Рішення № 140672684, 15.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 рокусправа № 462/6713/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Залізничного районного суду міста Львова про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Залізничного районного суду міста Львова в особі голови суду Бориславського Юрія Любомировича (далі відповідач, Залізничний районний суд м. Львова) у якому просить, за текстом позову:

«визнати протиправною бездіяльність та втрату контролю за діяльністю апарату Залізничного районного суду м. Львова його головою Бориславським Юрієм Любомировичем, які полягають у ненаданні відповіді по суті на запит щодо суспільно значимої інформації;

зобов`язати голову Залізничного районного суду м. Львова Бориславського Юрія Любомировича надати відповідь на інформаційний запит № 26 від 07.07.2026, а саме надати документ (документи), яким (якими) підтверджено зарахування сум судового збору у справах за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго», які розглядались Залізничним районним судом м. Львова, перелік яких наведено у додатку 2 до запиту, із зазначенням дати отримання платежу, номера платіжного доручення, суми, номера справи».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.07.2026 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із запитом на отримання публічної інформації № 26 від 07.07.2026, у якому просив надати документи, якими підтверджено зарахування сум судового збору у справах за позовами ЛМКП «Львівтеплоенерго», розглянутих цим судом. Необхідність отримання такої інформації позивач пов`язує з тим, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» у більш ніж 50 справах, розглянутих Залізничним районним судом м. Львова, долучало до позовних заяв платіжну інструкцію, у якій не зазначено, за яким саме позовом (до кого) сплачено судовий збір. Станом на 24.07.2026, тобто після спливу п`ятиденного строку, визначеного законом, відповідач жодної відповіді на запит не надав.

Позивач вважає, що запитувана інформація є публічною, не належить до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної, таємної чи службової), оскільки стосується сплати судового збору до Державного бюджету України, а ненадання відповіді на запит порушує вимоги частини другої статті 19, статей 34, 40 Конституції України, законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації» і його право на отримання відкритої інформації.

Згідно ухвали від 29.07.2026 Залізничний районний суд м. Львова адміністративну справу № 462/6713/26 передав за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 позовну заяву прийнято до провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалу про відкриття провадження у справі в електронному вигляді надіслано відповідачу в електронний кабінет та доставлено 04.09.2026., однак відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, клопотань про продовження цього строку не заявляв.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Встановлені обставини справи.

07.07.2026 о 15:02 позивач надіслав на офіційну адресу електронної пошти Залізничного районного суду м. Львова inbox@zl.lv.court.gov.ua лист «запит №26-1 від 07.07.2026 Голові суду» з вкладеннями: «запит № 26-1 06-07-2026 ТЕПЛОЕНЕРГО.pdf», «Додаток 1 Платіжне доручення.jpg», «Додаток 2 ПЕРЕЛІК СПРАВ ЗАЛізничний.docx», що підтверджується роздруківкою електронного листа, долученою до позовної заяви.

Запит на отримання публічної інформації № 26/2026 від 07.07.2026 адресований голові Залізничного районного суду м. Львова, містить прізвище, ім`я та по батькові запитувача, його поштову адресу та адресу електронної пошти, опис запитуваної інформації, підпис і дату.

У запиті позивач зазначив, що у провадженні Залізничного районного суду м. Львова перебуває справа № 462/5493/26 за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, до позовної заяви у якій долучено платіжне доручення № 11943 від 04.06.2026 на суму 3328,00 грн, а також що Залізничним районним судом м. Львова розглянуто понад 50 ідентичних позовів ЛМКП «Львівтеплоенерго», перелік яких наведено у додатку 2 до запиту.

Посилаючись на статті 5, 6, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», позивач просив надіслати на його електронну адресу таку інформацію: «Документ, яким підтверджено зарахування сум судового збору у справах за позовом ЛМКП ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО, які розглядались Залізничним районним судом м. Львова, перелік яких наведено у додатку 2 з зазначенням дати отримання платежу, номера платіжного доручення, суми, номера справи». Окремо позивач просив у разі відсутності запитуваної інформації повідомити про її відсутність.

Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем відповіді на запит позивача, відмови у задоволенні запиту, повідомлення про продовження строку його розгляду чи про направлення запиту належному розпоряднику інформації. Факт отримання запиту відповідач не спростував.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 134363.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на запит на інформацію, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки щодо правозастосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 34 Конституції України гарантовано, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів; це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Велика палата ЄСПЛ у рішенні у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary, заява № 18030/11, рішення від 08.11.2016) дійшла висновку, що стаття 10 Конвенції за певних обставин охоплює право доступу до інформації, яка перебуває у володінні органів державної влади, зокрема коли надання такої інформації є важливим для реалізації особою права на свободу вираження поглядів, інформація становить суспільний інтерес, а відомості є наявними та доступними.

Основні засади інформаційних відносин визначено Законом України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XII), який є загальним нормативно-правовим актом у цій сфері.

За статтею 1 Закону № 2657-XII інформація будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону № 2657-XII ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

За частиною другою статті 20 Закону № 2657-XII будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, є Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 1 Закону № 2939-VI).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною сьомою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень, та розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону.

За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частиною п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження, про що повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону № 2939-VI).

Підстави для відмови в задоволенні запиту на інформацію визначено частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI, згідно з якою розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача (частина третя статті 22 Закону № 2939-VI). Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі (частина четверта статті 22 Закону № 2939-VI).

За частинами першою, другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, ненадання відповіді на запит на інформацію. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частина третя статті 23 Закону № 2939-VI).

Організація діяльності суду визначена Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII). Відповідно до статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також контролює ефективність діяльності апарату суду.

Правові засади справляння судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI). Відповідно до статті 9 Закону № 3674-VI судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України, а суд перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд виходить з такого.

Залізничний районний суд м. Львова в силу пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI є розпорядником публічної інформації, яка отримана або створена ним у процесі виконання своїх обов`язків, передбачених законодавством, або знаходиться у його володінні. Голова суду, який представляє суд у зносинах з фізичними особами, діє від імені суду, тому відповідачем у спорі про ненадання відповіді на запит на інформацію є саме суд як розпорядник інформації.

Запитувана позивачем інформація стосується підтвердження зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору, сплаченого юридичною особою - комунальним підприємством, у визначених у запиті судових справах. Обов`язок перевірки зарахування судового збору покладено на суд статтею 9 Закону № 3674-VI, тобто відповідні відомості отримуються судом у процесі виконання ним своїх обов`язків, передбачених законом. Отже, така інформація за своїми ознаками є публічною в розумінні статті 1 Закону № 2939-VI.

Відповідачем не доведено, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом.

Запит позивача від 07.07.2026 відповідає вимогам частини п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI, поданий у спосіб, прямо передбачений законом (електронною поштою), на електронну адресу відповідача.

Оскільки запит надійшов до відповідача 07.07.2026, відповідь на нього мала бути надана не пізніше 14.07.2026 (п`ятий робочий день з дня отримання запиту).

Водночас відповідач у встановлений законом строк не надав позивачу ні запитуваної інформації, ні письмової вмотивованої відмови в задоволенні запиту з підстав, визначених статтею 22 Закону № 2939-VI, ні повідомлення про продовження строку розгляду запиту, ні повідомлення про направлення запиту належному розпоряднику інформації, ні повідомлення про відсутність запитуваної інформації. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відзиву на позов, у якому могли б бути наведені обставини, що спростовують ненадання відповіді, відповідач не подав.

Така поведінка відповідача є бездіяльністю розпорядника інформації в розумінні пункту 3 частини другої статті 23 Закону № 2939-VI (ненадання відповіді на запит на інформацію), яка не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, статей 3, 14, 20, 22 Закону № 2939-VI та порушує гарантоване статтею 34 Конституції України, статтею 10 Конвенції, статтями 5, 7 Закону № 2657-XII право позивача на доступ до публічної інформації.

Згідно позовних вимог позивач просить визнати протиправною бездіяльність та «втрату контролю за діяльністю апарату суду» його головою, а також зобов`язати голову суду надати відповідь на запит. Водночас розпорядником інформації, на якого Законом № 2939-VI покладено обов`язок надати відповідь на запит, є Залізничний районний суд м. Львова як орган державної влади, від імені якого діє його голова, а посилання на «втрату контролю за діяльністю апарату суду» є характеристикою причин спірної бездіяльності, а не самостійним предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З метою ефективного захисту порушеного права позивача та належного виконання судового рішення суд викладає резолютивну частину рішення стосовно Залізничного районного суду м. Львова як розпорядника інформації, що за суттю відповідає заявленим позовним вимогам.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо способу захисту порушеного права суд враховує таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідач не навів жодних підстав для відмови в задоволенні запиту, передбачених статтею 22 Закону № 2939-VI.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на запит та зобов`язання відповідача надати позивачу відповідь на запит № 26 від 07.07.2026 відповідно до вимог Закону № 2939-VI шляхом надання запитуваної інформації.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, який не подав відзиву на позовну заяву, не довів правомірності своєї бездіяльності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи, доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, тому підстави для їх розподілу відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Залізничного районного суду міста Львова щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 26 від 07.07.2026.

Зобов`язати Залізничний районний суд міста Львова (79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, 3, код ЄДРПОУ 37444260) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідь на запит на отримання публічної інформації № 26 від 07.07.2026.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКрутько Олена Василівна