Рішення № 140629448, 07.10.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

07.10.2026

ЄУН 389/2856/26

Провадження №2/389/1471/26

Рішення

іменем України

07 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

з участю секретаря судового засідання Брудницької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

за участю: позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Яушева В.В., представника відповідача Стрільця О.С.,

встановив:

ОСОБА_1 31.07.2026 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в сумі 3 284 грн, одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 середньомісячних заробітків в сумі 135 871 грн 02 коп, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.06.2026 до дня ухвалення судового рішення в сумі 123 042 грн 60 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що в період з 21.03.1985 до 01.06.2026 вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», остання посада оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Знам`янка позакласна регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №88/ос від 25.05.2026 про припинення трудового договору, 01.06.2026 вона була звільнена з вказаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплата одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої п.4.17 Колективного договору, в розмірі 9 середньомісячних заробітків, буде проведена після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив її письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 67 днів відпусток. Водночас, при звільненні їй не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразову матеріальну допомогу в розмірі 9 середньомісячних заробітків (п.4.17 Колективного договору). Позивачка вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам та зменшення розміру допомоги на оздоровлення до 30%, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. Водночас, відповідні зміни до Колективного договору з 24.02.2022 не вносилися. У свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час її звільнення (01.06.2026) вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити їй всі належні суми при звільненні.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечення проти позову в частині стягнення 9 середньомісячних заробітків обґрунтовані тим, що ці виплати наразі призупинені згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Звертає увагу, що АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачці у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. У зв`язку з військовою агресією до КЗпП України вносилися певні зміни, які надають роботодавцю право в односторонньому порядку вносити зміни в колективний договір. Водночас зазначив, що сума невиплачених позивачці коштів (9 окладів) становить 135 871 грн 02 коп без відрахування обов`язкових зборів та податків.

Заперечення проти позову в частині стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 Колективного договору одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Водночас, відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Вирішено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Отже, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, на підставі рішення №Ц-82/39 Ком.т. правління АТ «Українська залізниця» від 27.06.2024 вчинено у законний спосіб. Визначення виплати матеріальної допомоги в меншому розмірі на період дії воєнного стану не суперечить діючому законодавству. Оскільки заяву про надання матеріальної допомоги у 2024-2025 роках позивачка подала роботодавцеві після ухвалення правлінням АТ «Українська залізниця» рішення від 27.06.2024, оформленого протоколом №Ц-82/39, підстави для стягнення з АТ «Українська залізниця» недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025 роки відсутні. Отже, матеріальна допомога на оздоровлення за 2024-2025 роки виплачена відповідачем у розмірі, визначеному рішенням №Ц-82/39 Ком.т. правління АТ «Українська залізниця» від 27.06.2024, і підстави для стягнення її в тому розмірі, про який просила позивачка, відсутні.

Заперечуючи щодо вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначив, що з початку військової агресії РФ проти України АТ «Укрзалізниця» не могло нормально здійснювати свою роботу з причин, що не залежали від підприємства, у зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ «Укрзалізниця» понесла величезі втрати, які наразі лише збільшуються. Тому зазначає про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Водночас, у разі висновку суду про задоволення такої вимоги, просив зменшити розмір стягнення на 95%.

Позивачкою подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 в період з 21.03.1985 до 01.06.2026 перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Позивачка 27.07.2023, 22.08.2024 та 24.09.2025 на ім`я роботодавця подавала заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, які керівництвом погоджені.

Згідно з наказами (розпорядженнями) №327/к від 28.07.2023, №303-в від 22.08.2024 та №328-В від 30.09.2025 позивачці надавалися щорічні відпустки за вказані роки, надання матеріальної допомоги на оздоровлення передбачалося.

Наказом заступника начальника служби роботи станцій регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №88-ос від 25.05.2026 позивачку звільнено із займаної посади оператор станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Знам`янка позакласна Станції Знам`янського регіону Виробничого штату служби роботи станцій Служби роботи станцій регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з 01.06.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом визначено компенсувати позивачці невикористані 67 днів відпустки та виплатити одноразову основну та додаткову матеріальну допомогу, передбачену п.4.17 Колективного договору при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше, в розмірі 9 середньомісячних заробітків. Водночас, виплату такої матеріальної допомоги вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця.

В день звільнення (01.06.2026) позивачка отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить її підпис в цьому повідомленні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Згідно з п.4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 роки (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), адміністрація зобов`язується за письмовою заявою працівників надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу (Додаток №7).

Представник відповідача не оспорював право позивачки на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, проте наполягав на відсутності підстав для стягнення заявлених нею сум, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 та 2025 роки позивачці була нарахована та виплачена в розмірі 30% посадового окладу відповідно до рішення правління №Ц-82/39 Ком.т. від 27.06.2024, що не заперечується позивачкою.

Як стверджувала сторона позивача і не спростовано відповідачем, позивачка в грудні 2024 року отримала матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 2 531 грн. Виходячи з розрахунку 50% тарифної ставки або посадового окладу сума повинна була становити 3 093 грн, тобто недоплачено 562 грн.

У свою чергу, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік позивачка отримала в розмірі 30% від посадового окладу в сумі 2 041 грн 50 коп, що підтверджується розрахунковим листом заробітної плати позивачки за вересень 2024 року, в якому зазначено такий вид нарахування як «одноразова матеріальна допомога» в розмірі 30%.

Також, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік позивачка отримала в розмірі 30% від посадового окладу в сумі 2 041 грн 50 коп, що підтверджується розрахунковим листом заробітної плати позивачки за жовтень 2025 року, в якому зазначено такий вид нарахування як «одноразова матеріальна допомога» в розмірі 30%.

Отже, судом встановлено факт недоотримання позивачкою одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з розрахунку 50% посадового окладу, та нарахування і отримання позивачкою одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки в розмірі 30%.

Що стосується призупинення виплат матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Представник відповідача, не заперечуючи права позивачки на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як встановлено судом з пояснень представника відповідача, підставою для призупинення спірних виплат є рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Водночас, станом на час виникнення спірних відносин (як день видання наказу, так і день звільнення позивачки) редакція ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно із Законом №4582-IX від 21.08.2025 зазнала змін та була викладена наступного змісту: «У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».

У свою чергу, Колективним договором, укладеним між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 роки (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується за письмовою заявою працівників надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу (Додаток №7) (п.4.16 Колективного договору);

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для жінок чотири середньомісячних заробітки (п.4.17 Колективного договору).

Згідно з п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і соціальні гарантії, встановлені цим колективним договором.

Суд враховує, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4582-IX від 21.08.2025, який набрав чинності 13.09.2025, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом сторони колективного договору зобов`язані почати переговори про можливості та строки поновлення дії його положень, зупинених без взаємної згоди його сторін. Порядок та строки поновлення дії таких положень визначаються сторонами колективного договору.

Водночас, докази, які б свідчили про внесення змін та доповнень до Колективного договору в частині призупинення виплат одноразової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав належним чином позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати їй частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку.

В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Таким чином, станом на 01.06.2026 (день звільнення позивачки) у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачці.

Крім того, як слідує з пояснень представника відповідача, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивачки (01.06.2026) пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачці при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивачки 01.06.2026 відповідач не провів виплату позивачці всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків.

Так, як вже зазначалося вище, відповідач матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік виплатив позивачці не в повному обсязі, а саме 2 531 грн. Позивачка просила достягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 562 грн, виходячи з розрахунку 50% посадового окладу. Представник відповідача не заперечував щодо такого розрахунку, тому суд приймає його до уваги. Отже, з відповідача підлягає до стягнення 562 грн.

Крім того, відповідач матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки виплатив позивачці в розмірі 30% від посадового окладу.

Разом з тим, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

Виплату позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки в розмірі 30% відповідач обгрунтовував прийнятим правлінням АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 рішенням (витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т.), відповідно до якого ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим нарахування та виплата такої допомоги здійснюється в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Проте, як встановлено судом, відповідні зміни до Колективного договору також не вносилися, доказів попередження позивачки про такі обмеження відповідачем не надано.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для зменшення розміру виплати позивачці одноразової допомоги на оздоровлення до 30%.

Отже, сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачці за 2024 рік, становить 3 402 грн 50 коп (50% посадового окладу за вересень 2024 року в розмірі 6 805 грн). Разом з тим, враховуючи нарахування та виплату позивачці у вересні 2024 року такої допомоги в сумі 2 041 грн 50 коп, тому з відповідача підлягає до стягнення недоплачена позивачці матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік в сумі 1 361 грн (3 402 грн 50 коп - 2 041 грн 50 коп).

Також, сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачці за 2025 рік, становить 3 402 грн 50 коп (50% посадового окладу за жовтень 2025 року в розмірі 6 805 грн). Разом з тим, враховуючи нарахування та виплату позивачці у жовтні 2025 року такої допомоги в сумі 2 041 грн 50 коп, тому з відповідача підлягає до стягнення недоплачена позивачці матеріальна допомога на оздоровлення за 2025 рік в сумі 1 361 грн (3 402 грн 50 коп - 2 041 грн 50 коп).

Щодо матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивачка просила стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких становить 135 871 грн 02 коп.

Представник відповідача вказану суму не оспорював, вона також підтверджується письмовим розрахунком (довідкою про середню зарплату за 2 місяці), здійсненим відповідачем.

За викладеного, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 9 середньомісячних заробітків, що становить 135 871 грн 02 коп.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.06.2026 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачці, у зв`язку з чим позивачку позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивачки, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом приймається до уваги довідка відповідача про середньоденну заробітну плату позивачки, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують її звільненню, тобто за квітень, травень 2026 року.

Так, середньоденна заробітна плата позивачки за останні відпрацьовані два місяці перед звільненням становила 683 грн 57 коп.

Позивачка звільнена із займаної посади на пенсію 01.06.2026 та за вимогами позовної заяви просила стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 07.10.2026, що не перевищує шести місяців.

Число робочих днів у періоді з 02.06.2026 до 07.10.2026, які мають бути оплачені за середнім заробітком - 92 дні (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2026 до 07.10.2026 становить 62 888 грн 44 коп (683 грн 57 коп х 92 робочих дні), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, яка становить 139 155 грн 02 коп.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачкою є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 62 888 грн 44 коп є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Таким чином, зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом частково задоволені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 202 043 грн 46 коп. Разом з цим, позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Отже, з відповідача підлягає до стягнення на користь держави судовий збір в сумі 2 020 грн 43 коп пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.9, 10, 13, 18, 47, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.11, 15, 23, 1167 ЦК України, керуючись ст.12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки в сумі 3 284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні основний одноразовий грошовий посібник у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додатковий посібник за добросовісну працю в розмірі 9 середньомісячних заробітків, що становить 135 871 (сто тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн 02 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2026 до 07.10.2026 в сумі 62 888 (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 44 коп.

Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2 020 (дві тисячі двадцять) грн 43 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40075815.

Повне судове рішення складено 12.10.2026.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва