Рішення № 140645966, 14.10.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/21512/25

Провадження №: 2/755/1931/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» про стягнення коштів внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Проценка Миколу Миколайовича, звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» про стягнення коштів внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Згідно заявлених позовних вимог позивач просить: стягнути з ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 7 491 148,78 грн, з яких: 3 000 000,00 грн. - сума боргу; 2 114 437,00 грн. - сума виконаних (здійснених) поліпшень по виконанню ремонтних робіт по облаштуванню нерухомості; 1 976 026,85 грн. - інфляційні втрати; 400 684,93 грн. - три проценти річних.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 09.10.2015 між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» Телеком" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталією В`ячеславівною за реєстровим 1103, яким відчужено нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3, приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 12), приміщення з № 1 по 25 (групи приміщень № 3а, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею 1 239,30 кв.м. місця спільного користування: 455,50 кв.м., що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. У зв`язку з укладенням вказаного договору Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталією В`ячеславівною, яка виконувала функції державного реєстратора, прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25256326 від 13.10.2015 15:24:52 на підставі якого внесено запис про право власності на вказане приміщення за ОСОБА_1 . На виконання вказаного договору купівлі - продажу позивачем було сплачено 3 000 000,00 грн на розрахунковим рахунок відповідача та 30 000,00 грн збору з операції придбання нерухомого майна. В межах провадження про банкрутство ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» № 908/794/19 Господарським судом Запорізької області розглядалась справа за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 по справі № 908/794/19, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22.04.2021, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, укладений між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 . Крім того, рішенням Господарського суду Запорізької області в межах даного провадження N? 908/794/19 (908/1769/21), залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2022, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Просперо Сістемз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Торнадо-Пласт» про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та зобов`язання повернути майно, позов задоволено повністю: скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталії В`ячеславівни про державну реєстрацію речових прав на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м., від 13.10.2015, № 25256326 винесене на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1103 від 09.10.2015. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» право власності на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. Зобов`язано відповідача - ОСОБА_1 , повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» - нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. 23.02.2022 року за заявою директора ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» було відновлено право власності шляхом реєстрації права власності на вказані приміщення за ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ», в той же час повернення (відшкодування) витрачених на придбання нежилих приміщень №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. та компенсацію коштів ОСОБА_1 , які вона сплатила за вказані приміщення, ніхто не здійснив і кошти не сплатив, хоча неодноразово вона зверталася з такою вимогою. 21.07.2022 представники ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» зайняли нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м встановили в даних приміщеннях охорону та пропускний режим, представники позивача в дані приміщення після цього допущені не були. 01.08.2022 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» в особі директора товариства Крижового Дениса Вікторовича з повідомленням вимогою про сплату грошових вимог. Натомість ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» виставляло зустрічні вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 3 000 000,00 грн начебто у зв`язку з безпідставним отриманням коштів від використання приміщень. У зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду з позовною вимогою про повернення сплачених коштів за недійсним договором. Крім того, в період перебування нежилих приміщень №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. у власності ОСОБА_1 власними силами та за рахунок позивача були виконанні (здійснені) поліпшення по виконанню ремонтних робіт, по облаштуванню нерухомості на загальну суму 2 114 437,00 грн., які позивач також просить стягнути з відповідача. Крім того, з дня ухвалення постанови Верховного Суду від 22.04.2021 № 908/794/19, якою остаточно визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015 року, укладений між ТОВ «Ватсон-Телеком» та ОСОБА_1 , сума сплачених ОСОБА_1 коштів за нежилі приміщення повернута не була до цього часу, то ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» має компенсувати (сплатити) їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (з 23.04.2021 року по 03.10.2025 року), а також три проценти річних від простроченої суми згідно ст. 625 ЦК України за аналогічний період, а саме: 1 976 026,85 грн. - інфляційні втрати та 400 684,93 грн. - три проценти річних.

Вказана позовна заява та додані до неї документи подані в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року відмовлено у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Проценко М.М. в судове засідання не з`явились, представник позивача направив до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги задовільнити, а також зазначив, що докази понесених витрат на правничу допомогу будуть надані протягом десяти днів з моменту винесення рішення по справі.

Відповідач ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - за місцезнаходженням, вказаним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свого представника до суду не направив, заяв чи клопотань до суду не подав.

При повідомленнях відповідача враховувалось, що він не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, предметом якого було відчуження нежилих приміщень №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,80 кв.м. (в тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м., місця спільного користування: 455,50 кв.м.), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. (а.с. 21-22). Право власності було зареєстровано за позивачем 13.10.2015, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2015 індексний номер 45592838. (а.с. 10)

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 по справі №908/794/19 (905/16446/17) позов ОСОБА_2 до ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ», ФОП ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія В`ячеславівна, про визнання договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09 жовтня 2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватсон-Телеком" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , номер запису про проведення державної реєстрації 20690000000034871, яким продано 67/100 нежилого приміщення площею 1694,8 кв.м. №1.2.3. (групи приміщень), з №1 по №27 (групи приміщень №12), з №1 по № 25 (групи приміщень №3а), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 53-58)

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2020 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у справі №908/794/19 (905/1646/17) скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2021 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 908/794/19 (905/1646/17) скасовано, рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 залишено в силі.

В подальшому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2021 по справі № 908/794/19 (908/1769/21) позов ТОВ "Ватсон-Телеком" до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , ТОВ "Просперо Сістемз", ТОВ "Спільне підприємство "Торнадо-Пласт", про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та зобов`язання повернути майно - задоволено повністю. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталії В`ячеславівни про державну реєстрацію речових прав на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м., від 13.10.2015, № 25256326 винесене на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1103 від 09.10.2015. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» право власності на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. Зобов`язано відповідача - ОСОБА_1 , повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» - нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. (а.с. 59-62)

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2022 рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2021р. у справі №908/794/19(908/1769/21) - залишено без змін.

Відповідно до інформаційної довідки від 05.03.2024 № 368589006, 21.02.2022 право власності на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м. зареєстроване за ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ». (а.с. 7)

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, з викладеного вбачається, що договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, укладений між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 , визнано недійсним у судовому порядку та зобов`язано ОСОБА_1 повернути спірне майно у власність ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №363/222/17 та від 08.09.2021 року у справі №522/22915/15-ц.

З огляду на викладене вбачається, що у зв`язку з визнанням договору купівлі-продажу від 09.10.2015, укладеним між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 , недійсним за рішенням суду, підлягають відшкодуванню грошові кошти, сплачені позивачем за придбання квартири за вказаним договором в порядку реституції, тобто на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Щодо розміру відшкодування на користь позивача сплачених коштів в порядку реституції, суд приходить д наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна за своєю правовою природою є правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності покупецем на майно.

Згідно розділу 2 «ціна договору» договору купівлі-продажу від 09.10.2015, укладеного між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 , за домовленістю сторін продаж нежилих приміщень вчинено за 3 000 000,00 грн. Сплата ціни здійснюється покупцем у національній грошовій безготівковій формі протягом 5 робочих днів після підписання цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок продавця відкритий в ПУАТ «Фідобанк», МФО 300175.

Згідно копії платіжного доручення від 13.10.2015 № 304391165, ОСОБА_1 перерахувала ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн, призначення платежу: за нежиле приміщення згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, в т.ч. ПДВ 500000,00 грн. (а.с. 51)

Отже, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення коштів у розмірі 3 000 000,00 грн, які позивач сплатила на користь ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» на виконання умов договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми виконаних (здійснених) поліпшень по виконанню ремонтних робіт по облаштуванню нерухомості суд зазначає наступне.

Невід`ємне поліпшення нерухомого майна - результати заходів, спрямованих на покращення фізичного (технічного) стану та (або) якісних характеристик нерухомого майна.

