Рішення № 140660743, 16.10.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 570/3061/26

Провадження №2/944/2971/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2026 рокум.ЯворівЯворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кондратьєвої Н.А.

з участю секретаря судових засідань Шандрук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Яворові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №963845 від 02.01.2025 року в розмірі 23872.50 грн, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що 02.01.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №963845, із використанням одноразового ідентифікатора. ТОВ «Сіроко Фінанс» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 963845 від 02.01.2025 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня кредитодавця наступного за днем підписання договору. За цим Договором позичальник сплатив кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього Договору, а також комісії банків емітентів платіжних карт, які використовує позичальник. Відповідач уклала кредитний договір із ТОВ «Сіроко Фінанс» та отримала кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7500 грн. Відповідачем не виконано належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, в результаті чого утворилась заборгованість. 23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» уклали Договір факторингу № 23072025. Згідно вказану договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором. Таким чином, сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 23 872.50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6825.00 грн., заборгованість за відсотками становить 2047.50 грн, сума заборгованості за штрафними санкціями 15 000 грн. Позивачем, який набув права грошової вимоги, на останню відому адресу реєстрації відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги, зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості за кредитним договором. Враховуючи, що позичальник не виконала свого обов`язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором, просить позов задовольнити.

27.08.2026 року через систему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_1 скерувала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позов визнає частково з огляду на наступне. Позивачем нараховано неустойку у розмірі 15 000,00 грн, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а тому позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 15 000,00 грн є необґрунтованими. Пунктом 2.4 договору установлено, що за надання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю комісію в розмірі 20,71% від суми кредиту, що складає 1553,25 грн. В укладеному сторонами договорі кредитної лінії не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які надаються позивачу та за які ТОВ «Сіроко Фінанс» встановлена комісія. Позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» та ТОВ «Сіроко Фінанс» не зазначили та не надали доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. За таких обставин, положення договору кредитної лінії про встановлення комісії за видачу кредиту у розмірі 20,71 % від суми виданого кредиту є нікчемними, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» . Отже заборгованість мала б бути 7 319,25 грн. ( 6825 тіло * 1% = 68,25грн, 68,25 * 30днів = 2047,50грн.). Всього сума тіла та відсотків 8872,50 грн - 1553,25 грн оплачена сума згідно наданого детального розрахунку позивач = 7 319,25 грн.) Позивач заявляє 6 000 грн витрат на правничу допомогу, однак справа є типовою зі стандартною позовною заявою, вказана сума є явно завищеною та неспівмірною. Враховуючи, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин, просить суд задовольнити позовні вимоги у розмірі 7 319,25 грн, судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанію "Солвентіс" та зменшити або відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

01.09.2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що враховуючи умови Договору та Правил, проценти за користування Позикою у межах первісного строку кредитування є платою за правомірне користування кредитними коштами та підлягають нарахуванню незалежно від факту прострочення виконання зобов`язання. При цьому нарахування процентів здійснювалось відповідно до погодженої сторонами фіксованої процентної ставки 0,01 % на день на залишок заборгованості за кожний день фактичного користування Позикою, що прямо передбачено умовами Договору та Правилами надання грошових коштів у позику. З наданого позивачем деталізованого розрахунку за Договором позики № 963845 від 02.01.2025 вбачається, що за період користування позикою з 02.01.2025 по 31.01.2025 позичальнику щоденно нараховувались проценти у розмірі 0,75 грн. Договір № 963845 дозволяє пролонгацію шляхом укладення відповідної додаткової угоди та внесення змін в умови кредитування саме такою додатковою угодою. На підставі укладених додаткових угод до договору (№ 963845-53515 від 04.01.2025; № 963845-66671 від 03.02.2025 та № 963845-78896 від 03.03.2025) термін користування позикою було продовжено до 01.04.2025 року, а процентна ставка у пролонгації склала 1% (у грошовому виразі 75,00 грн/день (з 01.02.2025 по 03.02.2025) та 68,25 грн (з 04.02.2025 по 01.04.2025). Таким чином, з урахуванням здійснених ОСОБА_1 погашень, заборгованість відповідача за Договором позики № 963845 від 02.01.2025 року в частині: 6825,00 грн основного боргу; 2047,50 грн процентів за користування позикою у межах погодженого сторонами строку кредитування, є належним чином підтвердженою, відповідає умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Розрахунок пені виконано з чітким дотриманням балансу інтересів сторін та спеціальних захисних лімітів, встановлених законодавством. Нарахування пені здійснювалося в період з 02.04.2025 року по 15.05.2025 року і було остаточно зупинено ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» на сумі 15 000,00 грн. Це зупинення повністю відповідає вимогам частини 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», яка є спеціальною нормою для мікропозик (розмір яких не перевищує мінімальну заробітну плату) і яка імперативно обмежує граничний розмір пені та штрафів подвійною сумою, одержаною ОСОБА_1 . Можливість нарахування комісії за надання позики прямо встановлена договором, з умовами якого погодилась відповідач. Заборгованість відповідача за договором позики № 963845 від 02.01.2025 по комісії була повністю погашена Відповідачем як передумова продовження користування кредитними коштами на підставі додаткової угоди № 963845-66671 від 03.02.2025 року. Враховуючи вищевикладене, наведений позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам погодженим між ОСОБА_1 та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС». Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6000,00 підлягають до задоволення.

04.09.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала заперечення, в яких зазначила, що позивач стверджує, що пеня нараховувалась з 02.04.2025 року по 15.05.2025 року та була зупинена на сумі 15 000 грн, а також посилається на те, що відповідач нібито добровільно погодилася з умовою про пеню у розмірі 5 % за кожен день прострочення. Однак умова договору не може змінювати імперативні приписи закону, в тому у даному випадку право на стягнення пені за період дії воєнного стану відсутнє. Позивач не доводить, що зазначена комісія є самостійною реально наданою відповідачу послугою, а не платою, пов`язаною безпосередньо з наданням кредитних коштів.

Заяви, клопотання учасників справи

Представник позивача в судове засідання не прибув, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

Процесуальні дії в справі

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 30.06.2026 року цивільну справу передано за підсудністю до Яворівського районного суду Львівської області.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 17.08.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.2026 року.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частинами 4, 5 ст.268 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 12.10.2026 року, є дата складення повного судового рішення 16.10.2026 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 02.01.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 963845 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 Договору, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Комісію та Проценти) від Суми Позики

Відповідно до п. 2 договору, сума позики 7500.00 грн, строк Позики/Строк Договору 30 днів, процентна ставка 0.01% (фіксована), діє протягом Строку Договору, визначеного п.п. 2.2. п. 2 Договору? Комісія 20.71 від Суми Позики, зазначеної в пп. 2.1. п.2 Договору, що складає: 1553.25 грн. Дата надання позики 02.01.2025 року, дата повернення кредиту 31.01.2025 року.

Договір був підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 4O56nv, дата та час накладання кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця (підтверджено електронною позначкою часу) 02.01.2025 16:03 год, картка № НОМЕР_1 .

В графіку платежів, що є додатком №1 до договору позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 963845 від 02.01.2025 року, який також підписано ОСОБА_1 , зазначено дату надання кредиту 02.01.2025 року, дата погашення кредиту 31.01.2025 року.

Отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено копією платіжної інструкції ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНЕКСПРЕС" про перерахування 02.01.2025 року кредиту в розмірі 7500 грн на маска картку № НОМЕР_1 (VISA), ідентифікатор платника в системі отримувача 9dab0fa8-9428-4a3d-a790-08dc5b9b36df.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики № 963845 від 02.01.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 складає 23 872.50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6 825.00 грн., заборгованість за відсотками становить 2047.50 грн, сума заборгованості за штрафними санкціями 15 000 грн.

23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладено Договір факторингу №23072025, згідно із яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняті такі права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний реєстр плату, у передбачений цим договором спосіб.

Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 року, ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 963845 від 02.01.2025 року на загальну суму заборгованості в розмірі 23 872.50 грн.

Мотиви та оцінка суду

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Між сторонами виникли правовідносини щодо неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 умов укладеного договору позики.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з приписами статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до норм статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Під час укладення кредитного договору сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

Кредитодавець належним чином виконав зобов`язання за кредитним договором та перерахував кредит у встановленому розмірі на картковий рахунок позичальника. ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Судом встановлено, що ТОВ «Солвентіс» відповідно до укладеного договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025 року набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №963845 від 02.01.2025 року.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_1 , будучи вільною в укладенні кредитних договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору, була обізнана з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, а також іншими його умовами, з чим погодилась, підписавши електронним підписом кредитні документи, таким чином погодивши умови сплати процентів за користування кредитними коштами. Кредитний договір було укладено в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і у неї виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, зазначеними в кредитному договорі.

ТОВ «ФК «Солвентіс» є правонаступником первісного кредитора, що свідчить про належні правові підстави для переходу права вимоги до ОСОБА_1 і товариство вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 належним чином свої обов`язки за договором не виконувала, внаслідок чого допустила виникнення заборгованості, яка станом на дату звернення з позовом до суду складає 23 872.50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6 825.00 грн., заборгованість за відсотками становить 2047.50 грн, сума заборгованості за штрафними санкціями 15 000 грн.

Водночас судом встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховувались по 01.04.2025 року.

Частинами 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 7500 грн підтверджено платіжною інструкцією про перерахування суми кредиту та не заперечується стороною відповідача.

Однак, як вбачається з умов договору, що також узгоджується із графіком платежів, який є додатком №1 до договору та його невід`ємною частиною, які було підписано ОСОБА_1 строк кредиту становить 30 днів до 31.01.2025 року.

Посилання представника позивача на укладення додаткових угод до договору позики № 963845 від 02.01.2025 року, якими нібито було продовжено строк користування позикою до 01.04.2025 року та змінено процентну ставку, суд оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять копій зазначених додаткових угод, а також інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт їх укладення сторонами та погодження відповідачем відповідних змін до умов договору. Саме по собі посилання позивача на номери та дати додаткових угод у відповіді на відзив не є достатнім доказом виникнення між сторонами нових договірних зобов`язань.

Враховуючи наведене, починаючи з 01.02.2025 року у ТОВ «Сіроко Фінанс», як кредитодавця, було відсутнє право нараховувати проценти за даним кредитним договором.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що позичальником ОСОБА_1 було ініційовано пролонгацію дії договору та, відповідно, укладалися додаткові угоди між сторонами з цього приводу, проценти в сумі 22,50 грн нараховані у межах строку кредитування, проценти в сумі 2025.00 грн нараховані поза межами 30 денного строку кредитування, узгодженого сторонами й визначеного Договором позики, а отже вимога позивача про стягнення відсотків у сумі 2025.00 грн не підлягає до задоволення, оскільки відсотки за умовами договору можуть нараховуватися в межах строку дії останнього. В даному випадку на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами в розмірі 22.50 коп (30 х 0.75).

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за штрафними санкціями в сумі 15000.00 грн, суд вважає безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку, і є чинним на даний час.

Отже, законодавцем звільнено позичальників за кредитними договорами від сплати неустойки (штрафу, пені), які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 штрафних санкцій в розмірі 15 000.00 грн, оскільки вказана сума нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану.

Враховуючи вищенаведене, заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає 6847.50 грн.

Судові витрати

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно дост.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено в розмірі 2662.40 грн.

Враховуючи, що позов задоволено частково, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 763.67 грн.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Представник позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу надав: договір про надання правої допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року, укладений між Адвокатським бюро «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО» та ТОВ «ФК «Солвентіс», додаткову угоду №963845 до договору про надання правої допомоги № 43657029/01 від 02.01.2026 року, від 31.03.2026 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на загальну суму 6000 грн, акт №963845 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 31.03.2026 року на загальну суму 6000грн.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі суд зазначає, що фактично справа розглядалася без участі сторін, така категорія справ є розповсюдженою; даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у даній справі з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»» заборгованість за договором позики № 963845 від 02.01.2025 року в розмірі 6847 (шість тисяч вісімсот сорок сім) гривень 50 копійок, яких: 6825 (шість тисяч вісімсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок тіло кредиту та 22 (двадцять дві) гривні 50 копійок відсотки за користування кредитом.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»» судовий збір у сумі 763.67 (сімсот шістдесят три) гривні 67 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі ) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.10.2026 року.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», код ЄДРПОУ 43657029, юридична адреса: 07406, Київська область, м.Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Кондратьєва Н.А.