Рішення № 140672630, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 рокусправа № 380/17471/26Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині не виплати індексації грошового забезпечення;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 197015,75 грн.

В обґрунтування позову зазначено несвоєчасність проведення з позивачем розрахунку при звільненні зі служби в поліції. Позивач вказав, що в день звільнення відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та доплату за службу в нічний час, а належні суми перераховано лише 18.08.2026 на виконання рішення суду у справі №380/22663/24, а не в день звільнення 07.08.2024. З огляду на викладене позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, розмір якого визначив у сумі 197015,75 грн виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1064,95 грн та 185 календарних днів, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 24.08.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 31.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що спеціальне законодавство не врегульовує питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських, тому до спірних правовідносин застосовуються ст.116, 117 КЗпП України. Водночас відповідач вважає помилковим визначений позивачем період затримки, оскільки шість календарних місяців визначаються за календарними датами, а не шляхом переведення місяців у фіксовану кількість календарних днів; за відліку з 08.08.2024 шестимісячний період завершується 07.02.2025 включно та становить 184 календарні дні, а відтак сума середнього грошового забезпечення становить 195950,80 грн. Відповідач також зазначив, що для розрахунку як середньоденного, так і загального розміру середнього грошового забезпечення поліцейських належить використовувати календарні, а не робочі дні. Поряд із цим відповідач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, та на критерії, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, вказавши, що нарахована сума є непропорційною виплаченій заборгованості у розмірі 90072,76 грн, і просив застосувати співмірність, визначивши розмір відшкодування на рівні 5886,72 грн, обчисленому за середньозваженою ставкою кредиту в національній валюті для фізичних осіб 13% річних. Додатково відповідач зазначив, що безпосередньо після звільнення позивач не мав зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а питання індексації ініціював після спливу шестимісячного строку. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області на посаді заступника начальника відділу реагування патрульної поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 07.08.2024 №451 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 07 серпня 2024 року з виплатою грошової компенсації за невикористані під час проходження служби дні щорічних відпусток у кількості 159 днів. Стаж служби в поліції при звільненні становить 21 рік 03 місяці 28 днів. Підставою звільнення зазначено свідоцтво про хворобу від 02.08.2024 №409.

Копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.08.2015, підтверджується наявність у позивача статусу учасника бойових дій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №380/22663/24, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено частково, зокрема:

Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2020, 2022 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час у період травень-липень 2022 року, вересень-грудень 2023 року, січень-травень 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Платіжною інструкцією №5038 від 17.08.2026 відповідач перерахував позивачу 86054,72 грн з призначенням платежу «грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2020, 2022, 2024 роки згідно з рішенням ЛОАС від 07.04.2025 у справі №380/22663/24»; платіжна інструкція містить відмітку органу Державної казначейської служби України про оплату 18.08.2026. Факт зарахування цих коштів на картковий рахунок позивача 18.08.2026 підтверджується наданим позивачем витягом з банківського застосунку.

Отже, остаточний розрахунок із позивачем проведено 18.08.2026.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення №111/68 від 07.09.2026, виданою Головним управлінням Національної поліції у Львівській області, позивачу нараховано грошове забезпечення за червень 2024 року у сумі 32481,05 грн за 30 відпрацьованих днів та за липень 2024 року у сумі 32481,05 грн за 31 відпрацьований день, а всього за період з 01.06.2024 по 31.07.2024 - 64962,10 грн за 61 день.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Відповідно до ч.1, 2 ст.94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно з ч.5 ст.94 Закону №580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, тому її проходження передбачає особливе регулювання. Відносини, пов`язані зі звільненням зі служби в поліції, врегульовані як спеціальним законодавством, так і загальним законодавством України про працю. При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення поліцейських, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування положень ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції. Цей висновок узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002, згідно з яким при вирішенні спорів щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України. Сторони щодо застосування до спірних правовідносин ст.116, 117 КЗпП України не сперечаються.

За приписами ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-IX, чинній з 19.07.2022) обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Зміст спірних правовідносин зводиться до питання щодо наявності підстав для виплати та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції. При цьому Головним управлінням Національної поліції у Львівській області 18.08.2026 здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 86054,72 грн (остаточний розрахунок при звільненні).

Факт непроведення відповідачем повного розрахунку з позивачем у день звільнення встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №380/22663/24, яке набрало законної сили 10.07.2026. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні спору суд, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, про те, що законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із грошового забезпечення роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не має значення, чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість, чи на виконання рішення суду, - у випадку затримки розрахунку при звільненні до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.

Оскільки спір про розміри належних позивачу при звільненні сум вирішено на його користь частково, то відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки визначає суд, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні зі служби в поліції 07.08.2024 позивачу не виплачено у повному обсязі належні йому суми грошового забезпечення, а відповідний остаточний розрахунок проведено лише 18.08.2026, то це є порушенням ст.116 КЗпП України та відповідно до ст.117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що день звільнення є останнім днем, який обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому всі належні суми. Матеріалами справи підтверджується факт звільнення позивача зі служби в поліції з 07.08.2024. Таким чином, строк затримки виплати слід рахувати з 08.08.2024, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення відповідних виплат.

Оскільки відповідач 18.08.2026 здійснив виплату належних позивачу сум, то саме 18.08.2026 є днем фактичного розрахунку. Водночас, оскільки чинна редакція ст.117 КЗпП України обмежує час затримки розрахунку, який підлягає компенсації середнім заробітком, шістьма місяцями, період, за який підлягає стягненню середній заробіток, обмежується шістьма місяцями з наступного дня після звільнення позивача зі служби, тобто з 08.08.2024 по 07.02.2025 включно.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню. Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Із довідки Головного управління Національної поліції у Львівській області про грошове забезпечення ОСОБА_1 №111/68 від 07.09.2026 слідує, що за 2 календарні місяці роботи, що передують даті звільнення позивача зі служби в поліції (07.08.2024), тобто за червень та липень 2024 року, позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 32481,05 грн та 32481,05 грн відповідно, а всього 64962,10 грн.

Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день (червень 2024 року - 30 днів, липень 2024 року - 31 день).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1064,95 грн (64962,10 грн / 61 календарний день).

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2024 по 07.02.2025 (з урахуванням шестимісячного строку), який становить 184 календарних дні, складає 195950,80 грн (1064,95 грн х 184 календарних дні).

Надаючи оцінку доводам відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин принципу співмірності (пропорційності) при визначенні розміру середнього заробітку, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування ст.117 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, відступивши від протилежного висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виплата середнього заробітку за ст.117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, і саме така компенсаційна природа дозволяє застосовувати загальні принципи права, зокрема пропорційності. Внесені Законом №2352-IX зміни, якими період нарахування обмежено шістьма місяцями, установлюють максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелюють фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінюють компенсаційного характеру цієї виплати. Поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати: шестимісячне обмеження не звільняє суд від обов`язку оцінювати обставини справи для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати встановлену законом межу.

За змістом наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду, а також постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, незалежно від того, чи задовольняє він позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку.

Розмір простроченої заборгованості відповідача становить 86054,72 грн.

Оцінюючи співмірність нарахованого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку (195950,80 грн) із розміром простроченої заборгованості роботодавця при звільненні (86054,72 грн), суд враховує, що нарахований розмір середнього заробітку більш ніж удвічі перевищує розмір простроченої заборгованості, а також зважає на характер заборгованості (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення та доплата за службу в нічний час), тривалість періоду затримки та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника. Суд зважає й на те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас тривалість періоду затримки не зумовлена поведінкою позивача: з позовом у справі №380/22663/24 він звернувся протягом першого року після звільнення, а остаточна виплата відбулася лише після апеляційного перегляду ухваленого в тій справі рішення за скаргою самого відповідача. За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зменшення розміру відшкодування до співмірного рівня простроченої заборгованості, тобто до 86054,72 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь позивача за період з 08.08.2024 по 07.02.2025 у розмірі 86054,72 грн, а у задоволенні решти вимог про стягнення середнього заробітку слід відмовити.

Вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач такого нарахування та виплати не здійснив, попри наявність для цього передбачених законом підстав.

Фактична кількість календарних днів у межах граничного шестимісячного періоду з 08.08.2024 по 07.02.2025 включно становить 184 дні, у зв`язку з чим розрахунок здійснено судом самостійно відповідно до Порядку №100.

Суд відхиляє запропонований відповідачем спосіб визначення розміру компенсації шляхом обчислення відсотків за середньозваженою ставкою кредиту в національній валюті для фізичних осіб 13% річних, за яким сума відшкодування становила б 5886,72 грн. Стаття 117 КЗпП України не передбачає такого способу обчислення відшкодування, а Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 такої методики не встановлювала. Крім того, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження розміру середньозваженої ставки, на яку посилається. Застосування цієї методики звело б відповідальність роботодавця до плати за користування грошима та позбавило б норму ст.117 КЗпП України її компенсаційного змісту. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №825/325/16 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 не суперечать висновкам суду, оскільки суд застосував принцип співмірності та врахував як розмір простроченої заборгованості, так і джерело фінансування відповідача.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що безпосередньо після звільнення позивач не мав зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а питання індексації ініціював після спливу шестимісячного строку. Обов`язок провести повний розрахунок зі звільненим працівником покладено законом на роботодавця, і його виконання не залежить від звернення працівника з відповідною вимогою. Крім того, рішення у справі №380/22663/24 ухвалено 07.04.2025, тобто протягом восьми місяців після звільнення позивача, що не свідчить про його недобросовісність.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке. Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат; це положення втратило чинність з дня ухвалення зазначеного Рішення. У постанові від 12.03.2026 у справі №420/9470/25 Верховний Суд виснував, що у разі, коли розрахунок при звільненні здійснювався частинами, строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється окремо щодо кожної виплати і починає перебіг з дня фактичного проведення відповідної виплати. У цій справі останню з належних позивачу сум виплачено 18.08.2026, а позовну заяву подано до суду 20.08.2026, тобто на другий день після такої виплати, у зв`язку з чим строк звернення до суду не пропущено. Відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв.

Суд також зазначає, що формулювання позовної вимоги із застереженням «в частині не виплати індексації грошового забезпечення» не звужує предмета спору, оскільки фактичною підставою позову є непроведення відповідачем повного розрахунку при звільненні. Шестимісячний граничний період, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України, обчислюється від дня, наступного за днем звільнення, і є однаковим незалежно від того, яка саме складова заборгованості залишалася невиплаченою.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач при поданні позову сплатив судовий збір у розмірі 1576,13 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №3946-6251-3500-8300 від 26.08.2026, питання розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст.139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 688,45 грн.

Керуючись ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2024 по 07.02.2025 у розмірі 86054 (вісімдесят шість тисяч п`ятдесят чотири) грн 72 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 688 (шістсот вісімдесят вісім) грн 45 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених п.3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.