Рішення № 140627664, 13.10.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/2298/26

Провадження 2/206/1855/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Ільїній І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2026 року представник позивача звернулась до суду з позовом, який обґрунтований тим, що 11 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31842128, на виконання умов якого ОСОБА_1 було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 4 200,00 гривень. 01 вересня 2025 року між ТОВ «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова компанія «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 31842128 від 11 жовтня 2021 року. Відповідач умови кредитного договору не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 14 910,00 гривень, з яких: 4 200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 10 710,00 гривень - заборгованість за відсотками. Враховуючи вищевикладене, представник Міньковська А.В. просила суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 14 910,00 гривень, судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 гривень.

Представником відповідача ОСОБА_5. було подано відзив на позовну заяву в якому зазначила, що позовні вимоги відповідачем не визнаються з огляду на їх необґрунтованість. Позивачем не доводиться існування боргу, погодження з відповідачем відсоткової ставки та видачі кредиту. Належних та допустимих доказів наявності заборгованості у сумі стягнення, погодження з відповідачем відсоткової ставки та видачі кредиту до суду не надав. Також, Договір про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021 року не містить підпису відповідача, позивачем не надано доказів ознайомлення відповідачем чи підписання відповідачем такого договору. Зазначене вказує на те, що позивачем не доводиться існування заборгованості у сумі стягнення та погодження з відповідачем відсоткової ставки. У якості доказів видачі кредиту позивачем надано до позову копії листа ТОВ "ФК "ІРБІС" №3152_251023173612 від 23-10-2025. Проте, лист не є первинним бухгалтерським документом та не може підтверджувати видачу кредиту чи перерахування грошових коштів та їх отримання відповідачем. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності заборгованості відповідачів у сумі стягнення, погодження з ним відсоткової ставки та обставини видачі кредиту. Отже, виключно доводи позивача та представника позивача про те, що у відповідачів наявна заборгованість у сумі 14 910 грн. не підтверджуються матеріалами справи. Також, представник відповідача зазначила, що матеріали справи не містять доказів укладання відповідачем договору одноразовим ідентифікатором. Крім того, представник відповідача просила застосувати строк позовної давності. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Враховуючи наведене, позовні вимоги знаходяться поза за межами позовної давності. За правилом, встановленим ч. 4 ст. 267 ЦК України - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зазначеним відповідач заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Також, представник відповідача заперечувала проти розміру правових витрат понесених позивачем, у зв`язку з тим, що наданими представником позивача доказами не підтверджується понесення позивачем правових витрат у сумі 5 500 грн саме у цій справі, крім того, така сума є не співмірною наданими адвокатом послугами у цій малозначній справі, де подано лише стандартний позов. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_5. просила суд у задоволенні позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Представником позивача Міньковською А.В. було подано відповідь на відзив. На момент укладення договору ТОВ «ФК «ІРБІС» надавало фінансові послуги через онлайн-сервіс KUMO (домен kumo.com.ua). Процедура оформлення кредиту на цьому сервісі є єдиною стандартизованою та складається з обов`язкових технічних етапів. Згідно з офіційною інструкцією, розміщеною на сайті KUMO (https://kumo.com.ua/), оформлення онлайн-кредиту складається з декількох кроків (перелік кроків). Положення кредитного договору підтверджують добровільність укладення правочину, належне інформування Клієнта та дотримання Товариством вимог законодавства при наданні фінансової послуги. Отже, 11.10.2021 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 31842128. Договір про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021 укладається в електронній формі, і моментом його підписання вважається отримання Товариством відповіді Клієнта про прийняття Пропозиції. Така відповідь надається шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який Клієнт отримує у вигляді SMS-повідомлення на свій мобільний номер. Цей одноразовий код додається до електронного повідомлення, що надсилається Товариству, і фактично замінює власноручний підпис клієнта. Таким чином, кредитний договір підписаний Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором - 394125. Разом із позовною заявою надано оригінал Кредитного договору № 31842128 від 11.10.2021, укладеного в електронній формі. Слід окремо звернути увагу на зафіксовані обставини вчинення Клієнтом дій, спрямованих на акцепт оферти та укладення кредитного договору в електронній формі. Згідно з відомостями, відображеними у Довідці про ідентифікацію клієнта, сформованій ТОВ «ФК «ІРБІС» 01 вересня 2025 року (далі - Довідка), ОСОБА_1 був ідентифікований 11.10.2021 10:11:31, тобто безпосередньо у момент вчинення електронного правочину щодо укладення Кредитного договору № 31842128. У довідці зазначено, що укладення договору відбулося шляхом акцепту оферти Клієнтом із застосуванням електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора. Відображено унікальний одноразовий ідентифікатор (код підпису) -817594, який був направлений на номер телефону, зазначений Клієнтом при укладенні договору - НОМЕР_1, а також зафіксовано дату підписання договору - 11.10.2021.

