Рішення № 140656690, 07.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/7520/25

пр. № 2-а/759/27/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

09.04.2025 адвокат Феделеш Е.М., який представляє інтереси позивача, звернувся до Святошинського районного суду м.Києва з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №4394685 від 31.03.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Позовні вимоги адвокат Феделеш Е.М. обґрунтовує тим, що під час розгляду справи інспектором поліції порушено права позивача, зокрема не забезпечено участі адвоката, як того просив ОСОБА_1 усним клопотанням. Також представник позивача зауважує, що відсутні докази вчинення ОСОБА_1 порушення вимог ПДР України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 21.04.2025 провадження відкрито, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників провадження.

На виконання вимог ухвали про відкриття провадження судом було скеровано сторонам копію ухвали, яку останній отримали у своїх електронних кабінетах у системі «Електронний суд» 22.04.2025 року.

13.05.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив Департаменту патрульної поліції, в якому уповноважений представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки інспектором поліції зафіксовано належним чином порушення ОСОБА_1 вимог дорожнього знаку 5.16. На підтвердження наведеного до відзиву долучено відеозаписи із нагрудних камер працівників патрульної поліції. Окремо представник відповідача зауважує на недостовірності тверджень сторони позивача про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи заявляв клопотання про забезпечення участі адвоката, на яке працівників поліції не відреагував належним чином.

19.05.2025 через систему «Електронний суд» надійшов документ, іменований представником позивача як «відповідь на відзив», в якому адвокат Феделеш Е.М. звертає увагу суду на порушення працівниками патрульної поліції правил етики та ділового мовлення. Також адвокат вказує, що поліцейські проявили упереджене ставлення до позивача під час розгляду справи.

23.05.2025 (Вх. №36358 від 26.05.2025) через систему «Електронний суд» надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив Департаменту патрульної поліції, в яких представник відповідача вказує на доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому діяння. Також відповідач долучає фотознімок, на якому зафіксовано ділянку дороги, на якій встановлено дорожній знак 5.16, вимоги якого були проігноровані ОСОБА_1 під час проїзду перехрестя.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Отже, зважаючи на те, що в рамках адміністративного провадження щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення заявами по суті є лише позовна заява та відзив, то суд сприймає відповідь на відзив позивача та заперечення відповідача саме як письмові пояснення.

Суд, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, оцінивши в сукупності надані останнім докази, проаналізувавши твердження відповідача, викладені у відзиві, а також врахувавши викладене сторонами у письмових поясненнях, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративним судом є суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

У ході розгляду справи встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №4394685 31.03.2025 о 12 год. 23 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 , та із крайньої правої смуги руху здійснив рух прямо, при цьому не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 (поворот лише праворуч), чим вчинив порушення пп. «б» п. 8.4 ПДР України (т. 1 а.с. 8).

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Приписами ст. 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Приписи ст. 280 КУпАП закріплюють, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами п. 1.3 Правил дорожнього руху закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до п. 8.4 ПДР України дорожні знаки поділяються на групи:

а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;

б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;

в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;

г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;

ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила;

д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об`єктів обслуговування;

е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Як вбачається зі змісту постанови серії ЕНА №4394685 від 31.03.2025, ОСОБА_1 інкримінується порушення саме знаку пріоритету 5.16, який, як вказує сторона відповідача, зобов`язував позивача здійснити поворот праворуч, оскільки він перебував на крайній правій смузі руху.

Винуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння встановлюються за результатами оцінки доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підтвердження винуватості особи відповідач надав відеозапис із нагрудних камер працівників патрульної поліції. Однак суд зауважує, що на вказаних відеозаписах не зафіксовано, що автомобіль Volvo, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 рухався у крайній правій смузі і зобов`язаний був на виконання вимог дорожнього знаку 5.16 здійснити поворот праворуч, натомість всупереч вимогам знаку здійснив рух прямо. Як зафіксовано на відео, відеореєстратор на службовому автомобілі не працював, так само як і камера. Отже, єдиним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому діяння є відеозаписи із нагрудних камер працівників поліції.

Матеріали справи не містять доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили, що ОСОБА_1 дійсно порушив вимоги інформаційно-вказівного знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах», сама постанова про адміністративне правопорушення не є достатнім доказом винуватості особи. Відповідачем у наданий строк не спростовано доводів позивача та не надано доказів на їх спростування.

Також суд зауважує, що викладена у постанові фабула порушення не відповідає фактичним обставинам справи. Так, поліцейський вказав, що ОСОБА_1 порушено вимоги знаку пріоритету, а тому він порушив вимоги пп. «б» п. 8.4 ПДР України , однак суд зауважує, що дорожній знак 5.16 «Напрямки руху по смугах» відноситься до групи інформаційно-вказівних знаків. Відтак, недотримання вимог даного дорожнього знаку свідчить про невиконання особою вимог пп. «ґ» п. 8.4 ПДР України.

Таким чином, суд констатує, що інспектором патрульної поліції неправильно кваліфіковані дії ОСОБА_1 .

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі №513/899/16-а.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №688/788/15-к від 04 липня 2018 року, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у справі №338/855/17 серед іншого зазначила, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних злочинним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У свою чергу, приписи ст. 77 Кодексу закріплюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови. Матеріали справи не містять достатньої сукупності належних, допустимих, достовірних доказів, з яких би вбачалося, що позивач ОСОБА_1 31.03.2025, керуючи транспортним засобом Вольво, д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимоги дорожнього знаку 5.16 (Напрямки руху по смугах», чим вчинив порушення пп. «б» п. 8.4 ПДР України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В силу положень ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на відсутність у суду доказів, які підтверджують викладені у постанові серії ЕНА №4394685 від 31.03.2025 твердження, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та скасування незаконно винесеної постанови із закриттям провадження у справі щодо позивача.

Відповідно до ст. 246 КАС України судом під час ухвалення рішення вирішується питання щодо розподілу між сторонами процесуальних витрат. Крім того, ч. 1 ст. 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, сплатив судовий збір у розмірі 1 221 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією №7306-1919-5813-8412 від 09.04.2025 року.

Суд наголошує на помилковості тверджень представника відповідача про те, що сума судового збору за подачу даного фактично становить 605 грн. 60 коп., а позивачем здійснено переплату.

В силу приписів ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

У свою чергу, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7, у якій зазначено: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Підсумовуючи, Конституційний Суду України зазначив, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

За своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є вимогами немайнового характеру, за заявлення яких позивач, звертаючись до адміністративного суду, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» повинен сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, для розрахунку 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб слід звернутися до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року становить 3 028 грн. 00 коп.

Із наведеного слідує, що розмір судового збору за подачу даного позову становить 1 211 грн. 20 коп.

Отже, за заявлення однієї позовної вимоги позивачу ОСОБА_1 необхідно було сплатити судовий збір у сумі 1 211 грн. 20 коп. (3028,0 * 0,4 = 1211,20).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем становить 968 грн. 96 коп.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд також вирішує питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення із відповідача на користь позивача суми сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 20, 44, 72-79, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 286 КАС України, ст.ст. 1, 9, 10, 210-1, 235, 247, 251, 252, 268 КУпАП, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4394685 від 31.03.2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. 00 коп.

Провадження у адміністративній справі стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Стягнути зі Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108667, адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Єросова І.Ю.