Рішення № 140621952, 15.10.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 15 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/12436/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №163950040236 від 11 серпня 2026 року про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 17.12.1992 року по 11.10.2017 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 04 серпня 2026 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахувало до пільгового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії, а саме: до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано періоди роботи згідно довідки № 132/ВК від 27.07.2026 року з 17.12.1992 по 11.10.2017 року, оскільки в довідці вказано неповну підставу видачі (посилання на відомості про заробітну плату, табеля облікового часу роботи, особові рахунки тощо) та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо спеціального стажу роботи. Дана довідка потребує уточнення та перевірки. Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 виправлено описку в ухвалі про відкриття провадження у справі від 17.09.2026.

06.10.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачем не підтверджено спеціального пільгового страхового стажу документами, які були надані до заяви про призначення пенсії. А відтак, вважає дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Запорізькій області такими, що відповідають чинному законодавству України.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

04.08.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком вислугою років, до якої приєднав усі необхідні документи.

Заяву позивача було направлено на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області №163950040236 від 11.08.2026 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

У рішенні зазначено, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду, вік заявника - 55 років 03 місяці 25 днів, страховий стаж 38 років 00 місяців 16 днів, стаж роботи за вислугою років складає 00 років 00 місяців 00 днів.

Вказано, що за результатами розгляду документів доданих до заяви: до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано періоди роботи згідно довідки № 132/ВК від 27.07.2026 року з 17.12.1992 по 11.10.2017 року, оскільки в довідці вказано неповну підставу видачі (посилання на відомості про заробітну плату, табеля облікового часу роботи, особові рахунки тощо) та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо спеціального стажу роботи.

Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають y сфері пенсійного забезпечення регулюються Законом України Про

сфері пенсійного забезпечення громадян пенсійне забезпечення Nє1788-XII від 05.11.1991 року та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування Nє1058-V від 09.07.2003 року, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

На підставі статті 52 Закону Nє1788-XІI право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Постановою Кабінету Міністрів України Nє583 від 12.10.1992 року Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років професії і посади робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників.

Відповідно до пункту а статті 55 Закону Nє1788-XII (в редакції до 01.04.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі

02 березня 2015 року прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення Nє213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року.

Законом № 213-VIII статтю 55 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту а вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "6" частини першої статті 13 цього

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту б частини першої статті 13 цього Закону.

Таким чином, з прийняттям Закону Nє213-VIII підвищено зокрема, загальний стаж на п`ять років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом а статті 55 Закону Nє1788-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року Nє2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року Nє1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року Nє213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 року № 911-VIII.

Таким чином, за приписами пункту а частини першої статті 55 Закону Nє1788-Хl, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Зі змісту спірного рішення судом встановлено, що до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано періоди роботи згідно довідки № 132/ВК від 27.07.2026 року з 17.12.1992 по 11.10.2017 року, оскільки в довідці вказано не повну підставу видачі (посилання на відомості про заробітну плату, табеля облікового часу роботи, особові рахунки тощо) та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо спеціального стажу роботи.

Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні спеціального стажу позивача таких періодів роботи, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються, зокрема, дані реєстру застрахованих осіб, довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, письмові трудові договори та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, за загальним правилом саме трудова книжка є основним документом для підтвердження стажу роботи. Використання інших документів передбачене законодавством, зокрема, у випадках відсутності трудової книжки, необхідних записів у ній або наявності недоліків, що перешкоджають підтвердженню відповідного періоду роботи. При цьому питання підтвердження загального трудового стажу необхідно відмежовувати від питання підтвердження спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років або на пільгових умовах.

Так, відповідно до пункту 20 Порядку № 637, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці мають бути зазначені періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт та найменування відповідних списків або їх номери, до яких включається цей період роботи, а також первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано довідку.

Таким чином, якщо трудова книжка підтверджує факт роботи особи на певному підприємстві, однак не містить усіх відомостей, необхідних для встановлення права на пенсію за вислугу років, відповідний спеціальний стаж може підтверджуватися уточнюючою довідкою, оформленою з дотриманням вимог пункту 20 Порядку № 637.

Як убачається з матеріалів справи, трудова діяльність позивача у Кременчуцькому виробничому об`єднанні «Дормашина» відображена в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , зокрема в таких записах:

· запис № 9 - 17.12.1992 позивача прийнято машиністом тепловоза до транспортного цеху на підставі наказу № 1082 від 14.12.1992;

· запис № 10 - 01.07.2002 позивача переведено машиністом до відділу збуту на підставі наказу № 86/р від 18.06.2002;

· запис № 11 - 03.04.2009 позивача переведено складачем поїздів 3-го розряду до відділу збуту на підставі наказу № 122/р від 03.04.2009;

· запис № 12 - 22.02.2011 позивача переведено машиністом тепловоза до відділу збуту на підставі наказу № 18/р від 22.02.2011;

· запис № 13 - 06.05.2011 позивача переведено машиністом тепловоза до управління зовнішньоекономічних зв`язків і реалізації на підставі наказу № 54/р від 06.05.2011.

Крім того, у трудовій книжці відображено зміну найменування підприємства: відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 02.04.2011 відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький завод дорожніх машин» перейменовано на публічне акціонерне товариство «Кременчуцький завод дорожніх машин», а згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 01.09.2017 останнє перейменовано на приватне акціонерне товариство «Кременчуцький завод дорожніх машин».

Наведені записи свідчать про послідовне відображення в трудовій книжці трудової діяльності позивача на відповідному підприємстві, його переведень між посадами та структурними підрозділами, а також змін найменування роботодавця. Самі по собі такі зміни організаційно-правової форми чи найменування підприємства не спростовують факту трудових відносин, відображених у трудовій книжці.

На підтвердження спеціального стажу позивачем також подано довідку № 132/ВК від 27.07.2026. Як убачається з матеріалів справи, у спірному рішенні № 163950040236 від 11.08.2026 відповідач зазначив про необхідність уточнення та перевірки цієї довідки, однак сам по собі такий висновок не розкриває, які саме відомості є неповними, неточними або суперечливими, які вимоги пункту 20 Порядку № 637 не дотримані та які обставини перешкоджають зарахуванню підтвердженого документами періоду до спеціального стажу.

При цьому суд ураховує, що повноваження пенсійного органу не обмежуються формальним прийняттям або відхиленням документів, поданих заявником. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи, видані підприємствами, установами, організаціями та іншими особами для оформлення пенсії, а в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей, зокрема щодо умов праці та інших обставин, необхідних для визначення права на пенсію. Аналогічні повноваження щодо витребування документів та перевірки обґрунтованості їх видачі передбачені статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності або повноти відомостей, зазначених в уточнюючій довідці, відповідач має право вжити передбачених законом заходів для перевірки таких відомостей, зокрема звернутися до підприємства, яке видало довідку, його правонаступника чи відповідної архівної установи, витребувати документи, на підставі яких її оформлено, та перевірити відповідність довідки первинним документам.

Водночас реалізація таких повноважень має бути спрямована на встановлення фактичних обставин, що мають значення для пенсійного забезпечення особи. Саме лише посилання на необхідність додаткового уточнення або перевірки довідки без зазначення конкретних недоліків документа та без наведення результатів перевірки не є достатнім обґрунтуванням відмови у врахуванні відповідного періоду роботи.

У цій справі відповідач, посилаючись на необхідність уточнення та перевірки довідки № 132/ВК від 27.07.2026, не навів конкретних обставин, які б свідчили про невідповідність її змісту вимогам пункту 20 Порядку № 637, недостовірність зазначених у ній відомостей або їх суперечність даним трудової книжки. Також матеріали справи, як убачається з наданих суду доказів, не містять відомостей про вжиття відповідачем заходів для перевірки обґрунтованості видачі цієї довідки та достовірності відображених у ній відомостей.

Суд наголошує, що обов`язок пенсійного органу перевірити документи за наявності обґрунтованих сумнівів не означає необхідності автоматично визнавати будь-яку подану довідку достовірною. Проте такий обов`язок виключає можливість відмови у врахуванні документа виключно з формальних міркувань без з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про право особи на пенсійне забезпечення.

Крім того, оцінюючи подані документи, суд виходить із необхідності забезпечення ефективної реалізації права особи на пенсійне забезпечення. Особа не може нести негативні наслідки лише через відсутність у неї документів, збереження яких залежить від роботодавця, його правонаступника чи архівної установи, якщо відповідні обставини можуть бути встановлені на підставі інших належних доказів. Водночас це не звільняє заявника від обов`язку подати документи, необхідні для підтвердження спеціального стажу, у випадках, коли такий обов`язок прямо передбачений законодавством.

Зазначений підхід узгоджується із загальними правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а та від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, щодо неприпустимості покладення на особу негативних наслідків недоліків документального підтвердження трудової діяльності без належного з`ясування обставин справи. Водночас застосування цих висновків у конкретному спорі має здійснюватися з урахуванням предмета доказування та спеціальних вимог до підтвердження стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не обґрунтував належним чином відмову у врахуванні довідки № 132/ВК від 27.07.2026 та не підтвердив наявності конкретних обставин, які унеможливлювали б її використання для вирішення питання про зарахування відповідного періоду до спеціального стажу. За відсутності належно встановлених недоліків довідки, спростування достовірності її відомостей або результатів перевірки, які б підтверджували такі недоліки, формальне посилання на потребу в уточненні документа не може вважатися достатньою підставою для відмови.

Крім того, однією з підстав неврахування спірного періоду відповідач зазначив відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про спеціальний стаж позивача. Однак сама по собі відсутність відповідних відомостей у реєстрі не спростовує інформації, підтвердженої належно оформленими документами про трудову діяльність, та не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду без перевірки поданих документів.

Згідно зі статтями 14-1 та 20 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб та своєчасне внесення до нього відповідних відомостей, а також здійснює контроль за їх достовірністю. Отже, відсутність у реєстрі певної інформації сама по собі не доводить відсутності трудових відносин або неможливості підтвердження спеціального стажу іншими передбаченими законом доказами.

При цьому частина третя статті 44 Закону України № 1058-IV надає органам Пенсійного фонду України право вимагати документи, необхідні для оформлення пенсії, та перевіряти обґрунтованість їх видачі й достовірність зазначених у них відомостей. Відтак, якщо у відповідача виникли сумніви щодо достовірності або достатності довідки № 132/ВК від 27.07.2026, він мав можливість перевірити підстави її видачі, витребувати первинні документи або звернутися до підприємства, яке її видало. Проте матеріали справи не підтверджують, що відповідач здійснив належну перевірку довідки та встановив конкретні обставини, які спростовували б її зміст або перешкоджали врахуванню зазначеного в ній періоду.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків не повинно саме по собі позбавляти працівника права на пенсійне забезпечення, якщо факт його роботи підтверджено належними доказами. Цей підхід підлягає врахуванню і при оцінці доводів, пов`язаних із відсутністю відомостей у системі персоніфікованого обліку, однак не звільняє позивача від необхідності підтвердити саме спеціальний характер роботи у випадках, коли це вимагає законодавство.

Таким чином, за наявності записів у трудовій книжці та уточнюючої довідки № 132/ВК від 27.07.2026, за відсутності встановлених відповідачем конкретних недоліків цих документів і результатів перевірки, які б спростовували наведені в них відомості, сама лише відсутність даних про спеціальний стаж у Реєстрі застрахованих осіб не є достатньою підставою для неврахування спірного періоду.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не забезпечив належного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про підтвердження спеціального стажу позивача, та не навів достатнього правового й фактичного обґрунтування неврахування періоду роботи з 17.12.1992 по 11.10.2017.

Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Проаналізувавши викладене, судом визнано за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163950040236 від 11.08.2026 про відмову у призначенні пенсії, а також зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 17.12.1992 по 11.10.2017 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.12.1989 та довідки від 27.07.2026 №132/ВК.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити позивачу пенсію за вислугою років з 04.08.2026, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до спеціального стажу позивача періодів його роботи, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідачів призначити позивачу пенсію з 04.08.2026 року задоволенню не підлягає.

Водночас, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2026 про призначення їй пенсії за вислугою років із врахуванням висновків суду.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки спірне рішення було прийнято саме цим органом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області № 163950040236 від 11.08.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.12.1992 по 11.10.2017 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.12.1989 та довідки від 27.07.2026 №132/ВК.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 04.08.2026 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяА.О. Чеснокова