Рішення № 140666563, 15.10.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/10049/25

№ 2/183/3212/26

15 жовтня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в особі органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський міський центр соціальних служб, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст позовних вимог та аргументи позивача

У вересні 2025 року Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно їх малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; передати малолітнього ОСОБА_3 органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради для подальшого влаштування; стягнути з ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття, шляхом перерахування на особистий рахунок дитини у Державному ощадному банку України, починаючи з дня подачі позову; стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття, шляхом перерахування на особистий рахунок дитини у Державному ощадному банку України, починаючи з дня подачі позову; зобов`язати державний заклад, до якого буде влаштовано малолітнього ОСОБА_3 , або його законного представника відкрити рахунок на ім`я дитини у Державному ощадному банку України та отримати виконавчий лист для надання його до відповідного відділу державної виконавчої служби.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 15.04.2016. Відповідач-2 ОСОБА_2 зареєстрований та мешкає на тимчасово окупованій території у м. Сєвєродонецьку та на підконтрольну територію України не переміщувався. Відповідачка-1 ОСОБА_1 разом із малолітнім сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 14.05.2025 під час патрулювання працівниками поліції виявлено факт домашнього насильства за вказаною адресою, де відповідачка-1 покинула свого шестимісячного сина на дитячому майданчику, перебувала у стані алкогольного сп`яніння та не могла виконувати батьківські обов`язки. Дитину було доставлено до медичного закладу. Надалі, за рішенням комісії з питань захисту прав дитини, 11.06.2025 малолітнього повернуто на виховання матері. Проте 18.07.2025 відповідачка-1 повторно була виявлена працівниками поліції у стані алкогольного сп`яніння на вулиці разом із малолітньою дитиною, у зв`язку з чим хлопчика знову було влаштовано до медичного закладу. Відповідачка-1 за час перебування дитини в лікарні долею сина не цікавилася, не відвідувала його, на телефонні дзвінки не відповідала, двері за місцем проживання не відчиняла, від співпраці з фахівцями із соціальної роботи ухилялася. Батько дитини - ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, з моменту влаштування дитини до лікарні, до органу опіки та піклування не звертався, долею сина не цікавився. Комісією з питань захисту прав дитини 05.08.2025 прийнято висновок про доцільність позбавлення відповідача-1 та відповідача-2 батьківських прав. Зазначені факти свідчать про те, що відповідачі злісно ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, свідомо нехтують ними, тому позивач просить позбавити відповідачів батьківських прав та стягнути з них аліменти.

Рух справи, процесуальні дії суду та позиція відповідача

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

27 жовтня 2025 року відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду заяву про зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи № 202/7836/25 за позовом ОСОБА_4 про визнання батьківства відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває у провадженні судді Дубовенко І.Г.

29 жовтня 2025 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона повністю не визнає позовні вимоги, просить поновити строк для надання відзиву та відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх заперечень відповідачка зазначає, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав оформлений та підписаний начальником управління - служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, а не затверджений рішенням виконавчого комітету місцевої ради як колегіального органу опіки та піклування, що суперечить вимогам пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866. Справа про позбавлення батьківських прав підлягає розгляду за участю уповноваженого органу, а наявний у матеріалах справи висновок підписаний неналежною особою. Також відповідачка вказує на неналежність проведення обстеження житлово-побутових умов проживання батьків, оскільки орган опіки та піклування належним чином не дослідив житлові умови за місцем реєстрації відповідачів у місті Сєвєродонецьк Луганської області. Крім того, зазначає про відсутність законних підстав вважати умови проживання дитини складними та наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, проте факт її винної поведінки чи злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків позивачем не доведений. Відповідачка зауважує, що не відмовлялася від допомоги та прагнула піклуватися про дитину, однак перебуває у складних життєвих обставинах через відсутність постійного житла та матеріальної підтримки в умовах воєнного стану, а держава не забезпечила їй належних умов для проживання. Доводи позивача про те, що вона не цікавилася долею сина під час його перебування у лікарні, відповідачка вважає спростованими листом Служби у справах дітей, яким їй надавався дозвіл на відвідування дитини. Проте надалі, після отримання копії позову ОСОБА_4 про визнання батьківства, їй фактично створювалися перешкоди у спілкуванні з сином. На думку відповідачки, суперечлива поведінка органу опіки та піклування свідчить про недотримання принципу добросовісності, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за відсутністю підстав, оскільки ухвалою суду від 03.03.2026 позов ОСОБА_4 у справі № 202/7836/25 залишено без розгляду.

28 травня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Прокурор Чабан О.В. у судовому засіданні вважала, що задоволення позову про позбавлення відповідачів батьківських прав та стягнення аліментів повністю відповідає інтересам малолітньої дитини.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України, оскільки місце його проживання зареєстровано на тимчасово окупованій території України. Відзиву чи будь-яких заяв від відповідача-2 до суду не надходило.

Відповідачка ОСОБА_1 , яка є користувачем підсистеми «Електронний суд», про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, проте повторно у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за її відсутності від неї не надходило.

Представник третьої особи Дніпровського міського центру соціальних служб у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням думки учасників справи, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідачів, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Фактичні обставини справи

Згідно з наданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , а також відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, батьками малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Дніпрі, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як убачається з відомостей актового запису про народження № 150, складеного 02 червня 2025 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі, державну реєстрацію народження дитини було проведено відповідно до вимог статті 133 Сімейного кодексу України.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 15 квітня 2016 року (актовий запис № 130), після чого дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».

Згідно з Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2025 року, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Зареєстрованим місцем проживання обох осіб зазначено АДРЕСА_2 , а фактичним місцем проживання - АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 2308 від 21 жовтня 2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Відповідно до Акта органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 14 травня 2025 року, складеного працівниками поліції та лікарем-педіатром у м. Дніпрі, того ж дня о 17:00 годині за адресою: АДРЕСА_3 , виявлено хлопчика віком близько 6 місяців, якого згодом ідентифікованого як ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент виявлення дитина мала задовільний стан здоров`я, одягнена та перебувала у дитячому візочку. Дитину доставлено для обстеження до КНП «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради.

Як убачається з рапорту інспектора ювенальної превенції Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області від 14 травня 2025 року, під час патрулювання за адресою: АДРЕСА_4 , було виявлено факти виселення співмешканцем ОСОБА_4 матері ОСОБА_1 разом із дитиною з квартири через побутовий конфлікт. Перебуваючи в стані сильного алкогольного сп`яніння, мати залишила дитину у візочку без нагляду на дитячому майданчику та зникла у невідомому напрямку. У зв`язку із загрозою життю та здоров`ю дитини, немовля було вилучено та доставлено до лікувального закладу.

Згідно з повідомленням Дніпровського районного управління поліції № 2 ГУНП в Дніпропетровській області від 14 травня 2025 року, правоохоронцями зафіксовано факт вчинення відносно ОСОБА_1 та її дитини економічного насильства з боку ОСОБА_4 (вигнав з дому). За результатами виїзду поліції, ОСОБА_1 разом із дитиною було доставлено до КЗ соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» ДМР.

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 від 15 травня 2025 року, 11 травня 2025 року після конфлікту зі співмешканцем вона з дитиною звернулася до поліції, після чого була доставлена до лікарні, а надалі перебувала в «кризовій кімнаті» та ЦСПДС «Мамине щастя». 14 травня 2025 року поліція забрала дитину до поліклініки, а сама мати повернулася за місцем проживання на АДРЕСА_3 .

У поясненнях від 05 червня 2025 року та заяві від 05 червня 2025 року ОСОБА_1 зазначила, що не мала змоги зареєструвати дитину раніше через відсутність необхідного пакета документів, проте 02 червня 2025 року отримала свідоцтво про народження, зобов`язалася оформити соціальні виплати ВПО та просила надати дозвіл на відвідування сина у лікувальному закладі. Матір було письмово попереджено про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до листа КНП «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради від 16 травня 2025 року, 14 травня 2025 року о 17:13 годині співробітниками ювенальної превенції до приймального відділення дитячої лікарні було доставлено малолітнього ОСОБА_3 . З рапорту поліції лікарям стало відомо, що мати дитини залишила її на дитячому майданчику без батьківського нагляду, перебуваючи при цьому в стані алкогольного сп`яніння.

Як убачається з Акта обстеження умов проживання від 20 травня 2025 року, складеного фахівцями служби у справах дітей за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксовано, що на час відвідування дитина перебувала у лікарні. Умови для проживання дитини наявні. Матері було надано рекомендації терміново зареєструвати народження дитини, оформити державну допомогу та неналежно виконувати батьківські обов`язки.

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 10 червня 2025 року, складеним під час повторного виходу за тією ж адресою з метою встановлення можливості повернення малолітньої дитини матері, зафіксовано, що у квартирі проведено косметичний ремонт, однак приміщення потребувало прибирання, у повітрі відчувався неприємний запах від домашніх тварин. У акті зазначено, що мати дитини перебуває у декретній відпустці, а біологічним батьком дитини вважає себе співмешканець та власник квартири - ОСОБА_4 .

Згідно з Наказом начальника управління-служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради № 65 від 11 червня 2025 року, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було взято на облік як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 11 червня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_4 , у помешканні зроблено ремонт, комунікації підключено, підтримується порядок, а для дитини є візок, дитяче ліжечко та дитячі речі. Відчувався неприємний запах від домашніх тварин, однак приміщення прибрано. За вказаною адресою проживають мати ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_4 , який вважає себе біологічним батьком дитини. Комісія дійшла висновку про можливість повернення малолітнього ОСОБА_3 на виховання матері.

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2073/3в КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР, малолітній ОСОБА_3 перебував на лікуванні й обстеженні в інфекційному відділенні для дітей з 14 травня по 17 червня 2025 року. Дитина була доставлена співробітниками поліції без супроводу батьків.

05.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до УССД Лівобережної адміністрації ДМР з заявою у якій просила надати дозвіл на відвідування дитини у лікувальному закладі. Листом від 05.06.2025, УССД звернулося до лікарні із проханням дозволити відвідування дитини.

10.06.2025 УССД Лівобережної адміністрації ДМР складено висновок про доцільність повернення малолітнього ОСОБА_3 на виховання матері.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 16 червня 2025 року, поданою на ім`я начальника УССД Лівобережної адміністрації ДМР, мати звернулася з проханням повернути їй малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому ОСОБА_1 було письмово ознайомлено з нормами законодавства України про відповідальність батьків за ухилення від виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини.

Як убачається з листа УССД Лівобережної адміністрації ДМР від 16 червня 2025 року, адресованого генеральному директору КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР, за результатами проведеної роботи та розгляду заяви ОСОБА_1 від 16 червня 2025 року орган опіки та піклування визнав доцільним повернення малолітнього ОСОБА_3 на виховання матері, тому просило відрахувати дитину із закладу 17 червня 2025 року для передачі матері. Цього ж дня дитину передано матері, про що складено Акт про факт передачі дитини.

Як установлено судом, після повернення дитини, відповідачка ОСОБА_1 продовжила неналежним чином виконувати батьківські обов`язки, а також ухилялася від їх виконання.

Так, відповідно до Акта про підкинуту чи знайдену дитину від 18 липня 2025 року, складеного працівниками ювенальної превенції Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області та лікарями КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР, 18 липня 2025 року о 16:51 за адресою: АДРЕСА_3 , було виявлено малолітнього ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 , яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння та не могла виконувати свої батьківські обов`язки. О 19:30 дитину було доставлено та влаштовано до приймального відділення КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР для проведення медичного обстеження.

Як убачається з листа КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР від 22 липня 2025 року № 5/1798, адресованого УССД Лівобережної адміністрації ДМР, лікарня повідомила про факт госпіталізації малолітнього ОСОБА_3 після його виявлення працівниками поліції на вулиці у супроводі матері, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, та просила вжити заходів щодо подальшого влаштування дитини.

Згідно з листом Дніпровського міського центру соціальних служб від 01 липня 2025 року родина ОСОБА_1 з 02 червня 2025 року перебувала під соціальним супроводом. У листі зазначено, що після повернення дитини матері 18 червня 2025 року жінка почала ухилятися від співпраці, на телефонні дзвінки не відповідала, а її співмешканець ОСОБА_4 категорично забороняв доступ фахівців до помешкання, спілкувався агресивно та погрожував розправою.

Відповідно до листа Дніпровського міського центру соціальних служб від 05 серпня 2025 року, направленого на адресу УССД, Центр повторно поінформував про систематичне ігнорування матір`ю заходів соціального супроводу, відмову від допомоги психолога та безрезультатність спроб відвідати родину за місцем проживання через перешкоджання з боку співмешканця ОСОБА_4 .

Як убачається з Актів виходу в сім`ю від 23 липня 2025 року та 05 серпня 2025 року, складених спеціалістами УССД Лівобережної адміністрації ДМР місцем проживання відповідачки та дитини, у зазначені дні двері квартири ніхто не відчинив. У зв`язку з цим посадовими особами залишалися письмові запрошення для ОСОБА_1 щодо необхідності прибуття до управління-служби у справах дітей.

Відповідно до Висновку про недоцільність повернення малолітнього ОСОБА_3 на виховання матері ОСОБА_1 та батькові ОСОБА_2 , підготовленого УССД Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, на підставі дослідження обставин, що мали місце у період з 14.05.2025 по 06.08.2025, зроблено висновок про недоцільність повернення малолітнього ОСОБА_3 на виховання матері та батькові.

Як убачається з листа КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР від 12 серпня 2025 року № 5/2063, наданого на запит УССД, за увесь період перебування малолітнього ОСОБА_3 у стаціонарному відділенні з 18 липня по 11 серпня 2025 року мати дитини до закладу жодного разу не приходила, участю в утриманні сина не брала та його станом здоров`я не цікавилася.

Згідно з листом УССД Лівобережної адміністрації ДМР від 18 серпня 2025 року направленим до Дніпровського РУП № 2 ГУНП, службу поінформовано про рішення комісії з питань захисту прав дитини від 13 серпня 2025 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно їхнього малолітнього сина. Оскільки мати на засідання комісії не з`явилася та на дзвінки не відповідала, а відомості про місце перебування батька дитини відсутні, УССД звернулася до поліції з проханням вжити розшукових заходів для встановлення місцезнаходження ОСОБА_2 .

Відповідно до листа Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області від 04 вересня 2025 року 5, за результатами перевірки звернення УССД встановити поточне місце перебування батька дитини ОСОБА_2 не вдалося. За даними інформаційних систем Нацполіції, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , яка наразі є тимчасово окупованою територією України, а інформація про його перебування на підконтрольній території відсутня.

Як зазначила у судовому засіданні представник позивача, станом на час розгляду справи поведінка матері не змінилася. Дитина перебуває у закладі, який переміщено до м.Мукачево, відповідачка жодного разу не відвідала дитину, не зверталася до органу опіки та піклування, не цікавилася розвитком та станом здоров`я сина, не брала участь у вихованні дитини.

Оцінка суду

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємного зв`язку у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав з огляду на таке.

Аналіз матеріалів справи свідчить про наявність двох періодів у поведінці матері ОСОБА_1 щодо виконання нею батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3 .

Під час першого періоду, що слідував за вилученням дитини 14 травня 2025 року у зв`язку з виявленням факту залишення шестимісячного хлопчика на дитячому майданчику та перебуванням матері в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 виявляла певну зацікавленість у долі сина та вживала заходів для усунення виявлених порушень.

Зокрема, 15 травня 2025 року вона з`явилася до органу опіки та піклування для надання пояснень, брала участь у профілактичних бесідах, а у подальшому - 05 червня 2025 року надала необхідні документи для державної реєстрації народження дитини, оформила свідоцтво про народження та державну допомогу при народженні дитини, а також була залучена до отримання послуги соціального супроводу, направленої на підвищення батьківського потенціалу.

Разом з тим, досліджені судом докази свідчать про зміну поведінки відповідачки після повторного вилучення дитини працівниками поліції 18 липня 2025 року з аналогічних підстав - перебування матері на вулиці з малолітньою дитиною у стані алкогольного сп`яніння, що створювало загрозу для життя і здоров`я хлопчика.

Після повторного вилучення дитини ОСОБА_1 продемонструвала бездіяльність та самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Згідно з письмовими інформаціями КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР від 12 серпня 2025 року та висновку органу опіки та піклування, за увесь час перебування малолітнього ОСОБА_3 у закладі охорони здоров`я з 18 липня 2025 року мати жодного разу не відвідала сина, не цікавилася станом його здоров`я, розвитку та потребами, не брала жодної участі в його матеріальному чи фізичному утриманні.

Крім того, як убачається з повідомлень Дніпровського міського центру соціальних служб від 01 серпня 2025 року та від 05 серпня 2025 року, відповідачка повністю припинила співпрацю з фахівцями, ігнорувала заходи соціального супроводу, не реагувала на телефонні дзвінки та разом зі співмешканцем чинила перешкоди у доступі до житла для обстеження умов проживання дитини.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після липня 2025 року та на час розгляду справи судом мати змінила своє ставлення до виховання дитини, усунула обставини, які стали підставою для вилучення сина, вживала заходів для його повернення чи проявила мінімальну батьківську турботу, суду надано не було та в матеріалах справи такі відомості відсутні.

Оцінюючи поведінку батька дитини ОСОБА_2 , суд зазначає, що за наявними у справі даними реєстраційного обліку та інформацією Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області від 04 вересня 2025 року № 238635-2025, останній зареєстрований у м. Сєвєродонецьк, яке перебуває під тимчасовою окупацією, відомості про його перебування на підконтрольній території України відсутні, вихованням та утриманням сина він не займається та відповідального ставлення до дитини не виявляє.

За наведених обставин, бездіяльність відповідачів має систематичний, свідомий та стійкий характер, що свідчить про їхнє ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього ОСОБА_3 .

Доводи відповідачки про відсутність повноважень УССД Лівобережної адміністрації ДМР є безпідставними, оскільки орган опіки та піклування діяв у чіткій відповідності до положень Постанови КМУ № 866 - колегіально на засіданні комісії встановив доцільність позбавлення батьківських прав, надав відповідний висновок та реалізував передбачене ст.165 СК України право на звернення до суду в найвищих інтересах дитини.

Суд критично оцінює доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що їй не надавалася належна соціальна допомога для подолання складних життєвих обставин. Вказані твердження спростовуються належними та допустимими письмовими доказами, зокрема листом Дніпровського міського центру соціальних служб від 05.08.2025. Згідно з рішенням Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 29.05.2025 № 293/1239, родина відповідачки з 02.06.2025 перебувала під офіційним соціальним супроводом. У межах реалізації індивідуального плану супроводу фахівцями Центру проводилась активна робота, спрямована на підвищення батьківського потенціалу, формування навичок відповідального батьківства та безпечної поведінки. Відповідачці неодноразово пропонувалися конкретні види допомоги, зокрема консультації психолога та можливість проходження спеціалізованого тренінгового курсу «Батьківство в радість».

Проте, як убачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 відмовилася від запропонованої психологічної допомоги, систематично уникала контакту із фахівцем із соціальної роботи, не відповідала на телефонні дзвінки та не виконувала заходів індивідуального плану. При спробах здійснення контрольних виходів за місцем проживання родини, зокрема 30.07.2025 фахівцям Центру було безпідставно відмовлено в доступі до помешкання, а співмешканець відповідачки чинив агресивний опір та висловлював погрози розправою працівникам соціальної служби. Вказані обставини підтвердила й сама відповідачка під час телефонної розмови з фахівцем 31.07.2025, зазначивши, що її співмешканець категорично забороняє допуск соціальних працівників до житла.

Аналізуючи надані відповідачкою власноручно написані заяви про самостійне залишення нею спеціалізованих соціальних закладів (зокрема кризової кімнати та КЗСЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» ДМР), суд доходить висновку, що зазначені обставини свідчать не про відсутність допомоги з боку держави, а про непослідовну поведінку самої відповідачки. Суд розцінює добровільне залишення наданого державою безпечного притулку для матері з дитиною та повернення у середовище, де щодо неї вчинялося насильство та де свідомо блокувався соціальний супровід, як свідомий вибір відповідачки на користь відповідного способу життя та як її небажання створювати безпечні й належні умови для виховання та розвитку малолітньої дитини.

Таким чином, судом установлено, що компетентними органами та соціальними службами було вжито необхідних заходів для надання відповідачці допомоги та підтримки, однак остання від наданої допомоги свідомо відмовилася, ухилилася від співпраці та не проявила жодного бажання змінити свою поведінку щодо виконання батьківських обов`язків.

Мотиви, з яких виходить суд та норми права, застосовані судом

Щодо вимоги про позбавлення батьківських прав

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, пункти 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що проживання дитини разом із батьками в сім`ї відповідає якнайкращим її інтересам, оскільки дитина має право на особисте піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Розлучення дитини з батьками може бути обумовлене лише виключними обставинами, в тому числі неправомірною поведінкою батьків, яка призводить до грубого порушення економічних, соціальних і культурних прав дитини, створює загрози для безпечних умов її проживання та розвитку, перешкоджає належному матеріальному забезпеченню дитини.

Позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка спрямована на захист прав та інтересів дитини, настає при винній поведінці батьків на підставах і у порядку, передбачених законом, та породжує настання невигідних для батьків наслідків, у тому числі втрату права, заснованого на спорідненості з дитиною.

Однією з підстав позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2025 року (справа №147/277/24) виснував, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ( стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 листопада 2023 року (справа №1915/2789/2012), у якій зазначено, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не здійснюють належне утримання та виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , не виявляють піклування про його фізичний і духовний розвиток, не забезпечують необхідного харчування та медичного догляду дитини.

Така винна поведінка відповідачів свідчить про свідоме нехтування ними своїми батьківськими обов`язками, що становить реальну загрозу для життя та здоров`я дитини.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 .

При цьому вжиття такого крайнього заходу впливу при вирішенні спірних правовідносин вбачається виправданим і застосованим у якнайкращих інтересах саме малолітньої дитини.

Щодо вимоги про стягнення аліментів

Статтею 27 Конвенції про права дитини унормовано, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В силу статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як передбачено частиною першою статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

При визначенні розміру аліментів суд зобов`язаний врахувати ряд обставин, визначених статтею 182 СК України.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зібрані докази вказують на те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не утримують свого малолітнього сина ОСОБА_3 , який перебуває у закладі для дітей, позбавлених батьківського піклування, що є підставою для стягнення з них на аліментів на дитину.

Крім того, відповідачі не скористалася своїм правом на подання суду доказів щодо свого матеріального стану, наявність утриманців, стан здоров`я чи про інші обставини, які впливають на визначення розміру аліментів.

За таких обставин дійшов висновку, що заявлений Органом опіки та піклування розмір аліментів на дитину є обґрунтованим.

Щодо отримувача аліментів

Відповідно до ч.3 ст.166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів одночасно з позбавленням батьківських прав на підставі частини 3 статті 166 Сімейного кодексу України, суд зазначає, що імперативний припис вказаної норми щодо зарахування аліментних платежів на особистий банківський рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України підлягає застосуванню виключно за наявності спеціальної умови - офіційної відмови іншого з батьків чи законного представника отримувати такі аліменти.

За відсутності заяви чи позиції законного представника про таку відмову зазначена норма в частині відкриття та перерахування коштів на особистий рахунок дитини застосуванню не підлягає.

У справі, що розглядається, малолітній ОСОБА_3 є дитиною грудного віку, позбавлений батьківського піклування, вилучений у батьків та перебуває у дитячому закладі. Оскільки на час ухвалення рішення законний представник дитини ще підлягає визначенню органами опіки та піклування, у матеріалах справи відсутній факт відмови законного представника від отримання аліментів, а також відсутня особа, на яку суд міг би покласти обов`язок відкрити зазначений рахунок у місячний строк.

За таких обставин, з урахуванням приписів частини 3 статті 193 Сімейного кодексу України та з метою забезпечення найвищих інтересів малолітнього, аліменти підлягають стягненню з відповідачів на користь особи, опікуна, піклувальника чи відповідної установи або закладу, у якому фактично перебуватиме дитина на вихованні та утриманні, до її повноліття.

Щодо позовної вимоги про передачу малолітньої дитини органу опіки та піклування

Вирішуючи позовну вимогу про передачу малолітнього ОСОБА_3 органу опіки та піклування для подальшого влаштування, суд виходить з того, що вказана вимога не підлягає окремому задоволенню у судовому порядку з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 166 Сімейного кодексу України особи, позбавлені батьківських прав, втрачають особисті немайнові права щодо дитини та звільняються від обов`язків щодо її виховання, а також втрачають статус законних представників дитини.

Суд зазначає, що за змістом статей 167, 170 Сімейного кодексу України та положень Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, передача дитини, яка залишилася без батьківського піклування, органу опіки та піклування для її подальшого влаштування є безпосереднім обов`язком цього органу та здійснюється в силу імперативних приписів законодавства як правовий наслідок позбавлення батьківських прав обох батьків.

Зазначені повноваження належать до виключної компетенції органів опіки та піклування і реалізуються ними в адміністративному порядку без потреби ухвалення з цього приводу окремого судового рішення. Ураховуючи, що передача дитини органу опіки та піклування відбудеться в силу прямої вказівки закону після набрання рішенням законної сили, правові підстави для задоволення позову в частині цієї вимоги відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі звільнення позивача від сплати судового збору - стягується з відповідача в дохід держави.

З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову на підставі п. 3, п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позові вимоги про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено щодо двох відповідачів, з кожного з відповідачів підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогу немайнового характеру (позбавлення батьківських прав) у розмірі 1211,20 грн. та за вимогу майнового характеру (стягнення аліментів) у розмірі 1211,20 грн., а всього з кожного з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн. на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в особі органу опіки та піклування - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь осіб, опікуна, піклувальника чи закладу, в якому буде перебувати дитина, аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь осіб, опікуна, піклувальника чи закладу, в якому буде перебувати дитина, аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради в особі органу опіки та піклування, код ЄДРПОУ 44126132, місцезнаходження: 49051, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51;

відповідач 1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії/номер ID НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач 2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровський міський центр соціальних служб, код ЄДРПОУ 21945667, місцезнаходження: 49069, м. Дніпро, вул. Новосільна, 21.

Повне судове рішення складено і підписано 15 жовтня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.