Частиною 3 ст. 390 ЦК України встановлено, що добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (ч. 4 ст. 390 ЦК України)

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що:

«відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.

Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті).

Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц (провадження № 61-23365св18) зазначено, що:

«відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Проте, судами не враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду зазначеної справи, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право позивач на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходив з вартості ремонтно-будівельних робіт, які здійснено позивачем на поліпшення отриманого ним майна. Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України, апеляційний суд не врахував, що до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене. При цьому, надані позивачем на підтвердження понесених витрат договір від 14 вересня 2007 року № 09/03 та акти здачі-прийняття виконаних робіт на суму 238 420,00 грн щодо проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, є лише доказом понесених витрат. Також апеляційний суд безпідставно не надав оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 та відповідно не перевірив правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача відшкодування вартості здійснених витрат на невід`ємні поліпшення майна у сумі 440 784,00 грн. Таким чином внаслідок порушення апеляційним судом норм процесуального права належно не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи є позивач добросовісним набувачем, чи забезпечили проведені в квартирі ремонтні роботи приріст ринкової вартості цього майна, оскільки поліпшення майна були здійснені у 2007 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості про його вартість до поліпшення та після поліпшення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) вказано, що:

«спір між сторонами в цій справі виник з приводу того, на яку саме компенсацію в межах заявлених позовних вимог має право позивач у зв`язку з витребуванням у неї спірної квартири, яку за час володіння вона встигла відремонтувати, та з кого з відповідачів і в якому розмірі слід її стягнути.

Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

За змістом вказаної правової норми лише добросовісний набувач має право на залишення за собою поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених на поліпшення витрат у сумі, на яку збільшилася їх вартість. Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) вказано, що:

«з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження

№ 14-376цс18.

Судом встановлено, що позивач за власні кошти здійснила ремонт квартири АДРЕСА_10, внаслідок чого збільшилася вартість поліпшеного майна, яке неможливо відокремити від майна без його ушкоджень. ОСОБА_3, як власник, отримала у власність квартиру з поліпшеними експлуатаційними характеристиками, які не можливо відокремити і повернути позивачу в натурі, тому стягує з власника вартості невідокремлених поліпшень, пропорційно збільшенню вартості майна внаслідок цих поліпшень відповідно до вимог частини четвертої статті 390 ЦК України».

Позивач просить стягнути з ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ», як власника спірних нежилих приміщень, 2 114 437,00 грн витрат, які понесла позивач по поліпшенню з виконання ремонтних робіт по облаштуванню нерухомістю.

До позову позивачем додано звіт про експертну оцінку ринкової вартості поліпшень по виконанню поліпшень по виконанню ремонтних робіт від 14.07.2022, виконаний суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (а.с. 23 зворот - 50)

Відповідно до вказаного звіту від 14.07.2022, ринкова вартість об`єкту незалежної оцінки - поліпшень по виконанню ремонтних робіт по облаштуванню нерухомості, які були виконані позивачем в нежилих приміщеннях №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3), з № 1 по № 27 (групи приміщень № 12), з № 1 по 25 (групи приміщень № 3-А), загальною площею 1 694,80 кв.м, в тому числі: офісні приміщення площею 1 239,30 кв.м, місця спільного користування 455,50 кв.м, що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату оцінки 14.07.2022, з урахуванням ПДВ, становить 2 114 437,00 грн.

Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження різниці між вартістю спірних нежилих приміщень на момент придбання та вартістю спірних нежилих приміщень після здійснення в них невід`ємних поліпшень (ремонту).

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Сторона позивача, на яку процесуальним законом покладено обов`язок доказування заявлених позовних вимог, в ході розгляду справи не заявляла клопотання про призначення експертизи з метою встановлення факту та розміру приросту ринкової вартості нежилих приміщень внаслідок здійснених позивачем невід`ємних поліпшень.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження суми, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна внаслідок здійснених нею поліпшень.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 зроблено висновок: «таким чином, між сторонами існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, адже після набрання рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири законної сили у відповідачів виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти».

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 по справі №908/794/19 (905/16446/17), залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22.04.2021, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, укладений між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 .

За змістом позовної заяви та доданими розрахунками, позивач заявляє вимоги та здійснює розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з 23.04.2021, а саме - з наступного дня від дати ухвалення постанови Верховним Судом по справі № 908/794/19 (905/1646/17), якою залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015.

Проте, суд не може в погодитися з тим, що визначені частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з цієї дати - 23.04.2021, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2021 по справі №908/794/19 (908/1769/21), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2022: скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталії В`ячеславівни про державну реєстрацію речових прав на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з №1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м., що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м., від 13.10.2015, № 25256326 винесене на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1103 від 09.10.2015; изнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» право власності на нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по № 27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694, 8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м.; зобов`язано відповідача - ОСОБА_1 , повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Ватсон-Телеком» - нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 3 (три), приміщення з № 1 (один) по №27 (двадцять сім) (групи приміщень № 12 (дванадцять)), приміщення з № 1 (один) по 25 (двадцять п`ять) (групи приміщень № 3а (три «а»)), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 694,8 кв.м, (у тому числі: офісні приміщення площею - 1 239,30 кв.м, місця спільного користування: 455,50 кв.м), що складає 67/100 частини від нежилого будинку площею 2 530,00 кв.м.

На переконання суду, сам по собі факт визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.10.2015, укладеного між ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» та ОСОБА_1 не породжує правових наслідків припинення права власності ОСОБА_1 на спірне нежиле приміщення та виникнення грошового зобов`язання, адже саме з часу набрання законної сили рішенням про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ТОВ «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» нежилі приміщення (20.07.2022), у останнього виникло грошове зобов`язання.

Отже, починаючи з 21.07.2022 у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення на її користь грошових коштів, на підставі статті 216 ЦК України.

Тому, саме з цієї дати слід відраховувати й обов`язок по сплаті визначених частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Відтак, суд приходить до висновку про стягнення за період з 21.07.2022 року по 03.10.2025 (дата по яку заявлені до стягнення) інфляційних втрат у розмірі 1 020 452,94 грн (3 000 000,00 x 1.34015098 - 3 000 000,00) та 3% річних у розмірі 288 493,15 грн. (з 21.07.2022 до 31.12.2023 - 3 000 000,00 x 3 x 529 : 365 : 100 = 130 438,36 грн.; з 01/01/2024 до 31/12/2024 - 3 000 000,00 x 3 x 366 : 366 : 100 = 90 000,00 грн; з 01/01/2025 до 03/10/2025 - 3 000 000,00 x 3 x 276 : 365 : 100 = 68 054,79 грн.)

Отже, в цій частині вимог позов підлягає частковому задоволенню

Відповідно до положень ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для часткового задоволення позову в цій справі.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 57,52 % від суми сплаченого судового збору. Враховуючи, що при поданні позову позивачем було сплачено 12 112,00 грн судового збору (а.с. 79), сума судових витрат по сплаті судового збору, що підлягають відшкодуванню позивачу, становить 6 966,82 грн (12 112,00 грн х 57,52%).

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В заяві представника позивача про розгляд справи без його участі, стороною позивача викладена відповідна заява.

За таких обставин, суд вважає за необхідне встановити позивачу строк на подання доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11-16, 216, 390, 530, 625, 626, 655, 691 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-83, 89, 133, 141, 209, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце поживання:

АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» (ЄДРПОУ 31304435, місцезнаходження: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 8) про стягнення коштів внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАТСОН-ТЕЛЕКОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 4 308 946,09 грн, з яких: 3 000 000,00 грн - сума боргу; 1 020 452,94 грн - інфляційні втрати; 288 493,15 грн. - три проценти річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 966,82 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на правничу допомогу - до 19 жовтня 2026 року включно.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя