Рішення № 140622241, 15.10.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Справа № 480/2603/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2603/26 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ВЧ НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 17.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, ВЧ НОМЕР_2 розглянути рапорт та прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за своїм батьком з інвалідністю II групи.

Свої вимоги мотивує тим, що проходить військову службу у відповідача та звернувся із рапортом про звільнення зі служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Зазначає, що надав всі необхідні документи на підтвердження родинних зв`язків, інвалідності батька, потреби у догляді та відсутності інших осіб, які можуть його здійснювати, однак відповідач безпідставно відмовив у звільненні з військової служби.

Ухвалою суду від 23.04.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/2603/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Військова частина НОМЕР_2 з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву зазначила, що подані позивачем документи не підтверджують наявності передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, оскільки не містять належного висновку про потребу батька у постійному догляді, а також не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії - кулеметника першої групи інспекторів прикордонної служби дев`ятнадцятої прикордонної застави (з місцем дислокації н.п. Зноб- ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ).

17.03.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Листом від 02.04.2026 №08/5784-26-Вих відповідач листом повідомив позивача про відмову у звільненні з військової служби. Підставою для відмови зазначено те, що подані документи, на думку відповідача, не підтверджують потребу матері позивача саме у постійному догляді, а також не підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд.

Не погодившись із рішенням відповідача про відмову у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009.

Згідно з пунктом 267 вказаного Положення контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення військовослужбовця з військової служби за вказаною підставою необхідною є наявність сукупності таких умов: особа, за якою військовослужбовець має намір здійснювати догляд, є одним із його батьків чи батьків дружини (чоловіка); така особа має інвалідність I чи II групи; наявна потреба у постійному догляді; відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, або такі особи самі потребують постійного догляду.

Суд звертає увагу, що наведена норма Закону № 2232-XII не пов`язує право військовослужбовця на звільнення виключно з формальною відсутністю інших родичів. Визначальним є встановлення того, чи існують інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які реально та об`єктивно можуть забезпечувати постійний догляд за особою з інвалідністю. Саме лише існування такого родича без перевірки його фактичної можливості здійснювати догляд не може бути безумовною підставою для відмови у звільненні з військової служби.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24. У цій справі Верховний Суд виходив з того, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, необхідно оцінювати не лише сам факт існування таких осіб, а й їх реальну можливість фактично забезпечувати такий догляд.

Наведений висновок є застосовним і до спірних правовідносин, оскільки у цій справі відповідач також обмежився формальним посиланням на наявність інших осіб, не з`ясувавши, чи можуть вони реально здійснювати постійний догляд за батьком позивача.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 759494 від 01.12.2020.

Згідно з висновком ЛКК № 318 від 24.02.2026 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Водночас відповідач, відмовляючи у звільненні позивача, не взяв до уваги вищевказаний висновок та не надав йому правової оцінки.

Суд, звертає увагу відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, відповідно до якої поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", оскільки перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Верховний Суд зазначив, що "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Отже, для застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII має значення саме підтвердження потреби особи у постійному догляді, а не лише у сторонній допомозі.

Разом з тим абзац тринадцятий пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII прямо передбачає можливість підтвердження потреби у постійному догляді не лише висновком медико-соціальної експертної комісії, а й висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тому посилання відповідача на те, що відповідні обставини щодо повнолітньої особи можуть підтверджуватися виключно висновком МСЕК, не узгоджується зі змістом спеціальної норми Закону № 2232-XII.

Висновок ЛКК № 318 від 24.02.2026 мав бути взятий до уваги та оцінений відповідачем разом з іншими поданими позивачем документів, зокрема довідки МСЕК про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, пенсійного посвідчення, документів щодо складу сім`ї та документів щодо неможливості інших осіб здійснювати догляд.

Щодо доводів відповідача про наявність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_2 є брат, ОСОБА_3 - член сім`ї другого ступеня споріднення.

Відповідач, відмовляючи у звільненні позивача з військової служби зазначив, що ОСОБА_3 є членом сім`ї другого ступеня споріднення, і не має підтвердження, що він сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. При цьому, відповідачем до уваги не взята довідка ЛКК №415 від 13.03.2026 в якій зазначено, що ОСОБА_3 страждає на тривалу хворобу та за станом здоров`я здійснювати послуги з догляду не може.

Суд звертає увагу, що сама по собі наявність у ОСОБА_2 брата не означає автоматичної можливості здійснювати ним догляд за іншою особою. Водночас у цій справі значення має не лише факт наявності члена сім`ї другого ступеня споріднення, а сукупність доказів, зокрема довідка ЛКК № 415 від 13.03.2026. А відтак, відповідач, посилаючись на наявність брата батька позивача, не надав належної оцінки документам, які підтверджують стан здоров`я ОСОБА_3 та можливість здійснення ним постійного стороннього догляду.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач під час розгляду рапорту позивача не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, які мали значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби. Оскаржуване рішення ґрунтується переважно на формальній оцінці окремих документів, без належного врахування їх у сукупності та без перевірки фактичної можливості інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд вважає, що рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 02.04.2026 № 08/5784-26-Вих, про відмову позивачу у звільненні з військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує положення частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у звільненні позивача з військової служби, оскільки таке рішення прийняте без належної оцінки всіх обставин та документів у їх сукупності.

Водночас вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідного органу військового управління та передбачає оцінку поданих документів і встановлення наявності визначених законом умов.

За таких обставин належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частини 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суму судового збору в розмірі 1 064,96 грн сплачених позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 02.04.2026 № 08/5784-26-Вих, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідент. номер НОМЕР_4 ) про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідент. номер НОМЕР_4 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 1064,96 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець