Рішення № 140652775, 05.10.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/90/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 Справа № 902/544/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянув матеріали справи

За позовом: Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради (вул. Гаврилюка Ігоря, буд. 23, смт. Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200; код ЄДРПОУ 41403597)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Вугілля Дон Прайм (пр. Металургів, буд. 6, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 39635487)

про стягнення 849 915,00 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Тіхоміров О.О. витяг з наказу № 30-к від 30.08.2017, виписка з ЄДРПОУ;

Від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.04.2026 № 902/544/26 позовну заяву Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Вугілля Дон Прайм про стягнення 849 915,00 грн. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України передано за територіальною підсудністю до господарського суду Запорізької області.

15.05.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 902/544/26 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.05.2026 № 902/544/26 позовну заяву Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Вугілля Дон Прайм про стягнення 849 915,00 грн. на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

28.05.2026 до Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків,

Ухвалою суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 902/544/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 23.06.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

Ухвалою суду від 28.07.2026 вирішено розгляд справи № 902/544/26 здійснювати за правилами загального позовного провадження, відкрити провадження у справі № 902/544/26 в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на 13.08.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 11.08.2026 задоволено заяву Відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради від 07.08.2026 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 13.08.2026 судом продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 05.10.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 05.10.2026 здійснювалось в режимі відеоконференції і фіксувалось з використанням підсистеми Електронний суд ЄСІКС.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 07 серпня 2023 року між Відділом освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради та ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» за результатами торгів було укладено Договір № 171 на постачання 510 тонн кам`яного вугілля за ціною 9 999,00 грн. за тонну без ПДВ на загальну суму 5 099 490,00 грн. 14 серпня 2023 року сторонами було підписано Додаткову угоду № 1, якою у зв`язку із зміною системи оподаткування постачальника збільшено ціну тонни вугілля до 11 998,80 грн. та зменшено загальний обсяг постачання до 475 тонн. 15 вересня 2023 року сторони уклали Додаткову угоду № 2 щодо зміни якості товару на підставі сертифіката характеристики від січня 2021 року. Відповідач поставив 475 тонн вугілля за чотирма видатковими накладними, а Позивач повністю сплатив за нього 5 099 490,00 грн. чотирма платіжними інструкціями. 09 лютого 2026 року Позивач отримав лист Тульчинської окружної прокуратури про виявлення порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладення вказаних додаткових угод, що призвело до надмірної сплати 849 915,00 грн. 05 березня 2026 року Позивач направив Відповідачу Претензію № 1 з вимогою про повернення надміру сплачених коштів, яку постачальник у добровільному порядку не задовольнив. Посилаючись на приписи ч. 4 ст. 3 , п.п. 29 і 32 ч. 1 ст. 1, ч. 4 ст. 41, п. 2 частини 1 статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі»; абз. 3 і 4 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12 жовтня 2022 року, правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2025 року у справі № 916/4954/23; статті 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 849 915,00 грн., як безпідставно набуте майно.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом доставлення усіх ухвал суду до електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІКС. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Станом на 05.10.2026 письмового відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло.

Наявні матеріали справи дозоляють суду розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 05.10.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Відділом освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради (Покупець, Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ВУГІЛЛЯ ДОН ПРАЙМ» (Постачальник, Відповідач) за результатами відкритих торгів (з особливостями), (ідентифікатор закупівлі: UA-2023-05-23-010171-a) укладено договір про закупівлю товару № 171 від 07 серпня 2023 року.

Предметом Договору є постачання вугілля кам`яного (ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 09110000-3 - Тверде паливо) визначений за цінами (далі -Товар), зазначений у специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.2. Договору, встановлено кількість товару: 510 т.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що сторони можуть внести зміни до договору щодо кількості (обсягу) у випадках, передбачених Договором шляхом підписання Сторонами додаткової угоди до Договору, яка являється його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 3.1 Договору, ціна договору становить 5 099 490,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до Специфікації до Договору вартість вугілля складала: суміш вугілля Г(Г2)/А (6-13) 9 999,00 грн. за одну тонну без ПДВ, вугілля кам`яне Г(Г2) (13-100) 9 999,00 грн. за одну тону без ПДВ.

Як вказує Позивач у подальшому Відповідачем було надіслано додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору у зв`язку із зміною системи оподаткування Відповідача із 01 серпня 2023 року, а саме, зміни системи оподаткування із платника єдиного податку до закінчення воєнного стану та переходом на сплату податку на додану вартість у розмірі 20%. Проте, доказів надсилання Відповідачем пропозиції укласти додаткову угоду Позивач суджу не надав.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що на підставі підпункту 6 пункту 13.1. розділу ХІІІ Договору та підпунктом 6 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12 жовтня 2022 року (Особливості), між Сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 14.08.2023 року, якою внесено зміни до договору та змінено вартість одиниці товару, а саме: суміш вугілля Г(Г2)/А (6-13) із 9 999,00 грн. на 11 998,80 грн. та вугілля кам`яне Г(Г2) (13-100) із 9 999,00 грн. на 11 998,80 грн., відповідно зменшено загальний обсяг постачання вугілля із 510 тон на 475 тони, у зв`язку із відсутністю фінансової можливості збільшення суми Договору.

В подальшому до Позивача, за його тверджень, від Відповідача надійшли додаткові угоди про покращення предмету закупівлі, на підтвердження чого було надано сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик № 2 від січня 2021 року, який додано до матеріалів справи.

Відповідна додаткова угода № 2 до Договору була укладена сторонами 15.09.2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що згідно видаткових накладних № РН-0000107 від 17.08.2023 року, № РН-0000108 від 17.08.2023 року, № РН-0000109 від 20.09.2023 року, № РН-0000114 від 21.09.2023 року, актів приймання-передачі поставленого товару № 1 від 17.08.2023 року, № 2 від 17.08.2023 року, № 3 від 20.09.2023 року, № 4 від 21.09.2023 року та платіжних інструкцій № 1862 від 22 серпня 2023 року, № 1863 від 22.08.2023 року, № 2045 від 27.09.2023 року, № 1076 від 27.09.2023 року, Позивачем отримано 475 тонн вугілля та оплачено 5 099 490,00 грн.

Позивач також обґрунтовує позовні вимоги тим, що 09 лютого 2026 року до відділу освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради надійшов лист Тульчинської окружної прокуратури від 05 лютого 2026 року № 02.55/1-58 вих-26 (вхідний № 25), де зазначено, що за результатами вивчення стану законності у бюджетній сфері встановлено факт порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» у ході проведення закупівлі товару ID: UA-2023-05-23-010171-a згідно ДК 021:2015: 09110000-1 Тверде паливо, під час укладення додаткових угод № 1 від 14.08.2023 року та № 2 від 15.09.2023 року до Договору, що призвело до сплати коштів за недійсними додатковими угодами та надмірно перерахованих коштів Відділом освіти, спорту, культури та туризму Томашпільської селищної ради до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ВУГІЛЛЯ ДОН ПРАЙМ» у сумі 849 915,00 грн. (вісімсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять грн. 00 коп.). Зазначені порушення суперечать статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі», в частині принципів відкритості та прозорості на всіх стадіях здійснення публічних закупівель, забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвитку добросовісної конкуренції.

На виконання вказаного листа Тульчинської окружної прокуратури від 05 лютого 2026 року та з метою здійснення роботи претензійно-позовного характеру, 05 березня 2026 року надіслано до Відповідача Претензію № 1 про повернення надміру сплачених коштів. Відповідач в добровільному порядку кошти не повернув.

Позивач вважає, що додаткові угоди № 1 від 14.08.2023 року та № 2 від 15.09.2023 року про внесення змін до договору № 171 від 07.08.2023 року є нікчемними у силу закону та просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 849 915,00 грн., як безпідставно набуте майно на підставі ст. 1212 ЦК України.

Приймаючи рішення у цій справі суд враховує наступне.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», метою аукціонів є економія коштів та прозора конкуренція, а визначальним критерієм відбору переможця пропозиція ціни, нижчої за ринкову.

Відповідно до вимог ст. ст. 632, 638 Цивільного кодексу України ціна є істотною умовою договору та установлюється за домовленістю сторін.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Судом встановлено, що сторони під час укладання Договору згідно Специфікації узгодили вартість вугілля: суміш вугілля Г(Г2)/А (6-13) 9 999,00 грн. за одну тонну без ПДВ, вугілля кам`яне Г(Г2) (13-100) 9 999,00 грн. за одну тону без ПДВ.

Отже, рішення Відповідача як переможця про підписання договору є його добровільним волевиявленням про те, що він погоджується з умовами договору, в тому числі з ціною за одиницю товару на день підписання договору.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначено, що зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця прямо заборонена частиною 3 статті 632 ЦК України.

Судом встановлено, що додаткову угоду №1 до Договору від 07.08.2023р. укладено сторонами 14.08.2023 , а додаткову угоду № 2 15.09.2023, вугілля за ними поставлялось Позивачу вже після укладення цих додаткових угод.

Вказане свідчить про відсутність порушенням сторонами вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України (в частині зміни ціни за товар в договорі після його виконання).

Також суд враховує, що на підтвердження попереднього узгодження сторонами майбутньої зміни ціни Позивач посилається на згадку про лист-звернення ТОВ «ТВК «Вугілля ДонПрайм» від 07.08.2023 № 1/07-08, наведену у листі Тульчинської окружної прокуратури від 06.02.2026 № 02.55/1-58 вих-26.

Проте, сам лист-звернення від 07.08.2023 № 1/07-08 або належним чином засвідчена його копія у матеріалах справи відсутні та Позивачем до позову не додані, а тому лист прокуратури може підтверджувати лише факт повідомлення прокуратурою певної інформації та викладення нею власної правової оцінки, однак сам по собі не дає суду достатніх підстав установити точний зміст первинного звернення, обставини його направлення та отримання, а тим більше наявність попередньої домовленості сторін про зміну ціни.

Відповідно до статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та їх сукупність.

За відсутності первинного документа та інших достатніх доказів твердження про попереднє узгодження сторонами зміни ціни не може вважатися доведеним лише на підставі його описової згадки у листі прокуратури.

Отже, висновки та правова оцінка, викладені органом прокуратури у такому листі, не мають для господарського суду преюдиційного значення у розумінні ст. 75 ГПК України, оскільки суд самостійно встановлює фактичні обставини справи та надає їм правову кваліфікацію.

Судом встановлено, що спірний договір укладено у період дії Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178. Тому при визначенні правового режиму укладення договору та внесення змін до нього підлягає застосуванню редакція Особливостей, чинна на момент відповідної юридичної дії.

Пункт 17 Особливостей № 1178 у редакції, чинній у серпні-вересні 2023 року, передбачав, що договір про закупівлю за результатами закупівлі, проведеної відповідно до пунктів 10 і 13 Особливостей, укладається відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням положень статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», крім, зокрема, частин другої-п`ятої статті 41 Закону, та з урахуванням самих Особливостей.

Отже, для договору укладеного за процедурою, врегульованою Особливостями № 1178, питання відповідності первісного договору тендерній пропозиції та питання зміни його істотних умов після підписання регулювалися насамперед спеціальними пунктами 18, 19 і 21 Особливостей, а не безпосередньо ч.ч. 4 та 5 ст. 41 Закону.

При цьому суд виходить з того, що п. 18 Особливостей № 1178 передбачав, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, крім прямо визначених винятків.

Пункт 21 Особливостей відносив до випадків нікчемності, зокрема, укладення договору з порушенням вимог пункту 18.

З матеріалів справи вбачається, що первісний Договір № 171 від 07.08.2023 при його укладенні відповідав тендерній пропозиції переможця, у тому числі щодо ціни 9 999,00 грн. за тонну без ПДВ, а доказів зворотного позивачем суду не надано. За таких обставин підстави вважати первісний договір нікчемним через невідповідність тендерній пропозиції відсутні.

Саме по собі подальше внесення змін до вже укладеного договору також не свідчить про нікчемність первісного договору, який на момент укладення відповідав результатам закупівлі.

Після підписання договору зміна його істотних умов регулювалася пунктом 19 Особливостей № 1178, який установлював заборону зміни істотних умов до повного виконання зобов`язань, крім прямо передбачених цим пунктом випадків.

Водночас п.21 Особливостей № 1178, який установлював випадки нікчемності договору про закупівлю, не визначав порушення п. 19 самостійною підставою автоматичної нікчемності правочину. Тому можливе порушення правил зміни істотних умов договору за п. 19 не дає підстав вважати відповідну додаткову угоду нікчемною.

За статтями 203, 204 і 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але дійсність правочину заперечується на встановлених законом підставах, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний недійсним судом.

Отже, якщо Додаткові угоди № 1 та/або № 2 укладено з порушенням п.19 Особливостей № 1178, це може утворювати підставу для їх оспорювання та визнання недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України, але не свідчить про їх нікчемність.

При цьому питання про наявність самого порушення п. 19 має вирішуватися окремо щодо кожної додаткової угоди з урахуванням конкретної підстави зміни договору та доказів, якими вона обґрунтовувалася. Однак, у цій справі позивачем не заявлено позовних вимог про визнання недійними додаткових угод № 1 та № 2.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 у спорі щодо зміни ціни за договорами публічної закупівлі викладено висновок, що додаткові угоди, які суперечать установленим законом обмеженням зміни ціни, мають визнаватися недійсними у судовому порядку, а повернення надміру сплачених коштів здійснюється після усунення правової підстави їх набуття.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.04.2026 у справі № 924/698/23 підтвердила цей підхід: суди визнали оспорювані додаткові угоди недійсними, після чого надміру сплачені кошти були кваліфіковані як такі, правова підстава набуття яких відпала, із застосуванням статей 216 та 1212 ЦК України.

Отже, вказане дає підстави для висновку, що не кожна додаткова угода до договору про закупівлю є нікчемною. Навпаки, у наведених справах недійсність додаткових угод була предметом судового розгляду та встановлювалася судовим рішенням.

Постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 додатково підтверджує загальне значення презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України та обов`язковості договору за ст. 629 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України обов`язок повернути майно виникає, якщо воно набуте або збережене без достатньої правової підстави, а також якщо підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Пункт 1 частини третьої цієї статті допускає застосування положень глави 83 ЦК України до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Судом встановлено, що у цій справі платежі здійснювалися Позивачем на виконання Договору № 171 у редакції Додаткових угод № 1 та № 2. Оскільки ці додаткові угоди не є нікчемними в силу закону та не визнані судом недійсними, вони залишаються складовою правової підстави здійснених платежів, а само по собі твердження Позивача про їх незаконність не усуває цієї правової підстави.

Можливе порушення пункту 19 Особливостей № 1178 під час укладення Додаткових угод № 1 та № 2 не віднесено пунктом 21 Особливостей до підстав нікчемності договору про закупівлю. Таке порушення може бути підставою для визнання відповідних додаткових угод недійсними в судовому порядку як оспорюваних правочинів.

Оскільки Позивач вимог про визнання Додаткових угод № 1 та № 2 недійсними у цій справі не заявив, суд не вправі виходити за межі позовних вимог і визнавати ці правочини недійсними з власної ініціативи. За відсутності встановленої законом нікчемності додаткових угод суд не може обґрунтувати задоволення майнової вимоги їх недійсністю без вирішення цього питання в межах відповідних позовних вимог.

Отже, за заявленого предмета позову відсутні правові підстави вважати, що підстава набуття Відповідачем спірних коштів відпала. У зв`язку з цим вимога про стягнення 849 915,00 грн. як безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України задоволенню не підлягає. З огляду на відсутність необхідної матеріально-правової передумови для стягнення коштів суд не оцінює арифметичну правильність розрахунку заявленої суми.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що пред`явлення вимоги про стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України за наявності чинного договору (додаткової угоди), без одночасного або попереднього пред`явлення вимоги про визнання такого договору недійсним, є обранням неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2026

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.