Ухвала суду № 140655564, 26.08.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

26 серпня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/201/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К. О.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс", вул. Руська, 203А, м. Чернівці, Чернівецька область

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 32 090,84 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Киричук Н.В. адвокат,

від відповідача: Кавійчик В.П. адвокат.

Учасникам судового процесу оголошено склад суду.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 32 090,84 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2026, для розгляду справи №921/201/26 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2026 відкрито провадження у справі №921/201/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.05.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 зобов`язано Залозецьку селищну громаду Тернопільського району Тернопільської області надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Протокольною ухвалою від 07.05.2026 підготовче засідання відкладено на 26.05.2026.

У підготовчому засіданні 26.05.2026 оголошено перерву до 09.06.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 09.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/201/26 до судового розгляду по суті на 14.07.2026.

У судовому засіданні 14.07.2026 оголошено перерву до 19.08.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 19.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/201/26 та оголосив перерву до 26.08.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 26.08.2026 оголошено скорочену ухвалу.

Представниця позивача у судове засідання 26.08.2026 з`явилася, у судовому засіданні 19.08.2026 представниця позивача підтримала позовні вимоги повністю, просила їх задоволити у повному обсязі.

Представниця відповідача у судове засідання 26.08.2026 з`явилася, у судовому засіданні 19.08.2026 представниця відповідача заперечила щодо позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№3675 від 12.05.2026), а також підтримала клопотання про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено таке.

Відповідно до наказу Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство" (правопопередника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") від 08.07.2019 № 134-К прийнято ОСОБА_1 на роботу та призначено на посаду лісника обходу № 2 Мшанецького лісництва ДП "Тернопільське лісове господарство" з 09.07.2019.

З 01.01.2025 ОСОБА_1 призначено на посаду майстра лісу Мшанецького лісництва згідно наказу від 30.12.2024 № 1219-к.

Повні відомості про трудовий стаж відповідача зазначені в особовому листку.

Згідно наказу ДП "Тернопільське лісове господарство" від 22.01.2021 за № 16 "Про закріплення за матеріально-відповідальними особами лісових обходів (майстерських дільниць) по ДП "Тернопільський лісгосп" за відповідачем як відповідальною особою по Мшанецькому лісництву було закріплено обхід № 2 в урочищах "Вертелка" (квартали 60 71), "Бліх" (квартали 18 30), "Мильно" (квартали 31 32) загальною площею 1192,0 га.

09.07.2019 між Держаним підприємством "Тернопільське лісове господарство" (Адміністрація/позивач) та ОСОБА_1 (Працівник/відповідач) укладено Договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого Працівник, що займає посаду лісника обходу №2 Мшанецького лісництва або виконує роботу безпосередньо пов"язану з охоронною лісу, збереженням та відпуском лісопродукції бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому підприємством матеріальних цінностей і зобов"язується, в том числі вживати заходів до відвернення шкоди (п.1 Договору).

Дія Договору поширюється на весь час роботи з довіреними Працівникові матеріальними цінностями підприємства (п.5 Договору).

Як вказує позивач у позовній заяві аналогічний договір між позивачем та відповідачем переукладено 01.01.2025 у зв`язку з перепризначенням відповідача на вищу посаду.

Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі № 921/447/24 за позовом Керівника Бережанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Залозецької селищної ради до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кременецьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 29 126,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кременецьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Залозецької селищної ради 29 126,00 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, а також 2 422,40 грн судового збору на користь Тернопільської обласної прокуратури.

Постановою Західного апеляційного господарського суду у справі №921/447/24 від 27.01.2025 апеляційну скаргу Філії "Кременецьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі № 921/447/24 - без змін.

Як стверджує позивач, що відповідач, внаслідок бездіяльності та неналежного виконання своїх посадових обов`язків, допустив вчинення невстановленими особами незаконної рубки в межах кварталу 28 виділу 1 Мшанецького лісництва, чим заподіяв шкоду у сфері лісового господарства в розмірі 29 126,00 грн, про що свідчить рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.10.2024 у справі № 921/447/24.

При цьому, загальна сума понесених позивачем внаслідок невиконання відповідачем посадових обов`язків матеріальних збитків становить 32 090,84 грн, з яких сплата шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 29 126,00 грн; сплата судового збору в розмірі 2 422,40 грн; сплата виконавчого збору в розмірі 242,44 грн та сплата мінімальних витрат у виконавчому провадженні в розмірі 300,00 грн.

Як вважає позивач, збитки понесені підприємством Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кременецьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" повинні бути відшкодовані в порядку регресу майстром лісу Мшанецького лісництва, Волянюком Петром Зіновійовичем у сумі 32 090,84 грн.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Так, відповідно до наказу Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство" (правопопередника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") від 08.07.2019 № 134-К прийнято Волянюка Петра Зіновійовича на роботу та призначено на посаду лісника обходу № 2 Мшанецького лісництва ДП "Тернопільське лісове господарство" з 09.07.2019.

З 01.01.2025 ОСОБА_1 призначено на посаду майстра лісу Мшанецького лісництва згідно наказу від 30.12.2024 № 1219-к.

09.07.2019 між Держаним підприємством "Тернопільське лісове господарство" (Адміністрація/позивач) та ОСОБА_1 (Працівник/відповідач) укладено Договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого Працівник, що займає посаду лісника обходу №2 Мшанецького лісництва або виконує роботу безпосередньо пов"язану з охоронною лісу, збереженням та відпуском лісопродукції бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому підприємством матеріальних цінностей і зобов"язується, в том числі вживати заходів до відвернення шкоди (п.1 Договору).

Слід зазначити, що позивач у позовній заяві стверджує, що аналогічний договір між позивачем та відповідачем переукладено 01.01.2025 у зв`язку з перепризначенням відповідача на вищу посаду, проте матеріали справи такого не містять.

Як встановлено статтею 135-1 Кодексу законів про працю України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору про повну матеріальну відповідальність від 09.07.2019, який за правовою природою є додатковим трудовим договором (або правочином у межах трудових правовідносин).

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін трудових зобов`язань, підпорядкований нормам трудового права, зокрема ст. 135-1 Кодексу законів про працю України КЗпП), а не цивільного права.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини 1 статті 9 Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (стаття 130 Кодексу законів про працю України).

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Вичерпний перелік випадків повної матеріальної відповідальності передбачений ст. 134 КЗпП.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України, які не розповсюджуються на вказані правовідносини.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Позивач у позовній заяві зазначає, що обов`язок відшкодувати завдані працівником збитки у повному обсязі встановлюється для відповідача у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

З`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, є передумовою для її стягнення.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві. Наявність винних дій працівника доводить позивач. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Отже, спір виник між роботодавцем та працівником у зв`язку з виконанням останнім своїх трудових обов`язків та стосується матеріальної відповідальності працівника.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №463/4040/15-ц, у якій суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству під час виконання трудових обов`язків, врегульовано нормами трудового законодавства.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №491/961/16-ц розглядала спір, пов`язаний із матеріальною відповідальністю працівника перед роботодавцем після відшкодування шкоди третім особам, застосовуючи до таких правовідносин норми трудового законодавства. Вирішення даного спору потребує встановлення обставин виконання відповідачем трудових обов`язків, а також наявності підстав та умов матеріальної відповідальності працівника, що свідчить про трудовий характер спірних правовідносин

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 ГПК України.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Так, в силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Положеннями частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Згідно пункту 12 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам ст. ст. 4, 45 ГПК України, а спірне правовідношення носить господарський характер.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин спору про право; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Для вирішення питання щодо юрисдикції даного спору, господарський суд виходить із змісту та юридичної природи обставин цього спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.

З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статей 4 і 45 ГПК України, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Разом із тим, відповідач не є керівником юридичної особи, членом її виконавчого органу чи іншою особою, уповноваженою здійснювати управління юридичною особою або приймати управлінські рішення від її імені.

Сам по собі статус посадової особи державної лісової охорони у розумінні спеціального лісового законодавства не свідчить про набуття відповідачем статусу посадової особи юридичної особи у розумінні п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України.

Відповідач не входив до органів управління юридичної особи, не здійснював організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій щодо управління підприємством та не був наділений повноваженнями діяти від імені юридичної особи.

Таким чином, позивач фактично ототожнює поняття "працівник" та "посадова особа юридичної особи" у розумінні п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України, хоча такі поняття не є тотожними.

Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово звертали увагу на те, що визначальним при встановленні юрисдикції спору є характер спірних правовідносин та зміст функцій особи, а не лише формальне найменування посади.

Слід зазначити, що щодо ОСОБА_1 органом досудового розслідування не проводилось жодних слідчих дій, не витребовувались письмові пояснення, не встановлювались конкретні обставини можливого порушення трудових обов`язків, тощо.

Крім того, під час розгляду справи №921/447/24 судом не досліджувалися питання: наявності вини відповідача, належності виконання ним трудових обов`язків, наявності причинного зв`язку між діями відповідача та заподіяною шкодою, підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності. Фактично у межах справи №921/447/24 вирішувалося питання відповідальності Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" як постійного лісокористувача за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу.

Згідно статті 233 КЗпП України, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У постанові Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 154/92/17 зазначено, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється річний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.

Як слідує з матеріалів справи, що 03.03.2025, 07.03.2025, 11.03.2025 та 17.03.2025 філією "Подільський лісовий офіс" ДП "Ліси України", здійснено платежі за шкоду заподіяну охороні навколишнього природного середовища, судовий збір, виконавчий збір та мінімальні витрати виконавчого провадження, що є фактичними витратами підприємства на відшкодування збитків.

Отже, суд зазначає, що саме після сплати зазначених платежів у підприємства виникало право на звернення про відшкодування цих витрат до працівника, і саме із цього періоду розпочинається річний строк для звернення до суду.

Однак, позовна заява в рамках цієї справи надійшла до суду 31.03.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд"), тобто після річного строку.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Принцип диспозитивності у господарському процесі, закріплений у статті 14 ГПК України, означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Правовий висновок викладено ВС/КГС у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.

Оскільки між сторонами укладений Договір про повну матеріальну відповідальність від 09.07.2019 між адміністрацією та працівником, не як посадовою особою, який є підставою трудових зобов`язань, підпорядкований нормам трудового права, зокрема ст. 135-1 Кодексу законів про працю України, а отже даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що провадження у справі №921/201/26 підлягає закриттю, на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 46, 231 п. 1 ч. 1, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити провадження у справі №921/201/26.

2. Копію ухвали надіслати:

- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України: позивачу;

- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повну ухвалу підписано "16" жовтня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець