Рішення № 140625780, 02.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1998/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

за участю секретаря судового засідання Теляєва К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву мотивує тим, що 23.09.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4987745 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором «99093».

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 10 000 грн. строком на 360 днів (з 23.09.2024 по 18.09.2025). Договором передбачено стандартну процентну ставку 1% на день; знижена ставка 0,01% на день протягом 30 днів не застосована, оскільки позичальником не виконано визначених договором умов її застосування. Кредит надано шляхом перерахування коштів на платіжну картку НОМЕР_1 , яку, за твердженням позивача, відповідачем було вказано під час укладення договору, що підтверджується довідкою платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Зазначає, що 02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №02-1/06/2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Вказує, що ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 40 300 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 25 300 грн. - сума заборгованості за відсотками; 5 000 грн. - штрафні санкції. Крім того, ТОВ «Українські фінансові операції» нараховано 10 800 грн. відсотків за 108 календарних днів у межах строку кредиту. Вказує, що штрафні санкції у розмірі 5 000 грн. позивач до стягнення не заявляє.

Таким чином, представник позивача вказує, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 , яку просить стягнути, становить 46 100 грн., з яких: 10 000 грн. - тіло кредиту; 25 300 грн. - відсотки, нараховані первісним кредитором; 10 800 грн. - відсотки, нараховані позивачем.

На підставі вищенаведеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість у розмірі 46 100 грн. та понесені судові витрати, які складаються з судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. і витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Не погоджуючись із позовними вимогами. представник відповідача Андрейчук О.М. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначено, що відповідач не вчиняла жодних дій для отримання кредиту, не підписувала ні Договір №4987745, ні Паспорт споживчого кредиту, кредитні кошти не використовувала, про існування кредитних зобов`язань не знала, а зазначені дії могли бути вчинені третіми особами, які не мали повноважень діяти від її імені.

На думку відповідача, надана позивачем довідка платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про переказ коштів на картку НОМЕР_1 не доводить належності цієї картки саме відповідачу, інших належних доказів отримання нею коштів позивачем не надано.

Крім того, у відзиві зазначено, що у разі встановлення судом існування боргових зобов`язань сума процентів за користування кредитом (36 100 грн., з яких 25 300 грн. нараховано первісним кредитором і 10 800 грн. - позивачем) є надмірною, оскільки у понад 3,6 раза перевищує розмір тіла кредиту (10 000 грн.), а орієнтовна реальна річна процентна ставка за п. 1.5.1 Договору становить 2 397,89%. Посилаючись на ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (несправедливою є умова про сплату споживачем понад п`ятдесят відсотків вартості продукції у разі невиконання зобов`язань), постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанову Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, відповідач просить зменшити розмір процентів до 50% від суми тіла кредиту, тобто до 5 000 грн.

Також у відзиві вказано, що відповідач не була обізнана і не підписувала Правила надання коштів у позику, на які систематично посилається позивач (зокрема на розділ 6 цих Правил), а тому вони не можуть братися судом до уваги та вважатися невід`ємною частиною кредитного договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17).

16.04.2026 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив представник позивача заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що без реєстрації, отримання одноразового ідентифікатора та входу на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладення договору є технічно неможливим, а належних доказів на спростування наявності на договорі електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачем не надано, а матеріали справи не містять рішення про визнання недійсними окремих умов договору.

Зауважила, що відповідач не надала контррозрахунку, який спростовував би розрахунок позивача, а нараховані відсотки не мають штрафного характеру, є процентами за правомірне користування кредитними коштами в межах строку кредиту, а тому п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» на них не поширюється.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, при цьому згідно прохальної частини позову просить у випадку неявки представника позивача у судове засідання проводити розгляд даної справи без його участі за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася та її представник Андрейчук О.М. подав заяву, згідно якої просив провести розгляд справи без їх участі та врахувати доводи, викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та доводи сторін, суд дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4987745 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 10 000 грн. строком на 360 днів (з 23.09.2024 по 18.09.2025) зі стандартною процентною ставкою 1% на день.

В подальшому, 02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №02-1/06/2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 40 300 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 25 300 грн. - сума заборгованості за відсотками. Також позивачем нараховано 10 800 грн. відсотків за 108 календарних днів (10 000 грн. х 1% х 108 днів), що не виходить за межі строку кредиту. Загальна сума заборгованості, яку просить стягнути позивач, становить 46 100 грн.

Отже, ТОВ «Українські фінансові операції», набувши статусу нового кредитора, отримало право пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 щодо погашення наявної в неї заборгованості за Договором №4987745 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, що повністю узгоджується з положеннями ст. 514 ЦК України.

Щодо доводів відповідача про те, що вона договір не підписувала, суд вказує наступне. Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, а згідно зі ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту), а моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Матеріали справи містять договір, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «99093», заяву про прийняття публічної пропозиції та паспорт споживчого кредиту. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; рішення про визнання договору чи його окремих умов недійсними у справі відсутнє, а відповідач таких вимог не заявляла. Заперечуючи сам факт підписання договору, відповідач не навела жодних обставин і не надала жодних доказів того, що договір від її імені уклали треті особи: матеріали справи не містять ні відомостей про звернення відповідача до позивача, первісного кредитора чи правоохоронних органів з приводу неправомірного використання її персональних даних, ні інших доказів, які б давали підстави сумніватися в її волевиявленні. Припущення про можливу участь третіх осіб без доказів не спростовує наявного в матеріалах справи доказу укладення договору (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Твердження відповідача про недоведеність отримання нею кредитних коштів та належності їй картки суд відхиляє виходять з такого. Так. відповідач правильно зазначає, що відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок довести факт надання кредиту покладається на позивача. Разом з тим, на підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем подано довідку платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішне перерахування 10 000 грн. за Договором №4987745 на платіжну картку НОМЕР_1 , реквізити якої, за умовами договору, вказуються позичальником під час його укладення (п. 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.11.2021 №113).

Відповідач не стверджує і не доводить, що ця картка їй не належить, не надала ні довідки банку-емітента, ні виписки за власними рахунками, ні інших доказів, які б свідчили, що вона не користується карткою з такими реквізитами або що кошти нею не отримувались. Заперечення відповідача зводиться до твердження про недостатність доказів позивача, тоді як позивач подав докази, які підтверджують і підписання договору, і перерахування коштів на картку, зазначену в цьому договорі. Сама по собі відсутність у довідці платіжного провайдера відомостей про власника картки не спростовує її належності відповідачу за відсутності будь-яких доказів на користь протилежного (ст. 81, 89 ЦПК України).

Що стосується доводів відповідача про Правила надання коштів у позику, то правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 стосується випадків, коли вимоги кредитора обґрунтовуються умовами, які містяться лише в Правилах (умовах) надання послуг, що не підписані позичальником. У цій справі істотні умови, на яких ґрунтуються позовні вимоги сума кредиту, строк кредиту (360 днів, з 23.09.2024 по 18.09.2025) та стандартна процентна ставка (1% на день), викладені в самому Договорі №4987745, підписаному електронним підписом, а посилання позивача на розділ 6 Правил стосується лише порядку укладення електронного договору. Тому відсутність підпису відповідача на Правилах не впливає на розмір вимог позивача та не є підставою для відмови в позові.

Твердження відповідача про надмірність процентів та необхідність їх зменшення суд також відхиляє. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором; за змістом ст. 1054 ЦК України ці положення застосовуються і до кредитного договору. Проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування кредитними коштами, а не мірою відповідальності за порушення зобов`язання.

Пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» стосується умов про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором, тобто санкцій, а не плати за кредит. Положення про зменшення судом розміру неустойки (ст. 551 ЦК України) та процентів річних, нарахованих за ст. 625 ЦК України, на які посилається відповідач, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, регулюють відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання і не поширюються на проценти за користування кредитом, нараховані в межах строку кредитування. Позивач заявляє до стягнення лише проценти за користування кредитом у розмірі 25 300 грн., нараховані первісним кредитором, та 10 800 грн., нараховані позивачем за 108 календарних днів, що відповідає залишку строку кредиту після відступлення права вимоги (до 18.09.2025).

Суд зауважує, що штрафні санкції, право вимоги щодо яких перейшло до позивача, сторона позивача до стягнення не заявляє, а тому суд їх не розглядає.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону України №3498-IX від 22.11.2023) та п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону максимальний розмір денної процентної ставки за договором споживчого кредиту, укладеним після 20.08.2024, не може перевищувати 1%. Договір укладено 23.09.2024, а погоджена в ньому стандартна процентна ставка становить 1% на день, тобто не перевищує встановленого законом максимуму. Відповідач не стверджує, що денна процентна ставка за цим договором розрахована за формулою, визначеною ч. 4 ст. 8 цього Закону, перевищує 1%, не наводить такого розрахунку та не посилається на норму закону, яка обмежувала б розмір орієнтовної реальної річної процентної ставки чи сукупний розмір процентів за користування кредитом у співвідношенні до тіла кредиту. Сам по собі розмір нарахованих процентів (36 100 грн. за 360 днів користування кредитом у 10 000 грн.) є наслідком погодженої сторонами ставки та строку кредитування, а не нарахування процентів поза межами строку кредиту чи поза умовами договору. Тому підстав для зменшення процентів до 5 000 грн. суд не вбачає.

Суд зазначає, що відповідач у відзиві не заперечує арифметичну правильність розрахунку позивача, контррозрахунку не надала, доказів повного або часткового погашення заборгованості не подала. Більше того, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок спростування наданого позивачем розрахунку покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти.

Із ст. 1050 ЦК України вбачається, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 умови взятих на себе кредитних зобов`язань не виконала, що виявилося у неповерненні кредитних коштів, що стало наслідком звернення ТОВ «Українські фінансові операції», в якості нового кредитора, до суду за захистом своїх прав та інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання настав, доказів повернення боргу станом на день розгляду справи відповідачем не надано, як і не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності обов`язку зі сплати заявленої заборгованості за Договором №4987745 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.09.2024, суд прийшов до висновку, що доводи відзиву є необґрунтованими, а позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заявленої заборгованості у розмірі 46 100 грн. є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути в користь ТОВ «Українські фінансові операції» судові витрати в сумі 2 662,40 гривень судового збору.

Крім того, відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження понесених витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивач просить стягнути з відповідача 10 000 грн. понесених витрат на правову допомогу. Проте, в ході розгляду справи стороною позивача не було надано документів, що свідчать про понесення витрат саме у такому розмірі та про здійснення їх оплати.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку, що позивачем не обґрунтовано належними доказами заявлену суму заявлених витрат на правову допомогу, а тому така вимога до задоволення не підлягає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 223, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, заборгованість за Договором №4987745 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 23.09.2024 року у розмірі 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (код ЄДРПОУ 40966896) судові витрати в розмірі 2 662.4 (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн. сорок коп.) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Т.Р. Деметрадзе