НОМЕР_3 не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк грошове забезпечення заявника у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 нараховувалось із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн" і документи про нарахування саме цього грошового забезпечення передавались на виконання до Військової частини НОМЕР_1 .

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень - Військовою частиною НОМЕР_3 управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Згідно з листом Головного управління оборонних активів від 23.02.2026 №220/73/442 правонаступником Військової частини НОМЕР_3 визначено Військову частину НОМЕР_2 .

Відтак, відповідати за зобов"язаннями Військової частини НОМЕР_3 як суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування і вплати грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_3 має саме Військова частина НОМЕР_2 , котра у якості правонаступника і уособлює Військову частину НОМЕР_3 .

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимог з урахуванням ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України стосовно обтяження суб`єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_2 як правонаступника Військової частини НОМЕР_3 здійснити обчислення та виплату розміру грошового забезпечення заявника у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "2.481,00 грн".

Тож позов підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

Стан оформлення позову в частині сплати судового збору за ч.3 ст.161 КАС України з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі предмету позову.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 з приводу використання протягом 01.01.2022р.-31.12.2022р. під час нарахування ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення військовослужбовця показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_9 ) усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця протягом періоду 01.01.2022р.-31.12.2022р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко