Ухвала суду № 140627996, 14.10.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/2838/24

пр.№ 4-с/464/17/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 року м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання Гуцул В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання,

встановив:

заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду з скаргою, поданою представницею ОСОБА_2 , на дії органу примусового виконання.

Мотивує тим, що 11.09.2026 головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Скочипець А.Р. одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 81544118 винесла постанову про стягнення з боржниці ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17 294,00 грн, обчисленого як два мінімальні розміри заробітної плати відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 офіційно не працює. Єдиним її доходом є аліменти на утримання двох малолітніх дітей у розмірі близько 6 000 грн на місяць. Одноразове стягнення з неї 17 294,00 грн виконавчого збору у розмірі, що більш ніж у 2,5 рази перевищує її місячний дохід, фактично здійснюється за рахунок коштів, призначених на утримання малолітніх дітей. Таким чином оскаржувана постанова: покладає на боржницю повний фінансовий тягар примусового виконання обов`язку, який виконавчий документ персонально й насамперед покладає на третю особу, щодо якої державна виконавча служба жодного виконавчого провадження не відкрила і жодних заходів примусового виконання не застосувала; накладена на боржницю, яка протягом трьох місяців до відкриття виконавчого провадження добросовісно та безуспішно намагалася через суди апеляційної й касаційної інстанцій отримати роз`яснення порядку виконання постанови саме з метою її добровільного виконання; становить вибіркове (дискримінаційне) застосування заходів примусового впливу лише щодо однієї зі сторін сімейних правовідносин без об`єктивного та розумного обґрунтування, всупереч статтям 8 і 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; становить непропорційний фінансовий тягар для боржниці та двох її малолітніх дітей, що суперечить найкращим інтересам дітей і праву на повагу до сімейного життя, гарантованому статтею 8 Конвенції. Відтак, з урахуванням наведеного, просить наведену постанову скасувати.

02.10.2026 через систему «Електронний суд» представниця скаржниці Федькович Г.В. подала заяву, в якій просила скасувати постанову головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Скочипець А.Р. від 11.09.2026 про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17 294 грн та зобов`язати Сихівський відділ державної виконавчої служби у м. Львові повернути ОСОБА_1 стягнений виконавчий збір.

13.10.2026 через систему «Електронний суд» державний виконавець Скочинець А.Р. подала додаткові пояснення у справі зі змісту яких вбачається, що 11.09.2026 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», скеровано сторонам для відома та виконання. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» 11.09.2026 винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 17 294 грн та скеровано боржнику для виконання. 24.09.2026 платіжною інструкцією було списано з рахунку боржника 1 927,54 грн виконавчого збору та перераховано в дохід держави. 01.10.2026 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження керуючись вимогами п. 5 частини 1 ст. ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» 07.10.2026 державним виконавцем скеровано листа щодо повернення коштів та подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету згідно Додатку1 до Порядку повернення коштів (перерахування) коштів до державного та місцевого бюджетів. Враховуючи вищезазначене просила в задоволенні скарги відмовити.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.09.2026 матеріали скаргу передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Учасники справи в судове засідання не з`явились.

Представниця скаржниці Федькович Г.В. в поданій заяві просила здійснювати розгляд без її участі. Таку підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Стягувачка ОСОБА_3 подала клопотання про розгляд скарги без її участі, в частині вирішення такої покладається на розсуд суду.

Враховуючи неявку сторін, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, виходячи з наступного.

Статтями 447-1, 448 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання, змісту рішень виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Зі змісту скарги вбачається, що скаржниця оскаржує рішення держаного виконавця в частині стягнення виконавчого збору.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно приписів ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) зроблено висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

Велика Палата Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) виснувала, що імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Зважаючи на вищевикладені приписи чинного законодавства та судову практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки вимога про скасування постанови про стягнення виконавчого збору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, суд роз`яснює заявниці, що розгляд зазначеного у скарзі питання віднесено до юрисдикції адміністративного суду, в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 19, 247, 255, 260, 261, 272, 353, 447-1, 448 ЦПК України,

постановив:

провадження у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання - закрити.

Роз`яснити, що вимоги скаржниці підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повна ухвала складена та підписана суддею 14 жовтня 2026 року.

Головуюча Людмила САБАРА