Сукупність зазначених відомостей відображає алгоритм послідовних дій Клієнта: проходження процедури ідентифікації в системі Кредитора, отримання одноразового ідентифікатора на персональний засіб зв`язку, використання цього ідентифікатора для підтвердження умов договору та завершення процедури його укладення. Фіксація точної дати і часу таких дій, засобів зв`язку, унікального коду підпису та реквізитів платіжного інструменту свідчить про вчинення Клієнтом усвідомлених і цілеспрямованих дій, спрямованих на прийняття умов кредитного договору та набуття цивільних прав і обов`язків за ним. Таким чином, Договір про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021 з додатками до нього, було підписано Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між нею та Первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://kumo.com.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення свої персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено. Крім того, Відповідачем не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору їй не належить. Відповідачем також не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності. Відповідачем не доведено порушення її прав при укладенні Кредитного договору № 31842128 від 11.10.2021, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення вищевказаного кредитного договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок. Відповідач не надала доказів: втрати, крадіжки телефону, чи інших особистих речей, доступу сторонніх осіб до СМС, компрометації телефонного номера. Позивач звертає увагу Суду, що у випадку незгоди Відповідача з фактом укладення кредитного договору, а також за наявності сумнівів щодо обставин авторизації в особистому кабінеті, ідентифікації особи або застосування одноразового ідентифікатора (OTP), Відповідач має повне право самостійно звернутися до первісного кредитора - ТОВ «ФК «ІРБІС» - із відповідним запитом про надання технічних даних. Отже, матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази укладення Кредитного договору між ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачем. Номер телефону НОМЕР_1 зазначенй в Договорі про споживчий кредит № 31842128 від 11.10.2021, співпадають із контактними даними, вказаними Представником Відповідача у шапці Відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості. Це підтверджує факт особистого внесення Відповідачем зазначених даних під час укладення кредитного договору та є належним і беззаперечним доказом отримання ним від Товариства одноразового ідентифікатора та використання його ОСОБА_1 . Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору № 31842128 від 11.10.2021, видача (надання) Товариством Кредиту Клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських дні з моменту укладення цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені Клієнтом у Особистому кабінеті, та, яка визначена Клієнтом у якості Основної платіжної картки. Згідно з Довідкою про ідентифікацію клієнта від 01 вересня 2025 року, в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» зафіксовано карту (маску карти), що належить Клієнту, а саме - НОМЕР_2 . Отже, як небанківська установа ТОВ «ФК «ІРБІС» звернулося до платіжної установи, яка мала відповідну ліцензію на надання платіжних послуг, задля перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» код ЄДРПОУ 37973023 (далі по тексту - ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ») є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 342 від 02.10.2012) та отримало Ліцензію Національного банка України № 2 1/788-рк від 01.05.2023. Між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «ФК «ІРБІС» було укладено Договір на переказ коштів № ФК-П-21/04-21 від 2021-04-06 (далі - Договір). На виконання вищевказаних норм закону, та в обґрунтування заявлених позовних вимог, Позивач надав суду документи, щодо надання кредитних коштів Позичальнику, а саме: кредитний договір, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, розрахунок заборгованості за кредитним договором № 31842128 від 11.10.2021 та лист від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. № 3152_251023173612 від 23-10-2025, в якому виснується, що у відповідності до вищевказаного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «ФК «ІРБІС»: 11-10-2021 10:11:33 на суму 4200,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 113675397, призначення платежу: Зачисление 4200 грн на карту НОМЕР_2 . Таким чином, наданий документ - лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. № 3152_251023173612 від 23-10-2025 - є належним і допустимим доказом фактичного перерахування кредитних коштів Відповідачу, адже містить усі обов`язкові реквізити електронного документа, що забезпечує автентичність і цілісність документа та підтверджує його юридичну силу та містить унікальні ідентифікаційні дані транзакції, що унеможливлює підробку або сумнів у достовірності операції. Отже, Позивачем було надано до суду всі наявні документи по кредитній справі Відповідача, які були передані від ТОВ «ФК «ІРБІС». Щодо розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021. У відповідності до умов Договору про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021 вбачається, що кредит надається у розмірі - 4 200,00 грн (п. 3.1.), мета кредитування - задоволення власних потреб, строк кредитування - з 11.10.2021 року по 09.01.2022 року. ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ, ЇХ НАДАННЯ І ДІЯ. Договір передбачає два режими нарахування процентів: пільговий період та стандартний період. У період, який клієнт обирає самостійно перед укладенням договору (але не більше ніж 30 календарних днів), діє пільгова процентна ставка у розмірі 2,5% на день. Ця ставка є фіксованою і застосовується виключно в межах обраного пільгового строку (п.п. 3.2.1. у п. 3.2., та п.п. 5.11.1 у п. 5.11. кредитного договору) Після завершення пільгового періоду відсотки автоматично починають нараховуватись за стандартною процентною ставкою у розмірі 3% за кожен день користування кредитом. Саме ця ставка діє у всі дні, що виходять за межі пільгового періоду, а також у випадку, коли пільговий період не обрано (п.п. 3.2.2 у п. 3.2. та п. 2.10. кредитного договору) Клієнт має можливість повторно отримати новий пільговий період. Для цього він повинен повністю сплатити проценти, нараховані за попередній пільговий період, протягом трьох днів після його закінчення. Після цього Клієнт знову може обрати термін нового пільгового періоду (до 30 днів), а Товариство оформлює додатковий договір, у якому фіксується новий строк кредитування (пункти 2.5, 4.4.кредитного договору). НАРАХУВАННЯ ПРОЦЕНТІВ. Нарахування процентів здійснюється щодня на суму залишку кредиту, що визначено у п. 5.8 кредитного договору. Проценти починають нараховуватися з дня видачі кредиту, і цей день вважається повним (п. 5.5 кредитного договору ). У день повернення кредиту проценти не нараховуються, за винятком ситуації, коли кредит видано і повернено в один день (п. 5.6-5.7 кредитного договору). Якщо клієнт здійснює часткове погашення, проценти продовжують нараховуватись на залишок непогашеної суми - це зазначено у п. 5.9 кредитного договору. Датою сплати процентів вважається день їх фактичного зарахування на рахунок кредитора, що описано в п. 5.10 кредитного договору. ПОРЯДОК ПОГАШЕННЯ КРЕДИТУ ТА ПРОЦЕНТІВ. Відповідно до п. 4.2. кредитного договору, Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 09.01.2022 року (далі за текстом - «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства. Важливою умовою є порядок зарахування платежів, а тому відповідно до п. 4.7. кредитного договору, при надходженні від Клієнта на поточний рахунок Товариства коштів для погашення заборгованості за цим Договором, кошти спрямовуються на погашення заборгованості у наступній послідовності: - у першу чергу - на погашення заборгованості за процентами за Кредитом; - у другу - на погашення заборгованості за сумою Кредиту. Клієнт має право на дострокове погашення (повернення) Кредиту (п. 4.3. кредитного договору). ПРОСТРОЧЕННЯ ТА ШТРАФИ. У разі прострочення основної суми кредиту або процентів клієнт зобов`язаний сплатити штрафні санкції, про що зазначено у п. 3.3 кредитного договору. Штраф становить 0% за кожен день прострочення, але його загальний розмір не може перевищувати: 50% від суми кредиту та відсотків, якщо сума кредиту перевищує мінімальну зарплату, подвійну суму кредиту, якщо кредит менший за мінімальну зарплату. Коли виникає прострочення, усі кошти, які надходять від Клієнта, зараховуються в іншому порядку, визначеному п. 9.4: у першу чергу - на погашення заборгованості за штрафними санкціями; у другу чергу - на погашення заборгованості за процентами за Кредитом; у третю чергу - на погашення заборгованості за сумою Кредиту. Згідно з п. 3.5 кредитного договору, Товариство також має право списувати кошти безспірно з картки клієнта в межах заборгованості. Водночас Відповідач не дотрималася умов Договору про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021, оскільки не повернула кредит у встановлений строк і не здійснила жодного платежу в рахунок його погашення. Таким чином, у відповідності до вищезазначених пунктів Кредитного договору розмір відсотків за користування кредитом протягом встановленого умовами Кредитного договору строку, розраховувався за формулами: 1. у період із 11.10.2021 по 10.11.2021 підлягають сплаті проценти у розмірі 2,5 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 4 200,00 (сума кредиту) * 0,025 (3,0/100)* 30 (днів) = 3 150,00 грн.; 2. у період із 11.11.2021 по 09.01.2022 підлягають сплаті проценти у розмірі 3,00 відсотків за кожен день користування кредитом, що складає: 4 200,00 (сума кредиту)* 0,03 (3/100)* 60 (днів) = 7 560,00 грн. Таким чином, заборгованість Клієнта за Договором про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11.10.2021, нарахована за період користування кредитом (з урахуванням строку кредитування) складає 14 910,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить - 4 200,00 грн., заборгованість за відсотками становить - 10 710,00 грн., заборгованість за комісією становить - 0,00 грн., заборгованість за штрафними санкціями - 0,00 грн. Враховуючи вищевикладене, наведений Позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між Відповідачем ТОВ «ФК «ІРБІС». Також наголошуємо на тому, що за весь період перебування права вимоги за кредитним договором у ТОВ «ФК «ПОЗИКА», Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до Позичальника, а отже ТОВ «ФК «ПОЗИКА» лише просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована Первісним кредитором. 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з COVID-19, строки, визначені зокрема ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин діяв на всій території України з 11.03.2020 до 30.06.2023 безперервно. Крім того, з 17.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, що передбачав зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Надалі Законом України №4434-IX від 14.05.2025 пункт 19 було виключено з ЦК України. Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому він набрав чинності 04.09.2025, і саме з цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності. Таким чином, у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 перебіг позовної давності фактично не здійснювався (строки були продовжені/зупинені на законодавчому рівні). Як убачається з матеріалів справи, 11.10.2021 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та Відповідачем укладено Кредитний договір №31842128. Відповідно до п. 11.1 Договору строк його дії встановлено до 09.01.2022. На момент спливу строку виконання зобов`язання вже діяли норми щодо продовження та зупинення позовної давності, а отже перебіг позовної давності фактично не розпочався. З огляду на це, трирічний строк позовної давності у даному випадку спливає лише 04.09.2028. Позовну заяву подано до суду 20.03.2026, тобто в межах як загальної, так і погодженої сторонами позовної давності. Звертаємо увагу суду, що представник Відповідач просить суд відмовити у задоволені позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, що можливо виключно при повному визнанні позовних вимог, а відтак це надає суду можливість підтвердити як сам факт надання кредиту 11.10.2021 р. відповідачеві ОСОБА_1 , так і факт отримання його у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що склало 4 200,00 грн. з відповідними цілями отримання кредиту. Щодо стягнення з Позивача понесені відповідачем судові витрати на професійну (правову) допомогу у сумі - 24 224,45 грн. Позивач, ознайомившись із доказами, поданими представником Відповідача - адвокатом Дрозд Катериною Товітівною - у складі відзиву на позовну заяву, вважає за необхідне зазначити таке. Відповідачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 224,45 грн. Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики гонорар адвоката повинен бути обґрунтованим, справедливим та співмірним із наданими послугами та витраченим часом. Представником відповідача заявлені судові витрати у розмірі 24 224,45 грн проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів понесення таких витрат. Сам по собі розрахунок судових витрат чи посилання на їх наявність не є належним підтвердженням фактичного здійснення оплати. Відтак, за відсутності документального підтвердження понесення витрат заявлена Відповідачем сума є необґрунтованою та не підлягає стягненню. За таких обставин заявлена сума витрат у розмірі 24 224,45 грн є документально недоведеною, носить декларативний характер та не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Міньковська А.В. просила суд задовольнити у повному обсязі позовні вимоги Позивача у справі № 206/2298/26 за позовом ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розгляд справи № 206/2298/26 за позовом ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у всіх судових засіданнях, здійснювати за відсутності представника Позивача.

Представником відповідача ОСОБА_5. були подані також письмові пояснення по справі,в яких вона зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за не укладеним кредитним договором.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 11 червня 2026 року витребувано у АТ «Універсал банк» інформацію, яка містить банківську таємницю відносно гр.. ОСОБА_1 .

На виконання вимог ухвали суду від 11 червня 2026 року від АТ «Універсал банк» за вих. № 17307-В надійшло повідомлення з якого вбачається, що в АТ «Універсал банк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . Також до вказаного повідомлення було долучено виписку про рух коштів по картці № НОМЕР_4 за період з 11 жовтня 2021 року по 18 жовтня 2021 року.

Представник позивача Міньковська А.В. в прохальній частині позовної заяви та відповіді на відзив просила суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5. в судове засідання не з`явилася, однак від останньої 13 жовтня 2026 року до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Просила в задоволенні позову ТОВ «ФК «ПОЗИКА» відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 31842128.

Договір укладено в електронній формі. Відповідно до умов договору відповідач акцептувала пропозицію кредитодавця шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором 394125.

З довідки про ідентифікацію клієнта вбачається, що під час укладення договору було зазначено дані клієнта ОСОБА_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_5 , а також використано одноразовий ідентифікатор 394125. Також зазначено номер банківської картки № НОМЕР_6 позичальника.

Відповідно до п. 3.1 договору за цим договором ТОВ «ФК «ІРБІС» надало клієнту кредит у розмірі 4 200,00 гривень, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити передбачені договором проценти у строки та на умовах договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3 %. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного п. 4.2 цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта.

Згідно з умовами договору пільговий період становив 30 календарних днів з 11 жовтня 2021 року по 10 листопада 2021 року із пільговою процентною ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом, а стандартний період становив 60 календарних днів з 11 листопада 2021 року по 09 січня 2022 року із стандартною процентною ставкою 3 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 4.2 договору відповідач зобов`язувався повністю повернути кредит та сплатити проценти, нараховані за кредитом, до 09 січня 2022 року.

Надання відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою виданою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 3152_251023173612 від 23 жовтня 2025 року, відповідно до якої 11 жовтня 2021 року о 10:11:33 годині було успішно перераховано кошти у сумі 4 200,00 гривень на платіжну картку клієнта з маскою № НОМЕР_6 , номер транзакції в системі iPay.ua - НОМЕР_7 , призначення платежу: зарахування 4 200,00 гривень на картку № НОМЕР_6 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 200,00 гривень.

З повідомлення АТ «Універсал банк» за вих. № 17307-В вбачається, що в АТ «Універсал банк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 ; контактні дані ОСОБА_1 : телефон: НОМЕР_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до виписки про рух коштів по картці № НОМЕР_4 за період з 11 жовтня 2021 року по 18 жовтня 2021 року встановлено, що на дану картку 11 жовтня 2021 року о 10:11:35 годині були зараховані 4 200,00 гривень (деталі операції: IPAY_CREDIT_MC1).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 31842128, складеним ТОВ «ФК «Ірбіс», 11 жовтня 2021 року відповідачу видано кредит у сумі 4 200,00 гривень.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися: з 11 жовтня 2021 року по по 10 листопада 2021 року у розмірі 105,00 гривень за день, що відповідає 2,5 % від суми кредиту 4 200,00 гривень; з днів з 11 листопада 2021 року по 09 січня 2022 року у розмірі 126,00 гривень за день, що відповідає 3 % від суми кредиту 4 200,00 гривень.

Відповідно до розрахунку наданого кредитором заборгованість відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11 жовтня 2021 року становить 14 910,00 гривень, з яких: 4 200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 10 710,00 гривень - заборгованість за відсотками.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» зобов`язалося відступити ТОВ «ФК «Позика» права грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Позика» зобов`язалося прийняти такі права вимоги та сплатити суму фінансування на умовах, визначених договором . Відповідно до умов договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

Згідно з актом приймання-передачі реєстру прав вимог до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «Ірбіс» передало, а ТОВ «ФК «Позика» прийняло реєстр прав вимог за договором факторингу.

Оплата суми фінансування за договором факторингу підтверджується платіжною інструкцією № 6054383 від 02 вересня 2025 року на суму 3 490 472 грн 17 коп.

Як вбачається з витягу з додатку до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, ТОВ «ФК «Позика» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 31842128 від 11 жовтня 2021 рокуу загальній сумі 14 910,00 гривень.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі не виконав.

Після відступлення права грошової вимоги відповідач заборгованість за кредитним договором ні на користь первісного кредитора ТОВ «ФК «Ірбіс», ні на користь нового кредитора ТОВ «ФК «Позика» не сплачував. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилався ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною або сторонами.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_3 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що первісний кредитор та відповідач досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, та за правовими наслідками цей договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором під договором свідчить про його ознайомлення з усіма умовами договору, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «ФК «ІРБІС».

На підтвердження виконання зобов`язань кредитодавця за кредитним договором позивач надав довідку від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 3152_251023173612 від 23 жовтня 2025 року, відповідно до якої 11 жовтня 2021 року о 10:11:33 годині було успішно перераховано кошти у сумі 4 200,00 гривень на платіжну картку клієнта з маскою № НОМЕР_6 , номер транзакції в системі iPay.ua - НОМЕР_7 , призначення платежу: зарахування 4 200,00 гривень на картку № НОМЕР_6 . Також отримання кредиту підтверджується до випискою про рух коштів по картці № НОМЕР_4 за період з 11 жовтня 2021 року по 18 жовтня 2021 року з якої встановлено, що на дану картку 11 жовтня 2021 року о 10:11:35 годині були зараховані 4 200,00 гривень (деталі операції: IPAY_CREDIT_MC1). Дані докази в своїй сукупності разом з іншими доказами підтверджує обставини видачі кредиту, його розмір та наявність заборгованості по кредиту.

Жодних доказів на спростування цих обставин відповідач суду не надав, як не надав і доказів, що зверталася до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надав виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів.

Так, суд вважає доведеним, що кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису та кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, у справі, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» отримав право вимоги за договором про надання кредиту, укладеним з відповідачем.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 31842128 від 11 жовтня 2021 року у сумі 14 910,00 гривень, з яких: 4 200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 10 710,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 4 200,00 гривень зі сплатою процентів за пільговою процентною ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом, а стандартний період становив 60 календарних днів з 11 листопада 2021 року по 09 січня 2022 року із стандартною процентною ставкою 3 % за кожен день користування кредитом.

Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, яка є додатком до договору, сторони погодили загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, проценти за користування кредитом, суми платежів за розрахунковий період та дати платежів.

Відповідно до п. 4.2 договору відповідач зобов`язувався повністю повернути кредит та сплатити проценти, нараховані за кредитом, до 09 січня 2022 року.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися з 11 жовтня 2021 року по 09 січня 2022 року , тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Розрахунок не містить нарахування договірних процентів після 09 січня 2022 року.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 висловила правову позицію, за змістом якої договірні проценти за користування кредитом можуть нараховуватися у межах погодженого сторонами строку кредитування; після спливу такого строку права та інтереси кредитора можуть забезпечуватися іншими передбаченими законом способами, зокрема відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, сторонами дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти у розмірі 10 710,00 гривень в декілька разів перевищують суму, отриману відповідачем у кредит 4 200,00 гривень.

З цього приводу слід зазначити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «ФК ІРБІС», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками в розмірі 10 710,00 гривень не є співрозмірною сумі кредиту у 4 200,00 гривень за договором 31842128 від 11 жовтня 2021 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме з 10 710,00 гривень до 4 200,00 гривень відповідно загальної суми заборгованості.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023року №651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року і до 03 вересня 2025 року.

Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04 вересня 2025 року, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04 вересня 2025 року, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04 вересня 2028 року, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення.

Враховуючи наведені положення законодавства, строк на подання позовної заяви Товариством не пропущено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв`язку із воєнним станом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 490,94 гривень (8 400 / 14 910 х 2 662,40).

Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Водночас, суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:

«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання професійної правничої допомоги № 39493634/01 від 02 січня 2026 року укладеного між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та ФОП ОСОБА_4 ; та додатковою угодою до угодою № 31842128 від 16 лютого 2026 року до даного Договору;

Зокрема, ФОП ОСОБА_4 надано правові та юридичні послуги у вигляді: письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин - 0,5 години, вартістю 500 грн 00 коп.; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика» - 1 година, вартістю 1500 грн 00 коп.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат - 2 години, вартістю 3000 грн 00 коп.; формування додатків до позовної заяви - 0,5 години, вартістю 500 грн 00 коп. Загальна вартість наданих послуг - 5 500,00 гривень.

Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 8 400,00 гривень, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 080,00 гривень (8 400/14 910х 5 500,00).

Також, представником відповідача ОСОБА_5. у відзиві на позовну заяву заявлено вимогу про стягнення з ТОВ «ФК «ПОЗИКА»» на користь відповідача ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник відповідача разом з відзивом надала суду: заявку про приєднання до умов публічної оферти (акцепт) ОСОБА_1 до ТОВ «ЮРИСТИ БЕЗ ПРОБЛЕМ» від 12 червня 2025 року; договір про надання правничої допомоги укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЮРИСТИ БЕЗ ПРОБЛЕМ» в особі директора Дрозд Р.Ю.; попередній розрахунок судових витрат: підготовка відзиву/заперечення на відповідь на відзив - вартість 1 одиниці - 1 615,35 гривень - загальна вартість послуги - 4 846,05 гривень (за 3 одиниці); судове засідання за участю адвоката не більше двох годин - вартість 1 - 1 531,00 гривень - загальна вартість послуги за 6 - 9 186,00 гривень; підготовка 1 заяви - 600,00 гривень- загальна вартість послуги за 4 - 2 400,00 гривень; подача документів в електронному вигляді - 1 одиниця 417,45 гривень - 8 одиниць - 3 339,60 гривень; ознайомлення із матеріалами справи - 1 одиниця 1 113,20 гривень - за 4 одиниці - 4 452,80 гривень. Загальна вартість послуг 24 224,45 гривень.

Згідно Висновку Верховного Суду у Постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки судом було частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , то в даному випадку, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу на користь відповідача слід застосовувати п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а тому з позивача на користь відповідача справедливим, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, слід стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 гривень.

Разом з цим, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 3080,00 гривень, а з позивача на користь відповідача 3000,00 гривень, то в даному випадку суд вважає за можливе застосувати положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України та стягнути з відповідача різницю цих визначених судом витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ЄДРПОУ 39493634, IBAN: НОМЕР_8 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за кредитним договором № 31842128 від 11 жовтня 2021 року в розмірі 8 400,00 гривень, з яких 4 200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 4200,00 гривень - заборгованість за відсотками, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 490,94 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80,00 гривень, з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук